Провадження № 22-ц/774/3598/16 Справа № 202/32532/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В.П. Доповідач - Черненкова Л.А.
Категорія 27
23 травня 2016 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Петешенкової М.Ю., Пономарь З.М.
при секретарі - Черкас Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі Андрушівського відділення «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» про визнання припиненим договору поруки, -
26 липня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, за яким просив стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на свою користь заборгованість у розмірі 109 593,47 доларів США за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року та судовий збір за подання позовної заяви; стягнути з відповідачів солідарно на свою користь 10000 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідно до укладеного договору № МА-36-07 від 17.12.2007 року ОСОБА_2 17.12.2007 року отримав кредит у сумі 100 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14.12.2012 року, проте в порушення умов договору та вимог закону свої зобов'язання належним чином не виконав, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 25.07.2012 року позичальник має заборгованість 110 845,03 доларів США, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 56291,44 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 35 468,85 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 13 776,62 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,28 дол. США; штраф (процентна складова) - 5276,85 дол. США. Вказаний договір був забезпечений порукою у розмірі 10 000 грн. договором поруки №167 від 20.10.2010 року, укладеним з поручителем ПАТ "Акцент-Банк". Договором поруки № МА-36-07 від 17.12.2007 року, укладеним з поручителем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Договором поруки № МА-36-07 від 17.12.2007 року, укладеним з поручителем ОСОБА_4 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Вимога, що була пред'явлена до поручителів щодо виконання забезпечення зобов'язання, залишена без задоволення. У зв'язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред'явленим до стягнення боргом.
Справа розглядалась судом першої інстанції неодноразово.
Після скасування районним судом заочного рішення суду, відповідач ОСОБА_4 14 листопада 2013 року в особі свого представника ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним зустрічним позовом (а.с.168,169,190 том 1), за яким просив суд визнати договір поруки, укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» № МА-36-07 від 17.12.2007 року припиненим. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 була укладена кредитна угода, згідно п.1.1. якої надання коштів здійснюється окремими частинами - траншами кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, обговорену у п.1.2 даної угоди, а згідно п.1.2 кредитної угоди загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди - 100 000 доларів США. Згідно спірного договору поруки п.1: предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2, своїх обов'язків за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 100 000 доларів США. Між тим в лютому 2011 року ОСОБА_4 дізнався, що укладені між банком та позичальником договір про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 року та договір про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008 року по 100 000 доларів США кожний, а разом 200 000 доларів США. Обидва договори про видачу траншу укладені на основі підписаної раніше кредитної угоди. ОСОБА_4 не був повідомлений про підписання договорів траншу. Вважав, що кредитор та позичальник своїми діями змінили зобов'язання за кредитною угодою, чим збільшили обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_4 без його згоди на це. Крім цього, вважав припиненим договір поруки на тій підставі, що зобов'язання за кредитною угодою та договором про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 року виконані в повному обсязі. Згідно квитанції № 1 від 17.01.2008 року та прибуткового касового ордеру № 1 від 18.01.2008 року ОСОБА_2 погасив в повному обсязі кредит, комісії банку та проценти за користування кредитом відповідно до кредитної угоди та договору про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 року. Позивач за зустрічним позовом вважав, що договір поруки № МА-36-07 від 17.12.2007 року є припиненим відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року ухвалено: у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-банк", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі; зустрічний позов ОСОБА_4 - задовольнити; визнати припиненим договір поруки, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" № МА - 36 - 07 від 17.12.2007 року.
ПАТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат Штокалов Є.А. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги; рішення суду залишити без змін, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до кредитного договору № МА-36-07 від 17.12.2007 року ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 100 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування ним. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного кредитного договору заборгованість за ним станом на 25.07.2012 року склала 110 845,03 дол. США, що еквівалентно 885 984,35 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 56 291,44 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 35 468,85 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 13 776,62 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,28 дол. США; штраф (процентна складова) - 5 276,85 дол. США. Зобов'язання позичальника, що випливали зі згаданого кредитного договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 договорів поруки № МА-36-07 від 17.12.2007 року та ПАТ "Акцент - Банк" № 167 від 20.10.2010 року. Однак, позивачем не надано докази саме видачі кредиту, відсутня деталізація розрахунку заборгованості та докази належного повідомлення боржника щодо здійснення по примусовому стягненню боргу, не надано кредитну справу для огляду у судовому засіданні. Також, в матеріалах справи мається договір про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 року та договір траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008 року, укладеної між банком та ОСОБА_2 Згідно вказаної кредитної угоди ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання стосовно погашення кредиту отриманого від банку частинами та у строк, що визначені Додатком № 1 до кредитного договору № МА-36-07 від 17.12.2007 року та Додатком № 1 до кредитного договору № МА-36/2-07 від 17.01.2008 року. Таким чином, спір між сторонами врегульовано шляхом підписання відповідного правочину щодо погашення суми кредитного зобов'язання. В матеріалах справи є квитанція від 17.01.2008 року та касовий ордер від 18.01.2008 року, які підтверджують, що відповідачем ОСОБА_2 погашено в повному обсязі кредит, комісії банку та проценти за користування кредитом відповідно до кредитної угоди та договору про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 року. ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 були укладені договір про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 року та договір про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008 року по 100 000 дол. США кожний, а разом 200 000 дол. США. Обидва договори про видачу траншу укладені на основі підписаної раніше кредитної угоди. ОСОБА_4 дізнався про договори траншу лише в лютому 2011 року, коли ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося вперше до суду про стягнення заборгованості за кредитною угодою до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Колегія суддів переглядаючи справу в апеляційному порядку не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, оскільки суд не з'ясував характер правовідносин, які виникли у сторін та не надав їм оцінку, і не з'ясував яким законом вони регулюється; суд неправильно застосував норми матеріального права; та не звернув увагу на те, що кредитор уклав договори поруки також і з юридичною особою, і тому спір між ними повинен розглядатися в господарському суді.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд помилково вирішив спір між юридичними особами, який непідвідомчий суду загальної юрисдикції.
Спірні правовідносини, що випливають з договору поруки, укладеного між банками, тобто між юридичними особами щодо заявленого позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, то цей позов за правилами цивільного судочинства не може бути розглянутий.
За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-745цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
За змістом статей 1,12,21 ГПК України спори за участю юридичних осіб відносяться до компетенції господарських судів. Сторонами в судовому процесі, порушеного в господарському суді є юридичні особи.
Відповідно до вимог п. 1 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 310 ЦПК Українирішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205і 207 цього Кодексу.
Враховуючи, що спірні правовідносини між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості виникли на підставі укладеного між ними окремого договору поруки, який є самостійним предметом розгляду, та спір між юридичними особами повинен розглядатися в господарському суді, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині позову закрити на підставі п.1 ч.1 ст.205, ч.1 ст. 310 ЦПК України.
Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 206 ЦПК України необхідно повідомити ПАТ КБ «ПриватБанк», що розгляд його позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості - віднесено до юрисдикції господарських судів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір в іншій частині заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів та щодо припинення договору поруки.
Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (на теперішній час ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 була укладена кредитна угода № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року. Згідно п.1.1. цієї кредитної угоди предметом даної угоди є загальні умови і порядок надання банком, у рамках Програми мікрокредитування, кредиту позичальнику. Кредит надається при наявності вільних коштів. Надання коштів здійснюється окремими частинами -Траншами кредиту (Транш - визначена сума коштів, обговорена в договорі про видачу Траншу, надана в рамках кредитної угоди), сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, обговорену п.1.2. даної угоди. Згідно п.1.2. цієї кредитної угоди - загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди: 100000 (сто тисяч) доларів США. Згідно п.1.3. цієї кредитної угоди - термін повернення кредиту й окремих частин - Траншів кредиту, встановлюється договорами про видачу Траншів кредиту, а також Графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід'ємними додатками до договорів про видачу Траншів, але не пізніше 14 грудня 2012 року. Зазначений термін може бути змінений згідно п. п. 2.3.3., 2.4.1 даної угоди. (а.с.9-11 том 1).
Відповідно до умов договору про видачу траншу № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (на теперішній час ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2, банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п.1.2. кредитної угоди № МА-36-07 від 17.12.2007 року, а саме: в сумі траншу кредиту - 100 000 доларів США з терміном повернення траншу кредиту і відсотків відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, тобто з 21.01.2008 року по 16.12.2010 року, а позичальник зобов'язався здійснювати погашення траншу кредиту і відсотків у порядку і терміни відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до даного договору) - а.с. 12-13 том 1.
Факт надання банком кредиту позичальнику ОСОБА_2 відповідно до вказаних умов кредитної угоди та договору про видачу траншу № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року у розмірі 100 000 доларів США саме: 17.12.2007 року визнається сторонами у справі. Також встановлений судом факт погашення цього кредиту позичальником достроково, а саме: 18 січня 2008 року, що підтверджено квитанцією № 1 від 17 січня 2008 року та прибутковим касовим ордером № 1 від 18 січня 2008 року (а.с.201 том 1), та визнано ПАТ КБ «ПриватБанк» за розглядом справи у суді відповідно до поданих суду заперечень, апеляційної скарги та пояснень його представника в судових засіданнях.
Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що в позовній заяві ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.2,3 том 1), яка не змінювалась і не уточнювалась за розглядом справи, зазначені спірні правовідносини щодо видачі банком кредиту позичальнику ОСОБА_2 у розмірі 100 000 доларів США саме: 17.12.2007 року, а конкретно в позовній заяві зазначено, що відповідно до укладеного договору № МА-36-07 від 17.12.2007 року ОСОБА_2 17.12.2007 року отримав кредит у сумі 100 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14.12.2012 року, проте в порушення умов договору та вимог закону свої зобов'язання належним чином не виконав, що стало підставою для звернення до суду. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 25.07.2012 року позичальник має заборгованість 110 845,03 доларів США, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 56291,44 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 35 468,85 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 13 776,62 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,28 дол. США; штраф (процентна складова) - 5276,85 дол. США. стосуються на 25.07.2012 року позичальник має заборгованість 110 845,03 доларів США, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 56291,44 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 35 468,85 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 13 776,62 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,28 дол. США; штраф (процентна складова) - 5276,85 дол. США.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого суду позивачем, станом на 25.07.2012 року позичальник має прострочену заборгованість за договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року і розрахунок здійснений з 19.12.2007 року (а.с.4-5 том 1).
Таким чином, колегія суддів встановила, що предметом спору є надання банком позичальнику кредиту 17.12.2007 року у розмірі 100 000 доларів США відповідно до умов укладеної між ними кредитної угоди № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року та відповідно до умов договору про видачу траншу № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (на теперішній час ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2, який достроково, а саме: 18 січня 2008 року виконаний позичальником і ця обставина визнана кредитором, а отже підстав для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у суду не має.
За змістом ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Посилання апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що в рамках укладеної кредитної угоди № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (на теперішній час ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 був укладений другий договір про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17 січня 2008 року відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п.1.2. кредитної угоди № МА-36-07 від 17.12.2007 року, а саме: в сумі траншу кредиту - 100 000 доларів США з терміном повернення траншу кредиту і відсотків відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, тобто з 20.02.2008 року по 14.12.2012 року, а позичальник зобов'язався здійснювати погашення траншу кредиту і відсотків у порядку і терміни відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до даного договору) - а.с. 14-15 том 1.
Однак надання кредиту банком позичальнику саме: 17 січня 2008 року та невиконання позичальником належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором стосовно повернення кредиту отриманого 17 січня 2008 року - не є предметом судового розгляду за цією справою, оскільки в позовній заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» про це не зазначено позивачем. Надання позивачем суду вказаного договору про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17 січня 2008 року, - не можна оцінювати, як заявлені позовні вимоги щодо виниклих правовідносин сторін стосовно надання позичальнику кредиту 17 січня 2008 року.
Аналізуючи докази у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а таким чином, правильно відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку стосовно вирішення судом першої інстанції зустрічного позову про припинення поруки, колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що в забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_2 перед ПриватБанком за кредитним договором від 17.12.2007 року № МА-36-07 були укладені наступні договори поруки: договір поруки № МА-36-07 від 17.12.2007 року, укладений ПриватБанком з поручителем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с.16 том 1); договір поруки № МА-36-07 від 17.12.2007 року, укладеним ПриватБанком з поручителем ОСОБА_4 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с.17 том 1).
Згідно спірного договору поруки № МА-36-07 від 17.12.2007 року, укладеного ПриватБанком з поручителем ОСОБА_4 п.1: предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за кредитним договором від 17.12.2007 року № МА-36-07, згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 100 000 доларів США, а боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 14 грудня 2012 року, сплачувати за його користування 14% річних в дату сплати процентів, якою є 20-е число кожного поточного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 32% річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі. В п. 10 спірного договору поруки зазначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с.17 том 1).
Отже, зі змісту вказаного договору поруки випливає, що ОСОБА_4 поручився за виконання зобов'язання ОСОБА_2 по поверненню вже отриманого ним кредиту у банку в сумі 100 000 доларів США за кредитним договором від 17.12.2007 року № МА-36-07, тобто отриманого 17.12.2007 року. Однак ці зобов'язання позичальник виконав достроково 18 січня 2008 року, що було доведено вище.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).
Згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про нечинність поруки для поручителя ОСОБА_4, оскільки в матеріалах справи є квитанція від 17.01.2008 року та касовий ордер від 18.01.2008 року, які підтверджують, що відповідачем ОСОБА_2 погашено в повному обсязі кредит, комісії банку та проценти за користування кредитом відповідно до кредитної угоди та договору про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 року.
ОСОБА_4 зазначав, що позичальник повідомив його про повне виконання свого зобов'язання перед банком та надав йому докази цього, а саме: фінансові документи.
ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 були укладені договори про видачу траншу в рамках кредитної угоди № МА-36-07 від 17.12.2007 року, а саме: договір про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 року та договір про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008 року по 100 000 дол. США кожний, а разом 200 000 дол. США. ОСОБА_4 дізнався про договори траншу лише в лютому 2011 року, коли ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося вперше до суду про стягнення заборгованості за кредитною угодою до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська (а.с.63 том 1). Сторони не заперечували факт, що позов банку, поданий в лютому 2011 року, не був розглянутий судом, оскільки був повернутий позивачу за непідсудністю.
ОСОБА_4 не був повідомлений про підписання договорів траншу. Вважав, що кредитор та позичальник своїми діями змінили зобов'язання за кредитною угодою, чим збільшили обсяг його відповідальності, як поручителя, без його згоди на це.
Аналізуючи докази у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір поруки № МА-36-07 від 17.12.2007 року, укладений між ПриватБанком та поручителем ОСОБА_4 є припинений на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки зобов'язання поручителя припинені виконанням, проведеним належним чином, своїх зобов'язань за кредитним договором зі сторони позичальника, що узгоджується зі змістом спірного договору поруки, відповідає вимогам закону та підтверджено доказами у справі про що зазначено вище. Оскільки кредитор всупереч п.1.2. кредитної угоди № МА-36-07 від 17.12.2007 року надав позичальнику кредит у більшому розмірі, аніж зазначена загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди: 100 000 (сто тисяч) доларів США, що підтверджено договором про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008 року на суму 100 000 дол. США, то загальна сума кредиту яка видана позичальнику в рамках зазначеної кредитної угоди складає 200 000 дол. США. Отже, наявна зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, що є підставою для припинення поруки.
Доводи апелянта про те, що зміна зобов'язання за кредитною угодою № МА-36-07 від 17.12.2007 року не відбулась, оскільки позичальник отримавши кредит 17.12.2007 року в сумі 100 000 доларів США достроково повернув кредитні кошти банку, а тому видача другого траншу на суму 100 000 доларів США позичальнику згідно договору про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008 року не збільшує ліміт загальної суми кредиту обумовленої в кредитній угоді, - колегія суддів вважає неспроможними тому, що погашення позичальником першого траншу відбулось 18.01.2008 року, а договір про видачу другого траншу укладений раніше 17.01.2008 року, тобто до погашення першого кредитного траншу; крім того, зі змісту кредитної угоди випливає, що не може бути виданий кредит за цією угодою в сумі, яка є більшою, аніж обумовлена загальна сума кредиту - 100 000 доларів США.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює в частині рішення, яке апеляційний суд залишає без змін.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, що не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позовних вимог.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненим договору поруки.
Керуючись ст.ст.303,304, п.4 ч.1 ст.307, ст. 310, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року - скасувати в частині позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості та провадження у справі в цій частині позову - закрити.
Повідомити ПАТ КБ «ПриватБанк», що розгляд його позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості - віднесено до юрисдикції господарських судів.
В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя Л.А. Черненкова
Судді З.М. Пономарь
М.Ю. Петешенкова