печерський районний суд міста києва
Справа № 757/46400/15-ц
Категорія 40
24 травня 2016 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Батрин О.В.
при секретарі Мотрич В.В.
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача та третьої особи ХорольсьокгоС.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, третя особи заступник Генерального прокурора України Заліско О.І. про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію та спростування інформації,
У грудні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Генеральної прокуратури України про захист, честі, гідності та ділової репутації, просила:
- визнати недостовірним та таким, що порушує її честь, гідність та ділову репутацію висловлювання, яке поширене Генеральною прокуратурою України у листі від 10 жовтня 2014 року № 14/1/2-10 вих-14, адресованого Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_5: «протиправне витрачання коштів здійснювалося за її вказівкою підлеглими їй особами»;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України протягом 10 робочих днів з набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію та направити на адресу Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки лист з повідомленням про ухвалене у цій справі судове рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що поширена у такий спосіб відповідачем інформація не відповідає дійсності, порушує особисті немайнові права позивача, оскільки створює враження причетності позивача до протиправної діяльності, створює уявлення у представника Європейського Союзу про позивача, як злочинця, у зв'язку з причетністю її як Міністра юстиції України до вчинення злочинів, зокрема, щодо надання вказівок підлеглим на протиправне витрачання коштів, порушує принцип презумпції невинуватості. Зазначила, що надавати вказівки підлеглим на протиправне витрачання коштів у 2012-2013 роках не могла та не надавала, оскільки посаду Міністра юстиції України у вказаний період позивач не обіймала та не мала ніякого відношення до залучення в цей період юридичної компанії «Skaden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP and Affilianes» в межах справи «Тимошенко проти України», яка перебувала на розгляді Європейського суду з прав людини, обставини щодо яких перевіряються органом досудового розслідування в межах кримінального провадження № 42014000000000409 від 20.05.2014 року, з розслідуванням якого було направлено оспорюваний лист.
Під час розгляду справи за клопотанням представника відповідача до участі у розгляді справи залучено як третю особу заступника Генерального прокурора України Заліско О.І., який підписував оспорюваний лист від 10 жовтня 2014 року № 14/1/2-10 вих-14 (а.с. 115-116).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Крім того, зазначив, що у кримінальному провадженні підстав для оголошення ОСОБА_3 підозри не було і не має на сьогодні, що стверджується листом Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 8.02.2016 року № 17/2/2- 32884-14, та підтверджує факт висвітленої у листі від 10 жовтня 2014 року № 14/1/2-10 вих-14 недостовірної інформації щодо неї.
Представники відповідача, які є представниками третьої особи позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення (а.с. 46-50). Зазначили, що інформація, викладена у листі, відповідає фабулі витягу з кримінального провадження, що містяться у Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Будь-яких безпосередніх посилань, що саме позивачем вчинено злочини, немає. Вказаний лист був направлений до Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки не з метою доведення відомостей до громадськості чи окремим громадянам, а у межах здійснення відповідних заходів уповноваженими на це органами чи посадовими особами.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. 3, 28).
Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).
За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.
Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Судом встановлено, що у листі Генеральної прокуратури України від 10.10.2014 року № 14/1/2-10 вих-14 за підписом заступника Генерального прокурора України Заліско О.І. на ім'я Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_5 міститься інформація наступного змісту:
«… Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у наступних справах «ОСОБА_3» (номер № 6 у секційному списку Європейського Союзу):
Кримінальне провадження № 42014000000000409 від 20.05.2014 року за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки), ч. 2 ст. 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки) КК України за фактом зловживання нею службовими повноваженнями Міністра юстиції України з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб шляхом незаконного витрачання разом з іншими керівниками Міністерства коштів у сумі 8,6 млн. грн., а також внесення недостовірних відомостей до документів про закупівлю послуг, унаслідок чого Державному бюджету України спричинена майнова шкода на вказану суму...
…Про підозру ОСОБА_3 у вказаних кримінальних провадженнях на даний час не повідомлено. Досудове слідство триває...» (а.с. 18-21).
Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Під час судового розгляду встановлено, що правоохоронними органами у рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) за № 42014000000000409 від 20.05.2014, на час направлення листа Генеральною прокуратурою України від 10.10.2014 року за підписом заступника Генерального прокурора України Заліско О.І. на ім'я Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_5 за № 14/1/2-10 вих-14 у ЄРДР у розділі фабула містилися дані, які вказують на причетність позивача ОСОБА_3 до вчинення кримінального правопорушення, а саме зловживання нею службовими повноваженнями Міністра юстиції України з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб шляхом незаконного витрачання коштів (а.с. 53-54).
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України та п. 4 підрозділу 2 Розділу 1 Положення Про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17.08.2012 року до ЄРДР вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела
П. 2.17 підрозділу 2 розділу 2 вказаного Положення передбачає, що при внесенні до Реєстру фабули кримінального правопорушення в обов'язковому порядку відображається дата, час, адреса, місце, спосіб, знаряддя, засоби та інші особливості вчинення кримінального правопорушення, розмір збитків, прізвище фізичної особи (осіб) або дані про юридичну особу (осіб), які є потерпілими, дані про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, інші необхідні відомості.
Отже, доводи позивача та її представників щодо визнання недостовірної інформації та такою, що порушує особисті немайнові права позивача, а саме про наявність кримінального провадження за фактами злочинів, вчинених ОСОБА_3, що стверджується відсутністю у вказаному кримінальному провадженні у позивача будь-якого процесуального статусу (підозрюваного, обвинуваченого, засудженого), що порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції України, с. 2 КК України, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, оскільки така інформація створила уявлення про позивача, як підозрюваної/винної у вчиненні кримінального правопорушення, які розслідується Генеральною прокуратурою України, - є безпідставними.
Суд дійшов такого висновку, з урахуванням того, що Генеральною прокуратурою України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42014000000000409 за фактом причетності позивача ОСОБА_3 до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, що не суперечить положенням КПК України. Крім того, на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини» № 1689-VII від 07.10.2014 року було доповнено ст. 7 КПК України частиною другою, відповідно до якої допускається форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia), яка повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
Практика Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу невинуватості до суб'єктів, винних у порушенні цього принципу, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).
Проте, ніщо не може завадити відповідним органам надавити інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 38).
Тому, при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» (Dactaras v.Lithuania від 24 листопада 2000 року п.п. 41, 43).
Разом з тим, інформація, яку просить позивач визнати недостовірною, взята з контексту листа. Зокрема, у листі зазначається, що «… Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у наступних справах «ОСОБА_3» (номер № 6 у секційному списку Європейського Союзу):
Кримінальне провадження № 42014000000000409 від 20.05.2014 року за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки), ч. 2 ст. 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки) КК України за фактом зловживання нею службовими повноваженнями Міністра юстиції України з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб шляхом незаконного витрачання разом з іншими керівниками Міністерства коштів у сумі 8,6 млн. грн., а також внесення недостовірних відомостей до документів про закупівлю послуг, унаслідок чого Державному бюджету України спричинена майнова шкода на вказану суму.
…Про підозру ОСОБА_3 у вказаних кримінальних провадженнях на даний час не повідомлено. Досудове слідство триває...».
Отже, інформація, висвітлена у листі за № 14/1/2-10 вих-14 Генеральною прокуратурою України, лише констатує факт, здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом зловживання ОСОБА_3 службовими повноваженнями Міністра юстиції України з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб шляхом незаконного витрачання разом з іншими керівниками Міністерства коштів.
Відтак, висловлена інформація у листі, є достовірною.
При цьому, у листі за № 14/1/2-10 вих-14 взята інформація з даних Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42014000000000409.
Вказаний лист не містить стверджувальних даних про здійснення протиправного витрачання коштів за вказівкою ОСОБА_3 підлеглими їй особами, а містить констатацію факту здійснення досудового розслідування кримінального провадження, яке триває.
Тому, доводи позивача, її представника про те, що протиправне витрачання коштів не могло здійснюватись ОСОБА_3, оскільки у 2012-2013 роках вона не обіймала посаду Міністра юстиції України та не мала ніякого відношення до залучення в цей період юридичної компанії «Skaden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP and Affilianes» в межах справи «Тимошенко проти України», яка перебувала на розгляді Європейського суду з прав людини, обставини щодо яких перевіряються органом досудового розслідування в межах кримінального провадження № 42014000000000409 від 20.05.2014 року, з розслідуванням якого було направлено оспорюваний лист, не спростовує наведених висновків суду.
Така інформація може та повинна бути перевірена органом досудового розслідування в порядку, визначеному ст. 91 КПК України (обставини, які підлягають доказуванню) та яким за результатами досудового розслідування буде прийняте відповідне рішення.
Посилання позивача на те, що у кримінальному провадженні № 42014000000000409 підстав для оголошення Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 підозри не має, що стверджується листом від 8.02.2016 року № 17/2/2- 32884-14 та підтверджує факт висвітленої у листі від 10 жовтня 2014 року № 14/1/2-10 вих-14 як недостовірної інформації щодо неї є безпідставними з наведених судом підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки позивачем не доведені позовні вимоги, того, що поширена інформація щодо неї органом досудового розслідування є недостовірною, не порушує принцип презумпції невинуватості закріплений ст. 62 Конституції України, ст. 2 КК України, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та п. 2 ст. 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, не є твердженням про причетність позивача до вчинення злочину, чим створюється негативне уявлення про неї, як особи причетної до вчинення кримінального правопорушення, то з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позові.
На підставі ст. 88 ЦПК України судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову до суду, їй не відшкодовується.
На підставі викладеного та керуючись ст. 297, 299, 277 ЦК України, ст. 1, 30 Закону України «Про інформацію» та ст. 10, 15, 88, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,
У задоволені позову ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, третя особи заступник Генерального прокурора України Заліско О.І. про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію та спростування інформації - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В.Батрин