Справа № 363/4032/15-ц Головуючий у І інстанції Скарлат О. І.
Провадження № 22-ц/780/532/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.
Категорія 26 19.05.2016
Іменем України
19 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі: Бобку О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
встановила:
У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 19 серпня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1520-100/ФКВ-08, згідно якого відповідачу був наданий кредит в розмірі 46350,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2033 року та з оплатою 14,50 % річних за користування кредитом.
Забезпеченням кредитного договору є договір іпотеки № 1520-100/Zфквіп-08 від 19 серпня 2007 року, укладений між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2, предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 35,5 кв.м., житлова площа 17,8 кв.м.
30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2015 року у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність фактичним обставинам справи, просив рішення Вишгородського районного суду від 13 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі” зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 серпня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1520-100/ФКВ-08, згідно якого відповідачу був наданий кредит в розмірі 46350,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2033 року та з оплатою 14,50 % річних за користування кредитом.
За умовами кредитного договору, позичальник зобов'язувався своєчасно сплачувати на користь банку проценти за користування кредитом за весь строк фактичного користування кредитом. Здійснювати погашення заборгованості за кредитом згідно графіку погашення заборгованості шляхом внесення коштів щомісяця на рахунок, вказаний у договорі, сплачувати щомісяця проценти за користування кредитом на рахунок нарахованих відсотків.
Відповідно до п. 2.5. кредитного договору, повернення кредиту здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку (-ів) позичальника його поручителів, гарантів та інших осіб у відповідності до п. 2.16 цього договору) та /або внесення готівкових коштів у касу банку. Платежі здійснюються за реквізитами, зазначеними у п. 2.17 цього договору. Кредит повертається лише в тій валюті, у якій він був наданий.
Відповідно до п. 2.6. кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт-факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році.
При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день повернення кредиту.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Забезпеченням кредитного договору є договір іпотеки № 1520-100/Zфквіп-08 від 19 серпня 2007 року, укладений між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2, предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 35,5 кв.м., житлова площа 17,8 кв.м.
Згідно ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно ч. 2 ст. 590 ЦК України, заставодержатель набуває право на звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, відповідно до статей 33 та 35 Закону України про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до 4.1. іпотечного договору, іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у наступних випадках: у момент настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором воно не буде належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу, або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних встановлені кредитним договором строки.
Відповідно до 4.2 іпотечного договору, у випадку порушення іпотекодавцем (позичальником) обов'язків за цим та/або кредитним договором, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю (та позичальнику) письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у 30-денний термін попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом 30-денного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати стягнення на предмет іпотеки.
30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, внаслідок порушення виконання зобов'язань станом на 28 липня 2015 року у боржника утворилась заборгованість у загальному розмірі 775584,16 грн. з яких:
- тіло кредиту - 736749,70 грн.;
- відсотки - 38834,46 грн. ; із них прострочена заборгованість по кредитному договору станом на 28.07.2015 року складає: тіло кредиту - 0 доларів США, відсотки 1402,03 долари США .
В ході судового розгляду позивачем наданий новий розрахунок станом на 09.11.2015 року, згідно якого сума заборгованості відповідача перед банком складає 762251,01 грн., із них тіло кредиту - 32710,55 доларів США, відсотки - 408,59 доларів США, штраф - 3002, 37 грн., пеня - 8670,34 грн. , 3% від простроченого тіла кредиту - 10,95 грн., 3% від прострочених доходів по кредиту - 453,09 грн.
Позиція позивача ґрунтується на тому, що відповідач належним чином не виконує умови договору, протягом лютого - серпня 2015 року не сплачено відсотки по кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість, а тому він має право на дострокове стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Також, відповідно до вказаного розрахунку заборгованості ОСОБА_2 своєчасно, щомісяця, сплачувала тіло кредиту, та останній платіж по кредитному договору здійснила 23 жовтня 2015 року у розмірі 942,52 долари США, що підтверджується квитанціями про погашення кредиту (а.с.68-147).
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 на адресу м. Київ, вул. М.Цвєтаєвої, 14-б, гуртожиток 27 серпня 2015 року було надіслано листа-вимогу № 31.4-08/98.08/15, в якому вказано, що у відповідача існує заборгованість станом на 28.07.2015 року за кредитним договором в розмірі 1402,03 доларів США. Крім того, вказано, що вразі не погашення в 30 денний строк вказаної заборгованості Банк має право звернутися до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на суму 35154,31 доларів США,у разі невиконання вказаної вимоги АТ «Дельта Банк» розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.
ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 31 серпня 2015 року (що підтверджується відміткою на поштовому конверті) , тобто порушив вимоги п.п. 4.1.3., 4.2.5., 4.4.3., 6.2 кредитного договору, а саме порушив тридцяти денний строк наданий для виконання зобов'язання, тобто звернувся передчасно.
Крім того, судом першої інстанції встановлено в судовому засіданні, що відповідачем сплачена прострочена заборгованість по відсотках в розмір 1402,03 доларів США , що не заперечувалося представником позивача в судовому засіданні.
Водночас суд врахував, що іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов'язання у значно більшому розмірі, ніж розмір заборгованості, яка утворилася, згідно пред'явленої вимоги на адресу відповідача. Також суд врахував часткове погашення боргу боржником під час розгляду справи.
Позивач зазначає в апеляційній скарзі, що недотримання встановленого у договорі строку на досудове врегулювання спору не можу бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки надсилання листа-вимоги є правом, а не обов'язком.
Також апелянт вказує, що судом невірно оцінено співмірність вартості предмету іпотеки та суми заборгованості.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»відхилити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: