СЛОВ?ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 243/2077/16-ц 2/243/1279/2016
01 червня 2016 року м. Слов?янськ
Слов?янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючої - судді Неженцевої О.В.
при секретарі Дзюба М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Слов?янську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та судових витрат,
14 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, витрат на правову допомогу та судових витрат.
Ухвалою Слов?янського міськрайонного суду від 01.06.2016 р. позовні вимоги у частині стягнення витрат на правову допомогу залишені без розгляду.
Позивач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не використав свого права на безпосередню участь у судовому засіданні, разом із позовною заявою через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за його відсутністю, за участю його представника ОСОБА_3 Зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі /а.с.13/.
Представник позивача ОСОБА_3, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 14 березня 2016 року та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 977 від 26.05.1997 року, не використав свого права на безпосередню участь у судовому засіданні, через канцелярію суду подав письмову заяву від 01.06.2016 р. про розгляд справи за його відсутності. Зазначив, що уточнені позовні вимоги підтримує у повному обсязі /а.с.58/.
У позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог зазначено, що 20 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 105000 грн. у борг на строк до 10 жовтня 2013 року, зі сплатою за користування грошовими коштами 2 % щомісячно, про що ОСОБА_2 власноручно написав розписку. Але ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов?язань і до теперішнього часу грошові кошти не повернув. Посилаючись на положення ст.ст. 526, 629, 1047, 1048, 1050 ЦК України та ст.ст. 3, 15, 84, 119, 120 ЦПК України позивач просить стягнути з ОСОБА_2 загальну суму боргу з відсотками за користування грошовими коштами у сумі 175891,81 грн. та судові витрати у сумі 1759 грн.
Відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте не використав свого права на безпосередню участь у судовому засіданні, через канцелярію суду подав заяву, в якій зазначив, що уточнені позовні вимоги про стягнення з нього боргу за договором позики у сумі 175891,81 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 1759,00 грн. визнає у повному обсязі, просив справу розглядати за його відсутності /а.с.59/.
Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (ст.11 ЦПК України) встановив наступне.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає цивільно-правовий договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики, як встановлено статтею 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною другою цієї статті передбачено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позивачем суду надана фотокопія розписки від 20 квітня 2013 року, зі змісту якої вбачається, що (далі - за текстом та мовою документу) «Я, ОСОБА_4, взял у ОСОБА_5 деньги сто пять тысяч гривен под 2 % ежемесячно. Обязуюсь вернуть сумму с % до 10 октября 2013 года. 20.04.2013 год. ОСОБА_2 (подпись)» /а.с.7/.
Оглядом у судовому засіданні представленого позивачем оригіналу розписки не встановлено на них будь - яких записів позикодавця про повернення боргу або його частини. Перебування письмової розписки у ОСОБА_1 за станом на 01 червня 2016 року свідчить про те, що боргове зобов'язання до теперішнього часу не припинено.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладання цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс/13, яка відповідно до вимог частини 2 статті 360-7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до положень частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до положення ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченної суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Термін виконання зобов?язання відповідно до розписки відповідача - 10 жовтня 2013 року. Як вбачається із вищезазначеної розписки, за користування грошовими коштами встановлено відсоткову ставку на рівні 02 % на місяць. Таким чином, враховуючи диспозитивність цивільного законодавства та положення ст.625 ЦК України, суд приходить до переконання про необхідність застосування процентної ставки, яка зазначена у розписці, а саме 02 % від суми грошових коштів на місяць.
Відповідно до розрахунку ціни позову, виконаного бухгалтерською фірмою ТОВ «Професіонали Донбасу» за зверненням ОСОБА_1, за вихідними даними, що зазначені в розписці, а саме сума основного боргу - 105000,00 грн., відсоток за користування грошовими коштами - 02 % на місяць (або 24 % річних), за період з 20.05.2013 року по 11.03.2016 р. (кількість календарних днів 1027), сума нарахованих відсотків складає 70891,81 грн. /а.с.8-9/.
Суд визнає правильним представлений позивачем розрахунок періоду і суми заборгованості, що утворилась у ОСОБА_2 за договором позики від 20 квітня 2013 року. Розрахунок відповідає умовам укладеного договору.
У матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні дані того, що відповідач вживав заходи для належного виконання зобов'язання по даному правочину, у зв'язку з чим порушення зобов'язання визнається судом таким, що сталося з його вини.
Проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані сторонами в силу статті 60 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мало місце укладання договору позики, за умовами якого останній отримав грошові кошти, однак своєчасно не повернув суму позики, у зв'язку з чим сума боргу та 2 % на місяць від простроченої суми боргу на підставі вимог статтей 625, 1049 ЦК України підлягають стягненню з нього у примусовому порядку.
Відповідно до положень статті 88 ЦПК України документально підтверджені судові витрати ОСОБА_1 по оплаті судового збору підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача у сумі 1759 грн. 00 коп.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 10,11,60,79,88,212-215 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 202,207,218,625,626,1046,1049,1051 Цивільного кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (р/р 29244825509100 в ПАТ КБ «Приват Банк», код ЄДРПОУ одержувача 14360570, код ЄДРПОУ банку 14360570), суму боргу у розмірі 105000 грн. (сто п?ять тисяч) гривень 00 копійок, 2 % щомісяця від простроченої суми заборгованості у сумі 70891 (сімдесят тисяч вісімсот дев?яносто одна) гривня 81 та судові витрати по оплаті судового збору у сумі 1759 (одна тисяча сімсот п?ятдесят дев?ять) гривень, а всього - 177650 (сто сімдесят сім тисяч шістсот п?ятдесят) гривень 81 копійку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Донецької області через Слов?янський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: О.В. Неженцева