04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" червня 2016 р. Справа№ 910/1161/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Калатай Н.Ф.
Ропій Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,
представників:
від позивача Горлов Є.С., дов. від 03.03.2016 №4,
від відповідача Бойко В.Г., дов. від 06.01.2016 №220/28/д,
від третьої особи не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 (підписане 11.04.2016)
у справі №910/1161/16 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо»
до Міністерства оборони України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України
про стягнення 286 534,30 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тусмо» (далі - ТОВ «Тусмо», або позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство, або відповідач) про стягнення 286 534,30 грн інфляційних витрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 залучено до участі у справі №910/1161/16 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державну казначейську службу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі №910/1161/16 позов задоволено повністю.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 286 534, 30 грн інфляційних втрат та 4 298, 02 грн витрат на сплату судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання перед ТОВ «Тусмо», то виходячи з положень ст.ст.614, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд застосував до відповідача правові наслідки у вигляді нарахування та стягнення інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі №910/15351/15 встановлено, що ТОВ «Тусмо» поставило Міністерству товар у кількості 12 087 комплектів на загальну суму 4 369 450,50 грн. Оскільки Міністерство розрахувалось за товар, поставлений лише за видатковими накладними від 04.12.2014 №335, від 08.12.2014 №337, від 15.12.2014 №342, від 23.12.2014 №354, від 24.12.2014 №360, місцевий господарський суд визнав заявлені позовні вимоги обґрунтованими та стягнув з відповідача, зокрема, 1 448 530,50 грн боргу.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом належним чином не досліджено, що рахунки-фактури, які є невід'ємними бухгалтерськими документами для оплати, позивачем складено та надано замовнику лише у кінці січня та на початку лютого 2015, що суперечить п.4.2 договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 22.10.2014 №286/3/14/184 та вимогам Бюджетного кодексу України.
За твердженнями скаржника, суд першої інстанції не врахував, що сума 286 534,30 грн інфляційних втрат виникла саме з вини позивача, оскільки ним порушено умови договору щодо поставки товару та надання підтверджуючих документів.
Крім того, апелянт вказує на те, що Міністерство не відповідає за несвоєчасність проведення розрахунків, оскільки всі розрахунки здійснюються виключно через органи Державної казначейської служби України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2016 відновлено пропущений строк на одання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу та порушено апеляційне провадження у справі №910/1161/16, розгляд скарги призначено на 01.06.2016. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.
01.06.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 01.06.2016 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Враховуючи що Державну казначейську службу України було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без її участі, з метою дотримання вимог ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тусмо» (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України ) № 286/3/14/184 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2014 році поставити замовнику аксесуари одягу з натуральної шкіри; одягу, виготовленого з фетру чи нетканих полотен; одягу готового, з текстильних полотен з покривом (лот 2. Костюм (куртка та штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової вибивної (камуфльованої) (далі - товар), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у договору.
Відповідно до п.4.1 договору розрахунки за фактично поставлений товар, проводяться протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).
Згідно з п.4.2 договору до рахунка-фактури додаються: акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення - підтвердження. Відповідно до статей 48, 51, 112 Бюджетного кодексу України та зважаючи на пункт 2.4 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 постачальник зобов'язаний надавати документи, які являються підставою для оплати товару протягом 3 робочих днів з дати прийняття товару одержувачем (п.5.2) у місцях поставки товару, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця, у якому відбулась поставка.
Без вищезазначених документів або відсутності в них встановленої інформації оплата поставленого товару не проводиться.
Замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати товару у випадках, передбачених чинним законодавством, а також при відвантаженні товару одержувачу замовника в більшій кількості, ніж передбачена рознарядкою для даного здавального періоду без згоди замовника.
Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.03.2015, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1 договору, в редакції додаткової угоди від 26.12.2014 №1).
Стаття 663 ЦК України визначає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ТОВ «Тусмо» поставило Міністерству товар у кількості 12 087 комплектів на загальну суму 4 369 450,50 грн, що підтверджується видатковими накладними від 04.12.2014 №335 на суму 289 200,00 грн, від 08.12.2014 № 337 на суму 289 200,00 грн, від 15.12.2014 № 342 на суму 751 920,00 грн, від 23.12.2014 №354 на суму 723 000,00 грн, від 24.12.2014 № 360 на суму 867 600,00 грн, від 08.01.2015 №1 на суму 650 700,00 грн, від 06.02.2015 № 12 на суму 397 650,00 грн, від 28.03.2015 №55 на суму 180 750,00 грн, від 28.03.2015 №58 на суму 219 430,50 грн.
Підписанням видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», сторони зафіксували факт здійснення господарських операцій, які є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Частина 1 ст.691 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Проте, відповідач оплатив поставлений позивачем товар частково: 10.12.2014 - 289 200,00 грн, 12.12.2014 - 289 200,00 грн, 19.12.2014 - 716 122,70 грн, 19.12.2014 - 35 797,30 грн, 29.12.2014 - 1 590 600,00 грн. Загальна сума перерахованих Міністерством коштів, станом на 29.12.2014, склала 2 920 920 грн.
Тобто, неоплаченими залишились видаткові накладні: 08.01.2015 № 1 на суму 650 700 грн, від 06.02.2015 № 12 на суму 397 650,00 грн, від 28.03.2015 № 55 на суму 180 750,00 грн, від 28.03.2015 № 58 на суму 219 430,50 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.08.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 у справі №910/15351/15 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 448 530,50 грн боргу.
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у сумі 1 448 530,50 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі № 910/15351/15.
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі №910/15351/15 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти в сумі 1 448 530,50 грн були сплачені Міністерством 15.12.2015, що підтверджується відповідною випискою АТ «Райффайзен банк Аваль» за 15.12.2015.
Як зазначено вище, розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 банківських днів з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на поставлений товар.
Рахунки-фактури та документи, зазначені в п. 4.2 договору, відповідач отримав разом з листами: від 08.01.2015 лист №2 (отримано 12.01.2015), від 12.02.2015 лист №23 (отримано 13.02.2015), від 06.04.2015 №56 (отримано 08.04.2015).
За таких обставин, термін сплати за поставлений товар настав: по накладній від 08.01.2015 №1 - 23.02.2015, по накладній від 06.02.2015 №12 - 30.03.2015, по накладній від 28.03.2015 №55 - 26.05.2015 та по накладній від 28.03.2015 №58 - 26.05.2015.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «Тусмо» нараховано інфляційні втрати у наступному порядку: з 23.02.2015 по 15.12.2015 на суму боргу 650 700 грн, з 30.03.2015 по 15.12.2015 на суму боргу 397 650 грн та з 26.05.2015 по 15.12.2015 на суму боргу 400 180,50 грн.
За приписами статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язань, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання (п.п.1.1, 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 286 534,30 грн вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів визнаються безпідставними з огляду на таке.
Як встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі №910/15351/15 (арк.4) відповідач листами від 16.02.2015 №286/6/1237, від 23.02.2015 №286/6/1501, від 26.02.2015 № 286/6/6051 повернув позивачу документи без виконання у зв'язку із закінченням бюджетного року.
Судом встановлено належне виконання постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, зокрема, в частині подачі документів, необхідних для проведення оплати.
Неоплата отриманого товару за відсутності бюджетних коштів у відповідача є необґрунтованою, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК України, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446.
Виходячи зі змісту умов договору, виконання зобов'язання з оплати коштів за поставлений товар пов'язано з дією органу (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства), який не є стороною такого договору.
Однак, за змістом ст. 511 ЦК України зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.
Частинами 1, 2 ст.528 ЦК України визначено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Окрім того, судом апеляційної інстанції враховано, що у разі порушення постачальником, зокрема, термінів та строків поставки товару, замовник мав право діяти, в порядку, встановленому п.6.2.4 договору.
Відтак доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі №910/1161/16 - без змін.
2. Матеріали справи №910/1161/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.І. Рябуха
Судді Н.Ф. Калатай
Л.М. Ропій