79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"25" травня 2016 р. Справа № 921/1114/15-г/3
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого-судді: Данко Л.С.,
Суддів: Галушко Н.А.,
Кузь В.Л.,
При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М», б/н від 26.02.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/1017/16 від 02.03.2016 р.),
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05 лютого 2016 року
у справі № 921/1114/15-г/3 (головуючий суддя Боровець Я.Я., судді: Шумський І.П., Бурда Н.М.),
порушеній за позовом
Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Мрія Агро», с. Васильківці, Гусятинського району, Тернопільської області,
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М», м. Запоріжжя,
Про: стягнення заборгованості в сумі 57457515,51 грн., в т.ч. неповернута позика в сумі 57334849,18 грн., 3% річних в сумі 122666,33 грн. та стягнення судових витрат (з урахуванням заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог вих. № 26/11/2015 від 26.11.2015 р.).
За участю представників сторін:
від апелянта/відповідача: не прибув;
від позивача: Капустинська Н.П. - п/к за довіреністю № 25 від 26.11.2015 р.;
Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.
Представника позивача повідомлено, що в судовому засіданні проводиться технічна фіксація судового процесу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2016 року, справу № 921/1114/15-г/3 Господарського суду Тернопільської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Кузь В.Л., Якімець Г.Г.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М», б/н від 26.02.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/1017/16 від 02.03.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 06.04.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (том ІІІ, а. с. 102-103).
Також вищезазначеною ухвалою Львівського апеляційного господарського суду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М» про відстрочення сплати судового збору в сумі 177700,00 грн. (за подання апеляційної скарги на рішення суду щодо майнової вимоги позивача) до прийняття апеляційним судом рішення за апеляційною скаргою було задоволено та відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд М» сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (пункт перший та другий резолютивної частини ухвали) (том ІІІ, а. с. 102-103).
Через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду позивачем подано відзив на апеляційну скаргу вих. № 18/03/2016 від 18.03.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/2144/16 від 21.03.2016 р.), просить залишити рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.02.2016 р. у справі № 921/1114/15-г/3 без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Буд М» - без задоволення.
05.04.2016 р. через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № 01-05/1738/16 представником апелянта/відповідача подано клопотання б/н від 05.04.2016 р. про зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/3, з додатками: копія ухвали Господарського суду Запорізької області від 28.03.2016 р. по справі № 908/688/16, витяг з сайту Вищого господарського суду України від 28.03.2016 р. з оголошенням про порушення справи про банкрутство ТзОВ «Буд М» (номер публікації 29719), копія постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2015 року по справі № 5017/2477/2012, копія ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2011 року по справі № 4/64-10, копія ухвали Київського апеляційного господарського суду від 16 березня 2015 року по справі № 910/17750/14.
В судовому засіданні 06.04.2016 р. за участю представників сторін було оголошено перерву до 04.05.2016 р., про що уповноважені представники сторін були належним чином повідомлені особисто під розписку.
25.04.2016 р. за вх. № 01-04/3152/16 через канцелярію суду позивачем було подано клопотання про повернення оригіналів документів, які були подані до Господарського суду Тернопільської області та заперечення б/н від 19.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3165/16 від 25.04.2016 р.) на клопотання про зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/3, також до заперечення долучено копію постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 р. по справі № 921/887/14-г/8 та копію постанови Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 р. по справі 922/227/15.
Розпорядженням керівника апарату суду від 29.04.2016 р. № 177 «Щодо проведення автоматичної зміни складу колегії суддів» відповідно до ст. 2-1 ГПК України проведено заміну судді Якімець Г.Г. (перебування у відпустці) на суддю Галушко Н.А. (том ІІІ, а. с. 201).
Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення»).
04.05.2016 р. за вх. № 01-04/3266/16 через канцелярію суду апелянтом/відповідачем було подано доповнення до клопотання про зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/3 з додатками: копія постанови Господарського суду Запорізької області від 11.04.2016 р. по справі № 908/688/16 та витяг з сайту Вищого господарського суду України від 11.04.2016 р. з оголошенням про визнання боржника ТзОВ «Буд М» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (номер публікації 30300).
У судовому засіданні, 04.05.2016 р., за участю представника апелянта/відповідача та позивача, оголошено перерву до 25.05.2016 р., про що уповноважені представники сторін були повідомлені особисто, під розписку (том ІІІ, а. с. 212).
В судове засідання, яке відбулось 25.05.2016 р. представник апелянта/відповідача не прибув, на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду надіслано клопотання б/н від 24.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3790/16 від 24.05.2016 р.) про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою представника. Також у клопотанні представник апелянта зазначає, що ним готуються та найближчим часом будуть подані документи, які мають суттєве значення при вирішенні справи, при цьому апелянт вважає, що розгляд справи без надання додаткових пояснень та доказів зі сторони відповідача.
Як вбачається з апеляційної скарги (том ІІІ, а. с. 105-110), апелянт/відповідач просить апеляційну скаргу задоволити, скасувавши рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.02.2016 р. у справі № 921/1114/15-г/3 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю (пункт третій резолютивної частини).
Представник позивача в судове засідання прибув, через канцелярію суду подав клопотання б/н від 12 травня 2016 року (вх. № ЛАГС 01-04/3673/16 від 20.05.2016 р.) про долучення до матеріалів справи копії наступних документів: нотаріально засвідчених письмових пояснень гр. ОСОБА_4 від 05.04.2016 р. серії НАІ 605573, зареєстрованих в реєстрі за № 1503, копію адвокатського запиту від 03.03.2016 р. до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області та копію листа - відповіді Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області від 10.03.2016 р. № 67/6/19-00-08-15-03/2286. Щодо клопотання апелянта про відкладення розгляду справи заперечив, вважає, що апелянт свідомо затягує розгляд справи, так як судове засідання проводиться втретє, крім того, представник позивача зазначив, що твердження апелянта щодо подання та готування додаткових доказів, які мають суттєве значення є надуманими так як такі документи повинні бути поданими з мотивованими та належним обґрунтуваннями щодо не подання їх суду першої інстанції. Проти клопотання апелянта про зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/3 заперечив з підстав зазначених у запереченнях б/н від 19.04.2016 р. на клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № ЛАГС 01-04/3165/16 від 25.04.2016 р.), доводи наведені у запереченнях на клопотання про зупинення провадження у справі підтримав, усно зазначив, що відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що законодавець чітко визначив можливість зупинення провадження саме позовного провадження у разі порушення справи про банкрутство, проте перегляд рішення місцевого господарського суду у даній справі здійснюється не в позовному провадженні а в апеляційному порядку, тобто має місце апеляційне провадження, крім того, ухвала Господарського суду Запорізької області про порушення провадження у справі № 908/688/16 про банкрутство прийнята лише 28.03.2016 р., однак рішення місцевого господарського суду по справі № 921/1114/15-г/3 прийнято 05.02.2016 р., а відтак відсутні правові підстави для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі, що спричинить лише для затягування розгляду справи. По суті спору, представником позивача надано усні пояснення, в яких зазначає, що відповідно до наявних в матеріалах справи документів, які були подані суду першої інстанції та оригіналів, які були оглянуті місцевим господарським судом в судовому засіданні вбачається, що позивачем було надано відповідачу кошти в сумі 57334849,18 грн., також в підтвердження наданих коштів є підписаний сторонами акт взаємозвірення, додаткова угода та договір про відступлення права вимоги. Відповідно до наведеного позивач просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.02.2016 р. у справі № 921/1114/15-г/3 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Буд М» - без задоволення.
З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.
Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М», б/н від 26.02.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/1017/16 від 02.03.2016 р.) до провадження та в судових засіданнях від 06.04.2016 р. та від 04.05.2016 р. судом оголошувалась перерва, про що уповноважені представники сторін, зокрема представник апелянта (том ІІІ, а. с. 177, 212) були особисто під розписку повідомлені про день, час та місце розгляду справи.
Однак, представник апелянта/відповідача в судове засідання не прибув надіславши на електронну адресу суду апеляційної інстанції клопотання б/н від 24.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3790/16 від 24.05.2016 р.) про відкладення розгляду справи № 921/1114/15-г/3, у зв'язку з хворобою представника, у зв'язку з чим колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).
Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника апелянта/відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.
Крім того, участь повноважних представників судом обов'язковою не визнавалась.
Також слід зазначити, що представником апелянта/відповідача до клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із захворюванням представника не подано жодних доказів, яке підтверджують викладене у вищезазначеному клопотанні.
З огляду на викладене вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.
Щодо поданого через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду представником апелянта/відповідача клопотання б/н від 05.04.2016 р. про зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/3 та доповнення до клопотання про зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/3 з додатками до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається Господарським судом Запорізької області про визнання банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд М» колегія суддів зазначає наступне.
З поданого представником апелянта/відповідача клопотання про зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/3 та доповнення до клопотання про зупинення провадження у справі вбачається, що підставою для зупинення провадження у вищезазначеній справі, на думку апелянта, є прийняття Господарським судом Запорізької області ухвали від 28.03.2016 р. про порушення справи про банкрутство ТзОВ «Буд М» та прийняття постанови Господарським судом Запорізької області від 11 квітня 2016 р. про визнання ТзОВ «Буд М» банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури, на підтвердження чого, до клопотання та доповнення до клопотання ним долучено витяги з сайту Вищого господарського суду України по справі № 908/688/16.
Відтак, посилаючись на положення ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ (зі змінами та доповненнями), скаржник зазначає про необхідність зупинення провадження у даній справі.
В частині, що стосується клопотання про зупинення провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст ч. 4 ст. 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання.
Зі змісту ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що законодавець чітко визначив можливість зупинення саме позовного провадження у разі порушення провадження справи про банкрутство. Проте, перегляд рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.02.2016 р. у даній справі здійснюється не в позовному, а в апеляційному порядку, тобто, має місце апеляційне провадження.
Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
Тобто, під апеляційним провадженням слід розуміти перегляд вищестоящою судовою інстанцією, відповідно до встановленої законом процедури, судових рішень, які не набрали законної сили, з метою перевірки їх законності і обґрунтованості, виявлення порушень закону як суб'єктами права, так і судами першої інстанції та встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню порушень.
Варто зауважити, що рішення Господарського суду Тернопільської області у даній справі прийнято 05.02.2016 року, при цьому, ухвала про порушення провадження у справі №908/688/16 про банкрутство прийнята Господарським судом Запорізької області лише 28.03.2016 року.
Аналізуючи дані факти вбачається, що на момент розгляду та вирішення справи № 921/1114/15-г/З в суді першої інстанції, обставини, на які посилається ТОВ «Буд М» у клопотанні про зупинення провадження, не існували, відтак, підстав для надання їм оцінки в суду першої інстанції не було.
З огляду на вище зазначене, колегія суддів вважає, що підстави для зупинення апеляційного провадження по справі № 921/1114/15-г/3 в силу ч. 1 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» - відсутні.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до змісту ухвали Господарського суду Запорізької області від 28.03.2016 року у справі № 908/688/16 (розміщене в Єдиному державному реєстрі судових рішень) боржник - ТзОВ «Буд М» звернулось до суду із заявою про порушення у відношенні до нього справи про банкрутство в порядку ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого. Вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі в загальному порядку, визначеному цим Законом. Кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
Таким чином, банкрутство ТзОВ «Буд М» відбувається за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Положення даної норми не передбачають таких стадій провадження у справі про банкрутство боржника, як розпорядження майном та санація. Тобто, за даних обставин оприлюднення оголошення про визнання боржника банкрутом здійснюється також з метою виявлення кредиторів та вже на стадії ліквідації.
Відповідно до положень ч. 2 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст ч. 4 ст. 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання.
З даної норми вбачається, що зупинення позовного провадження відбувається після офіційного оприлюднення інформації про порушення провадження у справі про банкрутство та лише на стадії розпорядження майном боржника, оскільки саме на розпорядника майна покладено обов'язок повідомити суд.
Аналізуючи вищевикладене, слідує, що можливість зупинення провадження у справі, що ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, на підставі ст. 17 Закону №2343 здійснюється за наявності наступних обставин: справа про стягнення грошових зобов'язань розглядається в порядку позовного провадження та по якій не прийнято рішення; здійснено офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство; справа про банкрутство перебуває на стадії розпорядження майном боржника; справа про банкрутство боржника порушена на загальних підставах, тобто, не за спрощеною процедурою.
Оскільки банкрутство ТзОВ «Буд М» відбувається за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стадія розпорядження майном за такою процедурою здійснюється після визнання боржника банкрутом, провадження у справі про стягнення грошового зобов'язання порушено та вирішено в суді першої інстанції до порушення провадження у справі про визнання боржника банкрутом, справа про стягнення заборгованості перейшла зі стадії позовного провадження в апеляційне, відтак, зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/З про стягнення заборгованості відповідно до ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є неможливим, оскільки суперечитиме вимогам чинного законодавства України.
Окрім того, відповідно до приписів ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.
Зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
При цьому пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Згідно п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року, відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Аналізуючи вищевикладене, оцінюючи зміст підстав для зупинення апеляційного провадження у справі № 921/1114/15-г/З, висвітлені скаржником у клопотанні, надавши правову оцінку обставинам порушення провадження у справі № 908/688/16 про банкрутство боржника - ТзОВ «Буд М» колегія суддів приходить до висновку, що розгляд останньої не перешкоджає з'ясуванню обставин у даній справі та перегляду апеляційним судом рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.02.2016 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно ч. 2 ст. 79 ГПК України (зі змінами та доповненнями), господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:
1) призначення господарським судом судової експертизи;
2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування;
3) заміни однієї з сторін її правонаступником.
Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.
Частина 2 коментованої статті передбачає випадки, коли господарський суд має право, але не зобов'язаний зупиняти провадження у справі. До таких випадків віднесено:
1) призначення господарським судом судової експертизи;
2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування;
3) заміни однієї з сторін її правонаступником.
Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто будь-які інші обставини не можуть бути підставою зупинення провадження у справі.
В даному випадку обставин, які перелічені в частинні 2 статті 79 ГПК України відсутні.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів вважає, що сторони, зокрема, апелянт/відповідач повинні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, відтак подане представником апелянта/відповідача клопотання про зупинення провадження у справі № 921/1114/15-г/3 та доповнення до клопотання про зупинення провадження, є надуманим та таким, що призведе до затягування розгляду справи, відтак у його задоволенні слід відмовити.
З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 921/1114/15-г/3 та прийшла до висновку розглядати справу без участі представника апелянта/відповідача за наявними в матеріалах справи документами, так, як останній був належним чином повідомлений про розгляд скарги та в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05 лютого 2016 року по справі № 921/1114/15-г/3 (головуючий суддя Боровець Я.Я., судді: Шумський І.П., Бурда Н.М.) позовні вимоги задоволено повністю, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М» (вул. Горького, 1, м. Запоріжжя, 69035 (код ЄДРПОУ 36145692)) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Мрія Агро» (вул. Незалежності, буд. 68, с. Васильківці, Гусятинський район, Тернопільська область, 48257 (код ЄДРПОУ 35218900)) 57334849, 18 грн. суми неповернутої позики, 122666,33 грн. - 3% річних та 182700,00 грн. судового збору (п. п. 1, 2 резолютивної частини рішення) (том ІІІ, а. с. 75, 76-89).
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 05.02.2016 р. у справі № 921/1114/15-г/3, апелянт/відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд М») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІІ, а. с. 105-110), просить апеляційну скаргу задоволити, скасувавши рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.02.2016 р. у справі № 921/1114/15-г/3 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю (пункт третій резолютивної частини).
Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення грубо порушено норми матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що мають значення для справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що договір поворотної фінансової допомоги № 18/03/2015-ГКМА-БМ від 18 березня 2015 року, додаткова угода № 1 від 24 вересня 2015 р., акт взаємозвірення за період з 01.07.2015 р. по 19.10.2015 р. та договір про відступлення права вимоги № ГКМА-УС-БМ-1 від 30.06.2015 р. підписані не уповноваженою особою, заднім числом без належних на то повноважень та з використанням факсиміле, що було заявлено неодноразово усно та письмово в судових засіданнях першої інстанції, про що було заявлено відповідне клопотання про призначення судової експертизи даних документів.
Крім того, апелянт зазначає, що ТзОВ «Буд М» не мало наміру отримувати дані кошти в сумі 57341503,38 грн. та не укладало вище перелічені договори з додатками та не підписувало акт взаємозвіряння, що на думку апелянта існують підозри про службове підроблення документів з боку ТзОВ «Група компаній «Мрія Агро».
Також апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що кошти в сумі зазначеній позивачем у позовній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд М» не отримувало, а щодо перерахованих ТзОВ «Група компаній «Мрія Агро» коштів то такі кошти перераховані на Інший ХОСТ - неконтрольований ТзОВ «Буд М», що підтверджується відповіддю з ПАТ «КБ «Хрещатик», яка є в матеріалах справи).
Апелянт також в апеляційній скарзі зазначає, що відкритий в ПАТ «КБ «Хрещатик» рахунок за ключами доступу ОСОБА_5 за яким було переведено кошти є неконтрольованим, а сам ОСОБА_5 був звільнений з посади директора 02.04.2013 р. про що свідчить наявний в матеріалах справи протокол загальних зборів про звільнення з посади директора, а призначений з 19.10.2015 р. директор ТзОВ «Буд М» ОСОБА_6 не уповноважував ОСОБА_4 на вчинення будь-яких дій, щодо представлення інтересів ТзОВ «Буд М» та довіреності йому не видавав.
Крім того, починаючи з 15.10.2015 р. діючим директором ОСОБА_6м. на адресу банків в яких було відкрито поточні рахунки ТзОВ «Буд М» скеровувались рекомендовані листи з повідомленням про зупинення операцій по банківських рахунках та повідомленням про те, що усі довіреності на представництво інтересів товариства, які видані до дати підписання даного листа скасовано та станом на сьогодні є не чинними, однак, 09. 10.2015 р. згідно виписки по особовому рахунку за період з 01.09.2015 р. по 29.10.2015 р. на рахунок ТзОВ «Буд М» в поза операційний час (вночі) посадовими особами ТзОВ «Група компаній «Мрія Агро» було перераховано транш в сумі 5000000,00 грн. з подальшим перерахуванням на ПП «Гощанські Аграрні інвестиції», яке підконтрольне Агрохолдингу Мрія.
Також апелянт в апеляційній скарзі зазначає. що місцевим господарським судом взято до уваги ту обставину, що апелянтом відповідачем на виконання умов поворотної фінансової допомоги було повернуто позивачу частину позики в сумі 369177,50 грн., але як уже було вищезазначений рахунок через який надсилались кошти був не контрольований ТзОВ «Буд М» та відкритий за електронним ключем ОСОБА_5, який був звільнений з посади директора, однак місцевий господарський суд не взяв до уваги офіційні документи банку, які долучені до матеріалів справи та не надав належної їм оцінки, що призвело до неправильного та незаконного винесення рішення.
Скаржник звертає увагу суду на те, що у зв'язку з наявним з боку позивача службового підроблення відкрито кримінальне провадження.
Крім того, апелянт стверджує, що судом першої інстанції безпідставно відхилено його клопотання про відкладення розгляду справи, що призвело до порушення права відповідача на подання додаткових доказів по даній справі, заперечення позовних вимог та додаткових пояснень та спростувань на твердження позивача, що в свою чергу свідчить про недотримання місцевим господарським судом принципу рівності сторін в даному процесі.
Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, апелянт покликається на те, що місцевим господарським судом не з'ясовано істотні обставини справи та не надано їм належної правової оцінки, відтак рішення суду за таких підстав підлягає скасуванню.
Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Мрія Агро» (скорочене найменування ТзОВ «Група копаній «Мрія Агро») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 35218900, місцезнаходження юридичної особи: 48257, Тернопільська обл., Гусятинський район, с. Васильківці, вул. Незалежності, буд. 68, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том ІІ, а. с. 191-192).
Відповідач/апелянт: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд М» (скорочене найменування ТзОВ «Буд М») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 36145692, місцезнаходження юридичної особи: 69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Жовтневий район, вул. Горького, буд. 1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том І, а. с. 157-163, 164-170), Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том ІІ, а. с. 132-134, 135-137), випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том ІІ, а. с. 165-166) та Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том ІІІ, а. с. 66-71).
З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2015 р. ТзОВ «Група компаній «Мрія Агро» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М», про стягнення заборгованості в сумі 57341503,38 грн., в т.ч. неповернута позика в сумі 57219226,68 грн., 3% річних в сумі 122276,70 грн. та стягнення судових витрат та ухвалою місцевого господарського суду від 16.11.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду та розгляд справи було призначено на 03.12.2015 р.
Також позивачем, до початку розгляду справи по суті, було подано заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог вих. № 26/11/2015 від 26.11.2015 р. (вх. № ГСТО 25159 від 30.11.2015 р.), в яких просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованості в сумі 57457515,51 грн., з яких: неповернута позика в сумі 57334849,18 грн., 3% річних в сумі 122666,33 грн. та стягнення судових витрат та в процесі розгляду справи по суті аналогічну заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог вих. № 26/11/2015 від 26.11.2015 р. (вх. № ГСТО 26354 від 18.12.2015 р.), які місцевим господарським судом прийнято до розгляду, з чим погоджується колегія суддів за наступних підстав.
Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
Як встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви до місцевого господарського суду, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 57219226,68 грн. неповернутої позики та 122276,70 грн. 3% річних, що в сукупності складає 57341503,38 грн. В заяві про уточнення позовних вимог (від 30.11.2015 року, вх. № 25159)заявник просить стягнути 57457515,51 грн., з яких, неповернута позика в сумі 57334849,18 грн., 3% річних в сумі 122666,33 грн.
Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Відтак, колегія судів вважає, що місцевий господарський суд правомірно оцінив подану позивачем заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог (від 30.11.201 року, вх. №25159), як заяву про збільшення розміру позовних вимог відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Як вбачається з матеріалів даної справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд М» у суді першої інстанції було подано клопотання б/н від 03.12.2015 р. (вх. № 25455 від 03.12.2015 р.) про передачу матеріалів справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області. Зазначене клопотання ухвалою місцевого господарського суду від 23.12.2015 р. було відхилено.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в цій частині з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду .
Як уже було вище зазначено у цій постанові та вбачається з Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на день подання позовної заяви, а саме: 12.11.2015 р., місценаходженням відповідача є наступна адреса: вул. Привокзальна, буд 14, селище міського типу Гусятин, Гусятинський район, Тернопільська область, п.і. 48201, відтак місцевим господарським судом правомірно відхилено заявлене представником відповідача клопотання № б/н від 03.12.2015р. (вх. №26134 від 14.12.2015р.) про передачу матеріалів справи за підсудністю до господарського суду Запорізької області.
Також з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, представником відповідача, через канцелярію суду, подано низку клопотань: - клопотання від 17.12.2015 р. вх. № 26300 про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України, щодо інформації хто отримує кореспонденцією від імені відповідача та за чиїм ключем електронно-цифрового підпису здійснювалися платежі в період з 14.07.2015 р. по 30.10.2015 р.; - клопотання (вх. № 26302 від 17.12.2015 р.) про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо рахунків ПП «Гощанські Аграрні Інвестиції»; - клопотання вх. № 3046 від 05.01.2016 р. про витребування доказів; - клопотання вх. № ГСТО 3061 від 05.01.2016 р. про продовження строку розгляду спору; - клопотання (вх. № 3329 від 12.01.2016 р.) про призначення судово-технічної експертизи документів (том ІІ, а. с. 242-243); - клопотання вх. № ГСТО 4047 від 25.01.2016 р. про призначення колегіального розгляду справи; - клопотання (вх. № 3045 від 05.01.2016 р.) про виклик в судове засідання ОСОБА_4 для дачі пояснень; - клопотання (вх. № 3047 від 05.01.2016 р.) про виклик в судове засідання для дачі пояснень ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10; - клопотання б/н від 05.01.2016 р. (вх. №3044 від 05.01.2016 р.) про направлення матеріалів справи органу досудового розслідування для проведення слідчих дій та встановлення осіб причетних до вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 219 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України та зупинення провадження у справі до завершення досудового розслідування в кримінальних провадженнях (аналогічне викладене у клопотаннях (вх. № 26299 від 17.12.2015 р. та вх. № 26301 від 17.12.2015 р.).
За розпорядженням голови господарського суду Тернопільської області від 27.01.2016 р. у відповідності до ст. 46 ГПК України, п. 2.3.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 р. № 25 та Протоколу зборів суддів господарського суду Тернопільської області № 8 від 28.12.2010 р., враховуючи клопотання представника відповідача для розгляду справи призначено судову колегію у складі трьох суддів. Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 27.01.2016 р. за підписом керівника апарату господарського суду Тернопільської області, справу призначено до розгляду колегією у складі: головуючого судді Боровця Я.Я., суддів Шумського І.П., Бурди Н.М.
В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку (аналогічна правова позиція викладена у п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р., та у п. 3.8 Постанові Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", з наступними змінами та доповненнями).
Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом вищезазначені клопотання відповідача було розглянуто у встановленому законом порядку та відхилено клопотання відповідача б/н від 05.01.2016 р. (вх. №3044 від 05.01.2016 р.) про направлення матеріалів справи до органу досудового розслідування для проведення слідчих дій та встановлення осіб причетних до вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 219 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України та зупинення провадження у справі до завершення досудового розслідування в кримінальних провадженнях (аналогічне викладене у клопотаннях (вх. № 26299 від 17.12.2015 р. та вх. № 26301 від 17.12.2015 р.).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в цій частині, оскільки відповідно до ст. 79 ГПК України суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування.
Необхідною передумовою для застосування зупинення провадження у справі мають бути обставини, що перешкоджають її розглядові по суті заявлених позовних вимог.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Тобто, зазначена норма передбачає порядок дій: 1) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів, яке за відсутності вказівки у законі не може бути пов'язане з ініціюванням господарським судом такого надсилання з метою добування доказів; 2) зупинення провадження у справі.
Зупинення провадження у справі та надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів є способом добування доказів у справі, що розглядається, наслідком якого є порушення принципів рівності перед законом і судом (ст. 4-2 ГПК України); змагальності (ст. 4-3 ГПК України), обов'язку доказування і подання доказів (ст. 33 ГПК України).
Згідно з положеннями ст. 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів лежить на сторонах. Ні п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України, ні ст. 90 ГПК України не пов'язують надіслання матеріалів справи до слідчих органів та зупинення у зв'язку із цим провадження у справі саме з неможливістю з'ясувати певні обставини при вирішенні господарського спору.
Частиною 4 ст. 90 ГПК України визначено, що якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.
Викладені норми покладають обов'язок доведення відповідних обставин на кожну з сторін та не передбачають жодних повноважень суду на отримання доказів, натомість, положення ст.ст. 38, 75 ГПК України передбачають витребування господарським судом доказів, а у разі їх недостатності та у випадку їх неподання - розгляд справи за наявними в ній матеріалами.
Аналогічну правову позицію наведено у постановах Вищого господарського суду України від 06.08.2015 р. у справі № 911/916/15, від 30.07.2015 р. у справі № 911/1407/15 та від 07.06.2015 р. у справі № 915/2117/14.
Кримінальне провадження № 12015210010003735 від 22.12.2015 р. не має на меті дослідження та встановлення обставин та фактів, що мають істотне значення для вирішення цього господарського спору, а також є відсутніми обставини, які б об'єктивно перешкоджали розглядові справи по суті заявлених позовних вимог. Крім того, органи досудового слідства мають змогу знайомитись та отримувати копії справи № 921/1114/15-г/3, про що свідчить ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.12.2015 р. у справі № 607/19518/15-к, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 05.01.2015 р. (міститься в матеріалах справи).
Оскільки обставини, які на думку відповідача, можуть бути встановленими під час кримінального провадження не мають відношення до вирішення цього господарського спору, відсутність висновків органу досудового слідства не породжує неможливості розглянути справу по суті. Як видно з пояснень та клопотань відповідача, питання, які мають бути встановлені органами досудового розслідування пов'язанні із неспроможністю ТзОВ "Буд М" організувати внутрішню діяльність товариства. Проте, ці обставини не мають жодного відношення до розгляду спору по суті заявлених позовних вимог - стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги.
З огляду на викладене, господарський суд відповідно до норм процесуального закону може вирішити справу незалежно від наслідків кримінального провадження, на підставі оцінки доказів, поданих сторонами, відповідно до ст. 43 ГПК України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Місцевим господарським судом було правомірно відхилено клопотання відповідача від 17.12.2015 р. вх. № 26300 про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України, а саме: інформації хто отримує кореспонденцією від імені відповідача та за чиїм ключем електронно-цифрового підпису здійснювалися платежі в період з 14.07.2015 р. по 30.10.2015 р. та клопотання вх. № 3046 від 05.01.2016 р. про витребування доказів, так як статтею 38 ГПК України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Відповідно до п. 2.1. та п. 2.5. Постанови пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Отже, в разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.
Зокрема, причинами неможливості самостійного отримання доказу особою, яка бере участь у справі, може бути відмова особи, в якої знаходиться доказ, надати цей доказ, або законодавчо встановлена заборона передання певної інформації тощо. Особа, яка звертається з клопотанням про витребування доказу, повинна надати підтвердження того, що їй відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.
Разом з тим, заявник має обґрунтувати необхідність витребування саме цього доказу, зазначити обставини, які цей доказ підтверджує, а також яке значення встановлення цих обставин має для розгляду справи по суті.
Водночас, зі змісту клопотань від 17.12.2015 р. вх. № 26300 щодо витребування інформації хто отримує кореспонденцію від імені відповідача та за чиїм ключем електронно-цифрового підпису здійснювались платежі в період з 14.07.2015 р. по 30.10.2015 р., та вх. № 3046 від 05.01.2016 р. не вбачається, яким чином така інформація підтверджує чи спростовує встановлення обставин, що мають значення для вирішення даного господарського спору.
Також слід зазначити, що дані клопотання жодним чином не стосуються предмету спору та не спростовують позовних вимог.
Щодо клопотання відповідача (вх. № 26302 від 17.12.2015 р.) про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо рахунків ПП «Гощанські Аграрні Інвестиції» колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що предметом судової діяльності є визначення наявності підстав та законності звернення того чи іншого суб'єкта господарювання з клопотанням про зобов'язання банка щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.
В силу положень ст. 60 Закону України "Про банки та банківську діяльність" інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або третьою особою при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.
Відповідно до положень ст. 30 Закону України "Про інформацію", банківська таємниця відноситься до інформації з обмеженим доступом і є конфіденційною інформацією.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи, за рішенням суду, а отже має відповідати певному порядку розкриття банківської таємниці.
Відповідно до приписів ст. 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.
Зі змісту клопотання відповідача від 17.12.2015 р. вх. № 26302 вбачається витребування інформації, що містить банківську таємницю щодо діяльності та фінансового стану ПП "Гощанські Аграрні Інвестиції", яке не є учасником судового процесу. З огляду на дану обставину, місцевий суд правомірно відхилив таке клопотання.
Місцевий господарський суд підставно відхилив клопотання відповідача (вх. № 3045 від 05.01.2016 р.) про виклик в судове засідання ОСОБА_4 для дачі пояснень та клопотання (вх. № 3047 від 05.01.2016 р.) про виклик в судове засідання ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, так як згідно ст. 32 ГПК України обставини, що мають значення для вирішення спору встановлюються, зокрема, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Визнання обставин може здійснюватися лише учасниками судового процесу шляхом надання відповідних письмових пояснень. Водночас, господарському суду надано право викликати для дачі пояснень тільки посадових осіб та інших працівників підприємств або зобов'язати зазначених осіб подати відповідні пояснення в письмовій формі (стаття 30 ГПК України). В даній нормі господарського процесуального законодавства йдеться про осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами), які не беруть участі в судовому процесі, трудовими правовідносинами на основі трудового договору (контракту). Тобто, якщо певна фізична особа (громадянин) не є посадовою особою чи іншим працівником підприємства (установи, організації, органу), то вона не підпадає під ознаки зазначеної норми ГПК України.
Крім того, в матеріалах справи є письмові пояснення ОСОБА_4, в яких останній пояснив, що він підписував додаткову угоду № 1 від 24.09.2015 р. від імені ТзОВ "Буд М" із ТзОВ "Група Компаній "Мрія Агро" за довіреністю від ОСОБА_11, про що свідчить протокол допиту свідка від 22.01.2016 р. (знаходиться в матеріалах справи). Також, містяться письмові пояснення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10
Місцевим судом також відхилено клопотання відповідача (вх. № 3329 від 12.01.2016 р.) про призначення судово-технічної експертизи документів.
У цьому клопотанні відповідач зазначає, що договір поворотної фінансової допомоги від 18.03.2015 р., додаткова угода № 1 від 24.09.2015 р., акт взаємозвіряння, договори про відступлення права вимоги від 30.06.2015 р. підписані не уповноваженою особою, попереднім числом, без належних на то повноважень та з використанням факсиміле.
Однак доказів в розумінні статей 33, 34 ГПК України в обґрунтування викладеного не надав.
З нотаріально засвідчених пояснень колишнього директора ТзОВ "Буд М" ОСОБА_11, наявних в матеріалах справи та поданих в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, слідує, що в межах компетенції та в інтересах ТОВ "Буд М", ОСОБА_11 було укладено (підписано та скріплено печаткою Товариства) договір поворотної фінансової допомоги від 18.03.2015 року № 18/03/2015-ГКМА-БМ з ТОВ "Група компаній "Мрія Агро", а також видана довіреність від 13.07.2015 року № 4 на уповноваження ОСОБА_4 представляти інтереси ТзОВ "Буд М" щодо укладення будь-яких господарських договорів.
Відтак, вищенаведені докази спростовують твердження відповідача, тому суд перпшої інстанції правомірно відхилив і це клопотання як безпідставне та необґрунтоване.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 18.03.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Мрія Агро» (Позикодавець - за договором, Позивач - у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд М» (Позичальник - за договором, Відповідач - у справі) було укладено Договір поворотної фінансової допомоги № 18/03/2015-ГКМА-БМ (надалі - Договір) (том І, а. с. 12, том ІІ, а. с. 37).
Колегією суддів встановлено, що вищезазначений договір (оригінал в матеріалах справи, том ІІ, а. с. 37) між сторонами у справі укладено в письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, 207, 208, 1046 Цивільного кодексу України.
За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений вище правочин є договором позики (ст. 1046 ЦК України), правовідносини за яким регулюються приписами Глави 71 ЦК України.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до умов вищезазначеного договору Позикодавець надає Позичальнику грошові кошти, які за цим Договором є національною українською валютою - гривнею, а Позичальник зобов'язується повернути таку саму суму грошових коштів в порядку, на умовах та в строки (терміни), визначених цим Договором. Відсотки на суму позики Позикодавцем не нараховуються та Позичальником не сплачуються (безвідсоткова позика) (п.п. 1, 1.1 Договору).
Пунктом 2 Договору визначено, що загальна сума позики становить 500000000,00 грн.
Надання позики здійснюється Позикодавцем безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Позичальника або видачі грошових коштів готівкою з каси Позикодавця в межах та порядку встановленому чинним законодавством України (п. 4 Договору).
Відповідно до п. 6 Договору, Позичальник зобов'язується повернути надану позику до 17.03.2016 р.
Сторони можуть в будь-який момент дії цього Договору змінити (продовжити або зменшити) кінцевий термін повернення Позики або інші умови Договору, що оформляються відповідною додатковою угодою до цього Договору (пп. 6.2. Договору).
Пунктом 8 Договору визначено, що до закінчення зазначеного у п. 6 цього Договору терміну, Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, що була ним отримана в цілому.
Згідно п. 7 Договору Позичальник зобов'язаний повернути суму позики до настання терміну, передбаченого п. 6 цього Договору.
Відповідно до п. 14, п. 15 Договору договір підписується сторонами та скріплюється печатками сторін. Договір є укладеним і набуває чинності з моменту передання позики або частини позики Позикодавцем Позичальникові і діє до моменту повного та належного виконання сторонами всіх своїх взаємних зобов'язань в рамках цього договору.
24.09.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Мрія Агро» в особі директора ОСОБА_8, яка діяв на підставі Статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд М» в особі ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності № 4 від 13.07.2015 р. було укладено додаткову угоду № 1 про зміну договору поворотної фінансової допомоги № 18/03/2015-ГКМА-БМ від 18.03.2015 р. (том І, а. с. 13, том ІІ, а. с. 38).
Даною додатковою угодою № 1 сторони домовились про наступне: пункт 2 Договору читати у зміненій редакції "Загальна сума договору становить 115 000 000,00 грн."; пункт 6 Договору читати: "Позичальник зобов'язується повернути дану позику до 16.10.2015 р.".
Слід зазначити, що зі змісту укладеної сторонами додаткової угоди вбачається, що по своїй правовій природі додаткова угода є договором позики.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ст. 1050 ЦК України).
На виконання умов вищезазначеного договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 114 923 253,36 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (містяться в матеріалах справи).
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково, частину отриманої позики повернув позивачеві у розмірі 57588404,18 грн., а саме 369177,50 грн. на рахунок позивача, про що свідчать банківські виписки, та 57219226,68 грн. - погашено шляхом відступлення права вимоги, згідно договору відступлення права вимоги № ГКМА-УС-БМ-1 від 30.06.2015 р. (том І, а. с. 115-123).
Твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі про те, що договір поворотної фінансової допомоги та додаткової угоди № 1 не є укладеними, оскільки підписувалися не уповноваженими на те особами, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
За буквальним тлумаченням визначення строку дії господарського договору, що міститься у ч. 7 ст. 180 ГК України, строк дії господарського зобов'язання пов'язується із строком дії господарського договору.
За загальним правилом, господарське зобов'язання припиняється належним виконанням, якщо виконання прийнято управненою стороною (ч. 1 ст. 203 ГК України). Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язань, що виникають із такого договору.
З аналізу змісту договору та додаткової угоди до нього, вбачається досягнення сторонами згоди щодо усіх, визначених положеннями ст. 628 та ст. 1046 ЦК України, істотних умов даних правочинів, зокрема: розміру позики, термін та порядок повернення грошових коштів, безвідсотковий характеру позики, тощо.
Слід зазначити, що дії позивача щодо перерахування грошових коштів на рахунок відповідача (надання позики) та часткове їх повернення відповідачем, свідчить про узгодження та прийняття сторонами договірних зобов'язань, відтак, зазначений вище договір та додаткова угода до неї є такими, що укладені.
Також, слід зазначити, що відповідач/апелянт не спростовував належними та допустимими доказами факту отримання грошових коштів в розмірі 114923253,36 грн. від позивача. Натомість, факт зарахування коштів на розрахунковий рахунок ТзОВ «Буд М», визначених як поворотна фінансова допомога згідно договору № 18/03/2015-ГКМА-БМ від 18.03.2015 р., підтверджується доданими відповідачем до матеріалів справи виписками з ПАТ "КБ Хрещатик" (Тернопільське регіональне відділення), зокрема, виписками: від 15.09.2015 р. про зарахування коштів в розмірі 75000,00 грн.; від 22.09.2015 р. про зарахування коштів в розмірі 47000,00 грн.; від 23.09.2015 р. про зарахування коштів в розмірі 9000,00 грн.; від 02.10.2015 р. про зарахування коштів в розмірі 4000,00 грн.; від 02.10.2015 р. про зарахування коштів в розмірі 4000,00 грн.; від 07.10.2015 р. про зарахування коштів в розмірі 64000,00 грн.; від 09.10.2015 р. про зарахування коштів на загальну суму 57219226,68 грн.; від 28.10.2015 р. про зарахування коштів в розмірі 33000,00 грн.
З огляду на вище викладене, місцевий господарський суд прийшов вірного висновку, що доводи відповідача/апелянта про те, що договір та додаткова угода до нього не були укладені, спростовується змістом договору та додаткової угоди до нього, з яких випливає, що сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов цих правочинів, а доводи щодо підписання правочинів неуповноваженими особами, є підставами для визнання таких правочинів недійсними.
Колегія суддів вважає твердження апелянта/відповідача, що підписання додаткової угоди ОСОБА_4 на підставі довіреності № 4 від 13.07.2015 р., яку скаржник вважає скасованою/не чинною, надуманими та такими що не заслуговують на увагу суду, з огляду на наступне.
Представництво юридичної особи, в силу положень ст. 244 ЦК України, може здійснюватися на підставі довіреності.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ч. 1 ст. 246 ЦК України).
Частиною 1 ст. 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Частина 2 вказаної статті цього Кодексу містить обов'язок особи, яка видала довіреність і згодом скасувала її, негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Згідно з частини 3 цієї статті зазначеного Кодексу права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок учинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.
Таким чином, скасування довіреності має юридичне значення для представника та третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це.
Жодних доказів, які б свідчили про відкликання довіреності № 4 від 13.07.2015 року на уповноваження ОСОБА_4 та доказів про відсутність повноважень у ОСОБА_11 на укладення правочинів від імені ТзОВ "Буд М", апелянтом/відповідачем не представлено.
Як слідує з наявних у матеріалах справи нотаріально засвідчених пояснень колишнього директора ТОВ "Буд М" ОСОБА_11, останнім в межах компетенції, наданої Статутом ТзОВ "Буд М", та в інтересах ТзОВ "Буд М" було укладено (підписано та скріплено печаткою Товариства) договір поворотної фінансової допомоги від 18.03.2015 року № 18/03/2015-ГКМА-БМ з ТОВ "Група компаній "Мрія Агро", а також видана довіреність від 13.07.2015 року № 4 на уповноваження ОСОБА_4 представляти інтереси ТзОВ "Буд М" щодо укладення будь-яких господарських договорів.
Крім того, з письмових пояснень ОСОБА_4, зафіксованих в протоколі допиту свідка від 22.01.2016 р. (том ІІІ, а. с. 25-29), встановлено, що останній підписував додаткову угоду № 1 від 24.09.2015 р. від імені ТзОВ "Буд М" із ТзОВ "Група компаній "Мрія Агро" за довіреністю, виданою чинним на той момент директором ОСОБА_11
За результатами дослідження та аналізу судом доказів та доводів сторін, наведених обґрунтувань та заперечень позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необґрунтованість доводів щодо неукладення договору поворотної фінансової допомоги № 18/03/2015-ГКМА-БМ від 18.03.2015 р. та додаткової угоди № 1 від 24.09.2015 р.
Крім того, апелянтом/відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення правочинів від імені ТзОВ "Буд М" неуповноваженими особами чи всупереч вимогам закону.
Відповідно до вищенаведеного в сукупності вбачається, що відповідач у визначений строк свої договірні зобов'язання перед позивачем не виконав у повному обсязі та не повернув суму позики, такі докази в матеріалах справи відсутні, сторонами не подано, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутись із позовними вимогами до суду.
Стаття 1049 ЦК України покладає на позичальника обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, внаслідок неналежного невиконання відповідачем/апелянтом своїх зобов'язань за спірним договором щодо повернення суми позики у повному обсязі, в останнього виникла заборгованість у розмірі 57334849,18 грн.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Нормами ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Стаття 1049 ЦК України покладає на позичальника обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічно, ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В розумінні ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з договору та інших угод, передбачених законодавством, а також з угод, які не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності справедливості
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд) сторін і погоджені ними, так умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання.
Відповідно до положень ст.ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
З урахуванням вищенаведеного, місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 57334849,18 грн. підлягає задоволенню.
Як вбачається з позовної заяви та заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог, позивачем, нараховано, відповідно до ст. 625 ЦК України, апелянту/відповідачу 3% річних за період з 17.10.2015 р. по 26.11.2015 р. на загальну суму 122666,33 грн.
Згідно статті 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Щодо нарахованих позивачем 3 % річних в сумі 122666,33 грн. за договором, колегія суддів зазначає наступне.
Перерахунок розміру 3% річних, які розраховуються за формулою: сума боргу х 3% х кількість днів прострочення / 365 = розмір процентів річних.
Перерахувавши розраховані позивачем 3% річних за період з 17.10.2015 р. по 26.11.2015 року, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимог і в цій частині.
Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.
Відповідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.02.2016 р. у справі № 921/1114/15-г/3 - без змін.
Також слід зазначити, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М» про відстрочення сплати судового збору в сумі 177700,00 грн. (за подання апеляційної скарги на рішення суду щодо майнової вимоги позивача) до прийняття апеляційним судом рішення за апеляційною скаргою було задоволено та відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд М» сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (пункт перший та другий резолютивної частини ухвали) (том ІІІ, а. с. 102-103).
Станом на час прийняття постанови по справі № 914/3597/15 скаржником не було сплачено судового збору в сумі 200970,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М» (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Горького, буд. 1, код ЄДРПОУ 36145692) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 200970,00 грн. за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.
Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.
Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.02.2016 року у справі № 921/1114/15-г/3 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд М» (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Горького, буд. 1, код ЄДРПОУ 36145692) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 200970,00 грн. за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.
3. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Матеріали справи повернути в Господарський суд Тернопільської області.
Головуючий суддя Данко Л.С.
Суддя Галушко Н.А.
Суддя Кузь В.Л.
25.05.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 31.05.2016 р.