33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 травня 2016 року Справа № 918/1443/15
ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Демянчук Ю.Г.
при секретарі судового засідання Михальчук В.К.
за участю представників сторін:
позивача: представники ОСОБА_2, ОСОБА_3
відповідача 1: представник ОСОБА_4
відповідача 2: представник не з'явився
третьої особи: представник ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача-1 Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" на рішення господарського суду Рівненської області від 29.02.16р. у справі № 918/1443/15 (суддя Войтюк В.Р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"
до відповідача 1. Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве"
до відповідача 2. Житлово-комунального підприємства "Галицьке"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1 міська рада
про визнання договору недійсним
Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/1443/15 від 29.02.16р. позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним Договір № 59-ТК від 1 травня 2013 року про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових будівлях комунальної власності м.Рівного, укладеного між Житлово-комунальним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством "Галузеве", Житлово-комунальним підприємством "Галицьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесвіт". Судові витрати стягнуто порівну із Житлово-комунальним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством "Галузеве", Житлово-комунальним підприємством "Галицьке" в розмірі 609грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що Житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Галузеве" та Житлово-комунальне підприємство "Галицьке" не є власниками житлових та нежитлових будівель, перелік яких наведено у додатку №1 до Договору, тому вони не мають права самостійно розпоряджатися таким майном та вирішувати питання щодо розміщення та експлуатації мереж та обладнання в/на таких будівлях, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, а тому є правові підстави для визнання його недійсним в судовому порядку, що кореспондується із правовою позицією викладеній у постанові РАГС від 25.11.2015р. у справі №918/766/15.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Галузеве" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 29.02.16р. у справі 918/1443/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що висновок господарського суду Рівненської області про те, що «Приміщення загального користування будинків, де знаходиться спірне майно відповідача (яке саме майно?), перебувають у спільній сумісній власності власників квартир даних будинків» є необґрунтованим та в обґрунтування своєї позиції посилається на рішення Конституційного суду України від 02.03.2014р. у справі №4-рп/2004. Відповідно, враховуючи попереднє рішення Конституційного суду України, позивачем не було надано жодного доказу, який міг би підтвердити факт здійснення приватизації хоча б однієї, не кажучи вже про 100% приватизацію квартир в будинках, де розміщено обладнання позивача.
Крім того зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які можуть підтвердити, що весь житловий фонд, наведений у додатку №1 до Договору, було приватизовано та те, що він має іншого власника ніж ОСОБА_1 міська рада.
Також не погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачі у даній справі не є власниками житлових та нежитлових будівель, перелік яких наведено у додатку №1 до Договору, та з тим, що вони не мають права самостійно розпоряджатися таким майном, вирішувати питання щодо розміщення та експлуатації мереж та обладнання в/на таких будівлях, оскільки це спростовується наступним.
Рішенням ОСОБА_1 міської ради від 27.10.2011р. №1309 "Про методику розрахунку плати за розміщення та експлуатацію телекомунікаційних мереж і обладнання в житлових та нежитлових будівлях комунальної власності міста Рівного і порядок її використовування" встановлено, що ЖКСРБП "Галузеве" та ЖКП "Галицьке" є комунальними підприємствами, що уповноважені представляти інтереси власника відповідного майна - територіальну громаду м. Рівне в особі ОСОБА_1 міської ради, в частині укладення договорів (зокрема, щодо розміщення телекомунікаційних мереж).
Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 28.03.2016р. у справі №918/1443/15 відновлено строк на подання апеляційної скарги Житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству "Галузеве", прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 13.04.2016р. об 14:30 год.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.04.2016р. у справі №918/1443/15 розгляд скарги відкладено на 18.05.2016р. об 14:30 год. та зобов'язано відповідача 1 та третю особу надати суду відповідні докази.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 29.02.16р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.
ОСОБА_1 апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 29.02.16р. у даній справі слід скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у позові, задоволивши таким чином апеляційну скаргу апелянта, виходячи з наступного.
За змістом частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи 01 травня 2013 року між Житлово-комунальним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством "Галузеве", Житлово-комунальним підприємством "Галицьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" укладено трьохсторонній договір № 59-ТК про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових будівлях комунальної власності м. Рівного (далі - Договір), предметом якого є розміщення та експлуатація телекомунікаційних мереж та обладнання в/на житлових та нежитлових будівлях комунальної власності м. Рівного, наведеного в додатку № 1, який є невід'ємною частиною такого Договору.
Згідно умов п. 2.3. Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" має право: на платне розміщення телекомунікаційних мереж, технічних елементів (пристроїв) в/на житлових та нежитлових будівлях комунальної власності міста Рівного при умові дотримання "Правил благоустрою міста Рівного"; на безперешкодний доступ його працівників або підрядників (згідно попередньо узгодженого списку) до розміщених телекомунікаційних мереж, технічних елементів (пристроїв), які належать Стороні 3 (Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"); встановлювати, змінювати та збільшувати кількість телекомунікаційних мереж, технічних елементів (пристроїв) при умові дотримання "Правил благоустрою міста Рівного".
У пункті 3.1. Договору передбачено, що загальна місячна плата за надання місць для розміщення та експлуатацію технічних елементів (пристроїв) визначається сторонами на підставі "Методики розрахунку плати за розміщення та експлуатацію телекомунікаційні мереж і обладнання в житлових і нежитлових будівлях комунальної власності міста Рівного", затвердженої рішенням № 1309 від 27.10.2011 р. на сесії ОСОБА_1 міської ради, та розділом 12 "Правил благоустрою міста Рівного", затверджених рішенням № 512 від 28.04.2011 р. на сесії ОСОБА_1 міської ради, та відображається додатком № 1, який є невід'ємною частиною кожного договору. Даний додаток підлягає коригуванню на підставі змін в об'ємах розміщених елементів (пристроїв), але не частіше одного разу на місяць.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1 - Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" та відповідача 2 - Житлово-комунальне підприємство "Галицьке" про визнання договору недійсним.
Ухвалою місцевого господарського суду від 18.01.2016р., за заявою сторін, залучено до участі у справі 918/1443/15 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міську раду (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12а).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що житлово-комунальне підприємство (ЖКП) "Галицьке" не є власником будинків. Вважає, що укладений 01.05.2013 р. трьохсторонній договір № 59-ТК про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових будинках підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить законодавству України. Наголошує, що позовні вимоги підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договором про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових будинках та нежитлових будівлях комунальної власності м. Рівного від 01.05.2013 р. № 59-ТК, додатком № 1 до договору про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових будинках та нежитлових будівлях комунальної власності м. Рівного від 01.05.2013 р. № 59-ТК.
Як на підставу посилається на те, що співвласниками допоміжних приміщень житлових будинків є власники квартир (в тому числі приватизованих), які не уповноважували ні відповідачів ні третю особу по справі на укладення договору.
Господарський суд Рівненської області позовні вимоги задоволив; визнав недійсним Договір № 59-ТК від 01.05.2013р. про розміщення технічних пристроїв та мереж в житлових будинках (надалі по тексту судової постанови - Договір).
ОСОБА_1 апеляційний господарський суд не погоджується із таким рішенням, виходячи з наступного.
За змістом частини 1 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із приписами статті 15 ЦК (ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215 - 236 ЦК України (гл. 16 ЦК "Правочини"), якими встановлюються підстави, умови, правові наслідки недійсності правочинів.
Вважаючи, що Договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України (висновок, який зазначається позивачем у позовній заяві), позивач, при цьому не зазначає, яким чином такий правочин порушує його права чи охоронювані законом інтереси, як учасника таких правовідносин.
Не зазначено таких обґрунтувань і у письмових поясненнях, які надавалися представником позивача у суді першої інстанції (а.с.88, 143 т.1).
В силу вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В суді апеляційної інстанції встановлено, що підстави та обставини, за якими правочин є нікчемним, у даному спорі відсутні.
Досліджуючи у суді апеляційної інстанції підстави недійсності правочину з точки зору недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ЦК України, колегія суддів зазначає таке.
1. Позивач не обґрунтовує наскільки зміст правочину суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У позовних вимогах позивач не конкретизує, якому конкретно акту цивільного законодавства суперечить Договір. Покликаючись на норми Закону України «Про телекомунікації», позивач зазначає, що взаємодія операторів телекомунікацій з органами державної влади та органами місцевого самоврядування стосовно отримання ними телекомунікаційних послуг здійснюється на договірних засадах відповідно до законодавства України. В силу вимог частини 6 статті 27 згаданого Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані створювати сприятливі умови для функціонування, розвитку телекомунікаційних мереж загального користування та повноцінного надання телекомунікаційних послуг.
Однак позовні вимоги не містять конкретних обставин та не підтверджуються письмовими доказами щодо порушення зазначеної норми саме органами державної влади (ким конкретно) та органами місцевого самоврядування.
Оскільки Договір передбачає надання телекомунікаційних послуг на території громади міста Рівного, місцевий господарський суд залучив до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 міську раду.
У своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 міська рада (а.с.123-125, т.1) вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Телесвіт» є необґрунтованими, а тому не підлягають до задоволення.
У суді апеляційної інстанції у представника третьої особи з'ясовано, що Договір інтересам держави і суспільства (а якщо бути більш точним - інтересам територіальної громади м.Рівного) не суперечить. Представник ОСОБА_5 звернула увагу суду, що аналогічного змісту договори укладаються з іншими суб'єктами господарювання в сфері надання телекомунікаційних послуг і жодних переваг чи преференцій кому-небудь із постачальників послуг не надається. Інше питання - як здійснюється виконання таких договорів, оскільки суб'єкти господарювання відносяться добросовісно до виконання своїх обов'язків за укладеними договорами, інші - навпаки.
У даному випадку у позовній заяві із покликанням на окремо взяту справу, яка не може судом апеляційної інстанції розцінюватися як стала практика у вирішення спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння у сфері надання телекомунікаційних послуг, позивач намагається довести, що оскільки відповідачі, які одночасно є сторонами за Договором не вправі його укладати, а відтак і отримувати плату за розміщення та експлуатацію телекомунікаційних мереж та обладнання в/на житлових та нежитлових будівлях комунальної власності м.Рівного наведеного в Додатку 1, який є невід'ємною частиною даного Договору.
2. Судом апеляційної інстанції також досліджено питання наявності чи відсутності певного обсягу цивільної дієздатності осіб, які підписали оспорюваних Договір.
В учасників судового процесу не виникло сумнівів щодо наявності повноважень у керівника позивача та відповідача-2 - Житлово-комунального підприємства "Галицьке".
Поряд з тим колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду досліджено повноваження керівника відповідача-1 - Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" на укладення Договору.
Рішенням ОСОБА_1 міської ради №1309 від 27.10.2011 року серед усього житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство «Галузеве» визначено головним комунальним підприємством з моніторингу та координації робіт з прокладання телекомунікаційних мереж і діяльності з надання послуг населенню суб'єктами господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій, а також з контролю за цими роботами та діяльністю. Цим же рішенням доручено житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству «Галузеве» розробити та здійснювати ведення бази даних телекомунікаційних мереж у місті Рівному; Укладати договори на розміщення технічних пристроїв та мереж із суб'єктами господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій (а.с.56, т.1).
3. Будь-яких обставин, які б могли вплинути на волевиявлення учасника правочину під час укладення Договору позивачем не наведено.
Відтак суд приходить до висновку що таке волевиявлення учасника Договору було вільним і відповідало його внутрішній волі.
4. Для спірного правочину - Договору - вимогами цивільного законодавства чи іншими правовими актами не передбачено надання йому особливої форми, як от: нотаріальне посвідчення; здійснення державної реєстрації. Договори у правовідносинах надання телекомунікаційних послуг, зв'язку, інформаційних технологій укладаються у простій письмовій формі, чим скористалися учасники оспорюваного правочину.
5. Після укладення Договору позивач приступив до його виконання, здійснивши облаштування, встановлення і монтаж телекомунікаційного обладнання та мереж у будинках, які визначені Додатком №1 до Договору (а.с.17-20, т.1), а у подальшому здійснював оплату у порядку та розмірах, визначених умовами Договору (а.с.94-121, т.1), чим підтвердив справжність своїх намірів надавати телекомунікаційні послуги. Відтак даний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З огляду на ці обставини, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд приходить до висновку, що така підстава недійсності правочину, як недотримання вимог, які наведені у статті 203 ЦК України до даних спірних правовідносин застосована не може бути, оскільки на момент укладення правочину вона не існувала, а сторонами вони були дотримані у повному обсязі.
Що стосується доводів позивача, які були прийняті судом першої інстанції і які були покладені в основу визнання недійсним Договору, та які стосуються визначення власника житлових будинків.
Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку підприємств, житлових фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Закон України "Про власність" прийнятий Верховною Радою України 07.02.1991 р., який проголосив існування в Україні трьох рівноправних форм власності: індивідуальної (приватної), колективної та державної, яка в свою чергу була поділена на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну). Закон не визначав вичерпного переліку об'єктів право комунальної власності, а тільки зазначав, що такими може бути, крім наведеного в законі, й інше майно, необхідне для забезпечення економічного та соціального розвитку відповідної території. На виконання вищевказаного закону Кабінет Міністрів України 05.11.1991 р. ухвалив постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)".
Майно, яке перебувало на той час у державній власності, передавалось у комунальну власність. Спочатку воно передавалось областям, а вже області в особі виконавчих комітетів обласних рад народних депутатів безпосередньо визначали, яке майно відноситься до їхньої власності, а яке передавалось ними на нижчий рівень адміністративно-територіального поділу. Підтвердженням цього є прийняте Представником Президента України в Рівненській області розпорядження № 396 від 24.11.1992р. "Про майно комунальної власності", яким є ЖЕКи за номерами 1-8, на балансі та обслуговуванні яких перебували житлові будинки, були віднесені до комунальної власності міста, отже і житлові будинки стали об'єктами комунальної власності (а.с.127-136, т.1).
Згідно п.5, п.8, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. На даний час таке рішення органу місцевого самоврядування, стосовно житлових будинків вказаних в додатку № 1 до Договору, не приймалося, оскільки відсутні нормативно-правові акти, що визначають механізм реалізації ЗУ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (набрав чинності з 01.07.2015 р.) в цілому, в тому числі і списання багатоквартирного будинку з балансу.
До виключної компетенції міської ради належить прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (п. 31 ст. 26 вищевказаного Закону), що і було реалізовано рішенням ОСОБА_1 міської ради від 27.10.2011 р. № 1309 "Про методику розрахунку плати за розміщення та експлуатацію телекомунікаційних мереж і обладнання в житлових та нежитлових будівлях комунальної власності міста Рівного і порядок її використання", стосовно Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" власником та засновником якого є територіальна громада м. Рівного в особі ОСОБА_1 міської ради. Судом апеляційної інстанції про це зазначалося вище.
Щодо висновку господарського суду Рівненської області у даній справі, відповідно до якого житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Галузеве" та житлово-комунальне підприємство "Галицьке" не є власниками житлових та нежитлових будівель, перелік яких наведено у додатку № 1 до Договору, тому вони не мають права самостійно розпоряджатися таким майном та вирішувати питання щодо розміщення та експлуатації мереж та обладнання в/на таких будівлях.
У даній постанові ОСОБА_1 апеляційний господарський суд зазначав, із покликанням на рішення ОСОБА_1 міської ради від 27.10.2011 р. № 1309, що Житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству "Галузеве" делеговані повноваження на укладення договорів у галузі зв'язку та інформаційних технологій; його визначено головним комунальним підприємством з моніторингу та координації робіт з прокладання телекомунікаційних мереж і діяльності з надання послуг населенню суб'єктами господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій, а також з контролю за цими роботами та діяльністю. Цим же рішенням доручено житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству «Галузеве» розробити та здійснювати ведення бази даних телекомунікаційних мереж у місті Рівному.
Як зазначив представник відповідача-1 в судовому засіданні, житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство «Галузеве» у межах зазначеного рішення ОСОБА_1 міської ради діє лише у межах делегованих повноважень.
Представник ОСОБА_1 міської ради звернула увагу суду, що нежитлові приміщення, які є у власності органу місцевого самоврядування, усі були зареєстровані, на них отримані свідоцтва про власність на відміну від житлових багатоквартирних будинків. Приклад, який наводиться представником позивача у суді апеляційної інстанції стосується саме нежитлового приміщення - адмінбудівля по вул.Шевченка, 45 у м.Рівне є нежитловим приміщенням, використовується ОСОБА_1 міською радою для розміщення управлінь, відділів ради та виконавчого комітету. Інша нежитлова (комерційна) нерухомість також зареєстрована у встановленому законом порядку, оскільки може використовуватися і як об'єкт оренди, і як об'єкт застави, тощо.
Житлово-комунальне підприємство «Галицьке» також не є власником будівель багатоквартирних житлових будинків в силу того, що йому рішенням ОСОБА_1 ради від 17.05.01р. за №457 (а.с.57, т.1), як новоствореному підприємству, від ЖЕК №4 були передані на баланс основні засоби, а також житлові та не житлові приміщення, що належать до комунальної власності міста.
Відтак на момент укладення спірного Договору житлово-комунальне підприємство «Галицьке» було балансоутримувачем житлових приміщень, що відображені у Додатку №1 до Договору.
ОСОБА_1 міська рада, як власник житлових та не житлових приміщень, у тому числі і тих житлових приміщень, які охоплюються умовами спірного Договору, обізнана про Договір, обставини його укладення та хід виконання. Представник ОСОБА_1 міської ради звернула увагу суду, що питання власності житлового фонду, яке не охоплене Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (приміщення загального користування, горища, підвали, зовнішні стіни, інші конструктивні елементи, тощо) є проблемним не лише у м.Рівне, а по всій Україні і вирішується на рівні Кабінету Міністрів України.
Додатково зазначила, що умовами спірного Договору не охоплюються правовідносини передачі у користування (оренду) нерухомості чи у власність, а відтак є безпідставною вимога про визнання недійсним Договору з підстав відсутності права власності на будівлі багатоквартирних житлових будинків у відповідачів.
Позивач не довів, як укладеним Договором порушуються його права та охоронювані законом інтереси, яким саме нормам (конкретним) Цивільного кодексу України він суперечить.
З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення, яким позивачу у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви, а також витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Видачу наказу слід доручити господарському суду Рівненської області.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" від 16.03.16р. задоволити.
Рішення господарського суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року у справі №918/1443/15 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позивачу - товариству з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" - в позові відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" (02660, м.Київ, вул.Магнітогорська, 1, 3 поверх, код ЄДРПОУ 33103969) на користь житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" (33018, м.Рівне, вул.Курчатова, 22, код ЄДРПОУ 31830349) 1515грн.80коп. - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити видати наказ господарському суду Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу №918/1443/15 повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Юрчук М.І.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Демянчук Ю.Г.