Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"19" травня 2016 р. Справа № 911/706/16
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом закритого акціонерного товариства “Макарово”, Київська обл., с. Калинівка
до товариства з обмеженою відповідальністю “Рейкон”, м. Київ
про витребування майна
За участю представників:
Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 25.01.2016
ОСОБА_2 ліквідаційна комісія;
Від відповідача: ОСОБА_3 директор.
Позивач, закрите акціонерне товариство «Макарово» звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкон», надалі відповідач про витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме: цілісно-майновий комплекс загальною площею 8276,00 кв.м., що знаходиться за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул.. Київська, 43 та в цілому складається з 12 будівель; земельну ділянку, кадастровий номер 3222755102:00:003:0008 загальною площею 4,9293га у межах згідно з планом, розташованої за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул.. Київська, 43, на якій розташований майновий комплекс, цільове призначення земельної ділянки: для промислового використання (виробництво харчових продуктів); комплекс обладнання для переробки курячих яєць у комплектації, який знаходиться за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул.. Київська, 43.
В обґрунтування позову посилався на те, що відповідач набув спірне майно на прилюдних торгах, які було проведено з порушенням процедури реалізації арештованого майна, оскільки організатор прилюдних торгів/аукціону - ТОВ «ТД ОСОБА_4» не мав законних повноважень на їх проведення, що встановлено рішенням господарського суду Київської області від 17.10.2014 по справі № 911/4822/13, що має преюдиціальне значення для цієї справи, адже ним задоволено позов ЗАТ «Макарово» до ТОВ «ТД ОСОБА_4» та ТОВ «Рейкон», третя особа ПАТ «КБ Надра» про визнання недійсним результатів проведених 04.04.2013 торгів/аукціону з реалізації майна, належного позивачу, оскільки їх проведено із низкою порушень порядку проведення таких торгів/аукціону.
Оскільки рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2015 по справі № 911/2419/15 ЗАТ «Макарово» відмовлено у задоволенні позову до ТОВ «Рейкон», третя особа ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсним свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації речових прав щодо спірного майна з підстав невірного обрання способу захисту порушеного права, яким може бути лише віндікаційний позов, позивач звернувся із цим позовом до суду.
21.01.2016 через канцелярію господарського суду Київської області позивач подав заяву про забезпечення позову №б/н від 20.01.2016 року, в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову, а саме: заборонити товариству з обмеженою відповідальністю «РЕЙКОН» (04050, м. Київ, вул. Мельникова 12, код 33801524) до завершення розгляду господарським судом спору по суті вчиняти будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння чи користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку та будь-якого іншого обтяження наступного майна:
- цілісно-майновий комплекс загальною площею 8276,00 кв.м., що знаходиться за адресою Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 43 та в цілому складається із 12 будівель,
- земельну ділянку, кадастровий номер 3222755102:00:003:0008 загальною площею 4,9293 га у межах згідно з планом, розташованої за адресою Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 43, на якій розташований майновий комплекс, цільове призначення земельної ділянки: для промислового використання (виробництва харчових продуктів),
- комплект обладнання для переробки курячих яєць у комплектації, який знаходиться за адресою Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 43.
07.04.2016 через канцелярію суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, з тих підстав, торги від 04.02.2013 визнано недійсними з підстав перевищення своїх повноважень ТОВ «ТД ОСОБА_4», а не у зв'язку із відсутністю підстав для їх проведення, посилався на те, що торги було проведено на виконання рішень господарського суду Київської області від 18.04.2012 по справі № 26/058-11 та від 10.05.2012 по справі № 26/064-11, які не скасовані та породжують правові наслідки у вигляді проведення реалізації спірного майна на прилюдних торгах, відповідачем не було вчинено жодного порушення при отриманні правовстановлюючих документів та тому є добросовісним набувачем та оскільки майно ним було придбано в порядку встановленому для виконання судового рішення, воно не може бути витребувано у нього. На підтвердження своїх заперечень також посилається на ухвалу Верховного Суду України від 01.09.2010.
19.04.2016 через канцелярію суду позивачем було подано письмові пояснення, в яких викладено додаткове обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема зазначено, що з огляду на перелічені судові рішення, що набрали законної сили, саме позивач є власником спірного майна, та саме йому належить право витребування цього майна від особи в порядку, передбаченому ст. 388 Цивільного кодексу України, вважає, що оскільки результати торгів/аукціону проведених 04.02.2013 визнано недійсними, відповідач не може вважатися особою, що придбало майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень, адже як встановлено судом у інших справах такий прядок було порушено, що, відповідно, позбавляє відповідача гарантій, встановлених ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України. На підтвердження викладеної позиції посилається на низку постанов Верховного Суду України та постанови Вищого господарського суду України.
12.05.2016 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові заперечення на позовну заяву, в яких додатково зазначив, що є добросовісним набувачем майна та про неможливість витребування його, визнання прилюдних торгів недійсними не обов'язково може свідчити про вибуття майна із володіння позивача поза межами його волі, торги визнано недійсними з підстав порушення процедури ТОВ «ТД ОСОБА_4», яка перевищила свої повноваження, а не у зв'язку з відсутністю підстав для реалізації майна. В обґрунтування своєї позиції відповідач послався на низку судових рішень, прийнятих в аналогічних справах.
12.05.2016 через канцелярію суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких додатково зазначив, що протиправність позбавлення його активів встановлена судовим рішенням, гарантії встановлені ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України застосовуватися до відповідача не можуть, адже під час проведення торгів було порушено порядок виконання судових рішень. На підтвердження свої позиції послався на судові рішення Верховного Суду України прийняті у аналогічних справах.
19.05.2016 через канцелярію суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких додатково зазначив, що підставою вибуття майна з власності позивача стала неправомірна поведінка ТОВ «ТД ОСОБА_4», яке не повинно було проводити торги через припинення його повноважень, відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, адже не знав про відсутність у ТОВ «ТД ОСОБА_4» повноважень на проведення торгів, але не може розраховувати на застосування до нього гарантій, передбачених ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Розгляд справи відкладався.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2012р. у справі №26/058-11 позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ЗАТ «Макарово» про стягнення 21170947,01 гривень задоволено. 03.05.2012р. видано наказ про примусове виконання вищезазначеного рішення.
Рішенням Господарського суду Київської області від 10.05.2012р. у справі № 26/064-11 також задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ЗАТ «Макарово» про стягнення 1400513,23 гривень заборгованості за кредитом в Євро, 405 564,63 гривень заборгованості за процентами в Євро, 8 684 238,15 гривень заборгованості за кредитом у гривні, 3969860,20 гривень заборгованості за процентами у гривні, 1 240 451,53 грн. інфляційної складової боргу, 25 500,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 28.05.2012р. видано наказ про примусове виконання вищезазначеного рішення.
На виконанні у відділі примусового виконання рішень ДВС України перебувало зведене виконавче провадження № 33719968 з примусового виконання наказів № 26/058-11, № 26/064-11, виданих господарським судом Київської області про стягнення з ЗАТ «Макарово» на користь ПАТ «КБ «Надра» грошових коштів.
В ході здійснення вказаного виконавчого провадження, державним виконавцем проведено опис та арешт майна боржника (ЗАТ «Макарово»), яке знаходиться за адресою: Київська обл., с. Калинівка, вул. Київська, 43, про що складено відповідний акт і передано на реалізацію ТОВ «ТД ОСОБА_4».
04.02.2013р., у відповідності до протоколів № 00-0026/12-1, № 00-0026/12-2, № 00-0026/12 від 04.02.2013р., ТОВ «ТД ОСОБА_4» було проведено прилюдні торги/аукціон з реалізації майна ЗАТ «Макарово», переможцем яких було визнано ТОВ «Рейкон»; кошти від реалізації вказаного майна були перераховані на спеціальний рахунок ДВС України.
08.02.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби були складені акти про реалізацію предмета іпотеки № 32766964-1/9, № 32766964-2/9 та акт про проведений аукціон №32766964-3/9.
На підставі вказаних актів державного виконавця, затверджених 08.02.2013р. начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, 22.02.2013р. приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 відповідачу було видано правовстановлюючі документи на майно, придбане при проведенні прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме:
- свідоцтво про придбання ТОВ «Рейкон» цілісного майнового комплексу, який знаходиться за адресою село Калинівка Макарівського району Київської області, вулиця Київська, будинок 43, що складається із 12 будівель;
- свідоцтво про придбання ТОВ «Рейкон», земельної ділянки площею 4,9293 га;
- свідоцтво про належність ТОВ «Рейкон» рухомого майна - комплекту обладнання для переробки курячих яєць.
Інформацію про речові права ТОВ «Рейкон» на майновий комплекс та земельну ділянку внесено до державного реєстру речових прав.
04.04.2014 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. В постанові відображено факт проведення прилюдних торгів, надходження від відповідача грошових коштів та їх розподілення на користь ПАТ «КБ «Надра» та державного бюджету відповідно до постанови про стягнення виконавчого збору та у зв'язку з відсутністю у позивача іншого майна на яке могло бути звернуто стягнення, а також враховуючи перебування позиача у стані припинення, виконавчий документ було повернуто стягувачу.
З 14.07.2014 щодо позивача порушено провадження у справі про банкрутство (справа № 911/2581/14) та станом на час розгляду справи зазначена справа триває (30.03.2016 прийнято нову ухвалу про порушення справи про банкрутство, після скасування попередньої).
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.10.2014р. по справі № 911/4822/13 позовні вимоги ЗАТ «Макарово» до ТОВ «ТД ОСОБА_4», ТОВ «Рейкон», третя особа ПАТ «КБ НАДРА» та Державна виконавча служба України задоволено, визнано недійсними результати проведених 04.02.2014 прилюдних торгів/ аукціону з реалізації належного ЗАТ «Макарово» майна цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою Київська область, Макарівський район, село Калинівка, вулиця Київська, 43, земельної ділянки кадастровий номер 3222755102:00:003:0008 загальною площею 4,9293 га, на якій розташований майновий комплекс та комплекту обладнання для переробки, оформлених протоколами: № 00-0026/12 від 04.02.2013р., № 00-0026/12-1 від 04.02.2013р. № 00-0026/12-2 від 04.02.2013р., та затверджених актами державного виконавця: № 32766964-1/9 від 08.02.2013р., №32766964-2/9 від 08.02.2013р. та №32766964-3/9 від 08.02.2013р.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2015р. рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2014р. у справі № 911/4822/13 залишено без змін.
Судовими рішення по цій справі зокрема встановлено, що 06.01.2012р. між Державною виконавчою службою України та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД ОСОБА_4” було укладено генеральний договір №2 про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень (далі-генеральний договір №2).
28.12.2012 між Державною виконавчою службою України та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД ОСОБА_4” було укладено договір №00-0026/12 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), аукціону з реалізації арештованого рухомого майна (далі-договір №00-0026/12). Пунктом 1.3 договору №00-0026/12 зазначено, що на прилюдні торги/аукціон передається цілісно-майновий комплекс, арештований при виконанні виконавчих документів наказ №26/058-11 господарського суду Київської області від 03.05.2012 про стягнення з Закритого акціонерного товариства “Макарово” на користь Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” 27 196683,01 грн. Наказ №26/064-11 виданий 28.05.2012 Господарським судом Київської області про стягнення з Закритого акціонерного товариства “Макарово” на користь Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” 15726363,74 грн.
28.01.2013 наказом Державної виконавчої служби України № 7/2 ТОВ “ТД ОСОБА_4” виключено з переліку спеціалізованих організацій, з якими органами державної виконавчої служби можуть укладатися договори про реалізацію арештованого майна, за порушення вимог Генерального договору № 2 про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень, від 06.01.2012. Даний договір розірвано Державною виконавчою службою України в односторонньому порядку та договори про реалізацію арештованого державними виконавцями майна, укладені органами державної виконавчої служби з цією організацією та філіями. У зв'язку із зазначеним, ТОВ “ТД ОСОБА_4” втратило право здійснювати реалізацію арештованого державними виконавцями майна; зобов'язано припинити передачу арештованого державними виконавцями майна на реалізацію ТОВ “ТД ОСОБА_4” та його філіям, розірвати укладені органами державної виконавчої служби з ТОВ “ТД ОСОБА_4” та його філіями договори про реалізацію арештованого державними виконавцями майна, яке не було реалізоване до моменту виключення підприємства з вищевказаного переліку.
Отже підставою для визнання результатів торгів недійсними стало вчинення їх ТОВ “ТД ОСОБА_4” після втрати відповідних повноважень та виключення з переліку спеціалізованих організацій, що мали право здійснювати реалізацію арештованого майна.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2015 по справі № 911/2419/15, що набрало законної сили ЗАТ «Макарово» відмовлено у задоволенні позову до ТОВ «Рейкон», третя особа ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсним свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації речових прав щодо спірного майна з підстав невірного обрання способу захисту порушеного права, яким може бути лише віндікаційний позов.
Посилаючись на факти встановлені рішеннями господарського суду Київської області від 17.10.2014р. по справі № 911/4822/13 та господарського суду м. Києва від 13.08.2015 по справі № 911/2419/15, що, на думку позивача, мають преюдиціальне значення для розгляду цієї справи, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить витребувати майно із чужого незаконного володіння, а саме: цілісно-майновий комплекс загальною площею 8276,00 кв.м., що знаходиться за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул. Київська 43 та в цілому складається з 12 будівель; земельну ділянку, кадастровий номер 3222755102:00:003:0008 загальною площею 4,9293га у межах згідно з планом, розташованої за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул.. Київська, 43, на якій розташований майновий комплекс, цільове призначення земельної ділянки: для промислового використання (виробництво харчових продуктів); комплект обладнання для переробки курячих яєць у комплектації, який знаходиться за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул.. Київська, 43.
Дослідивши обставини справи, надані суду докази суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
1. Позивачем не доведено факту порушення його права, якому б кореспондував, обраний позивачем спосіб захисту - подання позову про витребування майна.
Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб (Постанова Верховного Суду України від 17.12.2014 року).
Досліджуючи це суд виходить з того, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Звертаючись з розглядуваним позовом до суду позивач посилається на необхідність судового захисту його порушеного права у спосіб витребування майна від відповідача, що набув право власності на це майно на прилюдних торгах з реалізації арештованого майна на стадії виконавчого провадження, результати яких в подальшому було визнано недійсними.
При цьому позивачем жодним чином не доведено, що задоволення його позову призведе до бажаних результатів - відновлення його прав власника, адже підстави для реалізації зазначеного майна на торгах на виконання рішень господарського суду Київської області від 18.04.2012р. по справі №26/058-11 та від 10.05.2012р. у справі № 26/064-11 не відпали. Про це зокрема зазначено і в постанові ВГСУ по справі № 911/2419/15.
З огляду на обставини справи, з моменту опису та арешту майна, а також приймаючи до уваги, що весь комплекс майна, що було реалізовано на прилюдних торгах 04.02.2014, був предметом відповідних договорів застави та іпотеки, право власності позивача було обтяжено на користь ПАТ «КБ «Надра» та подальша доля цього майна вже не в повній мірі, а після опису та арешту майже взагалі не залежала від волевиявлення позивача, хоча до моменту проведення торгів він і був його власником.
Таким чином, витребування майна на його користь, вочевидь, не призведе до поновлення його прав та охоронюваних законом інтересів, адже не зробить можливим вільне володіння, користування та розпорядження цим майном, та єдиним наслідком такого рішення суду має бути його подальша повторна реалізація.
Наведене дає суду привід дійти висновку, що навіть за умови формального визнання недійсними результатів торгів, проведених 04.02.2014 з реалізації майна позивача, недотримання всіх вимог закону під час їх проведення не обов'язково матиме своїми наслідками витребування майна від його набувача.
В межах цієї справи задоволення позову про витребування майна цілком вірогідно призведе чи має призвести до поновлення процедури реалізації майна, та з огляду на те, що судами, що вже надавали оцінку проведеним торгам, не встановлено жодних інших порушень вимог законодавства, окрім втрати спеціалізованою організацією своїх повноважень, задоволення позову про витребування майна на користь позивача, з цих підстав, свідчило б про суто формальний підхід суду до розглядуваної справи, адже в перебігу її розгляду судом не встановлено того, що право позивача є таким, що порушено та підлягає судовому захисту, як не встановлено і взаємозв'язку між змістом порушеного права та обраним позивачем способом його захисту.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги обмежився посиланням на обставини встановлені рішенням господарського суду Київської області від 17.10.2014р. по справі № 911/4822/13, яким визнано недійсними результати прилюдних торгів, а також на обставини встановлені рішенням господарського суду м. Києва по справі від 13.08.2015 по справі № 911/2419/15, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів, жодним чином не обґрунтовуючи суті свого порушеного права, з урахуванням обставин, що викладені вище, адже підстави з яких визнано недійсними прилюдні торги, як власно і висновки суду по справі № 911/2419/15, не дають підстав дійти висновку про створення для суду преюдиціального обов'язку задовольнити позов про витребування майна за відсутності належного обґрунтування позивачем суті та змісту порушеного суб'єктивного права з метою захисту якого подано розглядуваний позов.
Оскільки позивач жодним чином не заперечує факту існування станом на час проведення торгів заборгованості перед ПАТ «КБ «Надра» у розмірі, визначеному рішеннями господарського суду Київської області від 18.04.2012р. по справі №26/058-11 та від 10.05.2012р. у справі № 26/064-11, та, відповідно, правомірності процедури опису та арешту майна, що стало предметом спірних торгів/аукціону, визначення початкової ціни майна, вибуття його з метою реалізації, правомірності прийняття державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу ПАТ «КБ «Надра», прийнятої у зв'язку із частковим погашенням його вимог та відсутністю іншого майна боржника (позивача по справі), на яке могло бути звернуто стягнення, суд вважає, що витребування майна на користь позивача не призведе до поновлення його прав, адже може призвести лише до повторного виставлення цього майна на прилюдні торги з метою погашення вимог ПАТ «КБ «Надра», тобто не призведе та не може призвести до поновлення прав позивача, що зумовлює висновки суду про відмову в задоволенні позову.
2. Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги про витребування майна посиланням на положення ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, що надають власнику майна право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Як вбачається зі змісту наведених положень Закону позивачем за таким позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем має бути незаконний володілець майна власника.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень станом на час розгляду справи власником спірного майна є відповідач по справі.
Захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндікаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (постанови ВСУ від 04.12.2012 у справі №26/133, від 11.12.2012 у справі №56/68 та від 29.04.2015 у справі №903/134/13-г).
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права за своїми ознаками відповідає способу захисту, визначеному п. 4 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України - відновлення становища, яке існувало до порушення.
Власник може захистити порушене право із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК, у тому числі у випадках, зазначених у ст. 388 ЦК, за позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння. У разі здійснення державної реєстрації права власності за набувачем неправомірно відчуженого майна права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК за позовом про визнання права власності та скасування внесеного за заявою набувача запису до Державного реєстру (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). (ОСОБА_5 Верховного Суду України практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України, з офіційного веб-сайту Верховного Суду України, розділ «Узагальнення судової практики»).
Наведене дає суду підстави дійти висновку, що віндикаційний позов може бути задоволено лише за наявності доказів приналежності майна позивачу, факту вибуття цього майна із володіння, факту неправомірного перебування цього майна у володінні іншої особи, яка володіє ним без відповідної правової підстави.
В межах розглядуваної справи позивачем не доведено приналежності права власності на спірне майно, станом на час розгляду справи власником майна є відповідач, що позбавляє позивача права на використання правового механізму визначеного ст. 388 Цивільного кодексу України щодо повноважень на витребування майна із володіння відповідача.
Зважаючи на принцип диспозитивності судового процесу та враховуючи відсутність у позивача статусу власника спірного майна, позовні вимоги про його витребування задоволенню судом не підлягають також і з цих підстав.
3. Вирішуючи спір про витребування майна на суд покладається обов'язок щодо встановлення всіх фактів, визначених ст. 387 та 388 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися, якщо набувач майна знав чи міг знати про відсутність у продавця повноважень на відчуження.
В межах розглядуваної справи, позивачем не доведено та судом не встановлено того факту, що відповідач міг знати про обмеження повноважень ТОВ «ТД ОСОБА_4» на проведення торгів.
На користь висновків про його необізнаність про відсутність повноважень на проведення торгів може свідчити факт перерахування ним коштів на користь Державної виконавчої служби України, факт їх подальшого розподілення, зокрема на користь ДВС України та перерахування на користь стягувача.
Таким чином ДВС України, навіть за умови настання факту розірвання договору із ТОВ «ТД ОСОБА_4», прийняла від відповідача грошові кошти, отримані внаслідок проведених торгів, та здійснила їх подальший розподіл, в тому числі на користь держави (10% від суми реалізації).
Наведене свідчить про те, що хоча торги і було проведено після припинення повноважень на проведення торгів, але з огляду на подальше погодження дій ТОВ «ТД ОСОБА_4» з проведення торгів, що полягало у отриманні грошових коштів від відповідача за продане майно, відповідач був позбавлений можливості довідатися про відсутність у ТОВ «ТД ОСОБА_4» повноважень на проведення торгів.
Наведене свідчить про те, що відповідач, що погодився приймати участь у прилюдних торгах з реалізації арештованого в межах виконавчого провадження майна, мав справедливе очікування, що держава, в особі державної виконавчої служби, належним чином контролює порядок проведення виконавчого провадження та передає майно на реалізацію установі, яка має на це відповідні повноваження.
Так само відповідач міг справедливо розраховувати і на те, що якщо держава з тих чи інших причин буде вважати, що спеціалізована організація із якою укладено угоду на організацію та проведення прилюдних торгів/аукціонів, не може в подальшому здійснювати свої повноваження, вона забезпечить, як своєчасне повідомлення про це усіх зацікавлених осіб та сама не сприятиме своїми діями на продовження виконання такою організацію повноважень на проведення торгів.
Як видно держава в особі державної виконавчої служби не тільки не дотрималася своєї функції з контролю за процесом виконання судового рішення, а ще і своїми діями з прийняття від відповідача грошових коштів отриманих внаслідок торгів, що було проведено неповноважною особою, часткове звернення їх на користь державного бюджету та здійснивши подальше перерахування їх на користь стягувача, оформлення акту про придбання майна з прилюдних торгів та надаючи сприяння у оформленні відповідачем правовстановлюючих документів на реалізоване майно, дала відповідачу додаткові підстави бути впевненим у дотриманні процедури придбання майна з прилюдних торгів на стадії виконання судового рішення.
Суд, кваліфікуючи дії держави, як недбале ставлення до своїх обов'язків, також приймає до уваги те, що і ТОВ «ТД ОСОБА_4», якщо і було повідомлено про обмеження його повноважень, то у спосіб, що не виключав виникнення у осіб, що приймали участь у торгах хибного враження про наявність у спеціалізованої організації необхідних повноважень, адже як встановлено рішенням господарського суду Київської області від 17.10.2014 по справі № 911/4822/13 ТОВ «ТД ОСОБА_4» було виключено з переліку спеціалізованих організацій лише наказом державної виконавчої служби № 7/2 від 28.01.2013, а торги з реалізації майна позивача було проведено вже 04.02.2013, що дає суду також привід обґрунтовано сумніватися в можливості, як для ТОВ «ТД ОСОБА_4» так і для відповідача по справі довідатися про втрату ТОВ «ТД ОСОБА_4» повноважень на проведення торгів.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.
Лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09. № 9).
При цьому, згідно з ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, добросовісність набувача презюмується, адже положеннями вказаної статті встановлено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду.
Обставини, що наведені вище, дають суду підстави констатувати, що відповідач не знав та не міг знати про відсутність відповідних повноважень у ТОВ «ТД ОСОБА_4» на проведення торгів, а, отже, з урахуванням оплатності правочину, є добросовісним набувачем спірного майна витребування якого можливо лише із дотриманням вимог ст. 388 Цивільного кодексу України.
4. Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що майно вибуло із його володіння поза межами його волі.
Надаючи доводам сторін, в цій частині, належну юридичну оцінку суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
Як вже зазначалося проведенню торгів з реалізації майна передувало його опис та арешт. В матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про незгоду позивача із цим арештом та описом, про факт їх оскарження посилання на порушення державним виконавцем черговості звернення стягнення на майно, наявність іншого майна, на яке могло бути звернуто стягнення.
Наведене є свідченням того, що позивач розуміє про втрату ним, з моменту опису та арешту майна на стадії виконання судового рішення, певного об'єму прав щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.
З матеріалів справи також вбачається, що продане майно було предметом договорів іпотеки та застави, складених на користь ПАТ «КБ «Надра», що власне і дозволило державному виконавцю передати на реалізацію заставне майна в процесі виконання рішення суду про стягнення з позивача на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором.
Наявність у спірного майна статусу заставного, іпотечного майна, за змістом цих правовідносин, вже передбачає певне обмеження прав власника (позивача) на вільне володіння та розпорядження цим майном, та наділяє банк правом задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна і у позасудовий спосіб, здійснивши оформлення на себе права власності чи здійснення відчуження цього майна на користь третіх осіб.
За таких обставин, статус цього майна означає, що позивач був обізнаний з приводу того, що у разі настання прострочення виконання ним зобов'язань за кредитним договором, він може частково чи повністю бути позбавлений права власності на це майно, що відповідно, передбачає цілком вірогідну втрату і права володіння цим майном, що в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що вибуття спірного майна із володіння позивача презюмується фактом його перебування в заставі/іпотеці в інтересах банку, та настає у разі прострочення виконання зобов'язань позивача перед банком.
Наведене не виключало і можливості здійснити звернення стягнення на заставне майно шляхом його продажу на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішень суду про стягнення з позивача кредитної заборгованості, що, власне, і відбулося.
Викладене у сукупності дає підстави дійти висновку, що спірне майно могло вибути із володіння позивача без врахування його волі, адже він, як власник цього майна, погодився на передання його в іпотеку/заставу, тим самим погодившись на часткове обмеження своїх повноважень власника, зокрема щодо права вільного ним розпорядження та у разі такого розпорядження від його імені втрачав права щодо володіння.
Отже сам по собі факт вибуття спірного майна із володіння позивача без врахування його волі, з урахуванням примусового характеру його відчуження від його імені, не може бути підставою для витребування майна від добросовісного набувача, адже в такому випадку слід виходити з того, що майно вибуло з володіння позивача з його волі.
Така позиція суду ґрунтується в тому числі і на правових висновках Верховного Суду України, викладених в листі від 01.07.2013 «ОСОБА_5 деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» (розділ «Набуття права власності за результатами прилюдних торгів»).
Так, Верховний Суд України в цьому листі зазначив, що у разі проведення відчуження майна з прилюдних торгів у порядку виконавчого провадження власник майна не є їх організатором і не виступає продавцем, оскільки його майно відчужується примусово. Майно, що є предметом застави (іпотеки) та продане на прилюдних торгах, не є таким, що вибуло з володіння боржника поза його волею.
5. Майно продане в порядку, встановленому для виконання судового рішення.
Згідно приписів ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано у добросовісного набувача якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Закону України «Про виконавче провадження».
Як вже зазначалося прилюдні торги з реалізації майна позивача було проведено в порядку встановленому для виконання судового рішення, який включає в себе опис та арешт майна, звернення на нього стягнення в межах виконавчого провадження, передачу його на реалізацію спеціалізованій установі, та оформлення результатів проведених торгів, шляхом затвердження державним виконавцем відповідних актів про проведення торгів/аукціону та проведення розрахунків.
На думку суду положення ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України щодо неможливості витребування майна набутого в порядку, встановленому для виконання судового рішення - це встановлена законом додаткова гарантія саме для набувача майна.
Тобто, якщо положенням ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України дозволяє витребувати майно у добросовісного набувача за певних умов (загублене власником, викрадене чи вибуло із володіння поза межами волі) то ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України можна розуміти як таку, що не передбачає можливості витребування майна у набувача в порядку встановленому для виконання судового рішення навіть за наявності перелічених у ч. 1 цієї статті умов.
Тим самим держава гарантує, що ризики від недотримання порядку виконання рішення суду мають покладатися на неї, а недоліки порядку виконання рішення суду та їх наслідки не можуть перекладатися на набувачів майна.
Отже, в цій частині наведене положення Цивільного кодексу України в повній мірі направлене на забезпечення реалізації принципу правової визначеності, та юридичної безпеки та стабільності цивільного обороту. Наведене положення закону дає набувачу майна підстави бути переконаним в тому, якщо він придбає майно в порядку встановленому для виконання судового рішення воно не може бути витребувано у нього.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам. Відповідно, юридична безпека цивільного обороту означає стійкість нормативних орієнтирів і впевненість в тому, що вони будуть втіленими в життя, в тому числі і шляхом усталеної практики їх застосування судами. Принцип правової визначеності є складовою частиною принципу верховенства права.
Таким чином, погоджуючись на участь у прилюдних торгах, що проводяться на стадії виконавчого провадження особами (держава в особі державної виконавчої служби та спеціалізована організація, що нею залучається) через приписи ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України набувач майна отримує від держави додаткові гарантії безпечності вчиненого правочину, без ризиків настання негативних наслідків у вигляді можливості витребування у нього набутого майна.
Інше розуміння наведеного положення закону фактично нівелює його (ч.2 ст. 388 ЦК України) дію, а, отже, є неприпустимим.
Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Київської області від 17.10.2014р. по справі № 911/4822/13 торги було визнано недійсними з тих підстав, що спеціалізована організація на стадії проведення торгів вже втратила відповідні повноваження.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що до відповідача не може бути застосовано положення ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки він набув майно в порушення (торги визнано недійсними) порядку встановленого для виконання судового рішення та, відповідно, позбавляється гарантій встановлених зазначеною нормою закону.
В обґрунтування зазначеної позиції позивач посилається на низку судових рішень з аналогічних питань де суд прийшов до висновку, що якщо прилюдні торги визнано недійсними, особа не може вважатися такою, що придбала майно в порядку встановленому для виконання судового рішення, адже такий порядок було порушено, а майно може бути витребувано від набувача. Зокрема позивач посилається на постанову ВСУ від 03.10.2011 року.
В зазначеній постанові Верховного Суду України викладено правову позицію, згідно якої до висновку про те, що продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів як добросовісного набувача, у якого майно не може бути витребуване власником за будь-яких умов, Вищий господарський суд України дійшов з порушенням вимог частини 2 статті 388 ЦК України, що містить заборону витребування майна у добросовісного набувача тільки в тому випадку, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.
За змістом ч. 3, ч. 4 ст. 82 ГПК України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111- 16 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Реалізуючи своє право не застосовувати правову позицію, викладену в постанові ВСУ суд приймає до уваги ту обставину, що за змістом зазначеної постанови ВСУ можна дійти висновку про те, що судами попередніх інстанції у межах тієї справи було встановлено такі порушення під час проведення торгів, що свідчать взагалі про їх безпідставне проведення, адже було встановлено відсутність підстав для примусової реалізації майна позивача в тій справі, зокрема за відсутності необхідності реалізації всього майна боржника для задоволення вимог стягувача та сплати всіх витрат на виконавче провадження, а також за умови відкладення виконавчих дій, коли як в межах розглядуваної справи майно описано та передано на реалізацію, підлягало примусовому відчуженню та обмежень прав позивача допущено не було.
Таким чином, в наведеній постанові висновки ВСУ ґрунтуються на обставинах справи, що в значній мірі відмінні від тих, що є предметом дослідження у цій справі.
Як вже зазначалося торги з реалізації майна позивача було визнано недійсними з суто формальних підстав, що жодним чином не вплинули на права та охоронювані законом інтереси позивача. Позивачем жодним чином не спростовується ані підставність опису та арешту майна, правильності визначення його вартості, правомірності передачі його на реалізацію, існування для цього відповідних підстав, наявність заборгованості перед стягувачем, з метою погашення якої торги проводилися, відсутність іншого майна, за рахунок якого вимоги стягувача могли бути задоволені.
Отже торги та їх наслідки визнано недійсними з формальних міркувань, а витребування майна на користь позивача, жодним чином не впливає на його обов'язок щодо повного виконання судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, вже після проведення торгів відповідачем 05.02.2013 року було проведено відповідну оплату на користь Державної виконавчої служби України та грошові кошти надійшли на адресу державної виконавчої служби України після чого їх розподілено на користь стягувача та державного бюджету.
Вже після видання наказу від 28.01.2014 яким припинено повноваження ТОВ «ТД ОСОБА_4» на проведення торгів, державна виконавча служба України 08.02.2013 оформлює акт про проведення торгів, що став підставою для подальшого оформлення свідоцтв про придбання майна та реєстрації права власності за відповідачем.
04.04.2014 державний виконавець приймає постанову про повернення виконавчого документу, в якій відображено розподіл грошових коштів, отриманих від реалізації майна позивача та відсутність підстав для здійснення подальших виконавчий дій як з підстав відсутності іншого майна на яке могло бути звернути стягнення так і зв'язку із перебуванням позивача у стані припинення.
Як вбачається, судом в межах справи № 911/4822/13 встановлено не порушення порядку виконання судового рішення, а порушення порядку реалізації, що не є тотожними поняттями.
До порядку виконання судового рішення можна віднести правомірне відкриття виконавчого провадження, проведення опису та арешту майна, здійснення його оцінки та передачу майна спеціалізованій організації з метою організації процедури продажу майна.
З матеріалів справи вбачається, що порядок виконання рішення було дотримано, адже виключення ТОВ «ТД ОСОБА_4» з переліку спеціалізованих організацій відбулося за наказом Державної виконавчої служби України вже після передачі йому майна на реалізацію.
А факт проведення торгів організацією, що вже втратила відповідні повноваження можна кваліфікувати сам як порушення порядку реалізації майна - продаж його особою, що не мала на це відповідних повноважень, що жодним чином не вплинуло не тільки на права боржника, позивача по справі, але і на завершення процедури (порядку) виконання судового рішення, оскільки Державна виконавча служба України, що ніби припинила повноваження ТОВ «ТД ОСОБА_4», все ж отримала грошові кошти від набувача майна та провела їх відповідний розподіл, чим фактично погодила від імені держави правочин, вчинений ТОВ «ТД ОСОБА_4» з перевищенням повноважень.
Наведене дає суду підстави дійти висновку, що хоча результати торгів, що проведено 04.02.2013 з реалізації майна позивача і визнано недійсними, але фактичні обставини справи свідчать про те, що майно було реалізовано, грошові кошти по боргах позивача розподілено на користь стягувача, та бюджету, що є свідченням набуття відповідачем майна саме в порядку, встановленому для виконання судового рішення, адже для його суб'єктивного уявлення торги відбулися саме в межах виконавчого провадження, в порядку, встановленому для виконання судового рішення, підстави для їх проведення існували, а, отже, він має право справедливо розраховувати на застосування до нього гарантій, передбачених ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України.
При цьому суд має констатувати, що задоволення позову за викладених обставин, призведе до невиправданого втручання судом, у право власності відповідача, що може кваліфікуватися як порушення судом частини першої протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
6. Згідно статті першої протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна і Порядком реалізації арештованого майна у разі продажу майна на прилюдних торгах договір купівлі-продажу не укладається. Наведені положення законодавства, що діяло станом на час проведення торгів, передбачає певний порядок оформлення результатів прилюдних торгів, а саме: складання державним виконавцем або організатором аукціону акта про проведені прилюдні торги (аукціон); затвердження його начальником відповідного органу державної виконавчої служби або судом, який прийняв рішення про звернення стягнення на заставлене майно, або нотаріусом, що вчинив виконавчий напис. На підставі зазначеного акта нотаріус видає переможцю свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Підставою для вчинення цієї нотаріальної дії є звернення до нотаріуса набувача майна та подання документів, які безспірно підтверджують факт набуття права власності на це майно внаслідок проведення прилюдних торгів (аукціону). Видача свідоцтва є посвідченням факту про належність переможцю на праві власності майна, яке придбане з прилюдних торгів (аукціону).
Свідоцтво, видане на нерухоме майно, відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягає державній реєстрації.
Отже, на підставі зазначених законодавчих норм моментом виникнення права власності для нерухомого майна, придбаного з прилюдних торгів (аукціону), є момент реєстрації прав на нього.
З урахуванням викладеного відповідач набув право власності на майно, а отже позбавлення його цього права у спосіб задоволення позову попереднього власника майна має вирішуватися судом із дотриманням відповідних гарантій, встановлених, окрім іншого, частиною першою протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведені положення накладають на суд необхідність дослідження того, чи не призведе задоволення позову до надмірного, невиправданого втручання державою у право власності відповідача, чи має таке втручання легітимну мету та чи не призведе таке втручання до порушення принципу пропорційності між переслідуваною метою - забезпечення належного порядку відчуження власності, в тому числі примусового та наслідками, до яких таке втручання може привести по відношенню до набувача майна.
Відповідаючи на питання чи можна вважати виправданим, у спосіб прийняття судом відповідного рішення, позбавлення відповідача права власності на придбане ним майно на прилюдних торгах, проведених в межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення суд приходить до наступних висновків.
Дійсно Конвенція з прав людини та основоположних свобод надає державі право втручатися в тому числі у право власності приватної особи але лише за для досягнення легітимної мети - захист суспільних інтересів, дотримання законності під час проведення примусового відчуження майна.
Суд розуміє, що торги з реалізації майна позивача проведено з порушенням процедури, що стало наслідком дій держави, в особі Державної виконавчої служби України, що не забезпечила належний порядок проведення таких торгів.
Позивача можна певною мірою віднести до потерпілої особи від таких дій держави, адже його майно продано особою, що була позбавлена на момент проведення торгів відповідної компетенції та повноважень.
Але задоволення позову про витребування майна призведе до ситуації коли всі ризики та негативні наслідки від дій держави під час здійснення примусового виконання рішення суду будуть покладені на відповідача, що також поставить його у становище потерпілої особи.
Зважуючи ступінь необхідного втручання держави з метою дотримання справедливого балансу між негативними наслідками, що зазнали позивач та відповідач, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову.
При цьому судом враховано, про що вже зазначалося вище, що хоча майно і було продано особою, що на момент проведення торгів вже втратило відповідні повноваження, це не вплинуло істотним образом на права та охоронювані законом інтереси позивача, позивач є особою, що зобов'язана була виконати рішення суду добровільно та справедливо була поставлена в умови примусового виконання рішення суду, боргові зобов'язання позивача значною мірою було погашено шляхом перерахування грошових коштів від продажу майна на користь стягувача та позивач не запропонував у межах розглядуваної справи справедливої компенсації втрат відповідача чи механізму її отримання, позивач станом на час розгляду справи перебуває у стані банкрутства та отримання відповідачем належної компенсації його втрат є вкрай ускладнене чи взагалі неможливим, повернення майна на користь позивача призведе до необхідності проведення повторних торгів, що, очевидно, може жодним чином не покращити становище позивача, порівняно із тим, яке він має станом на час розгляду цієї справи, а повторна участь відповідача у таких торгах є маловірогідною чи ускладненою, адже він вже сплатив за недійсними торгами значну суму коштів, яку йому жодним чином не відшкодовано та навіть не запропоновано спосіб у який такі гроші могли бути повернуті.
Наведене у сукупності дає суду підстави дійти висновку, що порушення, що допущено державою під час організації та порядку проведення прилюдних торгів, встановлено судовим рішенням з ініціативи позивача, який отримав у такий спосіб певною мірою задоволення своїх інтересів через визнання факту порушення державою своїх функцій контролю над належним способом здійснення виконавчого провадження та порядку примусового відчуження майна.
Водночас, таке порушення не може породжувати легітимного обов'язку чи права для суду створити своїм рішенням про витребування майна передумови для продовження вчинення державою порушення суб'єктивних прав відповідача та витребування у нього майна на користь позивача.
Придбання відповідачем майна, в порядку встановленому для виконання судового рішення, накладає на суд обов'язок із дотримання наданих йому гарантій, передбачених як ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не зав про відсутність у продавця права продавати, а вибуття майна з володіння позивача відбулося з його волі чи, принаймні, його воля, з огляду на примусовий характер продажу майна, взагалі має не враховуватися, так і ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України, адже здебільшого порядок виконання рішення суду було дотримано та проведення торгів не призвело до порушення прав та інтересів позивача, що в сукупності із положеннями статті першої протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову №б/н від 20.01.2016, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.
Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, з матеріалів справи судом також не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
У судовому засіданні 19.05.2016. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 24.05.2016.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Р.М. Колесник