25 травня 2016 року Справа № 876/10974/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.
за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року в адміністративній справі за позовом Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення енергетичного збору,
встановив :
У заявленому до адміністративного суду позові ОСОБА_1 інспекція з енергозбереження просила стягнути з відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» 3066999,48 грн. енергетичного збору за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів в дохід спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року замінено позивача ОСОБА_1 інспекцію з енергозбереження на належного позивача ОСОБА_1 агентство з енергоефективності та енергозбереження України.
Відповідач ЛМКП «Львівтеплоенерго» позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позову.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 року позов задоволено повністю. Стягнено з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь Державного бюджету України штрафні санкції за порушення законодавства з питань забезпечення енергетичних ресурсів в сумі 3066999,48 грн..
З цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач ЛМКП «Львівтеплоенерго» та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою і такою, що винесена при невірному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, а тому постанова суду від 07.10.2015 року підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт у апеляційній скарзі та у додаткових поясненнях до апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення статті 72 КАС України та не враховано, що звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Тому, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги безпідставно покликався на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року у справі № 2а-6171/10/1370, якою відмовлено у задоволенні позову ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області про скасування постанови про застосування економічних санкцій. Також, всупереч вимогам частин 4, 5 ст.11 КАС України, судом першої інстанції не було взято до уваги та не було досліджено нових обставин, на котрі посилався відповідач і які не були встановлені при розгляді справи № 2а-6171/10/1370. Звертає увагу апелянт на те, що не можуть вважатися достатніми доказами по справі Акт перевірки від 30.03.2010 року та винесена інспекторами постанова про стягнення енергетичного збору, оскільки висновки акту перевірки є необґрунтованими та помилковими. Так, згідно змісту позовної заяви та висновків Акту перевірки, підприємством було порушено п.«є» ч.1 ст.27 Закону України «Про енергозбереження», і за результатами перевірки було нараховано енергетичний збір відповідно до ч.2 ст.17 цього Закону. Однак, станом на час розгляду спору наведені статті 17 і 27 Закону України «Про енергозбереження» виключені з його тексту на підставі Закону України № 5463-VI від 16.10.2012 року, а тому відпали правові підстави для позову про стягнення коштів. Крім цього, зазначає апелянт, що розрахунок енергетичного збору, здійснений Інспекцією є помилковим, оскільки проведений з використанням невірних вихідних даних, зокрема, математично невірними є величина питомих витрат палива по котельнях за 2009 рік та кількість виробленої теплової енергії підприємством за 2009 рік. Неправомірність здійсненого позивачем розрахунку неефективного використання енергетичних ресурсів підтверджується і тим, що такий розрахунок було здійснено згідно ОСОБА_2 визначення неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, перезатвердженої наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів №89 від 13.12.2006 року, яка не була зареєстрована в МЮ України і тому не підлягала до використання.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 07.10.2015 року і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити.
Так, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що інспекторами ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області 30.03.2010 року було проведено перевірку стану використання паливно-енергетичних ресурсів ЛМКП «Львівтеплоенерго». За результатами перевірки складено Акт №15-13/17 від 30.03.2010 року (а.с. 19-26 Т.1).
У вказаному Акті перевірки зазначено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дотримується вимог ст.17 Закону України «Про енергозбереження», допущено перевитрати палива (природного газу) внаслідок перевищення встановлених норм питомих витрат палива на виробництво одиниці теплової енергії, відпущеної промислово-виробничими котельнями за 2009 рік, яке складає 1729922,5 м-3/рік, що відповідно до п.«є» ст.27 Закону України «Про енергозбереження» є порушенням законодавства про енергозбереження.
На підставі вказаного вище Акта перевірки від 30.03.2010 року ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області винесено відносно відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» постанову №15-13/03 від 31.03.2010 року про застосування економічних санкцій (підвищеної плати або енергетичного збору за нераціональне (неефективне) використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів), якою відповідачу нараховано економічні санкції за перевитрати природного газу у вигляді енергетичного збору в розмірі подвійної плати, що становить 3066999,48 грн. (а.с. 27-30 Т.1).
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскільки постанова ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області №15-13/03 від 31.03.2010 року про застосування до ЛМКП «Львівтеплоенерго» економічних санкцій, є чинною і залишена в силі постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року, яка набрала законної сили, у справі № 2а-6171/10/1370, тому є обґрунтованими і підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідача енергетичного збору, визначеного цією постановою №15-13/03 від 31.03.2010 року.
З такими висновками суду першої інстанції частково не погоджується суд апеляційної інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тобто, наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.
Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч.1 ст.72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Водночас, передбачене частиною першою статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати, як обов'язкові, висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.
Наведені вище тлумачення норм статті 72 КАС України відображені в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 2379/12/13-12 від 14.11.2012 року, та узгоджуються із практикою Вищого адміністративного суду України, відображеною, зокрема, у справі № К/800/57286/14 від 11.08.2015 року.
Судом першої інстанції у розглядуваній справі про стягнення енергетичного збору вірно враховано, що постанова ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області №15-13/03 від 31.03.2010 року про застосування до ЛМКП «Львівтеплоенерго» економічних санкцій, є чинною, оскільки залишена в силі постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року, яка набрала законної сили, у справі № 2а-6171/10/1370.
Однак, судом першої інстанції не надано належної оцінки обґрунтуванням та доказам відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо наявності законодавчих підстав для стягнення визначених економічних санкцій у розмірі 3066999,48 грн. на час прийняття рішення за позовною вимогою про стягнення.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана вище постанова ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області №15-13/03 від 31.03.2010 року про застосування до ЛМКП «Львівтеплоенерго» економічних санкцій, була оскаржена ЛМКП «Львівтеплоенерго» в судовому порядку, а отже, до вирішення судового спору щодо правомірності цієї постанови, відсутніми були підстави для стягнення визначених економічних санкцій.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року в справі № 2а-6171/10/1370, відмовлено в задоволенні позовних вимог ЛМКП «Львівтеплоенерго» до Державної інспекції з енергозбереження про визнання нечинною постанови №15-13/03 від 31.03.2010 року про застосування економічних санкцій. ОСОБА_2 постанова суду першої інстанції від 29.11.2010 року залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року (апеляційне провадження № 1222/11/9104), і відповідно з цього дня набрала законної сили.
Тобто, стягнення розглядуваних економічних санкцій визначених постановою ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області №15-13/03 від 31.03.2010 року було можливим лише після 10.09.2013 року, тобто не раніше моменту узгодження законності їх визначення.
Із матеріалів справи та змісту адміністративного позову про стягнення із ЛМКП «Львівтеплоенерго» 3066999,48 грн. енергетичного збору за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів видно, що таке стягнення позивач просить здійснити на підставі статей ст.17, 27 Закону України «Про енергозбереження».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пунктів «е», «є» ст.11 Закону України «Про енергозбереження» (в редакції Закону від 01.01.2008 р., тобто на час проведення перевірки 30.03.2010 р.), економічні заходи для забезпечення енергозбереження передбачали: - введення плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у вигляді надбавок до діючих цін та тарифів залежно від перевитрат паливно-енергетичних ресурсів щодо витрат, встановлених стандартами; - застосування економічних санкцій за марнотратне витрачання палива та енергії внаслідок безгосподарної або некомпетентної діяльності працюючих.
Статтею 17 цього Закону (в цій же редакції) було передбачено, що економічні санкції накладаються на юридичних і фізичних осіб за, зокрема, марнотратне витрачання та прямі втрати паливно-енергетичних ресурсів. За перевитрати паливно-енергетичних ресурсів понад встановлені показники норм питомих витрат суб'єкти господарювання сплачують збір за перевитрати паливно-енергетичних ресурсів (енергетичний збір) у розмірі 200 відсотків вартості перевитрачених ресурсів.
Також статтею 27 цього Закону (в цій же редакції) було встановлено відповідальність за порушення законодавства про енергозбереження.
Однак, станом на 10.09.2013 року, тобто на час набрання законної сили постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року в справі № 2а-6171/10/1370, а також станом на 07.10.2015 року, тобто на час винесення оскарженої постанови Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 року про стягнення енергетичного збору, уже не діяли вказані вище положення статей 11, 17, 27 Закону України «Про енергозбереження», оскільки були виключені згідно Закону України від 16.10.2012 р. № 5463-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України … ».
Крім цього, на підставі Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі № 436 від 07.05.2013 року втратив чинність «Порядок проведення перевірок ефективності використання енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання», затв. наказом Державного комітету з енергозбереження № 64 від 04.08.2000 р., пунктами 15-17 якого було передбачено обов'язок підприємства внести підвищену плату та стягнення коштів у судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст.6 КАС України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
З врахуванням наведено, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що станом на час 10.09.2013 року і на момент вирішення розглядуваної справи про стягнення енергетичного збору, був відсутній законодавчий обов'язок для ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо сплати енергетичного збору за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів, а також відсутнє законодавче право відповідного суб'єкта владних повноважень на пред'явнення вимог до адміністративного суду про стягнення зазначеного енергетичного збору.
Відповідно до ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Крім наведеного вище, суд апеляційної інстанції враховує, що з матеріалів розглядуваної справи видно, що розрахунок неефективного використання енергетичних ресурсів проведений ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області у відповідності до ОСОБА_2 визначення неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, перезатвердженої наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів №89 від 13.12.2006 року.
При цьому, слід врахувати, що указом Президента України від 03.10.1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
На виконання цього Указу постановою КМ України від 28.12.1992 року №731 затверджено Положення, підпунктом «б» пункту 4 якого встановлено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Відповідно до підпункту «е» пункту 5 Положення, на державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші). Пунктом 15 Положення передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
Вказана вище ОСОБА_2 була затверджена наказом Державного комітету України з енергозбереження від 26.10.2001 року №113. Однак, 16.11.2001 року Міністерство юстиції України відмовило у державній реєстрації зазначеної ОСОБА_2.
Указом Президента України від 31.12.2005 року № 1900/2005 утворено Агентство.
Відповідно до статті 7 Положення про Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, затвердженого постановою КМ України від 03.04.2006 року №412, нормативно-правові акти Агентства підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.
Наказом від 13.12.2006 року № 89 Агентство перезатвердило ОСОБА_2, проте на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому законодавством порядку її не подало.
Як видно зі змісту ОСОБА_2, нею встановлено порядок визначення обсягу неефективного використання ПЕР, наведено формули для виконання розрахунків їх перевитрат з метою забезпечення економічного механізму енергозбереження. Проведені відповідно до ОСОБА_2 розрахунки обсягів нераціонального використання ПЕР використовуються при застосуванні економічних санкцій та нарахуванні енергетичного збору. ОСОБА_2, відповідно до сфери її застосування, поширюється на всі підприємства і установи по отриманню, переробці, перетворенню, транспортуванню, зберіганню, обліку та використанню ПЕР, розміщених на території України, а також на окремі споруди та інженерні об'єкти інших підприємств і установ та їх філій незалежно від форм власності, що виробляють або споживають електричну та теплову енергію, а також інші ОСОБА_3 застосування ОСОБА_2 є: виконання розрахунків перевитрат ПЕР; контроль за додержанням норм законодавства про енергозбереження на підприємстві; контроль за виконанням вимог нормативних документів щодо підтримання та підвищення технічного рівня енергоефективності обладнання та систем енергопостачання тощо.
Таким чином, зважаючи на коло суб'єктів, на яких поширює свою дію ОСОБА_2, а також те, що на підставі проведених відповідно до її вимог розрахунків обсягів нераціонального використання ПЕР застосовуються економічні санкції та нараховується енергетичний збір, колегія суддів вважає, що цей нормативно-правовий акт міг бути направлений на виконання лише після його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.
Зазначена позиція суду апеляційної інстанції узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 04 червня 2013 року у справі №21-140а13, які відповідно до ст.244-2 КАС України мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права; та у постановах Вищого адміністративного суду України, зокрема у справах № К/991/48416/12 від 10.04.2014 року, № К/800/42198/14 від 23.04.2015 року, № К/800/55011/14 від 12.05.2016 року.
З огляду на наведене, враховуючи, що розмір перевитрат ПЕР згідно з актом перевірки від 30.03.2010 року розраховано відповідно до вказаної вище ОСОБА_2 № 89 від 13.12.2006 р., яка не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а також, враховуючи, що розмір заявлених до стягнення економічних санкцій (енергетичного збору) базується на обрахунку розміру перевитрат, тому відсутні підстави для примусового стягнення з відповідача підвищеної плати за перевитрати паливно-енергетичних ресурсів.
Таким чином, суд першої інстанції у розглядуваній справі наведених вище норм законодавства і фактичних обставин справи в частині стягнення енергетичного збору не врахував, і самостійно не встановив підставність заявлених до сплати сум штрафних санкцій відповідно до постанови ТУ Державної інспекції з енергозбереження по Львівській області №15-13/03 від 31.03.2010 року.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що постанова суду першої інстанції від 07.10.2015 року прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому таку постанову суду слід скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 41 ч.1, 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України,
постановив:
Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» - задоволити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року в адміністративній справі за позовом Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення енергетичного збору - скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: В.В. Гуляк
Судді: Р.Й. Коваль
ОСОБА_4
Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.05.2016 року.