Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" травня 2016 р.Справа № 922/664/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Руденко О.О.
розглянувши справу
за позовом Міністерства оборони України, м.Київ,
до Державного підприємства "Харківський завод залізобетонних виробів", м.Харків,
про стягнення 167062,50 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 220/814/д від 30.12.2015р.);
відповідача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 05.04.2016р.);
Міністерство оборони України звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Харківський завод залізобетонних виробів 93562,50 грн. пені та 73500,00 грн. штрафу, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 343/3/46 від 20.05.2015р. Витрати по сплаті судового збору в сумі 2505,94 грн. позивач просить покласти на відповідача.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 08.04.2016р., відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за договором штрафу та пені, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, є недотриманням положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне і те саме порушення.
У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі, наполягала на можливості одночасного застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення, з приводу чого позивачем були надалі відповідні письмові пояснення.
Представник відповідача проти позову заперечувала на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
20.05.2015р. між Міністерством оборони України (позивачем) в особі тимчасово виконуючого обов'язки начальника інженерних військ - начальника Центрального управління інженерних військ Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України полковника ОСОБА_3 з однієї сторони та Державним підприємством "Харківський завод залізобетонних виробів" (відповідачем) в особі тимчасово виконуючого обов'язки директора підприємства ОСОБА_4 з іншої було укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 343/3/46.
Відповідно до п. 1.1. вищевказаного Договору, відповідач (постачальник) зобов'язувався у термін до 30.07.2015р. поставити позивачу (замовникові) вироби з бетону для будівництва (23.61.1) (блоки стінові бетонні), у асортименті, кількості та за цінами, які зазначені в Специфікації постачання товарів, а позивач зобов'язався прийняти і оплатити товар.
Згідно п. 5.1. Договору, постачання товарів здійснюється з дати підписання Договору постачальником до 30.07.2015р.
У пункті 5.7. Договору сторони визначили, що приймання товарів за кількістю та якістю проводиться представником замовника від постачальника, та оформляється ОСОБА_2 приймання-передавання товару, який складають вантажоодержувачі.
Відповідно до п. 6.3.1. та п. 6.3.2. Договору, постачальник зобов'язаний забезпечити виконання цього Договору та поставку товарів у строки, встановлені Договором.
Як встановлено судом, відповідачем було здійснено поставку товарів (2800 шт. блоків) з порушенням строку, встановленого Договором, а саме у період з 08.06.2015р. по 08.12.2015р., про що свідчать ОСОБА_2 приймання-передавання товару №№ 1-23, копії яких містяться в матеріалах справи.
Поставлений товар був оплачений позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 343/1/16 від 03.07.2015р., № 343/1/52 від 20.07.2015р., № 343/1/94 від 18.09.2015р., № 343/1/95 від 18.09.2015р., № 343/1/104 від 30.10.2015р., № 343/1/112 від 18.11.2015р., № 343/1/116 від 20.11.2015р., № 343/1/122 від 28.11.2015р., № 343/1/141 від 15.12.2015р., № 343/1/176 від 23.12.2015р. на загальну суму 2100000,00 грн.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Згідно з пунктом 7.1. Договору, сторони взяли на себе зобов'язання неухильно виконувати всі умови цього Договору. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
У відповідності до п. 7.3. Договору, за порушення терміну виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, щодо яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів, за відмову від постачання або не поставку (поставку в неповному обсязі) додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вказаної вартості.
На підставі вищевказаного пункту Договору, у зв'язку з порушенням відповідачем строку поставки товару, позивачем було здійснено розрахунок пені, розмір якої склав 93562,50 грн., а також штрафу за прострочення понад тридцять днів у розмірі 73500,00 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд встановив, що позивачем було допущено помилки у визначенні періодів прострочення за окремими частковими поставками товару, у зв'язку з чим позивачем було невірно розраховано суму пені.
Ґрунтуючись на наявних у матеріалах справи двостороннє підписаних ОСОБА_2 приймання-передавання продукції №№ 1-23, судом було здійснено перерахунок суми пені з визначенням відповідних періодів прострочення, за результатом чого належний розмір суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача, склав 86287,50 грн.
Оскільки станом на 30.08.2015р., тобто через тридцять днів після встановленої Договором дати поставки товару (30.07.2015р.), вартість недопоставленого товару становила 1050000,00 грн., суд дійшов висновку про правомірне нарахування позивачем штрафу у розмірі 7 відсотків від вказаної вартості, що становить 73500,00 грн.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Враховуючи, що на порушення строків перевезення відповідачем вплинуло скасування первісного та проведення повторного тендеру на закупівлю товару (блоків) за державні кошти; перевезення частини товару до міст з нестабільною та небезпечною військовою ситуацією (Сватове, Краматорськ, Маріуполь) здійснювалося залізничним транспортом із запізненням, оскільки він діяв у відповідності до правил перевезення; приймаючи до уваги той факт, що відповідач, ДП "Харківський завод залізобетонних виробів" входить до складу Міністерства оборони України та знаходиться у скрутному матеріальному становищі, а товар, врешті решт був поставлений позивачеві у повному обсязі, суд визнав за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 50%.
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 43143,75 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на неприпустимість одночасного застосування пені та штрафу, які, на його думку, є одним видом цивільно-правової відповідальності. А тому їх застосування за одне й те саме порушення призводить до недотримання закріплених у ст. 61 Конституції України положень щодо заборони подвійної відповідності за одне і те саме порушення. В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 21.10.2015р. по справі № 6-2003цс15.
Суд вважає застосування приписів вищевказаної постанови Верховного Суду України у даному випадку недоречним, оскільки предметом позову у справі № 6-2003цс15 є стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто за допущене прострочення виконання грошового зобов'язання. Даною постановою досліджується неоднакове застосування судами наступних норм матеріального права: частини третьої статті 509 та статті 549 Цивільного кодексу України, якою, зокрема, визначено пеню як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
Проте, враховуючи, що у даному випадку йдеться про відповідальність за порушення строків поставки товару, а не грошового зобов'язання, а також враховуючи особливий суб'єктний склад правовідносин (сторони у справі є суб'єктами державного сектору економіки), суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 549 ЦК України, а відтак і приписів постанови ВСУ України від 21.10.2015р. по справі № 6-2003цс15, оскільки відповідальність у вигляді одночасного застосування пені та штрафу, яку встановили сторони у п. 7.3. Договору, прямо передбачена чинним законодавством.
Так, згідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у таких розмірах:
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Міністерства оборони України в частині стягнення з відповідача 43143,75 грн. пені та 73500,00 грн. штрафу обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
В частині стягнення 7275,00 грн. пені суд відмовляє у задоволенні позову, у зв'язку з безпідставним нарахуванням; в частині стягнення 43143,75 грн. суд відмовляє у позові, у зв'язку зі зменшенням суми пені.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, судовий збір пропорційний розміру зменшених судом позовних вимог, покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 624 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Харківський завод залізобетонних виробів" (61017, м.Харків, вул.Котлова, буд. 220; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1, АКІБ "УкрСиббанк" м.Харків, ЄДРПОУ 08494527 АКРБ "Регіон банк" м.Харків, МФО 351254, р/р 260041014286 інд. податковий номер 084945220337) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр.Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ: 00034022, банк одержувач - Державна казначейська служба України в м.Києві, МФО банку одержувача - 820172, р/р 31251207418611) - пеню за неналежне виконання умов Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 343/3/46 від 20.05.2015р. в розмірі 43143,75 грн.; штраф у розмірі 73500,00 грн.; витрати з оплати судового збору в розмірі 2396,81 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 50418,75 грн. пені у позові відмовити.
Повне рішення складено 27.05.2016 р.
Суддя ОСОБА_5