Справа № 381/4290/15-ц Головуючий у І інстанції Чернишова Є.Ю.
Провадження № 22-ц/780/2771/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 1 26.05.2016
Іменем України
26 травня 2016 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Білоконь О.В., Гуль В.В.,
при секретарі Петленко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на спадкове майно і розподіл земельної ділянки, -
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернуласядо суду із вказаним вище позовом,який мотивувала тим, що відповідач у справі ОСОБА_3 - її рідний брат. 30 липня 2005 року померла їх мати ОСОБА_4 Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок по вул.Шевченка 7 у с.Паляниченці Фастівського району Київської області та присадибну земельну ділянку за цією ж адресою розміром 0,4503 га. Спадщину після смерті матері за законом прийняли вона і відповідач як діти померлої та отримали в держнотконторі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину земельної ділянки кожний. У зв'язку із відсутністю документів на будинок вони вимушені були звернутися до суду, який визнав за кожним із них право власності на 1/2 частину спадкового будинку по вул.Шевченка 7 у с.Паляниченці.
Вказувала, що між нею і відповідачем виникають непорозуміння та сварки щодо користування спадковим будинком і ділянкою. При цьому у попередніх судових спорах між ними про розподіл спадкового майна було проведено кілька судових експертиз, одна з яких встановила неможливість розподілу спадкового будинку в натурі, а інша встановила можливість розподілу будинку із добудовою. Поскільки добудувати будинок неможливо, вважає, що право власності на спадковий будинок повинно бути визнане за нею із виплатою відповідачу вартості його половини, бо він має на цій же ділянці інший житловий будинок.
Крім того, поскільки між нею і відповідачем не досягнуто згоди щодо способу розподілу ділянки, то спір слід вирішити в судовому порядку.
У зв'язку з наведеним, просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку по вул.Шевченка 7 у с.Паляниченці Фастівського району Київської області, яка належить відповідачу ОСОБА_3 із виплатою йому грошової компенсації у сумі 9315 грн., розділити земельну ділянку по вул.Шевченка 7 у с.Паляниченці за першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи, проведеної КНДІСЕ 27 листопада 2009 року, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із таким рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд не врахував висновок № 3092/3093/3094 судової будівельно-технічної експертизи, виконаної КНДІСЕ 27 листопада 2009 року, який передбачав можливість розподілу спірної земельної ділянки. Крім того, суд немотивовано відмовив їй у виклику і допиті судового експерта, який виконав цю експертизу, з метою усунення розбіжностей у розмірах земельної ділянки. Висновки суду щодо розподілу будинку є хибними.
В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_2 та її представник подану апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області.
Відповідач ОСОБА_3 і його представник в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку по вул.Шевченка 7 у с.Паляниченці, належної відповідачу, із виплатою йому грошової компенсації у сумі 9315 грн., суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для припинення права власності відповідача ОСОБА_3 на 1/2 частину будинку.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до вимог ст.41 Конституції України, статей 3, 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавста.
За положеннями ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка його є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз змісту наведеної статті дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 ч.1 цієї статті умов та з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Обов'язковою умовою ухвалення рішення про припинення права особи на частку у спільному майні є попереднє внесення позивачем вартості частки на депозитний рахунок суду.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками будинку та земельної ділянки площею 0,3377 га по вул.Шевченка 7 у с.Паляниченці Фастівського району Київської області, кожному з яких належить по 1/2 частині будинку і земельної ділянки.
Належна відповідачу 1/2 частка у праві власності на будинок не може бути визнана незначною, бо частки сторін є рівними, та відсутні переконливі докази щодо неможливості розподілу спірного будинку в натурі.
Питання розподілу в натурі будинку потребує спеціальних знань, проте в даній справі судова експертиза не проводилася за відсутності ініціативи позивачки, яка вказує про відсутність коштів. В той же час судові експертизи, проведені при вирішенні попередніх спорів, які позивачка просить застосувати, є суперечними. Зокрема у висновку № 3092/3093/3094 судової будівельно-технічної експертизи, виконаної КНДІСЕ 27 листопада 2009 року, вказано про неможливість розподілу будинку в натурі (а.с.65). У висновку № 0597 судової будівельно-технічної експертизи виконаної Українським центром судових експертиз 21 червня 2012 року, вказано про можливість розподілу будинку із добудовою (а.с.46).
За таких обставин доводи позивачки про неможливість розподілу будинку в натурі не є доведеними.
Крім того, посилання позивачки ОСОБА_2, що вартість 1/2 частини спірного будинку становить 9315 грн. вочевидь суперечить роз'ясненням, викладеним у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок», згідно яких під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості.
Згідно вказаних роз'яснень при розрахунку вартості будинку слід виходити із грошової суми, за яку може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості будинок станом на час розгляду справи. Вартість 1/2 частини спадкового будинку в розмірі 9315 грн., на необхідність сплати якої посилається позивачка, була встановлена судовою експертизою у 2009 році і не може бути прийнята як дійсна вартість з наведених вище підстав.
Також, всупереч приписам ст.365 ЦК України позивачка не надала доказів про внесення попередньо вартості відповідної частки на депозитний рахунок суду.
За таких обставин, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку по вул.Шевченка 7 у с.Паляниченці, належної відповідачу із виплатою йому грошової компенсації.
Колегія суддів вважає правильною відмову суду у задоволенні решти вимог про розподіл земельної ділянки, з огляду на те, що згідно свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 17 червня 2006 року і 29 серпня 2007 року відповідно (а.с.73,98), останні успадкували після смерті матері присадибну земельну ділянку по вул.Шевченка 7 у с.Паляниченці розміром 0,3377 га, що вказано у виданих свідоцтвах.
В той же час при складанні висновку № 3092/3093/3094 судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 27 листопада 2009 року, за першим варіантом якого позивачка просить розділити ділянку, експерт при виготовленні обох варіантів розподілу ділянки виходив із її площі 0,4503 га, що не відповідає дійсності та правовстановлюючим документам сторін на ділянку, яку вони успадкували. Зокрема встановлено, що до спадкової ділянки в тому числі безпідставно включена ділянка розміром 0,1097 га, власником якої згідно державного акту серія ІІІ-КВ № 064219 є відповідач ОСОБА_3 і яка межує із спадковою ділянкою. Отже даний висновок як підстава розподілу ділянки застосований бути не може.
Крім того, обидва варіанти неприйнятні, бо передбачають розподіл ділянки з урахуванням того, що будинок залишається одному власнику, а інший не має до нього доступу.
При цьому колегія суддів враховує, що суд першої інстанції, виконуючи положення ч.4 ст.10 ЦПК України та сприяючи повному і об'єктивному з'ясуванню обставин справи, роз'яснив сторонам в судовому засіданні їх права і обов'язки, в тому числі обов'язок надати докази щодо можливості провести розподіл спадкового будинку та ділянки шляхом призначення експертизи. Однак позивачка та її представник відмовилися вирішувати питання про призначення експертизи мотивуючи це відсутністю коштів, що стверджується журналом судового засідання від 28 січня 2016 року (а.с.108).
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував висновок № 3092/3093/3094 судової будівельно-технічної експертизи, виконаної КНДІСЕ 27 листопада 2009 року, який передбачав можливість розподілу спірної земельної ділянки з викладених вище підстав.
Посилання у скарзі на те, що суд немотивовано відмовив позивачці у виклику і допиті судового експерта КНДІСЕ, який виконав експертизу від 27 листопада 2009 року, з метою усунення розбіжностей у розмірах ділянки, що у свою чергу свідчить про неповноту розгляду, необгрунтовані. Вказані розбіжності неможливо усунути шляхом допиту експерта, як помилково вважає позивачка. Як вище вказувалося виготовлення варіантів розпроділу земельної ділянки потребує спеціальних знань і потребує призначення відповідної судової експертизи та виготовлення інших варіантів розподілу ділянки, виходячи із її розміру 0,3377 га, а не 0,4503 га як вказано у висновку.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: