5 липня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
суддів: Барсукової В.М., Балюка М.І.,
Домбровського І.П., Лященко Н.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням; за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Вишгородської міської ради про визнання розпорядження про приватизацію і свідоцтва про право власності на квартиру недійсними; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Вишгородського нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним,
У березні 2002 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання сина ОСОБА_2 та членів його сім'ї такими, що втратили право користування АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вони з 1994 року в спірній квартирі не проживають, не цікавляться нею, не несуть витрат по її утриманню.
У жовтні 2002 після смерті ОСОБА_5 до участі в справі в якості позивача вступила ОСОБА_1
У березні 2003 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що на час складання заповіту ОСОБА_5 не була власником спірної квартири й не могла нею розпоряджатися.
У липні 2003 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися з позовом про визнання розпорядження про приватизацію і свідоцтва про право власності.
Рішенням Вишгородського районного суду від 22 серпня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2005 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано відповідачів такими, що втратили право користування АДРЕСА_1, у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і постановити рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Постановляючи рішення й задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сім'я ОСОБА_6 у 1994 році добровільно залишили спірну квартиру, не намагалася вселитися в квартиру, не брала участі в утриманні квартири.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилалися на те, що з померлою ОСОБА_5 у них були конфліктні відносини, що робило неможливим їх проживання в спірній квартирі.
Суд усупереч вимогам ст. ст. 202, 202-1, 203 ЦПК України 1963 року, який діяв на час розгляду справи, належним чином не перевірив пояснень відповідачів та всі обставини справи, не дав їм належної оцінки, не встановив та не зазначив у рішенні чи мали місце обставини, на які посилалися відповідачі, мотивів, з яких суд відхилив доводи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. 301, ч. 2 ст. 313 ЦПК України 1963 року в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.
Таким чином постановлені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду від 22 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Дідківський А.О.
Судді: Барсукова В.М.
Балюк М.І.
Домбровський І.П.
Лященко Н.П.