31 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,
у травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнень просив стягнути з останнього на свою користь суму боргу у зв'язку з невиконанням зобов'язання по оплаті вартості 1/5 частини квартири у розмірі 128 004, 96 грн.; 3 % річних у розмірі 11 520, 44 грн.; інфляційних витрат в розмірі 87 939, 40 грн.; 199 129, 52 грн. понесених витрат на ремонт квартири; 1 358, 48 грн. витрат за житлово - комунальні послуги та 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що він перебував на квартирному обліку із складом сім'ї з 5 осіб. Відповідач є його племінником. Згідно договору про фінансування будівництва житла за програмою «70*30» від 03.11.2010 року, він прийняв участь у фінансуванні будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 із розрахунком 70 % - за рахунок громадян, 30 %- за кошти міського бюджету. За умовами п. 4 додаткового договору від 28.04.2011 року ним помилково було внесено 70 % коштів за квитанціями на загальну суму 640 024, 84 грн.. 16.05.2011 року він отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, відповідно до якого власниками квартири є 5 осіб, в тому числі і відповідач (по 1/5 частини), проте останній відмовляється повертати кошти за 1/5 частину квартири.
Справа № 754/8329/14 Апеляційне провадження № 22-ц-796/7275/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Лісовська О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок вартості 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 128 004, 96 грн. та витрати на комунальні послуги у розмірі 1 358, 48 грн.. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення суду в частині стягнення інфляційних витрат, 3 % річних, витрат на ремонт та відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не зазначив правову норму, яка зобов'язує особу звертатися із вимогою про повернення коштів в позасудовому порядку. Зобов'язання відповідача перед позивачем виникло з договору, який мав строки його виконання, а відтак необхідно було застосувати ст. 625 ЦК України. Крім того, суд не взяв до уваги висновки Верхового Суду України, які містяться у постанові від 06.06.2012 року № 6-49цс12 та від 24.10.2011 року № 6-38цс11. Суд не врахував, що за рахунок ремонтних робіт частка відповідача істотно збільшилася, а вартість ремонтних робіт підтверджено квитанціями та іншими доказами.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не звернув уваги на те, що сам позивач вказує на помилки допущені при оформленні права власності на квартиру Оболонським відділом по розподілу житла, а тому саме цей орган і має відшкодовувати збитки. Він же не має зобов'язань щодо сплати позивачу грошових коштів у рахунок вартості 1/5 частини квартири. Суд також не врахував, що він ніколи у квартирі не проживав і не отримував ніяких житлово- комунальних послуг, а позивач не надав доказів фактичного надання та отримання комунальних послуг.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу позивача та просили її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача просив відхилити.
Представник відповідача ОСОБА_6 просила апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а апеляційну скаргу позивача відхилити. При цьому зазначила, що відповідач договір про фінансування будівництва житла не підписував та не знав про його укладення.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 разом із родиною у складі 5 осіб перебував на квартирному обліку в Оболонській районній у м. Києві державній адміністрації.
03.11.2010 року між ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, який діяв в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 та Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради було укладено договір про фінансування будівництва житла за програмою «70*30», за умовами якого будівництво здійснюється за кошти громадян (70 %) та кошти міського бюджету (30 %).
28.04.2011 року між сторонами укладено додатковий договір.
Згідно квитанцій позивачем було сплачено на виконання договору про фінансування будівництва житла грошові кошти в розмірі 640 024, 84 грн..
Відповідно до витягу з розпорядження від 28.10.2010 року, вся родина позивача була знята з квартирного обліку.
16.05.2011 року позивачу було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Власниками квартири є позивач ОСОБА_1 та члени його сім'ї ОСОБА_7, ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в рівних частках (по 1/5 частині ).
Згідно довідки № 2 від 26.01.2016 року, за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року позивачем було сплачено на утримання квартири 6 792, 42 грн..
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов'язання за договором про фінансування будівництва не виконав, грошові кошти у належній йому частці не сплатив. Законом передбачено обов'язок відповідача утримувати свою власність, проте останній за комунальні послуги не сплачує.
Відмовляючи в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до відповідача з досудовою вимогою про повернення вартості 1/5 частини квартири.
Відмовляючи в частині стягнення витрат на ремонт квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення ним витрат на проведення ремонтних робіт.
Відмовляючи в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що діями відповідача йому було завдано моральну шкоду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Зазначені норми встановлюють правові наслідки виконання солідарного обов'язку одним із боржників. Такий боржник набуває права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці (інше може бути встановлено договором або законом) за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
При реалізації боржником, який виконав солідарний обов'язок, права на зворотну вимогу відбувається трансформація (перетворення) зобов'язання, а саме основне солідарне зобов'язання перетворюється на регресне часткове, а боржник, який виконав солідарний обов'язок за основним зобов'язанням, набуває статусу кредитора по відношенню до інших боржників за регресним зобов'язанням.
За договором про фінансування будівництва житла від 03.11.2010 року ОСОБА_2 був одним із солідарних боржників перед Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради. Оскільки зобов'язання перед кредитором у повному обсязі виконав ОСОБА_1, останній набув право регресної вимоги до кожного з решти боржників у рівній частці.
Відтак доводи відповідача про те, що позивач не має законних підстав вимагати від нього сплати 1/5 частини від сплачених за квартиру коштів суперечать положенням ст. ст. 543, 544 ЦК України.
Доводи представника ОСОБА_2 про те, що останній не підписував договір про фінансування будівництва житла від 03.11.2010 року та лише випадково дізнався про те, що він є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України дійсність правочину презюмується, а відповідач не надав будь - яких доказів на підтвердження доводів щодо недійсності договору. Крім того, відповідач не заперечує про те, що є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 і від своєї частки на користь позивача не відмовлявся.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач сплативши кошти за всіх солідарних боржників набув право зворотної вимоги, проте реалізація такого права залежить від волі самої особи, яка виконала зобов'язання за інших боржників. Позивач же з такою вимогою до пред'явлення позову до відповідача не звертався, відтак прострочення грошового зобов'язання не настало.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що строк виконання зобов'язання визначено договором про фінансування будівництва житла не спростовують висновків суду в цій частині, оскільки даним договором визначено строк виконання зобов'язань солідарними боржниками перед Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, а не строк виконання зобов'язань іншими боржниками перед боржником, який виконав таке зобов'язання самостійно (одноособово). Ні зазначеним договором, ні будь - якою іншою угодою солідарні боржники не визначали порядку та строків оплати своєї частки у зобов'язанні.
Згідно ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Керуючись вимогами зазначених норм суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що відповідач зобов'язаний нести витрати за утримання будинку і прибудинкової території пропорційно до розміру своєї частки, незалежно від проживання у цій квартирі.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Питання проведення ремонту, придбання меблів тощо із відповідачем як співвласником спірної квартири не обговорювалося. Останній ніколи не вселявся та не проживав у спірній квартирі. Дані обставини визнані позивачем. Відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для стягнення витрат на ремонт квартири.
Оскільки між сторонами не існувало договірних відносин, якими б передбачалося відшкодування моральної шкоди за певних умов та не встановлено вчинення такої шкоди відповідачем позивачу у позадоговірних відносинах висновки суду про відмову у відшкодуванні моральної шкоди колегія суддів вважає правильними.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді