Справа №265/711/16-ц
Провадження №2/265/648/16
24 травня 2016 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
за участі секретаря - Азарової А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_3 України, про визнання недійними кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки, -
Представник позивачів, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_4, звернулась до суду із позовними вимогами до відповідачів про визнання недійними кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки. В обґрунтування поданого позову посилалась на те, що 23 липня 2008 року був укладений кредитний договір № 0415\0708\55-033, за яким ВАТ «Сведбанк» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 22000 доларів СІІІА на строк до 23 липня 2018 року зі сплатою 11,90% річних. В порядку забезпечення зобов'язань по кредитному договору між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 0415\0708\55-033-Z-1 від 23 липня 2008 року. Також 23 липня 2008 року банком був укладений договір поруки № 0415\0708\55-033-Р-1 із ОСОБА_2, за яким вона зобов'язалась відповідати перед ВАТ «Сведбанк» за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором № 0415\0708\55-033 від 23 липня 2008 року. При цьому за кредитним договором сума кредиту надавалась у доларах США, й позичальник повинен погашати кредит та сплачувати проценти за користування кредитом також у доларах США. Позивачі вважають, що умови кредитного договору про розрахунки між банком України та громадянином України у іноземній валюті є суттєвим порушенням норм діючого законодавства та прав позичальника, оскільки за ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а за ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України. Також за ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця України є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків, що також дублюється у ст. 35 Закону України «ОСОБА_3 банк України», в ст. 23 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Таким чином резидент України не має права на розрахунки у іноземній валюті на території України, крім ситуацій, прямо передбачених законодавством, в тому числі не має права отримувати кредити у іноземній валюті, та повертати банку кредит і відсотки за його користування у такій валюті, що свідчить про невідповідність законам України спірного кредитного договору. Крім цього такий кредитний договір був укладений в порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний був повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовану сукупну вартість кредиту (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартість всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту, а також переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. За п. 2.5 Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування, затвердженими постановою НБУ від 10 травня 2007 року № 168, вказано, що банки повинні розробити спеціальну форму надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Однак у порушення таких положень ОСОБА_1 до підписання спірного кредитного договору не було надано письмового повідомлення про сукупну вартість кредиту, про переваги та недоліки кредитування у іноземній валюті. Крім цього за Постановою НБУ від 10 травня 2007 року кредитний договір має містити графік платежів щодо сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг за кожним платіжним періодом. Вказане також не було дотримано при укладенні кредитного договору 23 липня 2008 року. Крім цього кредитний договір містить інші несправедливі умови, бо він не дає можливості позичальнику отримувати позик та кредитів у інших осіб; дає можливість банку самостійно перераховувати кошти, отримані від позичальника без визначення, яку частку суми банк зарахував на погашення тіла кредиту, сплату процентів, тощо; дає можливість банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку без вказівки конкретних умов, тобто всупереч принципу добросовісності існує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, тому за ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» на вимогу споживача такий договір у цілому може бути визнано недійсним. Вказувала також, що такі дії банку свідчать про визнання кредитного договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, тобто під впливом обману. На підставі переліченого просила визнати кредитний договір, укладений 23 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 таким, що має істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника та є несправедливим. Таким чином просила суд визнати недійсними такий кредитний договір № 0415\0708\55-033, а також договори іпотеки та поруки, укладені на його забезпечення.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, надавши суду заяву з проханням вирішити вказаний спір за його відсутності за участі його представника, наполягаючи на задоволені поданого позову.
Позивачка ОСОБА_2, наполягаючи на задоволенні заявлених нею вимог, надала в судовому засіданні аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві, просила суд визнати недійсним договір кредитування від 23 липня 2008 року № 0415\0708\55-033 та укладені на його забезпечення договори іпотеки та поруки.
Представник позивачів, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_4, в судовому засіданні, підтримуючи заявлені в інтересах позивачів вимоги, вказувала, що кредитування ВАТ «Сведбанк» ОСОБА_1 повинно було відбутись у національній валюті, замість доларів США, як й проведення погашення такого кредиту, а також у такого банку повинна була бути індивідуальна ліцензія на проведення кредитування ОСОБА_1 Також вказувала, що не надавши ОСОБА_1 інформацію про валютні ризики, про реальне подорожання кредиту, совокупну його вартість, запропоновано непомірно високі відсотки за користування кредитними коштами, без надання графіку погашення, без вказівки розрахунку нарахування відсотків за користування наданим кредитом, тим самим банк порушив законодавство України щодо захисту прав споживачів, що свідчить про недійсність вказаного кредитного договору. Просила задовольнити позов.
Представники ПАТ «Омега Банк», правонаступника ПАТ «Сведбанк», до судового засідання не з'явились за невідомих суду причин повторно, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.
Представник ПАТ «Дельта Банк», який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні, заперечуючи проти заявлених вимог, вказував, що ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про усі умови кредитування у доларах США при укладенні із ним кредитного договору 23 липня 2008 року, тому він свідомо уклав договір із ВАТ «Сведбанк», а також не скаржився майже вісім років на умови такого договору. Жодного порушення прав позивачів умови спірних договорів не містять. Тому внаслідок недоведеності заявлених вимог просив суд відмовити у задоволенні позову.
За письмовими запереченнями на поданий позов представник ПАТ «Дельта Банк» вказував, що ВАТ «Сведбанк» свої зобов'язання виконав у повному обсязі за договором від 23 липня 2008 року № 0415\0708\55-033, надавши позичальнику кредитні кошти в сумі 22000 доларів США, а позичальник усвідомлював та погодився на запропоновані йому умови кредитування, що відповідає принципу свободи договору, оскільки ОСОБА_5 був вільний у виборі банківської установи та визначенні умов такого договору. В свою чергу це свідчить про презумпцію правомірності правочину. Додавав, що предметом кредитного договору охоплюється виключно надання та повернення кредиту в іноземній валюті, що не є залежним від будь-яких коливань курсів інших іноземних валют, а також девальвації чи ревальвації курсу національної валюти України. Враховуючи викладене та факт, що курс валюти змінюється щоденно, кредитній договір не може містити детальний розпис вартості кредиту у гривні. Оскільки спірним кредитним договором від 23 липня 2008 року жодна з вимог недійсності правочину не порушується, то такий договір не може буди визнаний недійсним, як й договори поруки та іпотеки. На підставі переліченого просив суд застосувати строки позовної давності до заявлених вимог та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Представник 3-ї особи, ОСОБА_3 банку України, яка діє на підставі довіреності, у судове засідання не з'явилась, надавши суду заяву з проханням вирішити спір у її відсутність, посилаючись на надані заперечення.
За письмовими запереченнями представника НБУ вбачається, що ОСОБА_3 банк України заперечує проти задоволення вимог позивачів, посилаючись на те, що АТ «Сведбанк» на момент укладення спірного кредитного договору був уповноваженим банком з належною банківською ліцензією та письмовим дозволом на здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті, в тому числі право здійснювати операції з валютними цінностями, а укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечило законодавству, яке діяло станом на дату укладення такого кредитного договору. За наявності генеральної ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку, в АТ «Сведбанк» були усі правові підстави для здійснення кредитування в іноземній валюті ОСОБА_1 У момент укладення спірного кредитного договору були дотримані усі умови щодо його правомірності, бо позичальник погодився з умовами такого договору, який повністю відповідає цивільному законодавству України та містить усі істотні умови для даного виду договорів. Усі необхідні умови також сторонами були досягнуті при укладені спірних договорів поруки та іпотеки. Додавав, що між НБУ та ПАТ «Дельта Банк» було укладено кредитні договори, в забезпечення за якими ПАТ «Дельта Банк» передано в заставу майно, в тому числі майнові права за кредитним договором, укладеним між АТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 Таким чином просила суд відмовити у задоволенні поданого позову у зв'язку з його безпідставністю.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного вмотивування.
Суд встановив, що згідно із кредитним договором № 0415/0708/55-033 від 23 липня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за яким банк надав позичальнику на споживчі потреби грошові кошти у розмірі 22000 доларів США на строк до 23 липня 2018 року, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором. Позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,90% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього договору, встановили, що розмір визначеної процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору, у випадку встановленому таким договором.
За п. 1.5 договору кредиту до складу сукупної (загальної) вартості кредиту для позичальника (його витрат) у зв'язку з отриманням кредиту на умовах цього договору включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми передбачених цим договором процентів, комісій, можливих неустойок, вартість витрат, пов'язаних з укладанням іпотечного договору, у тому числі будь-яких змін та доповнень до нього та вартість страхування об'єкта нерухомості за іпотечним договором.
Згідно із п. 3.1 договору, починаючи з 10 вересня 2008 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих відповідно до п. 3.2 цього договору, шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетних платежів) у сумі 314,37 доларів США до 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. При здійсненні платежу, в тому числі платежу у неповній сумі або у випадку наявності простроченої заборгованості за платежами, а також у випадку направлення позичальником коштів для часткового дострокового погашення кредиту, позичальник доручає банку перерахувати кошти на відповідні рахунки у наступній черговості: для сплати прострочених процентів (в тому числі нарахованих на суму простроченої заборгованості); для погашення простроченої заборгованості за кредитом; для сплати нарахованих процентів, строк сплати яких наступив, у повній сумі для погашення заборгованості за кредитом, строк сплати якої наступив; для сплати штрафів і пені за цим договором (якщо такі мають місце); для погашення заборгованості за кредитом, строк сплати якої не наступив.
За п. 3.2 договору проценти за користування кредитом нараховуються, виходячи із розміру процентної ставки, встановленої або зміненої, та фактичної кількості днів користування кредитом, на непогашену суму кредиту.
За розділом 5 кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язується забезпечити своєчасну оплату ануїтетних платежів, без попередньої письмової згоди банку не укладати правочинів по одержанню нових позик і кредитів, а також не укладати правочинів щодо розпорядження належним позичальнику нерухомим майном. На підставі розділу 6 договору сторони досягли згоди вважати факт настання наступних подій, що не залежать від волі сторін договору, і які мають безпосередній плив на вартість ресурсів банку, істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при визначенні розміру процентної ставки при укладанні цього договору: зміна економічних умов та вартості ресурсів на ринку позикового капіталу; зміна діючого законодавства, внесення змін до нормативних актів НБУ, зміна кредитної політики НБУ.
В розділі 11 договору кредитування зазначено, що укладаючи цей договір, позичальник свідчить, що під час укладання та виконання договору він не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких обставин. Сторони підтверджують, що текст договору відображає дійсні наміри сторін. Також сторони договору погодили, що з укладанням такого договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які на думку будь-якої з сторін можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору. Крім цього у п. 11.13 даного договору вказано, що підписанням цього договору ОСОБА_1 підтверджує, що перед укладанням такого кредитного договору банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування, а також при укладанні кредитного договору йому була надана вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168. Також у даному кредитному договорі зазначено, що дружина позичальника, ОСОБА_2, надала свою згоду на його укладення ОСОБА_1 на умовах саме такого кредитування, будучи ознайомленою із ними (а. с. 8-15).
Крім цього згідно до копії бюлетеню продукту «Споживчий кредит під заставу нерухомості», з яким був ознайомлений ОСОБА_1 23 липня 2008 року, отримавши також його копію, перед укладенням кредитного договору від 23 липня 2008 року № 0415/0708/55-033, вбачається, що споживач-позичальник був належним чином ознайомлений із відсотковою ставкою кредитування у іноземній валюті у ВАТ «Сведбанк», періодом кредитування, порядком нарахування та сплати відсотків шляхом ануїтетних платежів, переліком додаткових витрат споживача, переваги такого кредитування, а також з видами забезпечення такого кредитування (а. с. 81-83).
На забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором № 0415/0708/55-033 від 23 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 23 липня 2008 року був укладений договір іпотеки № 0415/0708/55-033-Z-1, за умовами якого ОСОБА_1 передав у іпотеку банку належну йому на праві власності АДРЕСА_1 (а. с. 16-20).
Крім цього для забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору від 23 липня 2008 року № 0415/0708/55-033 між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений 23 липня 2008 року договір поруки № 0415/0708/55-033-Р-1, за яким поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих ОСОБА_1 у вигляді кредиту в сумі 22000 доларів США строком до 23 липня 2018 року зі сплатою 11,90% річних за використання кредиту та несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання умов кредитного договору. При цьому за п. 15 такого договору поруки поручитель підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами кредитного договору № 0415/0708/55-033 від 23 липня 2008 року та повністю погоджується із ними (а. с. 21-22).
На підставі банківської ліцензії НБУ № 38 від 7 грудня 2007 року Відкритому акціонерному товариству «Сведбанк» була видана така ліцензія на здійснення банківської операції за ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». При цьому відповідно до дозволу НБУ № 38-2 від 7 грудня 2007 року, виданого ВАТ «Сведбанк», а також згідно із додатком до такого дозволу НБУ № 38-2 від 7 грудня 2007 року ВАТ «Сведбанк» мав право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (а. с. 126, 127-128, 129, 142, 143, 144).
Згідно із договором купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, нотаріально посвідченого 25 травня 2012 року за реєстрами № 1306, 1307, вбачається, що Публічним акціонерним банком «Сведбанк» та Публічним акціонерним банком «Дельта Банк» було укладено угоду про відступлення прав вимоги за винагороду, внаслідок чого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором від 23 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», а також за договорами забезпечення кредитування (іпотека та порука), що також підтверджується нотаріально посвідченою випискою від 1 червня 2012 року з такого договору та витягом з додатку до цього договору від 25 травня 2012 року (а. с. 30-36, 84, 85, 107).
На підставі постанови Правління ОСОБА_3 банку України від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» 3 березня 2015 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. Уповноваженою особою Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації призначено ОСОБА_6. З дня свого призначення уповноважена особа Фонду гарантування набула всі повноваження органів управління та органів контролю банку і розпочала здійснювати заходи для забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна, захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.
Відповідно до постанови Правління ОСОБА_3 банку України від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 жовтня 2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» (а. с. 73).
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.
За п. 1 глави 3 розділу 2 «Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», затвердженою Постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 року за № 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні, неустойки тощо) в іноземній валюті, в тому числі на підставі кредитних договорів.
На підставі ст. ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, відбувається незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії, в тому числі за кредитними операціями.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій ОСОБА_3 банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, на весь період дії режиму валютного регулювання.
При цьому суд зауважує, що необхідність отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, яка встановлена Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо термінів і сум кредитів, які перевищують встановлені законодавством межі на дату видачі кредиту 23 липня 2008 року в іноземній валюті не було визначено.
Крім цього на підставі постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року по справі № 6-145цс14 була викладена правова позиція, за якою зазначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, тому вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,- стягнути грошову суму в іноземній валюті.
За рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14 грудня 2015 року, яке набуло чинності, позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було задоволено шляхом солідарного стягнення з відповідачів боргу за кредитним договором від 23 липня 2008 року № 0415/0708/55-033 в сумі 260685,89 грн. зі стягненням із них судових витрат банку на суму 2606,85 грн. Розглядом такої справи суд першої інстанції встановив, що ВАТ «Сведбанк» мав право видати кредит ОСОБА_1 в іноземній валюті, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором № 0415/0708/55-033 та договором поруки № 0415/0708/55-033-Р-1 (а. с. 111-115).
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14 грудня 2015 року було залишено без змін та підтверджено факт правомірності проведення заміни кредитора у такому зобов'язані зі ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк», законність використання іноземної валюти при укладені такого договору та наявність банківської ліцензії у первісного кредитора (а. с. 116-121).
З урахуванням викладеного надання ВАТ «Сведбанк» ОСОБА_1 кредиту 23 липня 2008 року в доларах США та проведення погашення позичальником кредиту у доларах США не було порушенням законодавства України, що діяло на той час, враховуючи наявність у ВАТ «Сведбанк» генеральної ліцензії НБУ, та відповідно не порушувало права позивача.
На підставі Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що в аспекті конституційного звернення положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
За п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, в тому числі, орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Ті обставини, що ВАТ «Сведбанк» не визначив орієнтовну сукупну вартість кредиту в процентному значенні та грошовому виразі при кредитуванні ОСОБА_1 23 липня 2008 року не є суттєвим порушенням прав позичальника, оскільки банк видав кредит позивачу в іноземній валюті та при цьому повідомив позичальнику відсоткову ставку за кредитом та вартість усіх інших послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредитування.
Також не можуть бути прийняті судом до уваги посилання позивачів в обґрунтування позову на відсутність графіку проведення платежів за кредитним договором від 23 липня 2008 року, оскільки умовам такого договору визначено щомісячне проведення ануїтетних платежів позичальником до закінчення строку договору та повного повернення отриманого ним кредиту.
Більш того умовами кредитного договору № 0415/0708/55-033 чітко визначено порядок зарахування грошових коштів та черговість погашення заборгованості при отримані таких коштів від позичальника.
На підставі п. 13 Постанови № 5 від 30 березня 2012 року Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (далі за текстом рішення - Постанова Пленуму № 5) за абз. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.
Однак суд встановив, що спірний кредитний договір № 0415/0708/55-033 був укладений між сторонами 23 липня 2008 року, тобто до внесення змін Законом України від 22 вересня 2011 року.
За п. 14 Постанови Пленуму № 5 при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Натомість судом при вирішенні по суті позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було винайдено порушення перелічених вище вимог ст. ст. 215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України або ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», внаслідок чого до спірних правовідносин не можна застосувати положення щодо недійсності правочину або щодо несправедливих умов такого кредитного договору, тому вимоги позивачів в частині наявності істотного дисбалансу прав та обов'язків ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» на шкоду споживача, та що такий договір в цілому є несправедливим, не можуть бути задоволенні внаслідок їх необґрунтованості.
Також суд зауважує, що ВАТ «Сведбанк» було дотримано положення Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.8 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління ОСОБА_3 банку України від 10 травня 2007 року № 168, в частині попередження ОСОБА_1 при укладенні спірного договору кредиту, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за договором кредитування в іноземній валюті несе позивач.
Суд відкидає також інші доводи позивачів щодо наявності несправедливих умов спірного кредитного договору, бо вони не знайшли свого підтвердження при вирішенні наявного спору.
За ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Враховуючи встановлені обставини справи та на підставі вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що ВАТ «Сведбанк» при укладенні спірного кредитного договору не вводив у оману ОСОБА_1, тому при вирішенні наявного спору положення ст. 230 ЦК України не можуть бути застосовані.
Таким чином, враховуючи принципи свободи договору та правомірності правочину, за відсутності доведеності заявлених позивачами вимог, поданий ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки, укладених 23 липня 2008 року із ВАТ «Сведбанк», не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213-215 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_3 України, про визнання недійними кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя