31.05.2016 року Справа № 904/696/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)
суддів: Джихур О.В., Дмитренко Г.К.
при секретарі: Ситниковій М.Ю.
Представники сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність № 66-70/юр/д від 10.05.2016 р.;
відповідача - ОСОБА_2, дов. № 01-09/479 від 02.03.2016р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», м.Дніпродзержинськ
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2016 року у справі № 904/696/16
за позовом Публічного акціонерного товариства «ЄВРАЗ Баглійкокс», м.Дніпродзержинськ
до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», м.Дніпродзержинськ
про стягнення 200 002,19 грн.
В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст..ст.85, 99, 105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2016 року у справі № 904/696/16 (суддя Соловйова А.Є.) за позовом Публічного акціонерного товариства «ЄВРАЗ Баглійкокс», м.Дніпродзержинськ до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», м.Дніпродзержинськ про стягнення 200 002,19 грн. позов було задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 154 909,01 грн. основного боргу, 2417,47 грн. - 3% річних, 3347, 87 грн. - інфляційних втрат, 19 663,92 грн. - пені, 3000,03 грн. судового збору, в решті позову відмовлено (а.с.69-73).
Рішення господарського суду мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з транспортування по своїм мережам госпобутових стоків, щодо часткового задоволення позовних вимог по стягненню пені - зменшенням господарським судом відповідно до ст.83 ГПК України належної до стягнення пені на 50%; щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення - відсутністю виняткових обставин, що перешкоджають виконанню рішення та запереченнями позивача; в якості норм матеріального права господарський суд послався ст.ст. 193, 216, 230, 231, 232, 233 Господарського кодексу України, ст.525, 526, 551, 610, 625 ЦК України.
Не погодившись із зазначеним рішенням в частині відмови в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення та зменшення пені на 50%, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач по справі - Комунальне виробниче підприємство Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», м.Дніпродзержинськ, посилається на порушення господарським судом норм процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема:
- господарський суд не звернув уваги на доводи відповідача про те, що стягнення з останнього пені є безпідставним, оскільки укладення договору транспортування стоків № 07-05/14-244/14 від 01.07.2014р. обумовлено виключно потребами споживачів приватного сектору міста, а не самого відповідача;
- крім того, суд не звернув уваги на той факт, що до стягнення заявлена заборгованість у розмірі 154 909,01 грн. і пеня в розмірі 39 327,84 грн., що становить майже 25% від суми основного боргу, отже, на думку скаржника, в спірних правовідносинах господарський суд мав застосувати ст.233 Господарського кодексу України та зменшити належну до стягнення пеню до 10%;
- також господарським судом не були прийняті до уваги доводи відповідача щодо обґрунтованості заяви про розстрочення виконання рішення, оскільки виконання рішення, тобто негайне стягнення заборгованості, зумовить зупинення роботи підприємства, викличе несплату першочергових платежів (податків, зборів, заробітної плати), унеможливить належне утримання комунальних споруд, попри те, що підприємство відповідача є стратегічно значущим для життєдіяльності міста Дніпродзержинська по забезпеченню мешканців міста послугами водопостачання та водовідведення, а кінцевим споживачем послуг є населення, яке на даний час має суттєву заборгованість перед відповідачем за надані послуги.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначаючи, що підстав зменшення до стягнення нарахованої пені до 10% по справі не має, оскільки відповідач з липня 2015 року взагалі не здійснив жодного платежу за укладеним між сторонами договором від 01.07.2014р., крім того, позивач не вперше звертається до господарського суду за захистом своїх інтересів саме за оспорюваним договором № 07-05/14-244/14 від 01.07.2014р., що свідчить про постійне неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань; також, позивач зауважує, що відповідачем не надано жодного доказу, який би свідчив про поважність причин несвоєчасного виконання розрахунків з позивачем. Щодо доводів відповідача про необхідність надання розстрочки виконання рішення, то позивач зазначає, що рішення в цій частині є також обґрунтованим, оскільки з аналізу норм законодавства щодо надання розстрочення, відстрочення виконання рішення, законодавець пов'язує їх в будь-якому випадку з об'єктивними, непереборними обставинами, що ускладнюють виконання рішення; проте, відповідач, надавши господарському суду в якості доказів реєстр споживачів, які мають заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення не надав при цьому жодного доказу про здійснення відповідачем роботи по стягненню такої заборгованості в судовому порядку, в обґрунтування необхідності надання розстрочки виконання рішення, відповідач посилається на обставини, які є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності, яку останній здійснює на свій ризик, отже, як позивач, так і відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності.
13.05.2016р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду звернувся позивач з клопотанням про зміну назви позивача відповідно до ст. 22 ГПК України з Публічного акціонерного товариства «ЄВРАЗ Баглійкокс» на Приватне акціонерне товариство «ЄВРАЗ Южкокс» на підставі рішення загальних річних зборів акціонерів позивача від 28.04.2016р. та проведеною 04.05.2016р. реєстрацією змін до установчих документів.
Зазначене клопотання не було задоволено колегією суддів, оскільки ст.22 ГПК України не передбачає можливості зміни назви підприємства при розгляді справи, а клопотання про процесуальне правонаступництво відповідно до ст.25 ГПК України позивачем заявлено не було.
16.05.2016р. відповідачем до Дніпропетровського апеляційного господарського суду подано клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів - постанов відділу ВДВС, якими підтверджується ведення скаржником претензійно-позовної роботи з населенням по стягненню заборгованості. Зазначені додаткові докази приймається судом апеляційної інстанції без обмежень, встановлених ст.101 ГПК України, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, оскільки не прийняття таких доказів призведе до неповного дослідження всіх обставин, матеріалів справи, що в подальшому є однією з підстав скасування постановленого судового рішення судом касаційної інстанції.
31.05.2016р. позивач вдруге звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про здійснення правонаступництва в порядку ст.25 ГПК України. Зазначену заяву (клопотання) задоволено колегією суддів, докази правонаступництва долучено до матеріалів справи (ксерокопію статуту, витягу з ЄДР).
Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення» (зі змінами та доповненнями) встановлено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).
Враховуючи зазначені приписи законодавства, заяву позивача слід задовольнити, здійснив процесуальне правонаступництво та замінив Публічне акціонерне товариство «ЄВРАЗ Баглійкокс» м.Дніпродзержинськ на Приватне акціонерне товариство «ЄВРАЗ Южкокс», м.Дніпродзержинськ.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухав пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством «ЄВРАЗ БАГЛІЙКОКС» («виконавець» за договором, позивач по справі) та Комунальним виробничим підприємством Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» («замовник» за договором, відповідач по справі, скаржник) був укладений договір № 07-05/14-244/14 на транспортування госпобутових стоків, предметом якого є надання послуг «виконавцем» для «замовника» по транспортуванню госпобутових стоків по мережам «виконавця» (п.1.1 р.1 договору (а.с.12-15)).
Відповідно до п.п.2.1, 2.2 р.2 договору «виконавець» надає послуги «замовнику» по транспортуванню госпобутових стоків з насосної станції по вул. ім. В.В. Щербицького, 13 а, згідно фактичного обсягу стічної води, визначеному по приладу “Ергомера-125”, що знаходиться на балансі та обслуговується «виконавцем»; контроль якісного складу стічної води виконується хімлабораторією «замовника» і хімлабораторією «виконавця» шляхом відбору проб в контрольному пункті (приямок насосної станції по вул. ім..ОСОБА_3,13а) з двостороннім оформленням акту відбору проб стічних вод.
Пунктом 2.5 р.2 договору сторони обумовили, що обсяги наданих послуг оформлюються щомісячно, до 20 числа поточного (розрахункового) місяця, актом прийому-передачі виконаних послуг, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.
Пунктами 3.1, 3.2 р.3 договору сторони погодили, що оплата за надані послуги з транспортування госпобутових стоків по мережам «виконавця» здійснюється щомісячно до 30 числа поточного (розрахункового) місяця, на підставі рахунку «виконавця» шляхом перерахування грошових коштів на його поточний розрахунковий рахунок; вартість послуг по транспортуванню стоків становить 6,20 грн./м3 разом з ПДВ.
Пунктом 6.4 р.6 договору сторони передбачили майнову відповідальність «замовника», в разі порушення терміну оплати, передбаченого п.3.1. Договору, у виді сплати «виконавцю» пені в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.
Пунктами 7.1, 7.2 р.7 договору встановлено, що він діє з 01.07.2014р. до 01.07.2015р.; якщо за місяць до закінчення дії договору жодна із сторін не виявить наміру розірвати договір, він вважається пролонгованим на тих же умовах і на такий же термін.
Докази визнання недійсним, розірвання, внесення будь-яких змін в встановленому законом порядку до договору № 07-05/14-244/14 від 01.07.2014р. відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.
На виконання умов договору № 07-05/14-244/14 в період з квітня 2015 року по лютий 2016 року (включно) позивач надав відповідачу послуги з транспортування госпобутових стоків на загальну суму 209550,65 грн., що підтверджується актами від 24.04.2015р., 22.05.2015р., 23.06.2015р., 27.07.2015р., 27.08.2015р., 23.09.2015р., 26.10.2015р., 31.12.2015р., 29.02.2016р. (а.с.17, 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31, 58). Зазначені акти підписані відповідачем без будь-яких зауважень щодо якості, кількості, вартості виконаних послуг з транспортування стоків.
За надані послуги позивачем відповідачу було виставлено рахунки на оплату: №364 від 24.04.2015р., №270 від 22.05.2015р., №261 від 23.06.2015р., №186 від 27.07.2015р., №223 від 27.08.2015р., №147 від 23.09.2015р., №260 від 26.10.2015р., №380 від 31.12.2015р., №240 від 27.01.2016р., №564 від 29.02.2016р. (а.с.16, 18, 20, 22, 24, 26, 28, 30, 32, 37).
В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, позивач в період надання послуг, 13.11.2015р. звернувся до відповідача з претензією № 2480 щодо оплати заборгованості в сумі 133 266,27 грн., яка утворилась станом на 16.11.2015р. Зазначена претензія була направлена відповідачу, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення листа (а.с.30-31).
Відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково, що підтверджується підписаним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.02.2016р. (а.с.45). Отже, з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог від 17.03.2016р. (а.с.48-49), сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги становила 154 909, 01 грн., що не спростовується відповідачем.
01.03.2016р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позов, в якому він зазначив, що прострочення виконання зобов'язання сталось не з його вини, просив суд зменшити нараховані до стягнення штрафні санкції на 90%, а також розстрочити виконання рішення строком на один рік зі сплатою заборгованості рівними частинами (а.с.40-42). На обґрунтування зазначеного клопотання відповідачем надано реєстр кінцевих споживачів (абонентів), які є громадянами і яким надаються послуги з водопостачання та водовідведення, з розрахунком їх заборгованості перед відповідачем. Жодного іншого доказу в розумінні ст..ст.32, 36 ГПК України на обґрунтування зазначеного клопотання згідно зі ст..33 ГПК України відповідачем не надано суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 т.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наявність заборгованості несплачену відповідачем, господарським судом правомірно задоволено позов та стягнено з відповідача 154 909,01 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 2417,47 грн. за загальний період прострочення з 30.04.2015р. по 12.03.2016р., інфляційні втрати в сумі 3347,87 грн. за загальний період прострочення з травня 2015 року по лютий 2016 року.
Крім того, оскільки порушення грошового зобов'язання відповідачем мало місце, господарським судом правомірно зазначено про обґрунтованість розрахунку позивача щодо стягнення пені згідно з п.6.4 договору в сумі 39 327,84 грн. за період з 30.04.2015р. по 12.03.2016р., але, скориставшись правом, передбаченим ст.83 ГПК України, судом зменшено її розмір на 50% та стягнуто з відповідача 19 663,92 грн., враховуючи наступне.
У відповідності до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
При цьому судовий збір у разі такого зменшення покладається на винну в правопорушенні сторону, без урахуванням зменшення такого розміру (п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14).
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п.6 ст.231 Господарського кодексу України).
Положеннями ст. 3 Закону України від 22.11.1996ор. № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В п.п.3.17.4 п.п.3.17 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (зі змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України регламентовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Враховуючи, що відповідачем не виконані свої договірні зобов'язання з липня 2015 року, прострочення в оплаті існує вже тривалий час, сума невиконаного зобов'язання за цей період постійно збільшується, розмір неустойки розрахований згідно умов договору, відповідачем усунення порушення здійснюється вкрай повільно, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, те, що на обґрунтування клопотання про зменшення пені відповідачем не було надано доказів, крім реєстру споживачів, господарським судом правомірно зменшено пеню, яка підлягає стягненню на 50%.
Згідно з п.6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Частиною 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» встановлено, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
У підпункті 7.1.2 вищезазначеної Постанови Пленуму визначено, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Пунктом 7.2 цієї Постанови Пленуму ВГСУ визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Вирішуючи питання про застосування відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан тощо. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.
Питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи заявника, так і заперечення іншої сторони, а також дотримуватися розумно встановленого строку відстрочки.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Ці дані, зокрема, встановлюються на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки відповідачем в якості єдиного доказу необхідності розстрочення виконання рішення по цій справі до суду першої інстанції надано лише реєстр кінцевих споживачів з визначенням суми заборгованості перед самим відповідачем, доказів які б свідчили про зменшення заборгованості заявником не надано, відповідач не виконує своїх зобов'язань з оплати за надані послуги з липня 2015 року і по теперішній час, при цьому позивач і надалі продовжує надавати йому послуги з транспортування стоків, а також повинен обслуговувати мережу транспортування стоків, то господарським судом обґрунтовано не віднесено зазначені обставини до виняткових та відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання. Крім того, відповідачем не було надано до судів обох інстанцій жодного доказу, підтверджуючого важкий фінансовий стан підприємства відповідача (баланси підприємства, розшифровки до них, довідка про результати фінансово-господарської діяльності).
Щодо доводів відповідача про винятковість обставин за яких необхідно розстрочити виконання рішення, які підтверджені додатковими доказами, з яких вбачається, що відповідачем ведеться претензійно-позовна робота з населенням, отримання виконавчих листів та звернення до органу державної виконавчої служби, то вони не приймаються колегією суддів, оскільки, усвідомлюючи ту обставину, що кінцевим споживачем послуг по водовідведенню та водопостачанню є населення з нестійким фінансовим становищем, відповідач підписав договір про надання послуг з транспортування стоків, яким передбачена відповідальність у вигляді пені та встановлений відповідний її розмір. В свою чергу статтями 6, 627, 629 ЦК України закріплено основні принципи цивільного законодавства України, зокрема, принципи свободи договору та його обов'язковості, вільного вибору контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідачем було підписано договір, в якому передбачена майнова відповідальність, добровільно, не здійснено жодних дій щодо зміни умов договору, зокрема п.6.4, або виключення такої умови, як майнова відповідальність за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що кінцевим споживачем послуги є населення.
Отже, враховуючи вищевикладене, господарським судом було дотримано вимог Господарського процесуального кодексу України, вимог чинного законодавства, досліджено всі обставини справи, взято до уваги майнові інтереси обох сторін та надані докази по справі.
За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні господарського суду від 24.03.2016р. відповідають вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами скасування або зміни постановленого судового рішення, правові підстави задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Керуючись ст.25, ч. 3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», м.Дніпродзержинськ - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2016 року у справі № 904/696/16 - залишити без змін.
Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.06.2016р.
Головуючий суддя О.М. Виноградник
Суддя О.В.Джихур
Суддя Г.К. Дмитренко