24 травня 2016 року м. Київ К/800/947/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
секретар Шаманська І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України, третя особа ОСОБА_4 про визнання незаконною та скасування постанови,
У червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа ОСОБА_4, уточнивши який просив визнати невідповідним ч. 1 ст. 28 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (незаконним), дискримінаційним та скасувати п. 6 Порядку надання фізичним та юридичним особам інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 722 від 24 грудня 2014 року «Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяжень».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що п. 6 Порядку надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 722 від 24 грудня 2014 року «Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Порядок), передбачено, що за надання користувачам інформації з Державного реєстру прав у вигляді витягу чи інформаційної довідки справляється плата у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1204 «Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру».
Позивач вважає, що п. 6 Порядку є дискримінаційним у розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та порушує його право на отримання безоплатної інформації.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що встановлення плати за реалізацію права фізичних осіб на отримання інформації з Державного реєстру прав на інформацію, яка передбачена п. 6 Порядку, не може вважатись дискримінацією, оскільки вказані дії відповідача не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії.
Відповідно до ст. 171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною.
Частиною 2 ст. 28 вказаного Закону передбачено, що для фізичних та юридичних осіб інформація з Державного реєстру прав надається виключно за об'єктом нерухомого майна в електронній формі через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав, чи в паперовій формі шляхом подання заяви особисто або пересилання поштового відправлення органам державної реєстрації прав та нотаріусам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Інформація з реєстру надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 722 від 24 грудня 2014 року «Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяжень» затверджено Порядок.
Пунктом 6 Порядку визначено, що за надання користувачам інформації з Державного реєстру прав у вигляді витягу чи інформаційної довідки справляється плата у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1204 «Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру», а саме розмір плати за надання інформації з Реєстру в електронній формі через офіційний веб-сайт Державної реєстраційної служби складає 17 грн. 00 коп.
Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації (пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск) з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб забороняються.
Враховуючи обсяг наданих Кабінету Міністрів України повноважень, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржувана в частині постанова видана Кабінетом Міністрів України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця постанова.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що в оскаржуваних судових рішеннях відсутні мотиви неврахування окремих доказів, на які зверталось увагу у позові та апеляційній скарзі, оскільки п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" зазначено, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може
сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають встановленим судами обставинам справи, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді:В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк