03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
25 травня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.
при секретарі: Юрченко А.С.
за участю: позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна особистою приватною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,40 кв.м., жилою площею 30,70 кв.м., його особистою приватною власністю.
В подальшому позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив суд встановити факт окремого проживання його та відповідача ОСОБА_3 з червня 2010 року по 11 грудня 2013 року, та визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,40 кв.м., жилою площею 30,70 кв.м., його особистою приватною власністю.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у період з липня 2006 року по грудень 2013 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3
Справа №752/16850/14-ц
№ апеляційного провадження:22-ц-796/6277/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Мирошниченко О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
З червня 2010 року у зв'язку із розпадом сім'ї, він пішов із сім'ї, почав окремо проживати за іншою адресою. Зазначає про те, що з червня 2010 року сім'я перестала існувати, оскільки жодних сімейно-шлюбних стосунків сторони у справі не підтримували, проживали окремо, спільного господарства не вели, мали окремі бюджети. У червні 2012 року позивачем за власні кошти на підставі договору купівлі-продажу придбано у
власність квартиру АДРЕСА_1. Позивач вважає, що хоча придбання вищевказаної квартири відбулось у період, коли сторони по справі перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі, однак враховуючи, що з 2010 року не проживали однією сім'єю та шлюбні стосунки були припинені, зазначена квартира є особистою приватною власністю позивача.
Звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою, ОСОБА_3 посилалась на те, що сімейно-шлюбні стосунки сторони припинили лише на початку 2013 року, до цього часу сторони у справі мали взаємні права та обов'язки подружжя, хоча і проживали окремо.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року позов задоволено. Встановлено факт окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з червня 2010 року по 11 грудня 2013 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,40 кв.м., жилою площею 30,70 кв.м., особистою приватною власністю ОСОБА_2
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності, - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідачем ОСОБА_3 та її представником ОСОБА_4 подано апеляційні скарги, в яких вони просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважають, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та не прийняв до уваги покази свідків.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року -скасовано та ухвалено нове рішення, якимв задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна особистою приватною власністю - відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності - задоволено частково.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 548 (п'ятсот сорок вісім) грн. 00 коп.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_2, рішення апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 підтримали апеляційні скарги з викладених в ній підстав та просили їх задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 проти задоволення апеляційних скарг заперечував за їх безпідставністю і необґрунтованістю та просив рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скаргх, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29 липня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_3) укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблено відповідний актовий запис № 566, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, виданого 29 липня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві.
Сторони мають троє дітей: доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_10., ІНФОРМАЦІЯ_3.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від10 грудня 2014 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що саме з 2010 року сторони сімейно-шлюбні відносини не підтримують, спільне домашнє господарство не ведуть, тривалий час шлюб існує формально.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 посилався на те, що хоч вказана квартира і була придбана у період зареєстрованого з ОСОБА_3 шлюбу, проте за його особисті кошти і в період їх окремого проживання, коли шлюбні відносини фактично були припинені, тому в силу вимог ст. 57 СК України вказана квартира є його особистою приватною власністю.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 та обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що вказана квартира є їх із ОСОБА_2 спільним сумісним майном подружжя як така, що придбана ними у період шлюбу.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
За змістом ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641 цс15 та за змістом ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_2 зазначав, що з 2010 року він постійно проживає в кв.АДРЕСА_2.
На підтвердження вказаних обставин, позивачем надано копію акту від 08 грудня 2014 року, складеного комісією КП «Центральний Подільського району м. Києва», відповідно до якого ОСОБА_2 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2, з червня 2010 року (т.1 а.с.99), про що не заперечувала і сама ОСОБА_3
При цьому в ході судового розгляду відповідач ОСОБА_3 вказувала що вона разом з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_3.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши належну оцінку наданим позивачем ОСОБА_2 доказам, в повній мірі врахувавши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в повній мірі врахувавши покази свідків, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_2 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Суддя-доповідач:
Судді: