04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" травня 2016 р. Справа№ 910/31398/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Власова Ю.Л.
суддів: Хрипуна О.О.
Корсакової Г.В.
при секретарі судового засідання Вага В.В.
за участю представників:
від позивача: Опаріна А.Л., Опарін О.Л.
від відповідача: Куценко О.О.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Димерське лісове господарство" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. у справі №910/31398/15 (суддя Якименко М.М.)
за позовом Державного підприємства "Димерське лісове господарство"
до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут"
про стягнення 664235,61 грн.
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про стягнення 664235,61 грн. збитків та 9963, 53 грн. судового збору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. у справі №910/31398/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення господарського суду міста Києва мотивовано тим, що оскільки Позивачем пропущено строк позовної давності, клопотання про його поновлення не заявлено, поважних причин для його поновлення, ні прокуратурою, ні Позивачем не наведено, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача збитків у розмірі 664235,61 грн. не підлягають задоволенню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 30.12.2014р. №524 на даний час є чинним, не визнано незаконним або недійсним в судовому порядку, Відповідач його не виконав, заявлені вимоги є такими що підлягають задоволенню. Крім того, розмір збитків визначено розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 30.12.2014р. №524, а тому саме з моменту його прийняття Позивач міг довідатись про порушення свого права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2016р. у складі колегії суддів: головуючий суддя Власов Ю.Л., судді: Корсакова Г.В., Станік С.Р. прийнято апеляційну скаргу до свого провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 05.04.2016р.
04.04.2016р. Відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.
Розпорядженням №09-52/695/16 від 05.04.2016р. у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючий суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №910/31398/15.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.04.2016р. у справі №910/31398/15 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Власов Ю.Л., судді: Корсакова Г.В., Хрипун О.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016р. прийнято справу до провадження визначеним складом суду та призначено до розгляду на 05.04.2016р.
В судовому засіданні 05.04.2016р. відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 17.05.2016р.
17.05.2016р. Позивач подав до суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні, яке залишене судом без задоволення з підстав його необґрунтованості.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив:
19.11.1966р. Виконавчим комітетом Київської обласної Ради депутатів трудящих було прийняте рішення №907 про відведення земельної ділянки площею 20 га Київському ордена Леніна політехнічному інституту під перебазування студентського спортивно-оздоровчого табору з лісів І групи Кам'янського лісництва Димерського лісгоспзагу на строк існування табору.
Згідно з вказаним рішенням затверджено представлений обласним управлінням сільського господарства проект виділення земельної ділянки Київському ордена Леніна політехнічному інституту під перебазування студентського спортивно-оздоровчого табору з лісів І групи Кам'янського лісництва Димерського лісгоспзагу площею 20 га, з них покритої лісом 15,5 га, не покритої лісом 4,5 га.
Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 11.01.1967р. №18-р було прийнято пропозицію Київського облвиконкому на відведення Київському ордена Леніна політехнічному інституту для перебазування студентського спортивно-оздоровчого табору 20 гектарів землі, у тому числі 15,5 га, вкриті лісом, із земель Димерського лісгоспзагу, відведення земель ухвалено здійснити на умовах, визначених у рішенні Київського облвиконкому від 19.11.1966р. №907.
28.03.1967р. Київському ордена Леніна політехнічному інституту відведено в натурі земельну ділянку, в тимчасове користування під студентський спортивно-оздоровчий табір площею 20 га з землекористування Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується актом відводу в натурі земельної ділянки в тимчасове користування.
Згідно з рішенням №4 від 06.05.1998р. Глібівська сільська рада передала повноваження відносно землевпорядкування своєму виконавчому комітету.
07.07.1999р. Димерський держлісгосп в акті технічного обстеження лісових площ за проектованих до відводу із землекористування не заперечив щодо надання Відповідачу права подальшого тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою 19,6 га строком на 49 років і надав згоду на оформлення права користування державним актом.
25.02.2000р. рішенням виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району №10 затверджено матеріали технічної документації по оформленню права тимчасового дострокового користування землею Відповідачу. Вирішено передати вищезгаданому університету в тимчасове довгострокове користування строком на 25 років земельну ділянку площею 19,5074 га під існуючий студентський оздоровчий табір.
Відповідно до п.3 рішення зобов'язано Відповідача укласти з сільською радою договір на право тимчасового довгострокового строком на 25 років користування землею.
18.10.2000р. між Глібівською сільською радою та Відповідачем був укладений договір на право тимчасового довгострокового користування землею, згідно з п.1.1 якого сільська рада передала, а Відповідач прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 19,51 га, у тому числі 16,41 га лісів, 3,1 га інших угідь. Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 18 жовтня 2000 року за № 5.
19.12.2014р. комісією Вишгородської районної державної адміністрації складений акт, яким визначений розмір збитків, заподіяних Позивачу внаслідок тимчасового зайняття Відповідачем вказаної земельної ділянки в розмірі 664235,61 грн. згідно з розрахунком.
30.12.2014р. розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації №524 «Про затвердження актів комісії з визначенням збитків власникам землі та землекористувачам» затверджено зазначений акт комісії Вишгородської районної державної адміністрації складено акт від 19.12.2014р.
Керуючись ст.88 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин від 18.12.1990 р. №561-ХІІ, п.1 постанови Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 р. "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", Позивач просить стягнути з Відповідача 664235,61 грн. збитків.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.193, 194 Земельного кодексу УРСР від 22.11.1922р при кінцевому затвердженні проектів землеустрою землевпорядними установами складаються та, після державного запису створених землекористувань (земельна реєстрація), надаються учасникам землевпорядкування належним чином засвідчені документи. В даний документах повинні бути визначені межи, місцезнаходження і склад землекористувань, а також зображені їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землевпорядкування та його підстави, умови землекористування та інші відомості. Будь-які плани та інші акти землеустрою, складені не землевпорядкувальними установами або належним чином ними не засвідчені визнаються недійсними та не можуть слугувати доказами.
Відповідно до ст.16, 20, 22 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970р. (який був прийнятий замість Земельного кодексу УРСР від 22.11.1922р) надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів. Право землекористування землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Згідно з п.5 постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18.12.90р. підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування;
Згідно з ст.22 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (який був прийнятий замість Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970р.) право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Як встановлено судом у 1966 році Київському ордена Леніна політехнічному інституту (зараз Відповідач) була відведена земельна ділянка під перебазування спортивно-оздоровчого табору на строк існування цього табору. У 1967 році дана земельна ділянка була відведена Київському ордена Леніна політехнічному інституту (зараз Відповідач) в натурі та на ній розміщений спортивно-оздоровчий табір. У 2000 році зазначене право користування було переоформлено на 25 років рішенням виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району на виконання якого сторонами був укладений договір на право тимчасового користування землею. Отже, з 1967 року по даний час ця земельна ділянка перебувала та перебуває у користуванні Київського ордена Леніна політехнічного інституту, а в подальшому Відповідача, на якій розміщений спортивно-оздоровчий табір Відповідача.
У позовній заяві Позивач посилається на норми ст.88 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., ст.152, 156, 157 чинного Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284.
Відповідно до ст.88 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. збитки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих збитків. При обчисленні обсягу збитків враховуються проведені витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних ділянок, а також неодержані доходи.
Згідно з ст.89 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам провадиться підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються (викуповуються), а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості земель, розташованих у зоні їх впливу. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Відповідно до п.2 зазначеного Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
Згідно з п.3 вказаного Порядку відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Відповідно до п.4 зазначеного Порядку розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).
Відповідно до ст.156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно з ст.157 Земельного кодексу України, якою встановлено порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказані норми права визначають механізм відшкодування особами, які тимчасово займають ділянки лісових земель збитків, спричинених власникам чи землекористувачам цих земельних ділянок, в розмірі вартості лісових і дерево-чагарникових насаджень, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Проте, земельна ділянка державної власності лісового фонду площею 20 га, з них покритої лісом 15,5 га, не покритої лісом 4,5 га, була у 1967 році передана у користування Київському ордена Леніна політехнічному інституту (зараз Відповідач) під перебазування спортивно-оздоровчого табору на строк існування цього табору. У 2000 році зазначене право користування було переоформлено на 25 років, та на даний час ця земельна ділянка перебуває у користуванні Відповідача, на якій розміщений його спортивно-оздоровчий табір.
Відповідно, Позивач не може бути користувачем даної земельної ділянки, оскільки остання з 1967 року перебуває у правомірному користуванні Відповідача. Наведені Позивачем правові норми щодо відшкодування збитків не можуть застосовуватися до спірних відносин, оскільки Відповідач правомірно користується земельною ділянкою з 1967 року, задовго до набрання даними нормами юридичної сили. В матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючі нанесення Відповідачем шкоди лісовим або дерево-чагарниковим насадження, які знаходяться на вказаній земельній ділянці.
Враховуючи вищевикладене апеляційний суд вважає, що права та охоронювані законом інтереси Позивача Відповідачем не порушені, Відповідач не вчиняв правомірних чи неправомірних дій, які можуть мати наслідком стягнення спірних збитків, розмір нарахованих збитків Позивачем не доведений.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції згідно з ст.104 Господарського процесуального кодексу України.
Суд враховує доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків місцевого суду відносно пропущення Позивачем строків позовної давності, оскільки права та охоронювані законом інтереси Позивача не порушені, відповідно не може ставитись питання про пропущення Позивачем строків позовної давності, які передбачають наявність права, його порушення, та обліковуються від дня, коли особі стало відомо про таке порушення.
Судом не приймають до уваги доводи Скаржника щодо неправомірних дій Глібівської сільської ради щодо передачі вказаної земельної ділянки Відповідачу у 2000 році, оскільки, як встановлено судом дана земельна ділянка правомірно перебуває у користуванні Відповідача з 1967 року до цього часу, весь цей період з користування Відповідача не вилучалась, оскільки на ній розміщений спортивно-оздоровчий табір, належний Відповідачу.
Керуючись ст.ст.32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Димерське лісове господарство" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. у справі №910/31398/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2016р. у справі №910/31398/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 25.05.2016р.
Головуючий суддя Ю.Л. Власов
Судді О.О. Хрипун
Г.В. Корсакова