18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"12" травня 2016 р. Справа № 925/291/16
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Довганя К.І., з секретарем судового засідання Петрик І.О. за участю представників сторін: позивача - не з'явився , відповідача - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Сорс” до публічного акціонерного товариства “Вітаміни” про визнання недійсною окремої частини договору.
Заявлено позов про визнання недійсним пункти 5.4 договору поставки №461 від 20 травня 2013 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в укладеному сторонами договорі поставки було зазначено п. 5.4. яким сторони домовились не застосовувати при виконанні договору ч.6 ст. 232 ГК України.
На думку позивача таке положення договору суперечить чинному законодавству України.
В ході розгляду справи позивач подав до суду заяву, відповідно до якої просив крім п.5.4 договору визнати недійсним також і п. 5.3 договору. Вказаним пунктом сторони визначили, що за затримку передачі продукції чи затримку в заміні продукції за кожний день такої затримки продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 1% від ціни непереданої партії продукції. На думку позивача таке положення порушує баланс договірних відносин, оскільки за порушення строку оплати сторонами встановлена пеня у вигляді подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день такого прострочення.
Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач до дня судового засідання надав до суду відзив, в якому зазначив, що доводи позивача суперечать чинному законодавству, а тому є безпідставними.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін за наявними матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Суд, оцінивши наявні у справі докази встановив наступне.
20 травня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сорс»(Позивач) та Публічним акціонерним товариством «Вітаміни» (Відповідач) було укладено договір поставки № 461, надалі договір (дія якого була продовжена шляхом підписання Додаткової угоди від 01.05.2014 року), відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставляти товар покупцю гідно з його замовленнями, які остаточно узгоджуються сторонами шляхом оплати рахунка покупцем .
П.5.3 договору сторони визначили, що за затримку передачі продукції чи затримку в заміні продукції неналежної якості продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 1% від ціни непереданої партії продукції за кожний день такої затримки.
В п. 5.4. Договору поставки передбачено, що строк визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, до сторін Договору не застосовується.
Частина 4 статті 179 ГК України визначає загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання.
Так, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Ст..627. ЦК України визначено, що Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Ст..ст. 42, 44 ГК України встановлено, що Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі:
Вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може и визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 217 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності окремих частин правочину, так недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Оцінивши доводи сторін, та виходячи із приписів названого вище законодавства, суд приходить до наступних висновків.
Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Оспорюваними пунктами цього договору сторони визначили відповідальність продавця за прострочку поставки або прострочку заміни продукції та домовились про незастосу3вання обмеження строку нарахування штрафних санкцій.
Умова про нарахування штрафних санкцій є істотною, оскільки Відповідач, отримавши від Позивача пропозицію укласти договір, запропонував інші умови, тобто відмовився укладати договір з тим обсягом відповідальності Позивача, який був запропонований останнім. Зазначене свідчить про те, що договір не був би укладений Відповідачем без включення до нього умов про сплату Позивачем пені у розмірі 1% від вартості простроченої поставки. Твердження позивача про те, що вказаним пунктом порушується баланс інтересів сторін суд вважає безпідставним.
Ст.. 232 ГК України передбачає можливість для сторін при укладені договору встановлювати інші правила нарахування штрафних санкцій, що не суперечать Закону.
У позові позивачем не вказано якому саме Закону суперечить п. 5,4 договору.
Таким чином суд приходить до висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду невідповідність Закону оспорюваних ним пунктів договору, а тому у позові слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49,82-85 ГПК України суд, -
У позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 27.05 2016 р.
Суддя Довгань К.І.