24 травня 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Усика Г.І.
суддів - Ратнікової В.М., Соколової В.В.
при секретарі - Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір'ю, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком,
У липні 2015 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що з 12.02.2011 р. вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, від якого маються доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
У лютому 2015 р. ОСОБА_1 без її згоди забрав дитину, постійно змінюючи своє місцеперебування. Дитина не відвідує дитячий дошкільний навчальний заклад, не прикріплена до лікаря, що надає первинну медичну допомогу, чим позбавлена можливості отримувати дошкільну освіту та медичну допомогу, що є грубим порушенням її прав та інтересів.
У зв'язку з протиправними діями ОСОБА_1 вона зверталася із заявою до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Вона має всі умови для повноцінного проживання та розвитку дитини в належній їй на праві власності квартирі, позитивно характеризується за місцем проживання
Справа №760/13397/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/5077/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Л.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.
Посилаючись на те, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а дії відповідача щодо одноособового визначення місця проживання дитини з ним порушують її права та права дитини, просила визначити місце проживання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю за адресою АДРЕСА_1.
У серпні 2015 р. ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком.
На обґрунтування своїх вимог зазначав, що з вересня 2014 р. донька проживає разом з ним та його мамою за адресою: АДРЕСА_2.
Вказував на те, що він забрав дитину до себе у зв'язку з тим, що мати не здійснювала належний догляд за донькою, внаслідок чого вона мала неохайний вигляд та гігієнічні захворювання.
За місцем його проживання ним створені всі матеріально-побутові умови для проживання, підготовки до навчання та всебічного розвитку дитини. Він займається вихованням доньки, в догляді дитини йому допомагає мама, крім того дитина відвідує гуртки.
Посилаючись на наведене та, що він з відповідачкою не дійшов згоди щодо місця проживання дитини, просив визначити місце проживання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним, за адресою: АДРЕСА_2.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05.02.2015 р. позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір'ю - ОСОБА_2
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 243,60 грн. судового збору.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з батьком відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначав, що посилання в рішенні суду на те, що обоє батьків проявляють належну увагу до дитини, прагнуть спілкуватися з нею, виховувати та утримувати її, а також піклуватися про її здоров'я, навчання, фізичний, духовний і моральний розвиток, не відповідають дійсним обставинам, оскільки з вересня 2014 р. дитина проживала з батьком, і ОСОБА_2 не проявляла уваги до неї, не прагнула зустрічей з нею та не вчиняла жодних дій щодо повернення дитини, а її звернення до Солом'янського РУ ГУ МВС України було подане майже через рік з моменту проживання доньки ОСОБА_3 із батьком.
Крім того вказував на те, що суд не звернув увагу на висновок Органу опіки і піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо доцільності визначення місця проживання дитини із батьком.
Вважав, що сам по собі вік дитини та її стать не є визначальним при розгляді справ про місце проживання дитини, а цій обставині має бути надана оцінка у сукупності з іншими доказами.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд керувався принципом 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, який передбачає, що малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, бути розлучена зі своєю матір'ю. Натомість суд не урахував положення ст. 141 СК України, відповідно до якої мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а також ставлення кожного із батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, тривалість проживання дитини з батьком та особисту прихильність дитини до батька.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 та її представник просили апеляційну скаргу відхилити. Вважали рішення суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Представники Служби у справах дітей Солом'янськоїрайонної в місті Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім׳ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.02.2011 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2зареєстрували шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12.10.2015 р. їх шлюб розірвано.
Згідно акту обстеження умов проживання від 22.09.2015 р., затвердженого начальником Служби у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 26,30 кв.м., складається з однієї житлової кімнати 15,90 кв. м., обладнана всіма комунальними зручностями: водо-, газо- та електропостачанням. Санітарно-гігієнічні умови утримання житла задовільні, умови для проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 задовільні, за умови придбання додаткових меблів.
Зазначена квартира була придбана ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 20.09.2011 р.
Згідно з характеристикою начальника житлово-експлуатаційної дільниці № 902 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» №335/45 від 14.07.2015 р., за час проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 скарг, пов'язаних з порушенням нею громадського порядку від мешканців будинку, сусідів та членів сім'ї не надходило.
Відповідно до довідки ДНЗ № 5/489 Служби безпеки України у м. Києві від 07.07.2015 р., неповнолітня ОСОБА_3 вибула з молодшої групи цього дошкільного навчального закладу (ясла-садок) з 02.02.2015 р., а з 13.02.2015 р. неповнолітня ОСОБА_3 була відкріплена від лікаря, який надавав первинну медичну допомогу (талон відкріплення, виданий КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Солом'янського району м. Києва).
Актом обстеження житлових умов встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_1, неповнолітня ОСОБА_3 та мати ОСОБА_3 - ОСОБА_6. Умови проживання задовільні, квартира облаштована всіма необхідними умовами, які необхідні для всебічного розвитку дитини, дитина забезпечена продуктами харчування, одягом та іграшками.
З 03.10.2014 р. ОСОБА_3 відвідує заняття в громадській організації «Жива планета» Київського кінноспортивного клубу «Аргамак», оплату здійснює її батько ОСОБА_1, а з 07.06.2015 р. дитина відвідує заняття в хореографічній студії «Благо», оплату за заняття здійснює її батько ОСОБА_1, після занять її забирає ОСОБА_1 або няня ОСОБА_7
З 01.09.2015 р. неповнолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує ДНЗ (ясла-садок) «Золотий колосок». Згідно з випискою цього дошкільного навчального закладу від 02.02.2016 р., ОСОБА_3 була в навчальному закладі: з 01.09.2015 по 03.09.2015, з 15.09.2015 по 18.09.2015, з 28.09.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 02.10.2015, з 16.10.2015 по 22.10.2015, в листопаді 2015 та в грудні 2015 дитячий садок не відвідувала, у зв'язку з сімейними обставинами.
Відповідно до характеристики, складеної вихователями ДНЗ «Золотий колосок», батько дитини піклується про стан її здоров'я, дитина завжди доглянута.
Згідно характеристики від 27.10.2015 р., виданої виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради, ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, громадського порядку не порушував.
Як зазначено у висновку експертного дослідження № 2-16/11 фахівця у галузі судово-психологічної експертизи від 16.11.2015 р., малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, виявляє відповідний віковим стандартам рівень психічного розвитку. У дитини визначаються добрі потенційні здібності та достатні актуальні можливості когнітивних процесів (пам'яті, мислення), гарний для віку обсяг уявлень та обізнаності щодо оточуючого світу, висока пізнавальна активність. Під час проведення психологічного дослідження було визначено позитивний мікросоціальний (сімейний) та педагогічний вплив з боку батька на психологічний стан та розвиток доньки ОСОБА_3
Рішенням № 14 від 29.10.2015 р. та рішенням № 19 від 17.12.2015 р. комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендовано дійти спільної згоди щодо дотримання вимог ст. 157 СК у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною та відвідувати психолога Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення.
Відповідно до висновку Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 21.12.2015 р., орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_2.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався принципом 6, Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., який передбачає, що малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, бути розлучена зі своєю матір'ю, та тим, що під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, вік, стать та інтереси дитини, її потребу у материнському догляді.
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.157 СК Українипитання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За змістом ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір׳ю.
Як зазначено у роз׳ясненях, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суди мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, суд першої інстанції не урахував висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, а також рівні права та обов'язки батьків щодо дитини, ставлення кожного із батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, тривалість проживання дитини з батьком та особисту прихильність дитини до батька, колегія суддів виходить з наступного .
Аналізуючи висновок органу опіки та піклування, суд першої інстанції правильно зазначив, що він є одностороннім, оскільки зазначеним органом не ураховано ставлення матері до виконання своїх обов׳язків та не досліджувались причини і обставини зміни місця проживання дитини.
Крім того, на думку колегії, зазначений висновок є неповним оскільки не містить належного обґрунтування та мотивів, якими керувався зазначений орган при прийнятті рішення про доцільність проживання малолітньої дитини з батьком, а є лише посилання на те, що комісія ураховує обставини, які мають істотне значення та бере до уваги думку членів комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській райдержадміністрації.
Твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 здійснювала неналежний догляд за дитиною, що і спонукало його до того, що він забрав дитину від неї не є переконливими, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами. Також він не навів доказів на підтвердження винятковості обставин, які б свідчили про необхідність розлучення дитини з матір'ю, і що це дійсно слугувало б інтересам дитини.
Пояснення ОСОБА_2 про те, що вона з метою збереження сім'ї намагалась мирно вирішити з відповідачем питання щодо місця проживання дитини, і лише впевнившись в неможливості цього звернулась до правоохоронних органів з приводу його неправомірних дій щодо відібрання дитини та здійснення їй перешкод у спілкуванні з дитиною, а також до суду для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини, об'єктивно підтверджуються обставинами, встановленими у рішенні Солом׳янського районного суду м. Києва від 12.10.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, з якого убачається, що ОСОБА_2 заперечувала проти розірвання шлюбу у зв'язку з чим суд надавав строк для примирення сторін, який не дав позитивного вирішення, оскільки позивач наполягав на розірванні шлюбу, посилаючись на те, що кохає іншу жінку з якою має намір створити нову сім׳ю.
Тривалість проживання дитини з батьком не може прийматись до уваги, оскільки як убачається з матеріалів справи, батько одноособово без погодження з матір'ю забрав дитину до себе, чим порушив її звичні умови проживання та спілкування дитини з матір'ю.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанціїправильно встановив обставини, які мають значення для вирішення справи і надав їм належну правову оцінку. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення не убачається.
Зважаючи на викладене, та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргуОСОБА_1 відхилити, а рішення Солом׳янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: