04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" травня 2016 р. Справа№ 910/313/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Рудченка С.Г.
Чорногуза М.Г.
секретар судового засідання - Пугачова А.С.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 24.05.2016 року по справі №910/313/16 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит Проект"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2016р.
у справі №910/313/16 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "АРКАДА"
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрміськбуд-1", 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит Проект"
про визнання недійсним договору.
В січні 2016 року Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк "АРКАДА" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрміськбуд-1" (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит Проект" (далі-відповідач 2) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 26.12.2014 року №26/12-14, укладений між відповідачами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2016р. у справі №910/313/16 позов задоволено.
Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 26.12.2014 року №26/12-14, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрміськбуд - 1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит Проект".
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрміськбуд - 1" на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "АРКАДА" 689,00 грн. судового збору
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит Проект" на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "АРКАДА" 689,00 грн. судового збору
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 02.03.2016р., відповідач 2 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Відповідач 1 не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідачі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.
Вислухавши думку представника позивача та враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка зазначених вище представників не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх. Крім того, судовою колегією враховано, що відкладення розгляду справи призведе до порушення строків розгляду апеляційної скарги визначених ч.1 ст.102 ГПК України.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, 05.08.2009 року між відповідачем 1 та позивачем, відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19.06.2003р. №978-ІV був укладений генеральний договір, за умовами якого відповідач 1 зобов'язався організувати спорудження об'єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, ввести об'єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності довірителів на закріплені за ними об'єкти інвестування, а позивач зобов'язується своєчасно здійснювати фінансування будівництва на умовах цього генерального договору.
Пунктом 8.1 генерального договору від 05.08.2009р. передбачено, що останній вступає в силу з моменту підписання обома сторонами і діє до повного виконання зобов'язань обома сторонами.
Згідно із п.6.1 генерального договору від 05.08.2009р. жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за цим генеральним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року генеральний договір від 05.08.2009 року, який було укладено між позивачем та відповідачем1 було розірвано з 16 травня 2011 року.
26.12.2014 року між відповідачем 1, як первісним кредитором, та відповідачем 2, як новим кредитором, був укладений договір №26/12-14 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги до боржника (Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "АРКАДА"), а новий кредитор набуває це право вимоги, тобто набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх грошових зобов'язань, які виникли у боржника на підставі основного договору (генеральний договір від 05.08.2009 року, який було укладено між позивачем та відповідачем 1) та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти, що дорівнює ціні договору.
Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги, посилаючись на те, що він є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України.
У відповідності до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.516 ЦК України).
Пунктом 6.1 генерального договору від 05.08.2009р. сторонами було погоджено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права та зобов'язання в тому числі право вимоги по даному договору третій стороні без письмової згоди іншої сторони.
В той же час, як свідчать матеріали справи, в порушення вищенаведених положень законодавства та умов генерального договору від 05.08.2009р. спірний договір відступлення права вимоги було укладено без погодження із позивачем.
Відповідачами відповідно до вимог ст..ст.33,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів такого погодження позивачем.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладення спірного договору прямо порушує права і законні інтереси позивача та даний договір суперечить вимогам чинного законодавства України, що є підставою для визнання договору недійсним у відповідності до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14.05.2014 року у справі №922/846/13-г.
Враховуючи вищевикладене, договір відступлення права вимоги від 26.12.2014 року №26/12-14, який укладено між відповідачами підлягає визнанню недійсним, а позов підлягає задоволенню.
Доводи викладені в апеляційній скарзі стосовно припинення зобов'язання передбаченого, зокрема, п.6.1 генерального договору у зв'язку з його розірванням за рішенням суду, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки за загальним правилом, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладання та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи, наведені відповідачем 1 в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит Проект" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2016р. у справі №910/313/16 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2016 року у справі №910/313/16 залишити без змін.
3.Матеріали справи №910/313/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді С.Г. Рудченко
М.Г. Чорногуз