Справа № 463/3088/15-ц
Провадження № 2/463/219/16
25 травня 2016 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Головатого Р.Я.
з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1
позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5
представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса ОСОБА_8, приватного нотаріуса ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання угод недійсними, -
позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору купівлі-продажу квартири № 5 на вул. Заводській, 15 у м. Львові від 14.06.2005 року в частині її продажу 1/3 частки, яка належала на праві власності ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом, ОСОБА_9, нікчемним, визнання договору дарування 1/6 частини АДРЕСА_1 від 21.09.2005 року, укладений приватним нотаріусом ОСОБА_8, недійсним, визнання заяви від імені ОСОБА_2 про надання згоди на дарування ОСОБА_11 частини АДРЕСА_1, нотаріально посвідчену, недійсною, анулювання державної реєстрації на 1/6 частку у приватній спільній частковій власності АДРЕСА_1, реєстраційний № 11033446 від 11.10.2005 року на ім'я ОСОБА_10.
Свої вимоги мотивує тим, що в період 1970-1978 p.p. позивач з дружиною придбали в ЖБК-141 житлову квартиру за адресою АДРЕСА_2, яка складалася з трьох жилих кімнат, кухні і всіх комунальних вигод. У зв'язку з тим, що дружина була членом ЖБК, то і при приватизації свідоцтво про право власності на квартиру було видане на її ім'я. У вказану квартиру поселилися і жили позивач з дружиною, ОСОБА_12, і двома дочками: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2
В 2000 році матір дружини позивача - ОСОБА_14, свою квартиру на АДРЕСА_3 подарувала дружині позивача, яку остання розділила даруванням на внучку, ОСОБА_10 (нині ОСОБА_6) ОСОБА_6 і дочку ОСОБА_12 (нині ОСОБА_13) ОСОБА_13.
В подальшому 14.06.2005 року квартира по вул. Заводській в м. Львові була продана. Дочка ОСОБА_15 виїхала в м. Севастополь, а внучка, ОСОБА_6, залишилась проживати з позивачем та його дружиною, так як на цей період її мама померла.
Виручену частину грошей з продажу квартири, яка належала внучці ОСОБА_6, забрала дружина позивача, так як вона була її опікуном після смерті її матері. Виручені гроші дружина потратила на свої особисті потреби, в протиріч тому, що вона, виявляється, зобов'язана була за виручені гроші від продажу придбати житло неповнолітній внучці ОСОБА_6.
Дружина, скориставшись тим, що вона була зареєстрована єдиним власником АДРЕСА_1 обманним шляхом віддарувала внучці ОСОБА_6 1/6 вказаної квартири, уклавши 21.09.2005 року договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_8
На момент як купівлі-продажу, так і договору дарування, внучка була неповнолітня, а отже для укладення таких угод необхідно було дозвіл опікунської ради, згідно зі ст. 71 ЦК України.
В договорі купівлі-продажу від 14.06.2005 року АДРЕСА_4 зазначено, що ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка діє за згодою піклувальника, ОСОБА_11, та на підставі розпорядження № 513 від 13.06.2005 року Личаківської райадміністрації Львівської міської ради.
У вказаному розпорядженні п. 2 зобов'язує піклувальника, ОСОБА_11, забезпечити неповнолітню ОСОБА_16 власністю, площею не меншою ніж належить їй в квартирі №5 на вул. Заводській, 15 у м. Львові.
Насправді вказаного розпорядження №513 не було, а розпорядження по заяві ОСОБА_11 було прийнято 16.06.2005 року за № 827.
ОСОБА_11, використовуючи фальшиве розпорядження №513, ввівши позивача в оману, спонукала його до написання заяви-дозволу на дарування останньою (так як АДРЕСА_5 була зареєстрована на дружину позивача) 1/6 вказаної квартири, внучці ОСОБА_17.
В договорі дарування від 21.09.2005 року 1/6 частина АДРЕСА_6 уже розпорядження № 827 від 16.06.2005 року, видане Личаківською райадміністрацією, яким було дано дозвіл на продаж належної квартири № 5 на вул. Заводській, 15 внучці і зобов'язання ОСОБА_11 в 6-ти місячний термін з моменту прийняття даного розпорядження надати в орган опіки і піклування Личаківської райадміністрації копію договору дарування підопічній АДРЕСА_1.
ОСОБА_11, використавши сфальсифіковане розпорядження №513 від 13.06.2005 року Личаківської райадміністрації ввела в оману нотаріуса, а позивача заставила дати згоду на відчуження 1/6 частини кв. 80, буд. 10 на вул. Шафарика і позивач був незаконно позбавлений права власності на частину своєї власності.
Про використання дружиною позивача недостовірних документів, які послужили укладенню незаконних угод на відчуження нерухомості, пов'язані з внучкою позивача ОСОБА_18, позивач довідався після смерті дружини в 2015 році.
З наведених вище фактів вважає, що договір купівлі-продажу від 14.06.2005 року на відчуження 1/3 частини АДРЕСА_7, яка належала ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом, ОСОБА_9, згідно ст.224 ЦК України є нікчемним, так як укладений всупереч вимогам ст. 71 ЦК України, а договір дарування 1/6 ідеальної частини квартири від 21.09.2005 року, за яким ОСОБА_11 подарувала неповнолітній ОСОБА_10 1/6 ідеальної частки АДРЕСА_8, яка була спільною сумісною власністю подружжя, є недійсним, так як згоду на відчуження 1/6 частки вказаної квартири позивач давав, бо вважав, що його дружина її віддаровує зі своєї половини, а не з їхньої спільної. Оскільки позивач не мав обов'язку по забезпеченню житлом ОСОБА_17, а тому протиправне позбавлення позивача частини нерухомості є незаконним.
Крім того, вважає, що оспорювані позивачем угоди не можуть бути дійсними, так як в них обох Ім'я ОСОБА_17 вказане невірно. Згідно зі свідоцтвом про її народження, виданим відділом ЗАГС Львівської міської ради від 31.01.1991 р., її ім'я значиться “Кристина”, а у вказаних угодах та розпорядженнях № 513, № 827 Личаківської райадміністрації м.Львова вона значиться як “Христина”.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, дали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Позивач додатково пояснив, що дійсно підписував у нотаріуса згоду на відчуження частки квартири АДРЕСА_9. У 2007 році звертався із позовом про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаної квартири як спільної сумісної власності подружжя.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 проти позову заперечив з підстав, викладених у поданих в судовому засіданні письмових запереченнях (а.с.139-141). Вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 14.06.2005 року права ОСОБА_6 (до одруження ОСОБА_17) або інших осіб порушені не були, тому немає підстав для визнання договору нікчемним, оскільки при укладенні вказаного договору були дотриманні вимоги ст.ст. 71, 224, ЦК України.
Також і під час укладання договору дарування 1/6 ідеальної частини квартири від 21.09.2005 року права ОСОБА_6 (до одруження ОСОБА_17) порушені не були і немає підстав для визнання договору дарування 1/6 ідеальної частини квартири від 21.09.2005 року недійсним, оскільки при укладенні вказаного договору були дотриманні вимоги ст.ст.71, 203, 215 ЦК України. Також під час укладання вказано договору не було порушено права ОСОБА_2, оскільки йому належить 7/12 частин квартири АДРЕСА_10, а саме: 1/12 квартири успадковані після смерті ОСОБА_11 та 6/12 (1/2) вказаної квартири належить на праві власності на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18.06.2007 року.
Крім цього, вважає, що позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири від 14.06.2005 року нікчемним, визнання договору дарування 1/6 ідеальної частини квартири від 21.09.2005 року недійсним та анулювання державної реєстрації права власності ОСОБА_10 на 1/6 ідеальної частини квартири АДРЕСА_10, реєстраційний номер 11033446 від 11.10.2005 року, заявлені позивачем з пропущенням встановленого ст.257 ЦК України строку позовної давності, а тому відповідно до ст. 267 ЦК України це є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог, оскільки про укладення вказаних договорів ОСОБА_2 знав ще 18 червня 2007 року, тому просив застосувати позовну давність та в задоволенні позову відмовити.
Крім цього, зазначив, що позивачем не лише не надано жодних допустимих, належних та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо визнання угод недійсними, анулювання державної реєстрації, а й взагалі не зазначено, які охоронювані законодавством України права позивача порушені, що на думку представника свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 01.10.2015р. відповідач ОСОБА_19 проти позову заперечила. В решту судових засідань не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, а також письмові заперечення проти позову (а.с.72-74), з підстав викладених у яких в задоволенні позову просила відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_19 - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у поданій в судовому засіданні промові відповідача (а.с.154-155). Вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено, що при укладенні оспорюваних угод були вчинені протиправні дії.
Представник відповідача ЛРА ЛМР в судовому засіданні 11.03.2016р. пояснила, що дозвіл органу опіки та піклування на відчуження ОСОБА_11 1/3 частини АДРЕСА_11, яка належала ОСОБА_10, був наданий, однак не розпорядженням №513 від 13.06.2005р., а розпорядженням №827 від 16.06.2005р. Про вказані обставини позивачу було відомо ще у 2005 році, оскільки останній звертався до Личаківської районної адміністрації із запитом та отримав на нього відповідь, після чого позивач звертався з приводу вказаного факту у прокуратуру. Вважає, що оскільки після відчуження частки належної на той час неповнолітній ОСОБА_20 квартири АДРЕСА_12, останній було подаровано частку квартири АДРЕСА_10, то права неповнолітньої порушені не були.
Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та представник відповідача ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» в судові засідання не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомили.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з копії договору купівлі-продажу квартири від 14.06.2015р. (а.с.12) ОСОБА_13, ОСОБА_10, яка діяла за згодою піклувальника ОСОБА_11 та на підставі розпорядження №513 виданого 13.06.2005р. Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради, продали квартиру АДРЕСА_12.
Як вбачається зі скерованої на адресу суду з Львівського державного нотаріального архіву копії вищевказаного договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та документів, що стали підставою для його укладення (а.с.126-137) розпорядженням №513 від 13.06.2005р. Личаківська районна адміністрація, розглянувши заяву піклувальника ОСОБА_11, враховуючи рекомендації опікунської ради Личаківської районної адміністрації від 08.06.2005р, протокол №10, дозволила ОСОБА_11 дати згоду неповнолітній ОСОБА_10 укласти у встановленому законом порядку договір купівлі продажу належної їй 1/3 частини квартири АДРЕСА_12.
Разом з тим, як вбачається з долученої позивачем копії листа Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.07.2005р. (а.с.14), розглянувши заяву від 14.07.2005р. про видачу копії рішень ЛРА №513 від 13.06.2005р. позивачу повідомлено, що ЛРА 13.06.2005р. не видавала розпорядження під №513. Вказана обставина підтверджена в судовому засіданні представником відповідача ЛРА ЛМР, яка повідомила, що дозвіл органу опіки та піклування на відчуження ОСОБА_11 1/3 частини АДРЕСА_11, яка належала ОСОБА_10, був наданий, однак не розпорядженням №513 від 13.06.2005р., а розпорядженням №827 від 16.06.2005р., про що позивачу було відомо ще у 2005 році, оскільки останній звертався до Личаківської районної адміністрації із запитом та отримав на нього відповідь, після чого позивач звертався з приводу вказаного факту у прокуратуру.
Таким чином, судом встановлено та визнано в судовому засіданні самим позивачем, що останньому було відомо ще у липні 2005р., що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_12 було укладено на підставі розпорядження ЛРА ЛМР №513 від 13.06.2005р., яке ЛРА ЛМР не видавалося.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_12 в частині її продажу 1/3 частики, яка належала на праві власності ОСОБА_10, з підстав, про які йому було відомо у липні 2005 року, лише 03.07.2015 р., тобто з пропуском позовної давності, представник відповідача письмовим клопотанням (а.с.60) заявив про застосування спливу позовної давності, тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Як вбачається з копії договору дарування 1/6 ідеальної частки квартири від 21.09.2005р. (а.с.22) ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_10, яка діє за згодою опікуна ОСОБА_11, на підставі розпорядження ЛРА ЛМР №827 від 16.06.2005р., 1/6 ідеальну частину квартири АДРЕСА_13.
Звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання недійсними договору дарування 1/6 частини АДРЕСА_1 від 21.09.2005 року, укладеного приватним нотаріусом ОСОБА_8, та заяви від імені ОСОБА_2 про надання згоди на дарування ОСОБА_11 частини АДРЕСА_1, нотаріально посвідчену, позивач посилається на ту обставину, що його дружина заставила позивача дати згоду на відчуження вищевказаного майна, внаслідок чого позивач був незаконно позбавлений права власності на частину своєї квартири. Крім цього, надаючи свою згоду на укладення договору дарування 1/6 частини АДРЕСА_1, позивач вважав, що його дружина віддаровує її зі своєї половини, а не зі спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Як вбачається з роз'яснень пленуму Верховного Суду України, наданих у п.п.19, 20 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Разом з тим, як вбачається з позовної заяви та визнано в судовому засіданні позивачем, останній усвідомлював, що надає згоду на укладення його дружиною саме договору дарування 1/6 частини АДРЕСА_1 їхній внучці - відповідачу у справі ОСОБА_20 (на той час ОСОБА_10) Х.В.
Заява позивача на надання згоди була нотаріально посвідчена (а.с.11), при цьому позивачу роз'яснено зміст ст.ст.60-65 СК України.
Посилання позивача на ту обставину, що його дружина заставила позивача дати згоду на відчуження 1/6 частини АДРЕСА_1 так як використала сфальсифіковане розпорядження №513 від 13.06.2005р. ЛРА ЛМР, всупереч вимогам ст.60 ЦПК України позивачем не доведено. Крім цього, вказана обставина не є тією, яка має істотне значення, оскільки могла впливати на мотиви правочину, однак не свідчить про помилку позивача щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Більше того, вказаний договір укладено на підставі не розпорядження ЛРА ЛМР №513 від 13.06.2005р., а №827 від 16.06.2005р., яким надано ОСОБА_11 дозвіл продати її підопічною ОСОБА_10 належної їй частки у квартирі №5 в будинку №15 на вул.Заводській у м.Львові та укласти договір дарування їй квартири №80 в будинку №10 на вул.Шафарика у м.Львові.
Необґрунтованими є також посилання позивача на ту обставину, що останній був незаконно позбавлений права власності на частину своєї квартири, так як надаючи свою згоду на укладення договору дарування 1/6 частини АДРЕСА_1, позивач вважав, що його дружина віддаровує її зі своєї половини, оскільки на час укладення договору частки у праві власності на майно визначеними не були.
Як вбачається з п.3 договору дарування 1/6 ідеальної частки квартири АДРЕСА_13 від 21.09.2005р. (а.с.22), така належала ОСОБА_11 на праві особистої власності.
Право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_14 визнано позивачем вже після укладення оспорюваного договору дарування рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 15.06.2007р. (а.с.69). Право власності позивача на вказану частку у квартирі зареєстроване за останнім 29.08.2007р., що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.70).
Наведене спростовує посилання позивача на незаконне позбавлення його права власності на частину своєї квартири, внаслідок укладення оспорюваного договору дарування.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсними договору дарування 1/6 частини АДРЕСА_1 від 21.09.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8, та нотаріально посвідченої заяви від імені ОСОБА_2 про надання згоди на дарування ОСОБА_11 частини АДРЕСА_1, є необґрунтованими, тому також задоволенню не підлягають.
Оскільки позовні вимоги про анулювання державної реєстрації на 1/6 частку у приватній спільній частковій власності АДРЕСА_1, реєстраційний № 11033446 від 11.10.2005 року на ім'я ОСОБА_10, є похідними від вимог про визнання недійсним договору дарування, суд приходить до висновку, що такі також задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-214 ЦПК України, -
в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса ОСОБА_8, приватного нотаріуса ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання договору купівлі-продажу квартири № 5 на вул. Заводській, 15 у м. Львові від 14.06.2005 року в частині її продажу 1/3 частки, яка належала на праві власності ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом, ОСОБА_9, нікчемним, визнання договору дарування 1/6 частини АДРЕСА_1 від 21.09.2005 року, укладений приватним нотаріусом ОСОБА_8, недійсним, визнання заяви від імені ОСОБА_2 про надання згоди на дарування ОСОБА_11 частини АДРЕСА_1, нотаріально посвідчену, недійсною, анулювання державної реєстрації на 1/6 частку у приватній спільній частковій власності АДРЕСА_1, реєстраційний № 11033446 від 11.10.2005 року на ім'я ОСОБА_10, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м.Львова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Р.Я. Головатий