33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"25" травня 2016 р. Справа № 906/71/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуюча суддя Сініцина Л.М.
судді Гудак А.В.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія" від 10.05.2016 р. на рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.16 р. у справі № 906/71/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Креді ОСОБА_3"
до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія"
про стягнення 357 925,99 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.04.2016 р. у справі № 906/71/16 (суддя Маріщенко Л.О.) позов Публічного акціонерного товариства "Креді ОСОБА_3" до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія" задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 304529,39 грн. інфляційних втрат, 40629,91 грн. 3 % річних, 5177,39 грн. судового збору; в решті позову відмовлено. При прийнятті рішення суд виходив з того, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем підтверджений судовим рішенням від 24.03.2015 р. у справі № 278/1670/13-ц; доказів сплати заборгованості відповідач не надав; погашення заборгованості матеріалами справи не підтверджено; позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є законними та правомірними, однак, заявлені до стягнення їх суми нараховані позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції, а тому підлягають задоволенню частково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Фабрика Мрія" звернулося з апеляційною скаргою від 10.05.2016 р., в якій просило для встановлення фактичних інфляційних втрат та 3 % річних від фактичної суми боргу за кредитом призначити в справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Мін'юсту України, який має в м. Житомирі своє відділення; скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.2016 р. в справі № 906/71/16 про стягнення грошових коштів та прийняти нове, за результатом проведення судової економічної експертизи в даній справі, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи. Фактичними обставинами, що мають значення для правильного вирішення даної справи є розмір заборгованості за кредитним договором з врахуванням виданого виконавчого документу за судовим рішенням, що вступило в законну силу, та сумами стягнутими виконавчою службою та безпосередньо боржником. Судом видано виконавчий лист який знаходиться на виконанні у відділі ДВС. Однак, незважаючи на неодноразові клопотання представника відповідача, орган виконання рішень не був залучений судом першої інстанції до участі в справі у якості третьої особи та не надав ніякої інформації про здійснені ним суми стягнення. На всі рахунки ПрАТ "Фабрика Мрія" Відділом примусового виконання рішень накладено арешт виконавчим документом та всі грошові кошти, що надходять на ці рахунки стягуються відділом ДВС, який не був залучений до участі в справі. Позивач нарахував суми інфляційних втрат та 3 % річних від всієї суми боргу (тобто - з 1577750,60 грн., до якої крім основної суми боргу також входить і пеня за несвоєчасну сплату процентів та кредиту). Скаржник не може провести жодних контр-розрахунків, у зв'язку з тим, що відділ ДВС не надав ніяких фактичних даних про проведені суми стягнення. Клопотання про призначення судово-економічної експертизи для визначення розміру суми боргу з врахуванням індексу інфляції та загальної суми процентів не було розглянуто належним чином. Суд також не може самостійно визначити розмір сум заборгованості в справі, що розглядає відповідно до існуючої судової практики так, як не має спеціальних знань, кваліфікації та відповідних повноважень відповідно до ГПК України. Необґрунтована відмова суду у задоволенні клопотання особи, яка бере участь у справі, у дослідженні доказів є порушенням вимог, як статті 34 ГПК України щодо належності та допустимості доказів, так і статті 37 ГПК України щодо надання письмових доказів, у результаті чого суд порушив вимоги статті 84 ГПК України щодо змісту рішення суду по суті спору. Судом неповністю встановлені обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального законодавства України, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд самостійно здійснив перерахунок, як інфляційних втрат, так і нарахування пені на пеню, встановлену в рішенні Апеляційного суду Житомирської області від 24.03.2015 р. в справі № 278/1670/13-ц про стягнення 1577750,60 грн., в якій враховано пеню за несвоєчасну сплату процентів за кредитом та порушення графіку погашення кредиту, що є недопустимим. Суд формально віднісся до розгляду справи. В матеріалах справи навіть відсутні офіційні документи про розмір рівня інфляції в період, що розглядається. Неодноразові клопотання з цього питання не були прийняті до уваги судом і не відображені в рішенні суду, що оскаржується.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Креді ОСОБА_3", правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався, явку представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду) (а.с.179).
24.05.2016 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від відповідача (апелянта) надійшло електронне повідомлення № 1 (клопотання) (вх.13976/16), в якому директор просив суд не розглядати справу без представника скаржника; перенести розгляд даної справи призначеної до розгляду на 25.05.2016 р. на інший день через три неділі.
Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.
Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -
24.05.2016 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від відповідача (апелянта) надійшло електронне повідомлення № 1 (клопотання) (вх.13976/16), в якому директор просив суд не розглядати справу без представника скаржника; перенести розгляд даної справи призначеної до розгляду на 25.05.2016 р. на інший день через три неділі, у зв'язку із його хворобою, відсутністю юриста у штаті фабрики та від'їзду найнятого адвоката у відпустку за межі області; документи на підтвердження обіцяв надати в наступне судове засідання.
Колегія суддів прийшла до висновку, що дане клопотання до задоволення не підлягає, як необґрунтоване; неявка представника відповідача (скаржника) не перешкоджає вирішенню спору, виходячи з наступного.
Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14.10.2013 р. у справі № 278/1670/13-ц задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Креді ОСОБА_3" до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія", ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія", ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства "Креді ОСОБА_3" заборгованість на загальну суму 1606540,98 грн.; стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 3441,00 грн. судового збору (а.с.182-184).
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 06.02.2014 р. у справі № 278/1670/13-ц задоволено заяву ПАТ "Креді ОСОБА_3" про залишення без розгляду позовних вимог до ОСОБА_5; рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14.10.2013 р. в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Креді ОСОБА_3" заборгованості в сумі 1606540,98 грн. скасовано; позовну заяву ПАТ "Креді ОСОБА_3" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 544 від 18.12.2008 р. з ОСОБА_5 залишено без розгляду (а.с.185-186).
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24.03.2015 р. у справі № 278/1670/13-ц апеляційну скаргу ПАТ "Фабрика Мрія" задоволено частково; рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14.10.2013 р. змінено в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 544 від 18.12.2008 р., а саме: зменшено розмір заборгованості за кредитним договором, стягнутий в солідарному порядку з ПАТ "Фабрика Мрія" та ОСОБА_4 з 1606540,98 грн. до 1577750,60 грн.; скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14.10.2013 р. в частині стягнення судового збору; ухвалено в цій частині нове рішення; стягнуто з ПАТ "Фабрика Мрія" та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Креді ОСОБА_3" по 1720,50 грн. судового збору з кожного (а.с.8-10).
Вказане рішення апеляційного суду у даній справі в касаційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 24.03.2015 р.
06.04.2015 р. Житомирським районним судом Житомирської області на виконання рішення апеляційного суду у справі № 278/1670/13-ц видано виконавчий лист (а.с.11).
26.01.2016 р. Публічне акціонерне товариство "Креді ОСОБА_3" (далі ПАТ "Креді ОСОБА_3") звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія" (далі ПАТ "Фабрика Мрія") 300453,07 грн. інфляційних нарахувань та 36641,58 грн. 3 % річних за період з 24.03.2015 р. по 01.01.2016 р., всього: 337094,65 грн., оскільки рішення апеляційного суду від 24.03.2015 р. у справі № 278/1670/13-ц станом на момент подання позовної заяви боржником не виконано. Інфляційні втрати та 3 % річних нараховані на суму боргу 1569739,15 грн., що складається з тіла кредиту в сумі 1479983,50 грн. та процентів в сумі 89755,65 грн. (1479983,50+89755,65=1569739,15 ) (а.с.2-4).
Ухвалою господарського суду Житомирської області 28.01.2016 р. вказана позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 906/71/16 (а.с.1).
13.02.2016 р. позивачем ПАТ "Креді ОСОБА_3" подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній, зазначив що борг відповідачем станом на 12.02.2016 р. не погашений та, користуючись своїм правом передбаченим статтею 22 ГПК України, збільшив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача 317284,80 грн. інфляційних втрат та 40641,19 грн. 3 % річних за період з 24.03.2015 р. по 01.02.2016 р., всього: 357925,99 грн. (а.с.51).
Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Пунктом 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.
Тобто, вказана заява позивача про збільшення позовних вимог правомірно прийнята судом першої інстанції до розгляду.
Згідно абзацу 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Абзацами 1, 3 пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", із змінами та доповненнями, визначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Як встановлено судовими рішеннями у справі № 278/1670/13-ц, розмір заборгованості ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія" перед Публічним акціонерним товариством "Креді ОСОБА_3" за кредитним договором № 544 від 18.12.2008 р. становить 1577750,60 грн., в тому числі: 1479983,50 грн. - тіло кредиту, 89755,65 грн. - проценти, 4849,70 грн. - пеня по простроченому тілу кредиту, 3161,75 грн. - пеня по прострочених відсотках.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (абзац перший пункту 3.1, пункт 4,1 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Таким чином, вказані кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Згідно абзаців 1-3 пункту 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Абзацом 2 пункту 3.1 вказаної постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки з наявних у справі доказів, зокрема, відомостей про виконавче провадження № 474700117 від 15.03.2016 р., яке перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції у Житомирській області (а.с.64); постанови про арешт коштів боржника від 01.03.2016 р. (ВП № 474700117) у зведеному виконавчому провадження № 42670725 (а.с.111, 115); листа-відповіді Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області № 3.2/640/17449 від 28.03.2016 р. (а.с.133) вбачається, що грошове зобов'язання згідно рішення апеляційного суду Житомирської області від 24.03.2015 у справі № 278/1670/13-ц у повному обсязі не виконано. Погашення заборгованості ПАТ "Фабрика Мрія" перед ПАТ "Агріколь Банк" за виконавчим провадженням № 47470017, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № 42670725 (а.с.64, 133) відповідач не здійснював.
Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за період з 24.03.2015 р. - набрання законної сили рішенням у справі № 278/1670/13-ц, по 01.02.2016 р. згідно розрахунку до заяви про уточнення позовних вимог.
Відповідач - ПАТ "Фабрика Мрія", на час розгляду даної справи, доказів на підтвердження сплати боргу визначеного рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24.03.2015 р. у справі № 278/1670/13-ц, суду не надав.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат в сумі 317284,80 грн. грн. та 3 % річних в сумі 40641,19 грн., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних нараховані позивачем з порушенням встановлених вимог чинного законодавства, рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції та порядку нарахування 3 % річних, а тому підлягають до стягнення частково.
Як уже зазначалося вище, нарахування інфляційних втрат згідно постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (пункт 3.1), відповідно розрахунки інфляційних втрат в розмірі 304529,39 грн. суду першої інстанції, окремо за кожен місяць з квітня 2015 року по січень 2016 року на основну суму боргу 1569739,15 грн. є правомірними.
Таким чином, враховуючи визначені Державним комітетом статистики України індекси інфляції за період з квітня 2015 року по січень 2016 року, до стягнення підлягають інфляційні втрати в розмірі 304529,39 грн. (а.а.187-188).
В стягненні в інфляційних втрат сумі 12755,41 грн. (317284,80-304529,39=12755,41) слід відмовити.
При здійсненні нарахування 3 % річних за період з 24.03.2015 р. по 01.02.2016 р., в сумі 40641,19 грн. позивачем взято у 2015 та 2016 роках однакову фактичну кількість днів - 365, тоді як 2016 рік має 366 днів, що призвело до арифметично не вірного нарахування 3 % річних.
Отже, правомірною та обґрунтованою є сума 3 % річних в розмірі 40629,91 грн. (а.с.188).
В стягненні 3 % річних в сумі 11,28 грн. (40641,19-40629,91=11,28) слід відмовити.
Місцевий господарський суд правомірно прийшов до висновку про стягнення 3 % річних частково, в сумі 40629,91 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, місцевим господарським судом, правомірно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнуто з відповідача на користь позивача 304529,39 грн. інфляційних втрат та 40629,91 грн. 3 % річних, а в решті позовних вимог відмовлено.
Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи апеляційної скарги щодо незалучення судом першої інстанції до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, чим порушено статтю 27 ГПК України, є безпідставними, оскільки, згідно статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.
Рішення господарського суду у даній справі ніяким чином не впливає і не може вплинути на права або обов'язки Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області щодо однієї з сторін.
З рішення суду першої інстанції вбачається, що клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи розглянуто судом та обґрунтовано і правомірно відмовлено в його задоволенні.
Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, вимог статей 34, 37, 84 ГПК України та безпідставної відмови у задоволенні клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, формального відношення суду до вказаного клопотання, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються наступним.
Судом першої інстанції, враховуючи норми чинного законодавства, матеріали справи, предмет даного спору, приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи правомірно встановлено, що питання поставлені на експертизу в клопотанні являються перевіркою правильності нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, які господарським судом здійснюється самостійно.
Крім того, Вищим господарським судом України у постанові пленуму № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено порядок застосування та здійснення нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних, а також зазначено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. № 62-97, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Відповідно доводи скаржника, щодо того, що суд не може самостійно визначити розмір сум заборгованості у справі, так, як не має спеціальних знань, кваліфікації та відповідних повноважень відповідно до ГПК України є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач нарахував суми інфляційних втрат та 3 % річних від всієї суми боргу (тобто - з 1577750,60 грн., до якої крім основної суми боргу також входить і пеня за несвоєчасну сплату процентів та кредиту), а також щодо самостійного здійснення судом перерахунку як інфляційних втрат, так і нарахування пені на пеню, встановлену в рішенні від 24.03.2015 р. в справі № 278/1670/13-ц, є також безпідставними, оскільки позовні вимоги в даній справі складалися лише з інфляційних втрат та 3 % річних, які були нараховані позивачем та судом на суму боргу 1569739,15 грн., що складається лише з тіла кредиту 1479983,50 грн. та процентів 89755,65 грн., вимоги про стягнення пені чи нарахування пені на пеню у даній справі не відбувалося. Крім того, як уже зазначалося вище, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу. Таким чином, вказані нарахування не визначаються санкціями у вигляді грошової суми - пені, неустойки чи штрафу.
Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.
Клопотання ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія" про призначення в справі судово-економічної експертизи для встановлення фактичних інфляційних втрат та 3 % річних від фактичної суми боргу за кредитом, подане суду апеляційної інстанції, колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.
Згідно статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (пункт 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").
Заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджені представленими до матеріалів справи доказами, що підлягають оцінці судом в порядку, передбаченому нормами процесуального кодексу, а саме, статтею 43 ГПК України.
Питання, щодо з'ясування яких відповідачем заявляється про необхідність призначення у справі судової експертизи, є правовими і можуть бути з'ясовані шляхом дослідження та оцінки матеріалів справи.
Оскільки, Державним комітетом статистики України визначено індекси інфляції, а чинним законодавством та встановленими рекомендаціями визначено порядок нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, господарський суд самостійно здійснює відповідні розрахунки, тому обставини щодо встановлення фактичних інфляційних втрат та 3 % річних від фактичної суми боргу за кредитом не потребують додаткових досліджень судового експерта.
Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.
Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.
За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.2016 р. у справі № 906/71/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фабрика Мрія" від 10.05.2016 р. - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуюча суддя Л.М. Сініцина
Судді А.В. Гудак
ОСОБА_1