Справа № 464/2052/16-ц
пр.№ 2/464/881/16
13.05.2016 року м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Борейка С.В.
при секретарі судового засідання Гевко О.-В.В.
з участю представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» про зобов'язання до вчинення дій та стягнення сум, -
позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить: зобов'язати відповідача внести запис у трудову книжку ОСОБА_2 про звільнення останньої з посади бухгалтера з 28.01.2016 на підставі ст.38 ч.3 КЗпП, у зв'язку із грубим порушенням роботодавцем законодавства про працю та повернути позивачу трудову книжку: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 50533,03 грн., з яких: середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.11.2014 по 30.04.2015 у розмірі 17224,65 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2015 по 28.01.2016 у розмірі 10872,18 грн., компенсація основної відпустки за період з 28.10.2015 по 28.01.2016 у розмірі 508,50 грн., компенсація за додаткову відпустку за 2016 рік у розмірі 847,50 грн., невиплачені відпускні у розмірі 3729,00 грн., не виплачена сума вихідної допомоги у розмірі 7500,00 грн., індексація заробітної плати за період з 01.05.2015 по 28.01.2016 у розмірі 8572,12 грн., середня заробітна плата за період з 29.01.2016 по 29.02.2016 затримки у проведенні розрахунку при звільненні у розмірі 1279,08 грн. В обґрунтування позову покликається на те, що працювала на посаді бухгалтера у відповідача. Перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак 27.10.2014 подала заяву про її переривання та вихід на роботу, однак цього не відбулось та в подальшому відповідачем порушено трудові права позивача, у зв'язку із чим були заявлені вищевказані позовні вимоги, які просить задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просить такий задовольнити; не заперечує проти заочного розгляду справи у відсутності відповідача, який повторно не з'явився.
Відповідач повторно не з'явився у судове засідання, хоча належним чином був повідомлений, суду не відомі причини неявки, від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а тому зі згоди сторони позивача, суд постановив ухвалу, яка внесена до журналу судового засідання, про порядок заочного розгляду справи з дотриманням вимог, встановлених ст.224 ЦПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного, з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановлених цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Частиною 1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працює на посаді бухгалтера з 10.01.2008; у зв'язку із народженням другої дитини з 16.06.2014 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 27.10.2014 подала заяву про переривання вказаної відпустки та приступлення до виконання трудових обов'язків з 10.11.2014, однак цього не було здійснено, у зв'язку із не дотриманням відповідачем вимог ст.179 КЗпП щодо видачі наказу з цього питання.
На момент звернення до суду із позовом позивач не приступила до виконання трудових обов'язків. При цьому неодноразово зверталась до відповідача із заявами про порушення останнім її трудових прав у яких просить виплатити спірні суми, видати наказ про звільнення та належним чином оформлену трудову книжку - такі вимоги були отримані відповідачем, що підтверджено належними доказами, однак жодних дій із його сторони вчинено не було.
Відповідно до ч.ч.1, 2. ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника.
Як вбачається із письмових матеріалів справи, позивач 14.01.2016 та повторно 31.03.2016 звернулась до відповідача із заявами про видачу наказу про звільнення з 28.01.2016 та належно оформлену трудову книжку - ці документи направити на поштову адресу позивача. Вказані заяви отримані відповідачем, що підтверджено поштовими описами та квитанціями, однак жодних дій з цього приводу вчинено не було. Таким чином, видача трудові книжки із записом про звільнення відбувається із вини відповідача та такий навмисно ухиляється від видачі трудові книжки, позивач надала згоду на поштове відправлення трудової книжки, будь-яких письмових заперечень від відповідача з цього питання на адресу суду не надходило, а тому позовна вимога про зобов'язання звільнення ОСОБА_2 з посади бухгалтера із 28.01.2016 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП та видати трудову книжку необхідно задовольнити, як підставну.
Щодо позовної вимоги про стягнення спірних сум, суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, які повинні бути виплачені працівнику, проводиться в день звільнення.
Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати. Такий має місце при незаконній відмові у прийнятті його на роботу або при несвоєчасному укладенні трудового договору, незаконному відстороненні від роботи, незаконному звільненні або незаконному переведенні на іншу роботу, затримці видачі трудової книжки, неправильному формулюванні в трудовій книжці причин звільнення, якщо воно перешкоджало працевлаштуванню його (ст..ст.235,236 КЗпП).
Згідно з ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Враховуючи зазначені положення, суд вважає щодо даних правовідносин за аналогією закону слід застосувати положення ст.235 КЗпП, зважаючи на те, що позивачка виявила бажання перервати відпустку по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 10.11.2014 та надалі продовжувала не працювати з вини відповідача, а тому заявлений у позовних вимогах період з 01.05.2015 по 28.01.2016, вважається часом вимушеного прогулу за який підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 10872,18 грн., згідно з поданого розрахунку позивача на який жодних заперечень від відповідача не надходило, а тому такий приймається судом до уваги.
Відповідно до ст.ст.74, 75 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати, тривалістю не менше 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Згідно з ст.182-1 КЗпП жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст.73 цього Кодексу).
Відповідно до вказаних положень, суд приходить переконання, що позивачу необхідно компенсувати основну відпустку за період з 28.10.2015 по 28.01.2016 та додаткову, як працівнику яка має двох дітей за 2016 рік - 10 календарних днів, про що просила позивачка у заяві від 14.01.2016; невиплачені відпускні про які просила позивач у заяві від 04.12.2015 /а.с.6/, однак такі не були їй надані та в матеріалах відсутні докази їх компенсації відповідачем, а тому такі вимоги підлягають задоволенню у заявлених розмірах - за основну відпустку у сумі 508,50 грн., за додаткову відпустку у розмірі 847,50 грн. та невиплачена сума відпускних 3729,00 грн. Розрахунок таких сум здійснено позивачем та такий не був заперечений відповідачем.
Відповідно до ст.44 КЗпП при припиненні трудового договору в наслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38, 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Таким чином, позивач має право на невиплачену суму вихідної допомоги, адже жодних доказів її виплати відповідачем не подано, а тому, суд приходить до переконання, що необхідно з останнього стягнути на користь позивача вказану компенсацію у розмірі 7500,00 грн., згідно з розрахунку позивача, який приймається судом до уваги.
Відповідно до ст.95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Згідно з Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з розрахунку позивача, який здійснено згідно затвердженого Порядку, сума індексації за період з з 01.05.2015 по 28.01.2016 становить 8572,12 грн. та підлягає стягненню з відповідача.
Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разi невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр пiдприємство, установа, органiзацiя повиннi виплатити працiвниковi його середнiй заробiток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з розрахунком, поданого представником позивача, який проведений відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середній заробіток по день фактичного розрахунку становить 1279,08 грн. (з урахуванням усіх обов'язкових платежів і зборів, які підлягають відрахуванню з заробітної плати), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Судом приймається до уваги поданий розрахунок позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати; доказів із сторони відповідача щодо неправильного нарахування середнього заробітку не подано.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.11.2014 по 30.04.2015 у розмірі 17224,65 грн., з яких: 123953,60 грн. - заробітна плата за час вимушеного прогулу, 1627,25 грн. - індексація заробітної плати, 1643,80 грн. компенсація за додаткову відпустку, суд приходить переконання, що у такій частині вимоги необхідно відмовити, адже відповідна вимога було предметом розгляду цивільної справи №464/12736/14-ц Сихівського районного суду м.Львова за позовом між аналогічними сторонами, яку задоволено рішенням суду від 22.05.2015, а тому вказана позовна вимога не може бути предметом доказування у цій справі, у зв'язку із їх невиплатою, оскільки не є належно обраним способом захисту свого порушеного права у відповідності до ст..16 ЦК України, а відтак у такій вимозі слід відмовити за безпідставністю.
Згідно з п.2 ст.367 ЦПК України допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Крім того, відповідно до ст. 233 КЗпП позов подано до районного суду з дотриманням встановлених строків.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у зв'язку із припиненням трудових відносин позивача із відповідачем, позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення частково без задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу з 10.11.2014 по 30.04.2015 у розмірі 17224,65 грн. ,у якій відмовлено за безпідставністю.
Вирішуючи розподіл судових витрат, суд приходить до наступного. Згідно з ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Так, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 551,20 грн. в дохід держави.
На підставі викладеного, ст. ст.44,47,74,75,116,117,182-1,233 КЗпП України, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та керуючись ст.ст.3, 10,15, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 224 ЦПК України, суд,-
позов - задовольнити частково.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» внести запис у трудову книжку ОСОБА_2 про звільнення з посади бухгалтера з 28.01.2016 на підставі ст.38 ч.3 КЗпП, у зв'язку із грубим порушенням роботодавцем законодавства про працю та повернути трудову книжку ОСОБА_2.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» на користь ОСОБА_2: середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2015 по 28.01.2016 у розмірі 10872,18 грн., компенсацію основної відпустки за період з 28.10.2015 по 28.01.2016 у розмірі 508,50 грн., компенсацію за додаткову відпустку за 2016 рік у розмірі 847,50 грн., невиплачені відпускні у розмірі 3729,00 грн., не виплачену суму вихідної допомоги у розмірі 7500,00 грн., індексацію заробітної плати за період з 01.05.2015 по 28.01.2016 у розмірі 8572,12 грн., середню заробітну плату за період з 29.01.2016 по 29.02.2016 затримки у проведенні розрахунку при звільненні у розмірі 1279,08 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» судовий збір у розмірі 551,20 грн. в дохід держави.
В решті позову відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його отримання. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Головуючий С.В.Борейко