22-ц/775/502/2016(м)
265/6496/15-ц
Головуючий у 1 інстанції: Міхєєва І.М.
Суддя-доповідач: Попова С.А.
Категорія 55
31 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Попової С.А.,
суддів Ігнатоля Т.Г., Пономарьової О.М.,
за участю секретаря Герасимової Г.Є.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Азовстальбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Азовстальбуд» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 квітня 2016 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_2, який в період з 08.09.2013р. по 02.09.2015р. перебував у трудових відносинах із ПАТ БМФ «Азовстальбуд», звернувся до суду із позовом до колишнього роботодавця про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2015 року по момент звільнення, середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні за період з 03.09.2015р. по день фактичного розрахунку.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ПАТ БМФ «Азовстальбуд» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 5521,98грн., у тому числі за березень 2015р. -2500грн., за квітень 2015р. - 3021,98грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2015р. по 15.04.2016р. в сумі 43794,96грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті. Вирішено питання з розподілом судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Будівельно-монтажна фірма «Азовстальбуд», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, який заперечував проти скарги відповідача, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи представника відповідача, що в-друге не прибув до суду апеляційної інстанції (а.с. 83-85, 89-91), дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, з таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ПАТ БМФ «Азовелектросталь» з 08.09.2013р. на посаді електрозварника 4 розряду, звільнений 02.09.2015р. за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
На час звільнення позивача 02.09.2015р. повний розрахунок з ним проведено не було: залишилась невиплаченою заборгованість в сумі 5521,98грн., з них: зарплата за березень 2015 року - 2500грн., за квітень 2015 року - 3021,98грн. (а.с. 48). До дня ухвалення рішення судом першої інстанції вказана сума позивачу не була виплачена.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведення факту утворення з вини роботодавця заборгованості по заробітній платі перед звільненим позивачем і обґрунтованості його вимог про застосування до підприємства відповідальності за ст. 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні.
З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.
Згідно зі ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2 відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон і дійшов обґрунтованого висновку про доведення факту утворення з вини роботодавця заборгованості перед звільненим позивачем у розмірі 5521,98грн., що є підставою для покладення на відповідача матеріальної відповідальності у вигляді стягнення на користь колишнього працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2015р. по 15.04.2016р. в сумі 43794,96грн.
Посилання в апеляційній скарзі відповідача на неприбуття звільненого позивача до підприємства для отримання розрахунку і не написання ним заяви про здійснення з ним остаточного розрахунку при звільненні, як підстави для зменшення періоду прострочення, є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, бо ч. 1 ст. 116 КЗпП України визначений обов'язок підприємства здійснити із працівником розрахунок з виплатою всіх належних сум в день звільнення.
В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що напередодні звільнення або 02-03 вересня 2015 року йому перерахували частку зарплати на зарплатну картку 5167…1542, копія якої була долучена під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Тобто у відповідача в особі бухгалтерського підрозділу малась фізична можливість і нормативно врегульований обов'язок перерахувати на картковий рахунок працівника ОСОБА_2 всі належні виплати в день звільнення 02.09.2015р. або на наступний день 03.09.2015р.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо засвідчення Донецькою Торгово-Промисловою палатою настання для підприємства обставин непереборної сили, пов'язаних з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, не є слушними, оскільки такі доводи не підтверджені виданим у встановленому законом порядку сертифікатом щодо форс-мажорних обставин/обставин непереборної сили (ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»), що об'єктивно унеможливлювало б виконання роботодавцем ПАТ БМФ «Азовстальбуд» грошових зобов'язань перед своїми працівниками. Такий сертифікат не був як в суді першої інстанції, так і апеляційному суду.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України у п. 20 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Тому, як правильно визначився суд першої інстанції, відсутні підстави для звільнення підприємства від відповідальності за ст. 117 КЗпП України за несвоєчасне проведення розрахунків з колишнім працівником ОСОБА_2,.
Суд розрахував середній заробіток за час затримки у розрахунку з позивачем в розмірі 43794,96грн. за період з 03.09.2015р. по 15.04.2016р. включно, що становить 159 робочих днів, із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача на момент його звільнення - 275,44грн., обчисленого за правилами постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (а.с. 47).
Доводи апеляційної скарги відповідача про арифметичну помилку при розрахунку кількості днів прострочення не є обґрунтованими, оскільки судом вірно визначено тривалість прострочення 159 робочих днів з 03.09.2015р. по день ухвалення рішення 15.04.2016р.: вересень (з 03.09.2015) - 20р.д., жовтень - 22р.д., листопад - 21р.д., грудень - 23р.д., січень - 19р.д., лютий - 21р.д., березень - 22р.д., квітень (по 15.04.16) - 11р.д.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачем не надано і до суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Азовстальбуд» відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий С.А.Попова
Судді Т.Г.Ігнатоля
О.М.Пономарьова