Справа: № 823/276/16 Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
31 травня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Гром Л.М., Межевича М.В.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу прокуратури Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до прокуратури Черкаської області про визнання неправомірними дій та бездіяльності, стягнення коштів,-
ОСОБА_2 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до прокуратури Черкаської області про визнання неправомірними дії прокуратури в частині ненадання відповіді на звернення позивача, визнання неправомірною бездіяльності прокуратури в частині невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 294 грн., стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, прокуратура Черкаської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності прокуратури щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь час затримки розрахунку при звільнення та стягнення заробітку у розмірі 30 294 грн та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, засухавши осіб, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на посаді молодшого радника юстиції прокуратури Черкаської області та був звільнений відповідно до наказу №561к від 20 серпня 2015 року з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури з 20 серпня 2015 року на підставі п. 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку із реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури. Підставою для видання даного наказу стали наказ Генерального прокурора України від 15.07.2015 року №59ш та заява ОСОБА_2 від 14.08.2015 року.
Наказом прокуратури Черкаської області №817к від 21 грудня 2015 року внесено зміни до наказу №561к від 20 серпня 2015 року щодо підстав звільнення позивача та викладено наказ в наступній редакції: «звільнити молодшого радника юстиції ОСОБА_2 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області з 20 серпня 2015 року в зв'язку з реорганізацією органу прокуратури, в якому він обіймає посаду, за скороченням кількості прокурорів органу прокуратури Черкаської області (п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру), п.1 ст. 40 КЗпП України
Крім того, даним наказом було передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку позивача відповідно до ст. 44 КЗпП України, яка остаточно виплачена позивачу 15.01.2016 року.
14.01.2016 року позивач звернувся до прокурора Черкаської області із заявою в якій просив виплатити йому відповідно до вимог ст.116,117 КЗпП України середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку, а саме виплати вихідної допомоги, а також просив надати довідку про середній заробіток.
Листом від 17.02.2016 року за підписом начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Черкаської області повідомлено позивача, що юридична підстава виплати вихідної допомоги, яка є мінімальною соціальною гарантією, виникла лише з часу видання прокурором Черкаської області наказу від 21.12.2015 року №817к, що надав право на таку допомогу, тоді як на день звільнення з роботи така підстава була відсутня. Тому прокуратура Черкаської області не має правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку за період з часу звільнення до фактичного повного отримання вихідної допомоги.
Колегія суддів повністю погоджується із доводами суду першої інстанції щодо правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вирішуючи питання наявності правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати остаточного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вірно вказав, що для виплати середнього заробітку повинні бути такі складові як невиплата працівникові належних йому сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Як вбачається із матеріалів справи, під час звільнення позивача з роботи, вимоги ст. 44 КЗпП України прокуратурою виконані не були і лише 21.12.2015 року прокуратурою Черкаської області внесено зміни до наказу від 20.08.2015 року №561к щодо підстави звільнення та зазначено п.1 ст.40 КЗпП України, яка дає правові підстави для виплати особі вихідної допомоги.
Та обставина, що під час звільнення позивача з роботи у наказі не було зазначено підставою для звільнення п.1 ст. 40 КЗпП, колегія суддів вважає, не є підставою для невиконання відповідачем вимог чинного законодавства України, яке чітко передбачає обов'язковість виплати вихідної допомоги працівнику, що звільняється з роботи у зв'язку із скороченням штатів.
Крім того, відповідачем було самостійно виправлено помилку, допущену під час звільнення позивача з роботи, тобто внесено зміни до наказу про звільнення позивача з роботи та зазначено підставу для звільнення п.1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Судом встановлено, що саме з вини відповідача позивачу не було виплачено вихідну допомогу у зв'язку із звільненням за скороченням штату.
Доводи апелянта про те, що право на отримання вихідної допомоги у позивача виникло лише з часу видання наказу від 21.12.2015 року, тоді як на день звільнення таке право було відсутнє, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не узгоджуються із вимогами законодавства України про працю, так як незалежно від наявності наказу Генеральної прокуратури, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в т.ч. і вихідної допомоги.
Також безпідставними є посилання відповідача на збій налаштування складових програми ИС-ПРО 7.11.013.999, оскільки дане питання відноситься до внутрішньої діяльності певної установи чи організації, посадові чи службові особи якої зобов'язані слідкувати за роботою такої системи, і такі недоліки у роботі установи ніяким чином не стосуються права позивача на своєчасне у законодавчо визначені строки отримання повного розрахунку під час звільнення з роботи у зв'язку із реорганізацією.
Безпідставними є посилання апелянта як на підставу для скасування постанови суду першої інстанції на неправильне визначення розміру судового збору до відкриття провадження у справі.
Стаття 202 КАС України визначає підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Такої підстави, як скасування рішення суду та ухвалення нового у зв'язку з неправильним визначенням розміру судового збору, зазначена норма закону не містить.
Відповідно до ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов»язаних з розглядом справи.
Питання розподілу судових витрат передбачено ст. 94 КАС України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд не вірно обрахував розмір середнього заробітку, так як кількість робочих днів за період несвоєчасного розрахунку позивачу було обчислено у 102 робочих дні, тоді як всього за період з 21.08.2015 року по 15.01.2016 року робочих днів було 101 ( серпень 2015 року - 8 робочих днів, вересень 2015 року 22 робочих дні, жовтень 2015 року - 21 робочий день, листопад 2015 року - 21 робочий день, грудень 2015 року - 23 робочих дні, січень 2016 року 8 робочих днів), то судова колегія повністю погоджується з ними, оскільки такі доводи відповідають дійсності та співпадають із дійсною кількості робочих днів, що мали місце у вищезазначеному періоді часу.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити постанову суду в цій частині, зазначивши, що кількість робочих днів за період з 21.08.2015 року по 15.01.2016 року становить 101 день, розмір середнього заробітку за весь час не проведення розрахунку при звільненні становить 29 997 грн (101 робочий день х 297 грн).
Викласти резолютивну частину постанови в частині стягненої суми наступного змісту : «Стягнути з прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29 997 гривень.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у їх задоволенні, оскільки позивачем не надано доказів спричинення такої шкоди. Крім того, на позивач, ні апелянт в цій частині постанову суду не оскаржували.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 198,201 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду. Підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити постанову суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню. В решті постанову суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокуратури Черкаської області задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року змінити, вказавши у мотивувальній частині постанови, що кількість робочих днів за період з 21.08.2015 року по 15.01.2016 року становить 101 день, розмір середнього заробітку за весь час не проведення розрахунку при звільненні становить 29 997 грн (101 робочий день х 297 грн).
Викласти резолютивну частину постанови в частині стягненої суми наступного змісту: «Стягнути з прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29 997 гривень (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім тисяч грн.).
В решті постанову суду залишити без змін
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий: суддя Бужак Н.П.
Судді Гром Л.М.
Межевич М.В.
Головуючий суддя Бужак Н.П.
Судді: Межевич М.В.
Гром Л.М.