донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
23.05.2016 р. справа №905/63/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: не з'явився; не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область
на рішення господарського судуДонецької області
від 25.02.2016 р.
у справі № 905/63/16 (суддя Овсяннікова О.В.)
за позовом Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область
до Громадської організації "Асоціація автолюбителів", м. Маріуполь, Донецька область
про стягнення 8 036 грн. 57 коп.
Департамент міського майна Маріупольської міської ради (далі - ДММ ММР, позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення на його користь з Громадської організації "Асоціація автолюбителів" (далі - ГО "Асоціація автолюбителів", відповідач) заборгованості в сумі 6 658 грн. 35 коп. за договором довгострокової оренди нежитлового приміщення (будівлі, споруди), що відноситься до комунальної власності м. Маріуполя № 1282-П від 14.05.2012 р. та пені за період з 01.08.2014 р. по 24.06.2015 р. в сумі 1 378 грн. 22 коп.
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.02.2016 р. у справі № 905/63/16 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду мотивоване відсутністю у відповідача обов'язку зі сплати орендних платежів на період проведення антитерористичної операції за користування комунальним майном, з урахуванням місцезнаходження відповідача та майна, яким є предмет оренди, відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ДММ ММР подав апеляційну скаргу, в якій просить дане рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДММ ММР до ГО "Асоціація автолюбителів" задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає помилкове застосування місцевим господарським судом норм Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на правовідносини за вказаним договором в частині нарахування орендної плати, з огляду на розповсюдження цього закону на правовідносини з 02.12.2015 р., а саме, з моменту прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Апелянт стверджує, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 р. "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція", яке визначало місцезнаходження відповідача зоною проведення антитерористичної операції та зумовлювало би застосування означеного закону, втратило свою чинність.
Скаржник вважає, що відповідачем не було надано позивачу підтверджуючого сертифікату про настання форс-мажорних обставин, який би свідчив про неможливість здійснення відповідачем своєї діяльності у орендованому приміщенні за укладеним договором, на підставі якого заявлений позов у даній справі.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином.
Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст.811 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим господарським судом, 14 травня 2012 року між сторонами був укладений договір довгострокової оренди нежитлового приміщення (будівлі, споруди), що відноситься до комунальної власності м. Маріуполя № 1285-П.
Відповідно до п. 1.1. договору на підставі заяви орендаря від 08.12.2011 р. та договору купівлі-продажу свідоцтва на право дострокової оренди №1282-П від 16.01.2012 р. орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення багатоквартирного будинку Літ.А-5, загальною площею 90,60 кв.м., що складає 4/100 частки, розташоване за адресою: місто Маріуполь, провулок Дніпропетровський, будинок № 15 на земельній ділянці, яка знаходиться у розпорядженні міської ради, а саме: з Літ.А-5, приміщення №8, кімната 12, 18, 19, 20 другий поверх, для використання під громадську приймальню. Нежитлове приміщення дійсно належить територіальній громаді міста Маріуполя згідно свідоцтва на право власності ЯЯЯ №688547, виданого Маріупольською міською радою 05.12.2006 р. та зареєстрованого у реєстрі прав власності на нерухоме майно - згідно витягу про реєстрацію від 05.12.2006 р., виданого Маріупольським БТІ за реєстраційним № 1701726 та витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Маріупольським БТІ від 17.02.2012 р. №33205926 під реєстраційним №17012726 (номер запису: 2380 у книзі: 4).
Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у тимчасове платне володіння та користування приміщенням наступає на підставі договору та свідоцтва на право дострокової оренди нежитлових приміщень міської комунальної власності з моменту підписання акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.
За приписами п. 4.2. договору орендар зобов'язаний прийняти за актом прийому-передачі нежитлове приміщення у 10-денний термін після укладання договору оренди; щомісячно і у повному обсязі вносити одержувачу орендну плату не пізніше останнього поточного місяця.
Відповідно до п. 5.1. договору розмір орендної плати визначається на підставі рішення Маріупольської міської ради.
Умовами п. 5.2. договору визначено, що за вказане у п. 1.1. договору приміщення встановлений розмір орендної плати за базовий місяць - квітень 2012 р. у розмірі 504, 19 грн. (згідно додатку).
Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяцем до останнього числа першого місяці оренди.
Згідно з п. 5.3. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Оплата проводиться щомісячно не пізніше останнього дня місяця, наступного за звітним. Орендар зобов'язаний отримати рахунок на оплату у бухгалтерії управління міського майна Маріупольської міської ради.
Рахунки на оплату видаються орендарю з 11 по 19 число кожного місяця. При отриманні рахунку необхідно мати копію платіжного документу про оплату за оренду приміщення (будівлі, споруди) за попередній період.
Пуннктом 7.3. договору сторонами погоджено, що у разі порушення терміну внесення орендної плати з орендаря стягується пеня у розмірі двох облікових ставок Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування штрафних санкцій за прострочення внесення орендної плати припиняється з того дня, коли зобов'язання виконані у повному обсязі.
Строк дії договору встановлений у п. 8.1. договору з моменту його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації і до 06.02.2022 р.
Доказів припинення/розірвання договору сторонами не надано, тобто, на момент виникнення суми боргу сторони перебували у договірних відносинах.
18 червня 2012 року до укладеного договору був складений акт прийому-передачі нежитлового приміщення № 7050, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення 90,60 кв.м., розташоване Літ.А-5, приміщення № 8, другий поверх, кімната 12, 18, 19, 20 у будинку № 15, провулок Дніпропетровський, місто Маріуполь.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх безпідставність, з огляду на набрання чинності з 14.10.2014 р. Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", положеннями якого визначено скасування на період проведення антитерористичної операції орендної плати за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (стаття 7 вказаного закону).
Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться в положеннях п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до вимог передбачених статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування майном є договір оренди.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору є орендна плата.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено обов'язки орендаря, де зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.
Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України № 405/2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Згідно з ст. 1 цього Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 р. № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 р. № 405/2014.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Пунктом 5 ст. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 р. N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 р. затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м. Маріуполь, де здійснює господарську діяльність відповідач, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
До зазначеного переліку включено м. Маріуполь, де розташоване спірне орендне майно та де відповідач здійснює свою господарську діяльність, що зумовило набуття останнім означеного тимчасового права з огляду на приписи ч. 2 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
05.11.2014 р. Кабінетом Міністрів України прийнято нове розпорядження № 1079-р, яким зупинено дію розпорядження КМУ від 30.10.2014 р. № 1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 р. у справі № 826/18327/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" до Кабінету Міністрів України визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05.11.2014 р. "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України" від 30.10.2014 р. № 1053-р". Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 р. постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 р. у зазначеній адміністративній справі залишена без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В свою чергу, дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р зупинена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014 р.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.
Керівником Антитерористичного центру при СБУ, виданий Наказ від 07.10.2014 р. № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 р.
Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014 р. визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та Законами України. У розумінні положень ст. 58 Конституції України приписи ст. 2 зазначеного закону відносно заборони нарахування орендної плати за користування майном, що належить до комунальної власност та пені з 14 квітня 2014 року мають ретроспективну дію для розглядуваних правовідносин та не містять жодних виключень щодо їх незастосування.
Враховуючи приписи Закону України "Про боротьбу з тероризмом", прийнятий на його виконання та виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 р. № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", колегія суддів дійшла висновку про правильність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст. 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Крім того, у відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція", затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до якого включено м. Маріуполь, де проводить свою господарську діяльність відповідач. Визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053-р".
Вбачається, що розпорядженням КМУ від 02.12.2015 р. № 1275-р фактично повторно затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до складу якого також увійшло м. Маріуполь.
За таких обставин, враховуючи дії спеціальної норми ст. 7 Закону України №1669-VI від 02.09.2014 р. господарський суд, згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України та ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України не може примушувати відповідача до виконання необов'язкових для нього дій і застосовувати негативні наслідки невиконання цих дій.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню в силі.
Судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на заявника скарги.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту міського майна Маріупольської міської ради на рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2016 р. у справі № 905/63/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2016 р. у справі № 905/63/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий К.І. Бойченко
Судді: Д.О. Попков
ОСОБА_3
Надруковано 5 прим.:
1. позивачу;
2. відповідачу;
3. у справу;
4. ДАГС;
5. ГСДО.