24.05.16р. Справа № 904/3340/16
За позовом Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа", м.Дніпродзержинськ
до Житлово-будівельного кооперативу № 38, м. Дніпродзержинськ
про стягнення 44 675,18 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
секретар судового засідання Найдьонова Я.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 00.01.186 від 01.03.16р.
від відповідача: ОСОБА_2, голова правління
Ухвалою господарського суду від 26.04.16р. порушено провадження у справі № 904/3340/16 за позовом Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" (далі - позивач) до Житлово-будівельного кооперативу № 38 (далі - відповідач) про стягнення 44 675,18 грн. Справу призначено до розгляду на 24.05.16р.
24.05.16р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав, просив суд припинити провадження у справі № 904/3340/16 та застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин, про що також зазначено у відзиві, який долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 24.05.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -
01.10.1996р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання № 283 (далі - Договір).
Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору, станом на 31.12.2004р. відповідачу була поставлена теплова енергія на суму 64 656,66 грн. Проте, в порушення строків визначених у п. 3.1. Договору, відповідач не здійснив оплату за поставлену теплову енергію в повному обсязі, сплативши 31.03.2006р. лише 19 981,48 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на сьогоднішній день складає 44 675,18 грн.
Позивач зауважує, що на адресу відповідача листом від 28.03.16р. був направлений для підписання акт звірки взаєморозрахунків по спірному Договору.
У зв'язку з ухилення відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань по сплаті грошових коштів за поставлену теплову енергію, позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 44 675,18 грн.
Відповідач вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, а провадження по справі підлягає припиненню з наступних підстав.
Відповідач звертає увагу суду на той факт, що:
- в позовній заяві позивач не наводить період, за який стягується заборгованість. Крім того, відповідно до норм ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Жодного доказу надання послуг з теплопостачання у період з 01.12.2004 року по невідому дату стягнення позивачем не надано, що унеможливлює встановити розмір заборгованості та період її нарахування.
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2010р. у справі №3/408-09, за позовом Комунального підприємства «Дніпродзержинськтепломережа» (правонаступником якого внаслідок перейменування є Комунальне підприємство Дніпродзержинської міської ради «Дніпродзержинськтепломережа»), було стягнуто з відповідача заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 54 835,20 грн., пеню у розмірі 2 136,06 грн. За наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2010р. № 3/408 та заявою стягувача (позивача по справі) було відкрито виконавче провадження про примусове стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості. Після виконання відповідачем (боржником) зазначеного рішення суду в повному обсязі, старшим державним виконавцем Баглійського ВДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції ОСОБА_3 27.08.2010 р. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №17420850 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження". Виконання вищезазначеного рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2010р. по справі №3/408-09 підтверджується безпосередньо позивачем - надання прокурору м.Дніпродзержинська листа від 29.03.2011р. № 0009.0490/1 в якому позивач зазначає, що станом на 29.11.2010р. відповідачем сплачено 54 835,20 грн., додатком до якого є аналіз погашення заборгованості за послуги теплопостачання згідно з рішеннями суду у період з 01.01.2010р. по 28.03.2011р.
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2015р. у справі №904/9952/14 стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 26 565,77 грн., пеню у розмірі 2 134,41 грн. Відповідно до довідки позивача за №00.09.1034/1 від 08.12.2015р. сума основного боргу була погашена.
Враховуючи наведене вище, з урахуванням ст. 80 ГПК України, якщо є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, провадження по справі має бути припинено.
Крім того, з урахуванням ст.ст. 256, 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки, в межах яких позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
Відповідач зауважує, що в позовній заяві позивач лише зазначає про наявність заборгованості за поставку теплової енергії відповідачу у сумі 44 675,18 грн., при цьому не зазначає період виникнення цієї заборгованості. Додатками до позову є лист від 28.03.2016р. №0009.0422/1 на адресу відповідача з якого вбачається, що направлено відповідачеві акт звіряння взаємних розрахунків станом на 23.03.2016 р. за договором № 283 від 01.10.1996р. В Акті звіряння зазначено, що період за який стягується заборгованість визначений з 01.12.2004р. без визначення кінцевої дати, але станом на 31.12.2004р. Оплата за цим актом звіряння у сумі 19 981,48 грн. була здійснена 31.03.2006р., з залишком нарахованої суми заборгованості 44 675,18 грн. Тобто, починаючи з 01.04.2006р. почався відлік позовної давності. Таким чином, про порушення свого права позивачеві було відомо вже 31.03.2006р. За захистом свого права та інтересу, який, як вважає позивач порушений відповідачем, позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області лише у квітні 2016 р., тобто після спливу строку позовної давності більш ніж на 10 років.
Враховуючи, що відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення, тому керуючись ст. 22 ГПК України, відповідач просить застосувати строк позовної давності, який позивач не просить поновити, і не обґрунтовує підстави пропуску строку позовної давності.
На підставі наведеного вище, керуючись ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, ст.ст. 22, 80 ГК України, відповідач просить суд припинити провадження у справі №904/3340/16 та застосувати позовну давність, внаслідок її пропуску позивачем.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки:
- Позивач не надав суду належні та допустимі докази того, що за спірним Договором позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 64 656,66 грн., а саме: Акти прийому-передачі, рахунки на оплату, попередження про не оплату (п. 3.1. Договору).
- З матеріалів справи не можливо встановити та позивачем не підтверджено період постачання теплової енергії за спірним Договором на загальну суму 64 656,66 грн.
- Відповідачем було заявлено про застосування позовної давності. Господарським судом встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки відповідно до Акту звіряння заборгованість у розмірі 64 656,66 грн. виникла 31.12.2004р., оплата у розмірі 19 981,48 грн. була здійснена 31.03.2006р. з залишком нарахованої суми заборгованості 44 675,18 грн. Тобто, починаючи з 01.04.2006р. почався відлік позовної давності. За захистом свого права та інтересу, який, як вважає позивач порушений відповідачем, позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області лише у 21.04.2016р., тобто після спливу строку позовної давності більш ніж на 10 років. Позивачем не було заявлено клопотання про відновлення строку з зазначенням поважних причин щодо пропущення строку позовної давності.
Господарський суд не бере до уваги рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2010р. по справі № 3/408-09 та від 17.03.2015р. по справі № 904/9952/14, оскільки по вказаним справам позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконання відповідачем вимог договору № 32т на відпуск теплової енергії від 01.11.2007р., а дана справа № 904/3340/16 стосується правовідносин щодо виконання договору на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання № 283 від 01.10.1996р.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 256, 257, 258, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову - відмовити.
Витрати по справі покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 27.05.16р.
Суддя ОСОБА_4