Справа № 463/4649/15-ц
Провадження № 2/463/392/16
25 травня 2016 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді Гирич С. В.
при секретарі судових засідань Попович Х.І.
з участю представника позивача ОСОБА_8
та представника відповідача ОСОБА_3
в м. Львові
у відкритому судовому засіданні
розглянувши цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третьої особи ОСОБА_5 про визнання права вкладника, визнання припиненим частково зобов'язання за кредитним договором, суд -
позивач звернувся із позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 15.02.2012 року - квартиру АДРЕСА_1, що на підставі договору про право власності спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу від 30.11.2012 року, належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_4, для погашення заборгованості за кредитним договором від 07.11.2007 року №1301/1107/98-022 в розмірі 162095,66 грн.; шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки. Стягнення судових витрат.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до позивача, третьої особи ОСОБА_5, який ухвалою суду від 16.12.2015 року прийнятий до розгляду в одне провадження з первісним позовом, просить визнати за ним право вкладника за договором банківського вкладу від 10.10.2014 року №10005008891711 та право на відшкодування заборгованості за цим договором, визнати припиненим зобов'язання за кредитним договором від 07.11.2007 року №1301/1107/98-022 на суму 6604,46 доларів США, що відповідає розміру заборгованості банку за договором банківського вкладу від 10.10.2014 року №10005008891711 та складається з вкладу в сумі 6425,82 доларів США та нарахованих відсотків 178,64 доларів США.
Позивач за первісним позовом свої вимоги обґрунтовує тим, що між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (який в подальшому змінив найменування на АТ «Сведбанк») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір від 07.11.2007 року №1301/1107/98-022 відповідно до умов якого Банк надав позичальнику в кредит грошові кошти в сумі 30000,00 доларів США зі сплатою щомісяця 11,9% річних по 06.11.2017 року. В частині надання кредитних коштів Банком зобов'язання були виконані в повному обсязі. На підставі укладеного між АТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.05.2012 року, на даний час до нього перейшло право вимоги від відповідача виконання кредитних зобов'язань за вказаним кредитним договором. Однак відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконував не належним чином, допустив утворення заборгованості, розмір якої станом на 31.07.2015 року становить 162095,66 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту в сумі 151621,08 грн., по відсотках в сумі 10474,58 грн.
В той же час, виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_4 за умовами кредитного договору було забезпечено договором іпотеки від 15.02.2012 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4, шляхом передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Тому вважає, що оскільки на даний час внаслідок порушення кредитних зобов'язань порушуються його права іпотекодержателя, тому існують всі підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателю з врахуванням того, що такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки передбачений умовами договору іпотеки. А тому просить свій позов задоволити.
Відповідач зустрічний позов обґрунтовує тим, що дійсно між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір на підставі якого ним отримано кредит в сумі 30 тис. доларів США та взято зобов'язання про повернення отриманих кредитних коштів разом з відсотками. Однак, відповідно до умов договору, зокрема п.3.10 було визначено, що банк має право скористатися правом договірного списання заборгованості за кредитним договором.
Вказав, що відповідно до укладеного між позивачем та ПАТ «Сведбанк» договору купівлі-продажу від 25.05.2012 року, до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором. Залишок непогашеного на той час тіла кредиту становив 7015,67 доларів США. В той же час, між ним та ОСОБА_5 24.12.2014 року було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за договором №10005008891711 банківського вкладу (депозиту) від 10.10.2014 року, в тому числі щодо внесення змін з приводу особи вкладника. Таким чином на даний час він являється одночасно і боржником перед позивачем за договором кредиту на зазначену суму, і кредитором Банку за договором банківського вкладу на суму 6425,82 доларів США. А з врахуванням того, що строк повернення банківського вкладу настав 13.03.2015 року і на жодні його звернення Банк не реагує та вклад не повертає, тому просить зарахувати суму вкладу в рахунок погашення заборгованості та на цю суму його зобов'язання за кредитним договором припинити. Крім цього зазначив, що дійсно на даний час в Банку триває ліквідаційна процедура, однак обмеження передбачені Законом України «Про систему гарантування вкладі фізичних осіб» на вказані правовідносини не поширюються. А тому просить зустрічний позов задоволити.
В судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримала з наведеним підстав, зустрічний позов заперечила, пояснила, що з 02.03.2015 року Банк було віднесено відповідною постановою НБ України до категорії неплатоспроможних та введено тимчасову адміністрацію в Банк, на даний час триває ліквідаційна процедура в банку. А відтак вважає, що правовідносини, що виникають у спорах пов'язаних з виконанням банком зобов'язань за укладеними ним договорами повинні регулюватися положеннями спеціального нормативно-правового акту - Закону України «Про систему гарантування вкладі фізичних осіб» відповідно до яких передбачено обмеження щодо зарахування зустрічних вимог, у тому числі однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання). При цьому вважає, що відповідач не підпадає під коло осіб, щодо яких такі обмеження не застосовуються, оскільки грошові кошти за договором банківського вкладу на момент введення тимчасової адміністрації знаходилися на рахунку іншої особи ОСОБА_5, що не є боржником за кредитним договором. Крім цього вважає, що власником коштів не являється банк, а відтак за договором банківського вкладу не виникають грошові вимоги безпосередньо до банку, цими коштами володіє та розпоряджається саме клієнт. Просить первісний позов задоволити, в задоволенні зустрічного позову відмовити за його безпідставністю.
Представник відповідача в судовому засіданні відносно первісного позову заперечив, зустрічний позов підтримав з аналогічних підстав викладених в обґрунтуваннях такого позову, додатково вказав, що на момент введення тимчасової адміністрації в Банк грошові кошти за договором банківського вкладу №10005008891711 належали відповідачу, оскільки договір про відступлення права вимоги було укладено з їх попереднім власником 24.12.2014 року до моменту введення в банк тимчасову адміністрацію. Крім цього просить відмовити в задоволенні первісного позову, оскільки внаслідок зарахування заборгованості банку перед ним по договору банківського вкладу, розмір кредитної заборгованості істотно зменшиться та не може бути стягнутий шляхом стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із неспівмірністю вартості предмета іпотеки з розміром заборгованості.
Третя особа ОСОБА_5 в судове засіданні не з'явився повторно, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, подав до суду письмовий відзив, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності. Згідно з поданим третьою особою відзиву він підтримав зустрічний позов, вважає його підставним та таким, що підлягає до задоволення з огляду на те, що право вимоги за договором банківського вкладу №10005008891711 від 10.10.2014 року перейшло до ОСОБА_4 внаслідок укладення між ними договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги, що не заборонено відповідно до положень чинного цивільного законодавства України. Крім цього, згоди на це Банку не вимагається. Про укладення такого договору він належним чином повідомляв Банк повідомленнями від 25.12.2014 року та 20.03.2015 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд в задоволенні первісного позову відмовляє, зустрічний позов задовольняє з таких підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Однак, відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 07.11.2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», в подальшому перейменованого на ПАТ «Сведбанк» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого за цим договором являється ПАТ «Дельта Банк» згідно договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.05.2012 року (а.с.17-20)) та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №1301/1107/98-022 про надання кредиту в розмірі 30 000,00 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 11,9% річних, на строк по 06.11.2017 року включно. При цьому, пунктами 3.1, 3.4 кредитного договору було передбачено обов'язок позичальника повертати кредит та проценти за користування кредитом в терміни та розмірах, що встановлені умовами договору.
В забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов'язань за умовами цього кредитного договору, між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 15.02.2012 року (а.с.12), відповідно до умов якого відповідач передав Банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, заставною вартістю 321697,00 грн. та зобов'язався відповідати цим майном перед Банком, у випадку порушення взятих на себе зобов'язань за умовами кредитного договору.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошима, боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.530 ч.1 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч.2. ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як встановлено безспірно в судовому засіданні Банк свої зобов'язання за умовами кредитного договору виконав, надавши позичальнику кредит в сумі 30000 доларів США. В той же час відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконував не належним чином, кредит та відсотки за користування кредитом не погашав у розмірі та строки передбачені умовами кредитного договору, у зв'язку із чим утворилася заборгованість.
Згідно представленого розрахунку (а.с.13), станом на 31.07.2015 року розмір заборгованості відповідача за договором кредиту становив 162095 грн. 66 коп., з яких 151621 грн. 08 коп. заборгованість по тілу кредиту та 10474 грн. 58 коп. - по відсотках.
Позивач вважаючи, що відповідач безпідставно ухиляючись від виконання зобов'язань за кредитним договором зобов'язаний відповідати перед банком предметом іпотеки з метою забезпечення виконання взятих себе зобов'язань.
Дійсно ст.3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
В той же час вирішуючи питання про наявність на даний час у позивальника ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором та їх розмір, суд виходить з наступного.
Як вбачається з договору купівлі-продажу (відступлення ) права вимоги від 24.12.2014 року (а.с.57-58), укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, до відповідача перейшло право вимоги у ПАТ «Дельта Банк» за договором №10005008891711 банківського вкладу (депозиту) від 10.10.2014 року по поверненню грошового вкладу в сумі 6425,82 доларів США, строк повернення яких настане 13.03.2015 року.
Доказом підтвердження факту розміщення на рахунку вкладника вказаної грошової суми на момент укладення цього договору, є розрахунок ПАТ «Дельта Банк» (а.с.60-63), з якого вбачається, що внаслідок укладення договору №10005008891711 банківського вкладу (депозиту) від 10.10.2014 року на рахунку вкладника ОСОБА_5 було розміщено грошову суму в розмірі 6425,82 доларів США.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
При цьому ч.1 ст.516 ЦК України установлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однак, таких заборон договором банківського вкладу між ОСОБА_5 та ПАТ «Дельта Банк» встановлено не було.
У відповідності до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
При цьому, як вказав Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 року у цивільній справі № 6-43цс15, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав право вимоги до банку, могли припинятись тільки відповідно до статей 601, 602 ЦК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Однак, у разі зарахування зустрічних вимог діють обмеження, встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
За наведеного випливає, що дійсно відповідач маючи зобов'язання перед банком на погашення кредитної заборгованості на певну суму, у випадку придбання у кредитора банку право вимоги за іншим зобов'язанням банку, вправі вимагати від банку в порядку ст.601 ЦК України зарахування зустрічних однорідних вимог з метою припинення чи часткового припинення одного із цих зобов'язань, в залежності від того яке із зобов'язань буде переважати.
При цьому суд враховує, іншу позицію Верховного Суду України висловлену у його постанові від 06.02.2016 року у справі № 3-174гс16, згідно з якою Суд роз'яснив, що частиною першою статті 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора.
Виходячи із приписів статей 1066, 1068 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Із аналізу наведених норм вбачається, що за договором банківського рахунка грошове зобов'язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму.
Аналогічно позивач заперечуючи зустрічні позовні вимоги посилався на ті обставини, що Банк не вправі розпоряджатися спірними коштами розміщеними на депозитному рахунку ОСОБА_5, і здійснювати за рахунок них зарахування зобов'язання іншого контрагента банку, оскільки власником цих грошових коштів не було здійснено такого розпорядження.
Проте вказані обставини на думку суду не відповідають дійсності, оскільки як вбачається із повідомлень ОСОБА_5 від 25.12.2014 року та 20.03.2015 року з відповідними доказами про їх поштове відправлення та доставку адресату ПАТ «Дельта Банк» (а.с.118-120), вкладником за договором №10005008891711 банківського вкладу (депозиту) від 10.10.2014 року було належним чином повідомлено банк про укладення договору із ОСОБА_4 про відступлення права вимоги за цим договором банківського вкладу на суму 6425,82 доларів США та дано розпорядження про перерахунок цих коштів на рахунок ОСОБА_4, як нового кредитора Банку.
Крім цього, як вбачається із заяви відповідача від 09.02.2015 року (а.с.140), скерованої позивачу цінним листом (а.с.141) відповідач повідомив Банк про укладення договору відступлення права вимоги, заявив про дострокове припинення з 12.02.2015 року дії договору банківського вкладу №10005008891711 розпорядившись, як новий кредитор банку за цим договором про те, щоб суму вкладу було скеровано банком для погашення заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин суд приходить до висновку, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги від 24.12.2014 року та здійснення розпорядження попереднім вкладником ПАТ «Дельта Банк» грошових коштів в сумі 6425,82 доларів США ОСОБА_5, саме позивача ПАТ «Дельта Банк» виникли зобов'язання перед ОСОБА_4 розмістити ці кошти саме на рахунку нового кредитора за договором №10005008891711 банківського вкладу (депозиту) від 10.10.2014 року. А після отримання Банком повідомлення нового кредитора ОСОБА_4 про дострокове припинення договору банківського вкладу та зарахування цими депозитними коштами, в порядку ст.601 ЦК України, іншого зобов'язання ОСОБА_4 перед банком, ПАТ «Дельта банк» був зобов'язаний здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог з метою припинення чи часткового припинення одного із цих зобов'язань, в залежності від того яке із зобов'язань буде переважати.
Крім цього суд враховує, що дійсно 02.03.2015 року на підставі постанови Правління Національного Банку України №150 ПАТ «Дельта банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних та в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію, строк здійснення якої продовжувався, а постановою НБ України від 02.10.2015 року №664 банківську ліцензію ПАТ «Дельта Банк» було відкликано і розпочато ліквідаційну процедуру банку, що триває по даний час.
Відтак, суд погоджується із посиланнями позивача, що вирішуючи питання щодо зарахування зустрічних однорідних вимог між Банком та його кредиторами і боржниками слід керуватися Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», положення якого регулюють ці правовідносини з моменту запровадження тимчасової адміністрації з 02.03.2015 року.
Проте, п.4 ч.5 ст.36 Закону (в редакції від 02.03.2015 року, що діяла на момент запровадження в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації) було передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом
Крім цього, п.8 ч.2 ст.46 названого Закону (в редакції закону на час початку ліквідаційної процедури банку з 02.10.2015 року) визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:
за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.
Однак, як встановлено судом договір про відступлення права вимоги, розпорядження щодо перерахунку вкладу на рахунок ОСОБА_4, як нового кредитора Банку, та розпорядження нового кредитора щодо зарахування зустрічних однорідних вимог були отримані банком ще до запровадження тимчасової адміністрації, а відтак суд вважає, що таке зарахування банк зобов'язаний був зробити ще до моменту запровадження тимчасової адміністрації.
Крім того, навіть якщо Банк не здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог ще до моменту введення в дію тимчасової адміністрації, такі дії він може і зобов'язаний здійснити на даний час в порядку здійснення ліквідаційної процедури, оскільки на вказані правовідносини не поширюються обмеження встановлені п.8 ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в силу того, що боржник банку ОСОБА_4 одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти, які банк зобов'язаний був розмістити на рахунку відповідача, спрямовував на погашення своїх кредитних зобов'язань перед банком. А тому в цій частині посилання позивача на відсутність підстав для зарахування коштів у розмірі є безпідставними.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновку про підставність зустрічних позовних щодо здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог щодо обов'язку ОСОБА_4 погасити кредитну заборгованість на загальну суму 162095 грн. 66 коп. та обов'язку ПАТ «Дельта Банк» повернути ОСОБА_4 депозитний вклад на суму 6425,82 доларів США, у зв'язку із чим їх слід задоволити здійснити таке зарахування зменшивши суму кредитної заборгованості на суму депозитного вкладу, а кредитні зобов'язання ОСОБА_4 перед Банком на суму, що дорівнює розміру депозитного вкладу вважати припиненими.
Повертаючись до позовних вимог за первісним позовом суд враховує таке.
Статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» визначено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
У п.41 своєї постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).
З наведених міжнародних правових принципів судочинства, що імплантовані в національне законодавство, убачається, що одним із проявів справедливого судового розгляду цивільних справ, що виникають із кредитних правовідносин про звернення стягнення на предмет іпотеки саме є перевірка судом співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна з метою недопущення порушення прав жодної із сторін судового розгляду.
Як встановлено судом, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання ОСОБА_4 перед позивачем із загального розміру заборгованості 162095,66 грн. суттєво зменшилися на суму 6425,82 доларів США, що згідно курсу НБ України станом на день розгляду справи становить 161504 грн. 70 коп.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що заявлена заборгованість за кредитним договором не є співмірною із вартістю іпотечного майна, так як остання її перевищує в декілька разів.
Більш того суд переконаний, що навіть якби судом не було здійснено зарахування зустрічних позовних вимог та не зменшено розміру заборгованості за кредитним договором, однаково розмір такої в сумі 162095,66 грн. є істотно меншим від вартості іпотечного майна, визначеної сторонами у договорі іпотеки.
Відтак, виходячи із принципу справедливості судового розгляду, з метою недопущення понесення відповідачем майнових втрат, що не відповідають взятим на себе зобов'язанням за умовами іпотечного договору, суд вважає, що підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у запропонований позивачем спосіб, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки немає.
Крім цього позивачем не представлено суду жодних доказів про те, що ним скеровувалася відповідачу письмова вимога про усунення порушень строків виконання кредитного зобов'язання з попередженням про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки.
Враховуючи наведене, а також те, що на момент звернення позивача до суду його право на належне виконання кредитного зобов'язання відповідачем порушене не було, суд приходить до переконання про безпідставність заявлених первісних позовних вимог, у зв'язку із чим в їх задоволенні слід відмовити.
У відповідності до ст.88 ЦПК України понесені позивачем за зустрічним позовом судові витрати слід покласти на ПАТ «Дельта банк», як відповідача за зустрічним позовом.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд -
у задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити за безпідставністю вимог.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволити.
Визнати ОСОБА_4 вкладником за договором банківського вкладу від 10.10.2014 року №10005008891711, укладеним між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».
Визнати припиненими зобов'язання ОСОБА_4 за кредитним договором від 07.11.2007 року №1301/1107/98-022, укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4 в частині обов'язку погашення заборгованості на суму 6604,46 доларів США, за рахунок грошових коштів за договором банківського вкладу від 10.10.2014 року №10005008891711 в сумі вкладу 6425,82 доларів США та нарахованих відсотків 178,64 доларів США.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_4, понесені позивачем за зустрічним позовом судові витрати - судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в строки і порядок передбачені ст. 294 ЦПК України до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд.
Суддя: Гирич С. В.