01 червня 2016 року Справа № 876/1550/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,
представників апелянта ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_4, органу опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_5 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_4, органу опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: м.Львів, 5-ий Заозерний провулок, 7 (особняк) та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області зняти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
Вважає, що оскаржувані дії відповідача суперечать положенням п. 2.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ №1077 від 22.11.2012 року (далі - Порядок), а також суперечать ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», оскільки відповідачем здійснена реєстрація його малолітнього сина за місцем проживання матері без його письмової згоди, як батька дитини.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року позов задоволений частково: визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_6, 18.02.2011р.н., за адресою: м.Львів, 5-ий Заозерний провулок, 7 (особняк). В задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача зняти ОСОБА_6, з реєстрації місця проживання за вказаною адресою відмовлено.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 оскаржила постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України, оскільки про реєстрацію сина ОСОБА_5 дізнався 16.08.2014 року, що підтверджується його заявою про надання згоди на тимчасову поїздку за кордон свого малолітнього сина, де вказана адреса проживання дитини: м.Львів, 5-ий Заозерний провулок, 7 (особняк). Також апелянт зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Вказує, що між батьками ОСОБА_6, 18.02.2011р.н., не виникав спір щодо місця проживання дитини, малолітній син на час реєстрації проживав із нею.
Крім того, апелянт покликається на ст. 7 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 року, згідно якої дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування, а батько дитини до органів реєстрації не звертався і письмової згоди на реєстрацію не надав. Вважає оскаржувані дії відповідача щодо реєстрації малолітнього сина за місцем його проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (особняк) правомірними і такими, що спрямовані на захист прав дитини.
В судовому засіданні представники апелянта підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_4 з підстав, що у ній зазначені. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, органу опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання апеляційної інстанції не прибули.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників апелянта та представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з свідоцтва про народження ОСОБА_6, 18.02.2011р.н., серії 1-СГ №270790, виданого 09.03.2011року Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, батьками ОСОБА_6, 18.02.2011р.н., є ОСОБА_4 та ОСОБА_5
31.01.2014 року ОСОБА_4 звернулась до Шевченківського районного відділу у м.Львові Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області із заявою щодо реєстрації місця проживання її малолітнього сина - ОСОБА_6 за адресою його і її, як матері, фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (особняк). Разом із документами, визначеними ст. 6 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання» та пунктом 2.2 Порядку ОСОБА_4 подала заяву від 31.01.2014 року, в якій просила зареєструвати дитину без згоди батька і без довідки адресно-довідкового відділу у зв'язку з тим, що батько дитини - позивач ОСОБА_5 із ними не проживає, а вона не підтримує з ним шлюбно-сімейних відносин, не спілкується з ним, а тому не може отримати його згоду на прописку дитини.
На підставі поданих документів Шевченківський районний відділ у м.Львові Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області 19.02.2014 року зареєстрував місце проживання ОСОБА_6, 18.02.2011р.н., за адресою: м.Львів, 5-ий Заозерний провулок, 7 (особняк), тобто, за адресою проживання його матері та фактичною адресою його проживання.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_6, виходив з того, що оскаржувані дії проведені всупереч вимогам Порядку, без згоди батька - ОСОБА_5 та відповідної довідки територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5 в частині зобов'язання відповідача зняти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (особняк), суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для зняття з реєстрації місця проживання, передбачені статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання». Повноваження щодо скасування реєстрації місця проживання, в разі їх проведення з порушенням вимог законодавства, покладається на керівника територіального підрозділу ДМС України.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_6, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Згідно зі ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів.
Реєстрація місця проживання новонародженої дитини здійснюється також на підставі направлених органами соціального захисту населення даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.
Наказом МВС України від 22.11.2012 року № 1077 затверджений Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів (далі - Порядок № 1077).
Пунктом 2.3 Порядку № 1077 встановлено, що відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто. При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.
Відомості про реєстрацію дитини, яка не досягла 14 років, вносяться до картки реєстрації того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, та до адресної картки.
До адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України надсилаються відомості про реєстрацію місця проживання того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, у графу 14 цих відомостей вноситься інформація про дитину (прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата і місце народження).
Апеляційний суд зауважує, що Порядком № 1077 не наведено переліку випадків, коли у реєстрації проживання дитини, зокрема, на підставі відомостей органу соціального захисту, може бути відмовлено.
Крім того, як зазначено у статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної ОСОБА_1 України від 27.02.1991 р. N 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства".
Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як встановлено апеляційним судом та визнається сторонами, станом на 31.01.2014 року, тобто на момент звернення ОСОБА_4 до Шевченківського районного відділу у м.Львові Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області із заявою щодо реєстрації місця проживання її малолітнього сина - ОСОБА_6 за адресою: м.Львів, 5-ий Заозерний провулок, 7 (особняк), неповнолітня дитина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживав разом з матір'ю - ОСОБА_4 за адресою: м.Львів, 5-ий Заозерний провулок, 7 (особняк), за адресою її реєстрації.
Позивач - батько неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 не звертався до органів ДМС України із заявою про реєстрацію місця проживання дитини, що підтверджується матеріалами справи (а.с.36), не надав письмової згоди на реєстрацію місця проживання дитини.
Виходячи з вищенаведеного і встановлених обставин, дії відповідача не можна визнати неправомірними, оскільки такі дії проведені з врахуванням інтересів дитини і відповідають вимогам нормативних актів, які мають вищу юридичну силу по відношенню до Порядку, зокрема, статті 29 ЦК України, яка встановлює, що місцем проживання дитини (у випадку проживання батьків за різними адресами) є місце проживання того з батьків, з ким вона проживає.
Таким чином, у даному спорі відповідач, зареєструвавши місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою реєстрації місця проживання матері - ОСОБА_4 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Порядком № 1077, а також діяв з метою недопущення порушень прав та інтересів дитини, які гарантовані законодавством України та Конвенцією ООН про права дитини, тому відсутні підстави для визнання дій ГУ ДМС України у Львівській області протиправними.
Крім того, апеляційний суд наголошує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, однак оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи така особа є належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Апеляційний суд під час розгляду справи встановив, що оскаржуваними діями відповідача не порушені будь-які права позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Оскільки висновки суду першої інстанції щодо обставин, які встановлені, не відповідають їм, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, тому відповідно до ст.202 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає до скасування з постановленням відповідно до частини 2 статті 205 КАС України нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи вимоги статті 94 КАС України про розподіл судових витрат, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з позивача ОСОБА_5 сплаченого апелянтом ОСОБА_4 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 607 грн.
Керуючись ст. 94, ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2016 року у справі № 813/3085/15 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 607 гривень сплаченого судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.
Головуючий Л.П. Іщук
Судді В.П. Дякович
ОСОБА_7
Постанова складена в повному обсязі 01.06.2016 року