23.05.2016 року Справа № 904/2303/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідача
суддів: Орєшкіної Е.В., Антоніка С.Г.
при секретарі судового засідання Однорог О.В.
за участю представників сторін:
від ліквідатора - арбітражного керуючого Андросової В.Є: ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 05.05.2015р.;
від відповідача: Тополь С.Д., представник, довіреність №05-44 від 02.04.2016р.; Погребна А.О., представник, довіреність №05-04 від 11.01.2016р.;
від третьої особи: Богомаз Н.О., представник, довіреність №4495 від 21.12.2014р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016р. у справі №904/2303/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Траффікс" в особі
ліквідатора - арбітражного керуючого Андросової В.Є.,
м. Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш",
м. Дніпропетровськ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", м. Харків
про стягнення 232 382,64 грн,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016р. у даній справі (суддя Колісник І.І.) позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Траффікс" збитки - 232 382,64 грн, судовий збір - 4647,65 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та їх недоведеність, просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що після 15.01.2013р. Третя особа мала вивезти майно з території Відповідача, оскільки питання щодо авансування витрат, спрямованих на створення умов належного зберігання арештованого майна шляхом укладення договору зберігання, вирішено не було; строк зберігання, встановлений актами опису та арешту майна, закінчився. Отже, з урахуванням акту державного виконавця від 03.01.2013р., зобов'язання Відповідача зі збереження арештованого майна було обмежено визначеним строком, тому суд безпідставно прийшов до висновку про наявність в діях Відповідача повного складу цивільного правопорушення, бо ані умисел, ані груба необережність в діях останнього відповідно до ч.3 ст. 950 Цивільного кодексу України не доведені. Зазначив також, що судом необґрунтовано прийнятий до уваги висновок експерта банку, а не висновок судового експерта, оскільки експертом мав бути застосований фізичний знос в розмірі 100%, а експертна оцінка вартості заставленого майна, проведена підрозділом банку, не є належним доказом його вартості.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. справа прийнята до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Чохи Л.В., суддів Антоніка С.Г., Чимбар Л.О. Розгляд справи призначений в засіданні на 11.04.2016р.
У судовому засіданні 11.04.2014р. у справі оголошена перерва до 27.04.2016р.
25.04.2016р. у зв'язку із припиненням повноважень судді - доповідача Чохи Л.В. у справі здійснений автоматичний перерозподіл, за результатами якого визначено для розгляду колегію суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Антоніка С.Г., Чимбар Л.О.
26.04.2016р. у зв'язку із відпусткою судді Чимбар Л.О. по справі здійснений автоматичний перерозподіл, за результатами якого визначено для розгляду колегію суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Антоніка С.Г., Орєшкіної Е.В.
Ухвалою суду від 27.04.2016р. справа прийнята до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Антоніка С.Г., Орєшкіної Е.В.
В судовому засіданні 23.05.2016р. представники Відповідача апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Представник Позивача проти апеляційної скарги заперечив. Зазначив, що дата 15.01.2013р. була визначена державним виконавцем не для зберігача, а для стягувача, до якої третя особа мала вирішити питання щодо авансування витрат, спрямованих на створення умов належного зберігання арештованого майна. Наявність арештованого майна Позивача на території Відповідача підтверджується, окрім акту державного виконавця від 03.01.2013р., також і листом Відповідача №01-007 від 21.01.2014р. Таким чином, з огляду на неповернення Позивачу майна та його відсутність у Відповідача вважає позовні вимоги в силу ст. 1213 Цивільного кодексу України правомірними. Зауважив, що оцінка експертного фахівця Третьої особи про визначення ринкової вартості відсутнього заставного майна від 12.09.2014р. здійснена з урахуванням п. 56 розділу "Загальні вимоги до складання звіту про оцінку та підготовку висновку про вартість майна" (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2003р. №1440 "Про затвердження національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав"), тому правомірно врахована судом при винесенні судового рішення. Вважає, що рішення суду прийнято з урахуванням вимог діючого законодавства, дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню в силі.
Представник Третьої особи проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з огляду на наступне.
При перегляді справи апеляційним судом встановлено, що на виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 07.12.2011р. у справі №5016/3892/2011(12/222) та наказу від 27.12.2011р. постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 17.02.2012р. було відкрито виконавче провадження ВП № 31284621 (а.с. 59 - 62 том 1).
03.01.2013р. у межах вказаного виконавчого провадження старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Сивокозовим О.М. було виявлено на території ПАТ "Дніпрополімермаш" (надалі - Відповідач), описано та арештовано частину заставного майна, що підтверджується актами опису та арешту майна, а саме:
1. Автоматична машина для фіксації цоколя на колбі, зав. № 051201 - 1 шт.;
2. Автоматична машина для фіксації цоколя на колбі, зав. № 051202 - 1 шт.;
3. Автоматична машина для фіксації цоколя на колбі, зав. № 051203 - 1 шт.;
4. Автоматична машина для наповнення цоколя цементом, зав. № 051204 - 1 шт.;
5. Автоматична машина для наповнення цоколя цементом, зав. № 051205 - 1 шт.;
6. Автоматична машина для тестування якості електроламп , зав. № 051206 - 1 шт.;
7. Автоматична машина для перемішування цементу (20 кг), зав. № 051208 - 1 шт.;
8. Конвеєр стрічковий, інв. № Т-0018 - 1 шт.;
9. Конвеєр стрічковий, інв. № Т-0019 - 1 шт.;
10. Конвеєр стрічковий, інв. № Т-0020 - 1 шт.
Відповідно до актів державного виконавця про опис та арешт майна останнє було передано на відповідальне зберігання Відповідачу. При цьому заборонено користуватися, розпоряджатися арештованим майном, продавати, міняти, дарувати, будь-яким іншим чином відчужувати його, псувати, вчиняти інші дії, що можуть призвести до зменшення його вартості. Державним виконавцем було зобов'язано Третю особу до 15.01.2013р. вирішити питання про вивезення майна з території Відповідача або здійснити авансування витрат, пов'язаних із збереженням арештованого майна шляхом укладення договору відповідального зберігання (а.с. 63 - 72 том 1). В даних актах вказано (а.с.68 т.1), що ПАТ "Дніпрополімермаш" погодився взяти описане майно на зберігання лише до 15.01.2013р. або вирішити питання про укладення договору відповідального зберігання. Вказані договори сторонами укладені не були.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2013р. порушено провадження у справі №904/8745/13 про банкрутство Позивача (а.с. 83-84 том 1).
На підставі ухвали господарського суду про порушення провадження про банкрутство Позивача старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відповідно до пункту 8 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" було зупинено виконавче провадження №31284621 про звернення стягнення на предмет застави до закінчення строку дії зазначених обставин.
Постановою господарського суду від 22.05.2014р. у справі №904/8745/13 Товариство з обмеженою відповідальністю "Траффікс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Андросову В.Є., свідоцтво №1058 від 04.07.2013 року (а.с. 85-86 том 1).
На підставі зазначеного, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 12.08.2014 року відповідно до пункту 7 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Миколаївської області від 27.12.2011р. №5016/3892/2011(12/222) про звернення стягнення на предмет застави (а.с. 78 - 82, том 1).
Питання щодо арештованого майна, переданого на зберігання Відповідачу, ані державним виконавцем, ані сторонами вирішено не було.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідач неодноразово звертався з листами до Третьої особи про вирішення питання зберігання майна та його вивезення з території Відповідача, відшкодуванню витрат по відповідальному зберіганню (лист від 24.01.2013р. вих. № юр-01/24-01-2, від 25.01.2013р. вих.. №юр-01/25-01-1); з листами до Управління ДВС ГУЮ у Дніпропетровській області від 24.01.2013р. вих. № юр-01/24-01-2, від 06.02.2013р. №юр-06/02-01-2 про вирішення питання зберігання майна та його вивезення з території Відповідача в зв'язку зі спливом строку відповідального зберігання; однак останніми жодних дій з поставлених питань вчинено не було.
На виконання листа арбітражного керуючого Андросової В.Є. від 16.01.2014р. №01-34/02-26/25, остання разом з помічником ОСОБА_2 була допущена Відповідачем в приміщення, в якому зберігалося майно (підтверджується записами у журналі обліку разових перепусток Відповідача, а.с. 123-125, том 1), а також особисто отримала лист Відповідача від 21.01.2014р. №01-007 про вирішення питання вивезення майна в строк до 01.02.2014р., сплати упущеної вигоди в сумі 490 180,64 грн.
11.02.2014р. арбітражним керуючим Андросовою В.Є. та представником Третьої особи був складений та підписаний акт перевірки заставного майна №040001/5473/20140206, відповідно до додатку №1 якого виявлено наявність за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 147 майна у кількості 10 одиниць, переданого на зберігання Відповідачу за актом державного виконавця від 03.01.2013р. (а.с. 157,158, том 1).
Для оцінки вартості заставного майна, що знаходиться у Відповідача, Позивачем було залучено експерта ОСОБА_7, який є штатним працівником Третьої особи та має сертифікат на проведення експертної оцінки майна НОМЕР_1 від 03.02.2001р. та видане на підставі нього свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів НОМЕР_2 від 24.10.2002р., який визначив вартість обладнання в сумі 232 382,64 грн. (а.с. 93-97, том 1).
Листом №01-180 від 24.11.2014р. Відповідач повідомив арбітражного керуючого Андросову В.Є. про те, що приміщення, в якому зберігалося заставне майно, було передано в оренду, оскільки після 15.01.2013р. Відповідач відповідальності за його збереження не несе (а.с. 91 том 1).
Дійшовши висновку про відсутність майна, Позивач звернувся із даним позовом на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, предметом якого визначив стягнення з Відповідача вартості безпідставно набутого майна у сумі 232 382,64 грн.
В силу ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Вказане зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття або збереження майна особою, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; набуває вказане майно за рахунок іншої особи; та відсутні правові підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.
Відповідно до Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти (ч.1, ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України). Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Цивільний обов'язок - це вимога до суб'єкта цивільного права діяти (або не вчиняти дії), забезпечена можливістю правового примусу до належної поведінки. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 57 цього Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна і накладення на нього арешту.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. За змістом частин першої, третьої статті 59 цього Закону майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису.
У разі, якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника, він одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої визначається угодою між зберігачем та державним виконавцем. Отже, дії державного виконавця щодо опису й арешту спірного майна, передачі його на зберігання відповідачеві у справі із забороною користуватися та розпоряджатися ним передбачені чинним законодавством. При цьому Відповідач, як зберігач майна, несе відповідальність за його збереження.
За встановлених судом обставин та за наведених положень закону вказані правовідносини є відносинами зберігання в силу закону та регулюються нормами ст. 954 Цивільного кодексу України, положеннями глави 66 Цивільного кодексу України, що вірно було визначено судом першої інстанції.
Прийшовши до такого висновку, суд стягнув з відповідача збитки внаслідок неналежного зберігання майна - 232 382,64 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що предметом позовних вимог є стягнення з Відповідача вартості безпідставно набутого майна у сумі 232 382,64 грн на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України. В силу п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд не може самостійно змінювати предмет позову та може виходити за межі позовних вимог лише при наявності про це клопотання заінтересованої сторони.
Такого клопотання матеріали справи не містять та позивач наполягає саме на таких своїх вимогах.
Як встановлено вище, спірні правовідносини є правовідносинами зі зберігання. Матеріалами справи не доведено, що зберігач привласнив майно, передане йому на зберігання. Навпаки, матеріалами справи підтверджено неодноразові звертання відповідача до позивача, третьої особи та ДВС з вимогою щодо розпорядження майном, що передано на зберігання; майно було наявне на лютий 2014р., що підтверджується актом перевірки, складеним представниками позивача та проведеною оцінкою представником третьої особи. Висновком судово-товарознавчої експертизи №2774-14 від 24.12.2015 року зафіксована наявність деяких фрагментів спірного обладнання у приміщенні, що належать відповідачу, які ідентифікувати експерт не зміг (а.с. 144 том 1), тобто є встановленим факт розукомплектування та руйнування майна станом на 24.12.2015р.
За встановлених обставин відсутній сам факт набуття відповідачем у власність спірного майна без достатньої правової підстави та відсутні правові підстави щодо стягнення його вартості на користь позивача. Отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що в силу ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання та відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності умислу або грубої необережності (ч.3 ст. 950 Цивільного кодексу України). Вказані положення закону розповсюджуються і на зберігання в силу закону.
Як встановлено судом вище, майно на зберігання відповідачу було передано на строк до 15.01.2013р., про що в акті державного виконавця висловлена його згода. Вказане також встановлено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2015р. у справі №904/8745/13. Тому, висновок суду першої інстанції щодо не встановлення терміну зберігання є помилковим. А відтак, є помилковим і його висновок про задоволення позову шляхом стягнення збитків, завданих неналежним зберіганням, у розмірі повної вартості майна, оскільки матеріалами справи не доведено умислу або грубої необережності відповідача, суд безпідставно встановив, що відповідач відмовився повернути майно позивачу. Навпаки, матеріали справи містять докази, що останнім вживалися всі дії по поверненню майна, а ні власник, ані інші особи протягом 3-х років не вирішили питання щодо вказаного майна, не уклали договору зберігання та не забрали майно у відповідача.
Суд також безпідставно посилається у своєму рішенні на ст. 1166 Цивільного кодексу України, оскільки спірні відносини не регулюються вказаною нормою.
Щодо доводів апелянта про неправомірність прийняття судом висновку оцінювача банку щодо вартості майна, яку суд прийняв як розмір завданих збитків, то за відсутності самого факту безпідставного набуття відповідачем спірного майна чи завдання збитків неналежним зберіганням, розмір збитків не визначається судом та для розгляду цього спору вказаний висновок не має значення.
За встановлених обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду, як прийняте з порушенням норм процесуального права за невідповідності висновків суду обставинам справи, в силу п. 3, 4 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України - скасування з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Судові витрати по апеляційній скарзі підлягають віднесенню на позивача.
Керуючись ст.ст. 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016р. у справі №904/2303/15 задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016р. у справі №904/2303/15 скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Траффікс" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, буд. 9, ідентифікаційний код 33769601) на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 147, ідентифікаційний код 00218615) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 5 112,42 грн (п'ять тисяч сто дванадцять грн. 42 коп).
Виконання постанови щодо видачі наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає чинності з часу її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.
Повний текст постанови складений 26.05.2016р.
Головуючий суддя Л.П. Широбокова
Суддя С.Г. Антонік
Суддя Е.В. Орєшкіна