Провадження № 22-ц/774/3551/16 Справа № 202/2942/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В. П. Доповідач - Глущенко Н.Г.
Категорія 19/27
25 травня 2016 року м. Дніпропетровськ 25 травня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Пищиди М.М., Рудь В.В. за участю секретаря - Сахарова Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою
Публічного акціонерного товариства
комерційного банку «Приватбанк»
на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У лютому 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Акцент Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» посилалося на те, що 26.11.2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитно-заставний договір № K2H0RX04280250, згідно умов якого позивач надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 3959,12 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 26.11.2007 року.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
Станом на 08.10.2013 року ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором в розмірі 51231,66 грн., де: заборгованість за кредитом - 3959,12 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 18951,48 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 631,92 грн. ; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання - 24773,35 грн.; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процентна складова) - 2415.79 грн.
Крім того, зобов'язання за вказаним договором забезпечено порукою в розмірі 10000 грн., згідно договору поруки № 167 укладеного 20.10.2010 року між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк».
Позивач зазначає, що на даний час кредитна заборгованість відповідачем не погашена, вимога до поручителя залишена без задоволення, тому банк змушений звертатися до суду з даним позовом в якому просить суд: стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 41231,66 грн. та витрати на юридичну допомогу в сумі 3200 грн. і судовий збір; стягнути солідарно з обох відповідачів - 10000 грн. /а. с. 2-3/.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволені частково.
Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитно-заставним договором № K2H0RX04280250 від 26.11.2006 року: заборгованість за кредитом - 3959,12 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 18951,48 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 631,92 грн. і судовий збір у розмірі 243,60 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено / а. с. 54-56 /.
З цим рішенням не погодився позивач - ПАТ КБ «Приватбанк» і звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку та ухвалити в цій його частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення (в оскаржуваній частині) є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач вважає, що судом неповно з'ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи / а. с. 59-61 /.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду, в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості,- скасувати та провадження у справі, в цій частині вимог, закрити, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26.11.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитно-заставний договір № K2H0RX04280250, згідно умов якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 3959,12 грн. строком на 12 місяців, з 26.11.2006 року по 26.11.2007 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 52,66 грн. та щомісячною сплатою 427,67 грн. в період з «21» по «25» число кожного місяця / а. с. 9 /.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Попри взяті на себе зобов'язання відповідач ОСОБА_2 не виконував умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків та комісії у встановлені договором строки, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку: заборгованості за кредитом - 3959,12 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 18951,48 грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом - 631,92 грн. і судового збору у розмірі 243,60 грн. / а. с. 54-56 /. З рішенням суду в цій його частині банк погодився.
Правильним є висновок суду першої інстанції про відмову банку у стягненні з ОСОБА_2: пені за несвоєчасність виконання зобов'язання в сумі 24773,35 грн.; штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн.; штрафу (процентна складова) у розмірі 2415,79 грн. та витрат на юридичну допомогу в розмірі 3200 грн., - у зв'язку з їх недоведеністю (не наданням обґрунтованого розрахунку цих сум), а також у зв'язку з невідповідністю наслідків порушення зобов'язання, принципу розумності та справедливості.
Так, судом встановлено, що 26.11.2006 року ОСОБА_2 звернувся до ЗАТ КБ «ПриватБанк» (нині ПАТ КБ «Приватбанк») з заявою позичальника № k2h0RX04280250 про надання грошових коштів, яка, разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифами, складають між ОСОБА_2 та банком кредитно-заставний договір / а. с.9 /.
Згідно вказаної заяви від 26.11.2006 року ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у сумі 3959,12 грн. строком на 12 місяців (з 26.11.2006 року по 26.11.2007 року включно), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 52,66 грн. Погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно у період з «21» по «29» число, щомісячним платежем у розмірі 427,67 грн. / а. с. 9 /.
В підтвердження наявності штрафних санкцій (пені, штрафів) за невиконання зобов'язань за спірним кредитно-заставним договором банк надав суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) / а. с. 10-11 /, але доказів того, що ОСОБА_2 був ознайомлений з цими конкретно Умовами, чи якимись іншими Умовами банк суду не надав.
Крім того, як вбачається з заяви від 06.02.2007 року кредитно-заставний договір було укладено між ОСОБА_2 і ЗАТ КБ «ПриватБанк», але не зважаючи на цю обставину банк надав суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), в яких банк зазначений, як ПАТ КБ «Приватбанк», тобто банком не надані Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які є складовою частиною кредитно-заставного договору, що був укладений між сторонами 06.02.2007 року. Не надав банк суду і відповідні Тарифи.
В заяві від 26.11.2006 року є посилання на п.4.2 Умов згідно якого позичальник при порушенні зобов'язань сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 10,83 % на місяць / а. с. 9 зворот /, а в Умовах, що надані банком суду / а. с. 10-11 /, - п. 4.2 передбачає порядок розрахунків, зокрема розподілення коштів отриманих від позичальника для погашення заборгованості за кредитом.
Не погоджуючись з рішенням суду про відмову банку у стягненні штрафних санкцій (пені, штрафів), останній так і не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності штрафних санкцій (їх розміри) за невиконання зобов'язань за спірним кредитно-заставним договором.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у стягненні пені і штрафів у зв'язку з їх недоведеністю (не надання обґрунтованого розрахунку цих сум) і не надання доказів в підтвердження їх розміру.
Сам розрахунок заборгованості за спірним кредитно-заставним договором, що наданий банком суду / а. с.6 /, не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ, оскільки жодного доказу в підтвердження розміру пені та штрафів банк суду першої інстанції не надав, як і не залучив такі докази до апеляційної скарги.
Також, є правильним рішення суду і в частині відмови банку у стягненні 3200 грн. за правову допомогу, оскільки жодного доказу в підтвердження того, що банк поніс такі витрати, як і розрахунок таких витрат, банк суду не надав.
В забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ПАТ «Акцент-Банк» 20.10.2010 року було укладено Договір поруки № 167, згідно якого поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком в межах 10000 грн. за порушення позичальником зобов'язань за спірним кредитним договором /а. с. 7-8/.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою.
За таких обставин, кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (з послідуючими змінами і доповненнями) (далі постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), - вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України і у постанові № 6-745цс15 від 01.07.2015 року, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Між тим, розглядаючи справу по суті та ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції не прийняв до уваги вище зазначені норми права та правову позицію Верховного Суду України, тобто не прийняв до уваги, що позовні вимоги ПАТКБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент Банк» про стягнення заборгованоті за кредитним договором (спір між двома юридичними особами) не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а отже рішення суду від 15.06.2015 року, в частині відмови солідарного стягнення із ПАТ «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором, - не може залишатись в силі і підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, в цій частині вимог, на підставі п.1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, тобто, в силу ч. 3 с. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, при вирішенні цього питання, виходить за межі апеляційної скарги банку.
Керуючись ст.ст. 303,307,308,309, п.1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - задовольнити частково.
Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року, в частині відмови у солідарному стягненні із Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № K2HORX04280250 від 26 листопада 2006 року - скасувати та провадження у справі, в цій частині вимог, закрити.
В іншій оскаржуваній частині рішення суду - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.