04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" травня 2016 р. Справа№ 910/2839/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Гончарова С.А.
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2016 у справі № 910/2839/16 (суддя: Привалов А.І.)
за заявою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів
у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Такіра"
до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
про вжиття запобіжних заходів
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2016 в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів від 23.02.2016р. у справі № 910/2839/16 відмовлено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.02.2016р. у справі № 910/2839/16 про вжиття запобіжних заходів залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2016 по справі №910/2839/16 про відмову в скасуванні ухвали про забезпечення запобіжних заходів. Задовольнити заяву ПАТ "Дельта Банк" про скасування запобіжних заходів та скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 по справі №910/2839/16 про задоволення заяви ТОВ "Такіра" про вжиття запобіжних заходів. Зняти арешт з житлового будинку (літери А,А1,А2) загальною площею 2191,40 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 7-В, що належить ТОВ "Такіра".
Представник ПАТ "Дельта банк" в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, вважає ухвалу такою, що підлягає скасуванню.
Представник ТОВ "Такіра" в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, ухвалу суду - без змін.
Крім того, в судовому засіданні, призначеному на 17.05.2016, представником ТОВ "Такіра" заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, що на його думку підтверджують позицію ТОВ "Такіра".
Порадившись на місці, колегія суддів залучає до матеріалів справи, подані відповідачем 17.05.2016 через канцелярію суду додаткові доказі.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, до Господарського суду міста Києва надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "Такіра" про вжиття запобіжних заходів в порядку ст.ст. 43-1 - 43-3 ГПК України у вигляді накладення арешту на нежилий будинок (літери А, А1, А2), загальною площею 2191,40 кв. м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 7-В, що належить ТОВ "Такіра".
Заява мотивована тим, що 15.02.2016р. Банк надіслав на адресу ТОВ "Такіра" претензію з вимогою здійснити погашення заборгованості на загальну суму 36 696 721,98 грн., якої не існує та не підтверджується первинними бухгалтерськими документами. При цьому, єдиною підставою для направлення претензії на адресу ТОВ "Такіра" є намагання Банку звернути стягнення на предмет іпотеки - нежилий будинок (Літери А, А1, А2), загальною площею 2191,40 кв. м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 7-В, в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку", тобто в позасудовому порядку - на підставі виконавчого напису нотаріуса, чим позбавити заявника права власності на зазначений будинок.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2016р. заява ТОВ "Такіра" про вжиття запобіжних заходів щодо публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задоволена; накладено арешт на нежилий будинок (літери А, А1, А2), загальною площею 2191,40 кв. м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 7-В, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Такіра".
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернувся з заявою про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.
Заява обґрунтована тим, що ТОВ "Такіра" у визначений законом строк не подано позовну заяву до Господарського суду міста Києва. Також, заявник зазначив, що у ТОВ "Такіра" існує заборгованість перед Банком, на підтвердження чого надав суду рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.03.2016р. у справі № 754/11551/15-ц.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.03.2016 в задоволенні заяви ПАТ "Дельта Банк" про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів від 23.02.2016р. у справі № 910/2839/16 відмовлено, ухвала Господарського суду міста Києва від 23.02.2016р. про вжиття запобіжних заходів залишена без змін.
Відмовляючи у скасуванні запобіжних заходів, господарський суд виходив з того, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2016р. за № 3094/16 позовну заяву ТОВ "Такіра" повернуто на підставі п. 6 ст. 63 ГПК України.
Після усунення недоліків ТОВ "Такіра" повторно звернулось до Господарського суду міста Києва 29.02.2016р., оскільки останній день звернення до суду припав на вихідний день, тому, виходячи з положень ч. 3 ст. 51 ГПК України, останнім днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2016р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Такіра" до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання договору припиненим прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/3671/16, а тому на день розгляду заяви ПАТ "Дельта Банк" про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів, запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову по справі № 910/3671/16.
Крім того зазначив, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.03.2016р. у справі № 754/11551/15-ц законної сили не набрало, а відтак не може бути використано в якості доказу, що звільняє заявника від доказування.
Заперечуючи проти ухвали суду Банк наполягає на тому, що суд першої інстанції не врахував відсутність ґрунтовних доводів з боку ТОВ "Такіра" для застосування запобіжних заходів, тоді як Банк, як кредитор та іпотекодержатель позбавляється права на задоволення законних прав передбачених Законом України "Про заставу".
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
За приписами ст.43-1 Господарського процесуального кодексу України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 43-3 ГПК України заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити відомості про обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття таких заходів. Ці обставини мають узгоджуватися з приписами статті 43-1 ГПК України , а за змістом пункту 5 частини першої статті 43-3 і частини третьої статті 43-4 ГПК України - також й підтверджуватись відповідними доказами з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 названого Кодексу.
У вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням, зокрема імовірності настання обставин, зазначених у статті 43-1 ГПК України.
Відповідно до п. 9 інформаційного листа "Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів" від 20.04.2007 р. N 01-8/251 у вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 43 3 ГПК України; імовірності настання обставин, зазначених у ст. 43-1 ГПК України; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Отже, запобіжні заходи за своєю правовою природою - це заходи, спрямовані на збереження відповідних доказів та на запобігання правопорушенню з метою якнайшвидшого реагування на протиправні дії.
Відповідно до вимог ГПК України підставами вжиття запобіжних заходів є обставини, які дозволяють заінтересованій особі стверджувати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення. При цьому заінтересована особа повинна довести необхідність терміновості вжиття запобіжних заходів, тобто необхідність вирішення цього питання до пред'явлення позову.
Разом з тим, звернення Банку до ТОВ "Такіра" в позасудовому порядку з претензією щодо погашення заборгованості не свідчить про наявність у діях Банку мети заволодіти майном у непередбачений чинним законодавством спосіб.
При цьому, суд першої інстанції не врахував відсутності відповіді заявника на претензію Банку щодо відсутності права вимоги зі сплати коштів.
Відсутність змін до іпотечного договору, в зв'язку з укладанням додаткової угоди до кредитного договору не змінює зобов'язання сторін за кредитним договором з попереднім кредитором, а сплата відсотків не вказує на виконання зобов'язань в повному обсязі, що передані новому кредитору за договором про відступлення права вимоги.
Доводи ТОВ "Такіра" про безпідставність вимог Банку щодо сплати коштів за відсутності надання Банком першого та другого траншів не можуть бути підставою для застосування запобіжних заходів з огляду на не можливість дослідження обставин що обумовлені договором, при розгляді заяви про вжиття запобіжних заходів.
Щодо висновків суду про те, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.03.2016р. у справі № 754/11551/15-ц законної сили не набрало, а відтак не може бути використано в якості доказу є передчасними з огляду на приписи ст. ст. 32,34, 36 ГПК України, в той час як доводи ТОВ "Такіра" є голослівними та не підтверджують шахрайські дії Банку відносно майна товариства.
Слід звернути увагу на те, що захоплення майна та пов'язані з цим дії є кримінальним злочином, а відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.02.2009 р. у справі N 19574, від 05.02.2008 р. у справі N 27/286-07 .
Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується висновками місцевого суду про доведеність вимог заявника та наявності підстав встановлених ст. 43-1 ГПК України для застосування запобіжних заходів шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 12 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначив, що суб'єктний склад осіб, які повинні виконувати вжиті господарським судом запобіжні заходи, визначається змістом ухвали господарського суду про вжиття таких заходів (частина п'ята статті 43-4 ГПК) та з урахуванням кола заінтересованих осіб, зазначених у пункті 14 цих рекомендацій. Порядок і спосіб виконання запобіжних заходів зазначаються в ухвалі господарського суду про вжиття таких заходів (частина п'ята статті 43-4 ГПК) і мають визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, то вони відповідно до частини першої статті 43-6 ГПК здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 названого Закону є виконавчим документом і, отже, має відповідати вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". Такий арешт може бути застосовано щодо майна, яке належить даній особі як на праві власності, так і на інших підставах, передбачених законом, в тому числі за договором оренди чи лізингу.
Статтею 43-9 ГПК визначено підстави припинення запобіжних заходів. Водночас названим Кодексом не встановлено, що господарський суд має виносити ухвалу про припинення запобіжних заходів. Отже, останні припиняються в силу самої лише наявності відповідних підстав, без обов'язкового оформлення такого припинення якимось процесуальним документом.
За таких обставин, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в частини зняття арешту з нерухомого майна по вул. А.Туполєва,7В м. Києва, загальною площею 2 191,40кв.м. такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
За змістом ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав установленими, пов'язані з порушеннями процесу доказування, які допущені місцевим господарським судом.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню.
Частина 4 статті 49 ГПК України передбачає, що господарський суд, постановляючи рішення на користь сторони, відшкодовує їй судовий збір за рахунок іншої сторони. Це правило поширюється й на випадки, коли сторона, з якої належить стягнути судовий збір, звільнена від сплати судового збору до бюджету.
Частина 5 статті 49 ГПК України містить правило розподілу судових витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи, послугами перекладача, адвоката та іншими витратами, пов'язаними з розглядом справи. Ці витрати розподіляються наступним чином і покладаються на: відповідача - в разі задоволення позову; позивача - в разі відмові в позові; обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в разі часткового задоволення позову.
Оскільки апеляційна скарга ПАТ "Дельта Банк" підлягає частковому задоволенню, судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги покладається на ТОВ "Такіра".
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково, ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2016 у справі № 910/2839/16 скасувати.
Заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів задовольнити.
Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.02.2016р. у справі № 910/2839/16 про вжиття запобіжних заходів
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Такіра" (04128, м. Київ, вул. Туполєва, 7-В; код ЄДРПОУ 34762371) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Г, код ЄДРПОУ 34047020) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 378грн. (тисяча триста сімдесят вісім грн..00 коп.).
Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
С.А. Гончаров