23.05.16р. Справа № 904/3389/16
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТОКОМБУД", м.Дніпропетровськ
до комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості за договором №2016/01/05/о від 15.02.2016р. про закупівлю послуг з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення та з ліквідації аварій на внутрішньоквартирних мережах
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 08.04.16р.;
від відповідача: представник ОСОБА_2 - довіреність № 204 від 06.04.16р.
26.04.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю "Містокомбуд", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 586118,34грн. основної заборгованості; 16643,48грн. пені; 1134,78грн. трьох відсотків річних; 2008,00грн. інфляційних втрат.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви від 25.04.2016р. за вих.№б/н ухвалою суду від 28.04.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 19.05.2016р.
Суд оголошував перерву з 19.05.2016р. до 23.05.2016р.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 19.05.2016р.
Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 19.05.2016р.
23.05.2016р. господарський суд продовжив розгляд справи по суті.
Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.
Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
Суд заслухав пояснення представників сторін щодо предмету позову.
В судовому засіданні дослідженні наявні в матеріалах справи та надані сторонами докази.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 23.05.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -
15.02.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Містокомбуд" (далі по тексту - позивач, учасник) та комунальним підприємством "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено договір №2016/01/05/о про закупівлю послуг з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення та з ліквідації аварій на внутрішньоквартирних мережах (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого учасник зобов'язується у 2016 році надавати замовникові послуги згідно ДК 016:2010 код 43.22.1 Монтаж водопровідних, каналізаційних, систем опалювання, вентиляції та кондиціювання повітря / Послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення та з ліквідації аварій на внутрішньоквартирних мережах (далі по тексту - послуги) у житловому фонді згідно переліку (додаток №1 до договору).
Місячна вартість надання послуг цього договору 390000,00грн. з ПДВ (пункт 2.1 договору).
До п'ятого числа місяця, наступного за звітним учасник дає замовнику акти виконаних робіт (далі по тексту - акти) і рахунок на оплату. Замовник підписує акти, засвідчує підпис печаткою і у 3-денний термін повертає один примірник актів учаснику. На підставі підписаних актів та рахунку учасника, замовник здійснює розрахунок за виконані роботи протягом десяти днів з дати підписання (пункт 2.2 договору).
Підпунктом 3.3.1 пункту 3.3 договору визначено, що замовник зобов'язаний проводити оплату за виконані учасником роботи.
Сторони встановили, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України цей договір набирає чинності з 15.02.2016р. та діє до 31.12.2016р. (пункт 6.1 договору).
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач виконав обумовлені договором роботи, а відповідач їх прийняв, що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання виконаних робіт, а саме:
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №11 від 29.02.2016р. на суму 200800,34грн.;
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №24 від 31.03.2016р. на суму 385318,00грн.
Відповідач свій обов'язок з оплати отриманих від позивача робіт не виконав у повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 586118,34грн.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.
Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов та повідомив наступне.
Відповідач визнав факт укладання спірного договору та факт того, що позивачем були надані послуги в лютому - березні 2016 року.
Відповідачем також перевірено правильність розрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат і визначені позивачем суми визнано обґрунтованими.
Виникнення заборгованості за укладеним між сторонами договором зумовлено тим, що протягом терміну виконання робіт відповідно до умов договору та після їх виконання, жодних вимог щодо сплати за виконані роботи у строки встановлені договором позивачем відповідачу не заявлялось.
Відповідач звертає увагу суду, що стягнення з відповідача заборгованості може вплинути на стан розрахункової дисципліни з іншими контрагентами, які на даний час здійснюють виконання поточних ремонтів та технічне обслуговування житлового підприємства.
Позивач надав суду додаткові письмові пояснення та зазначив, що посилання відповідача на ту обставину, що позивачем не пред'являлось вимог про сплату заборгованості, у зв'язку з чим не виникло обов'язку сплатити заборгованість не може братися судом до увагу з огляду на той факт, що обов'язок відповідача оплатити роботи визначений договором.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 586118,34грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Факт отримання відповідачем робіт підтверджується матеріалами справи, а саме акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №11 від 29.02.2016р. на суму 200800,34грн. та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №24 від 31.03.2016р. на суму 385318,00грн., які містяться в матеріалах справи та підписані представниками сторін і скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.
Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані роботи передбачено умовами договору та нормами законодавства.
З огляду на положення пункту 2.2 договору, строк оплати робіт отриманих за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №11 від 29.02.2016р. на суму 200800,34грн. та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №24 від 31.03.2016р. на суму 385318,00грн. є таким, що настав.
Дії відповідача про визнання боргу не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Доказів оплати робіт в сумі 586118,34грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно даного договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Пунктом 4.2 договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати замовник сплачує учаснику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки та відшкодовує заподіяні збитки.
Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 11.03.2016р. по 23.04.2016р. на суму 16643,48грн. (за кожним актом окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 16451,31грн.
Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за період з 11.03.2016р. по 23.04.2016р. на суму 1134,78грн. (за кожним актом окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати за період з 11.03.2016р. по 23.04.2016р. на суму 2008,00грн. (за кожним актом окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Заперечення відповідача з посиланням на ту обставину, що позивачем не пред'являлось вимог про сплату заборгованості не звільняє відповідача від оплати за отримані роботи.
Як слушно вказує позивач обов'язок з оплати за виконані роботи виник згідно з умовами укладеного між сторонами договору.
Господарський суд зазначає, що пред'явлення претензії про сплату боргу не є обов'язковим.
Підстави для відмови в задоволенні позовних вимог відсутні.
В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 9085,84грн., з урахуванням того, що 99,97% позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 509, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради (49127, м.Дніпропетровськ, вул.Агнії Барто, 19; ідентифікаційний код 05451368) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Містокомбуд" (49099, м.Дніпропетровськ, б-р Рубіновий, буд.14; ідентифікаційний код 39397553) 586118,34грн. (п'ятсот вісімдесят шість тисяч сто вісімнадцять грн. 34 коп.) основної заборгованості; 16451,31грн. (шістнадцять тисяч чотириста п'ятдесят одна грн. 31 коп.) пені; 1134,78грн. (одна тисяча сто тридцять чотири грн. 78 коп.) трьох відсотків річних; 2008,00грн. (дві тисячі вісім грн. 00 коп.) інфляційних втрат; 9085,84грн. (дев'ять тисяч вісімдесят п'ять грн. 84 коп.) судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
27.05.2016р.
Суддя ОСОБА_3