04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" травня 2016 р. Справа№ 910/1917/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Зубець Л.П.
при секретарі Шмиговській А.М.
за участю представників:
від позивача - Лось С.Г. (директор згідно наказу №3 від 09.07.2015 р.)
від відповідача - не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сепса Оіл України»
на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р.
у справі №910/1917/16 (суддя Якименко М.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веспал»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сепса Оіл України»
про стягнення суми
Товариство з обмеженою відповідальністю «Веспал» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сепса Оіл України» про стягнення з відповідача 170000,00 грн. основного боргу, 27979,88 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 170000,00 грн. основного боргу, 27979,88 грн. пені та 2969,70 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.
Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 18.04.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
14.09.2015 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №140915, згідно умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності з умовами, визначеними цим договором та/або додатками до нього, які є його невід'ємною частиною.
Оплата товару проводиться відповідачем в безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 7 банківських днів після переходу права власності на товар (п. 5.1. договору).
Як вбачається з видаткової накладної № 4 від 17.09.2015 р., позивачем на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 471276,00 грн.
Однак, відповідач у встановлений договором строк не розрахувався повністю за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 170000,00 грн.
Договір, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), і сплатити за нього певну грошову суму.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 266 ГК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Пунктом 5.1. договору встановлено строк оплати товару відповідачем, становить 7 банківських днів після переходу права власності на товар, однак у встановлений договором строк відповідачем не було здійснено оплату товару, на підтвердження іншого доказів не надано.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав належним чином, поставив відповідачеві товар відповідно до умов договору, тоді як відповідач у встановлений договором строк не оплатив повністю поставлений товар.
Відповідач будь-яких належних та допустимих заперечень або доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги законодавства, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в заявленному розмірі.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, посилаючись на п. 6.4. договору, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 27979,88 грн.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.4. договору сторони встановили, що у випадку порушення відповідачем строків оплати, зазначених п. 5.1. Договору відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару, оплату якого прострочено, за кожний день прострочення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 27979,88 грн. є обґрунтованими, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 104 ГПК України встановлено, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Випадки порушення норм процесуального права, які у будь-якому разі є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду передбачені частиною 3 вказаної норми, однак остання з огляду на наявні матеріали справи у даному разі застосуванню не підлягає.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі відповідача взагалі не зазначено які саме норми матеріального права порушив суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.
Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сепса Оіл України» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. у справі №910/1917/16 залишити без змін.
Справу №910/1917/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді С.Я. Дикунська
Л.П. Зубець