ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
24 травня 2016 року Справа № 913/492/16
Провадження № 30/913/492/16
За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТАХІМ", с. Зазим'я Броварського району Київської області
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поли-Пак", м. Сєвєродонецьк Луганської області
про стягнення 124863 грн. 13 коп.
Господарський суд Луганської області у складі судді Голенко І.П.
Секретар судового засідання - помічник судді Гуленко К.С.
У засіданні брали участь:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - представник не прибув.
в с т а н о в и в:.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів за договором поставки № 130027 від 20.12.2013 в сумі 121 719 грн. 11 коп., з яких:
- сума основного боргу - 48180 грн. 00 коп.;
- пеня - 37481 грн. 40 коп.;
- збитки від інфляції - 33242 грн. 15 коп.;
- 3% річних від простроченої суми - 2815 грн. 56 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати поставленого товару.
Позивач надав заяву про уточнення позовних вимог від 10.05.2016 б/н, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 130027 від 20.12.2013 в сумі 124863 грн. 11 коп., з яких: основний борг - 48180 грн. 00 коп., пеня - 39652 грн. 80 коп., збитки від інфляції - 34056 грн. 37 коп., 3% річних від простроченої суми - 2973 грн. 96 коп.
Збільшення розміру позовних вимог за вказаною заявою позивача прийнято судом до розгляду.
Позивач правом на участь свого представника в судовому засіданні не скористався, хоча в судовому засіданні 10.05.2016 підтримав позовні вимоги у збільшеному розмірі.
Відповідач не надав письмовий відзив на позов та правом на участь свого повноважного представника у судових засіданнях не скористався, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судових засідань, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.
Явка учасників процесу в судове засідання не визнавалася обов'язковою.
При цьому, відповідач не заявив клопотання про відкладення розгляду справи з наведенням відповідного обґрунтування необхідності такого відкладення та доданням доказів поважності неприбуття у дане судове засідання.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (зі змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши у попередніх судових засіданнях представника позивача, суд встановив наступне.
Між товариством з обмеженою відповідальністю “Дельтахім”, як постачальником, та товариством з обмеженою відповідальністю “Поли-Пак”, як покупцем, 20.12.2013 був укладений договір поставки № 130027 (далі - договір, а.с. 6-8).
Предметом даного договору (п. 1.1 договору ) є правовідносини, за якими постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві продукцію, а покупець зобов'язується прийняти вказану продукцію і сплатити за неї певну грошову суму на умовах, передбачених цим договором.
За положеннями п. 4.2 договору оплата за продукцію проводиться 100% від загальної вартості поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів після дати виставлення рахунку-фактури.
З наданих позивачем видаткових накладних (а.с. 10, 15, 18) вбачається, що продавець у повному обсязі виконав передбачені умовами договору зобов'язання, а відповідач прийняв товар без зауважень та претензій на загальну суму 127280 грн. 00 коп.
Відповідач свої обов'язки за договором щодо своєчасної сплати вартості поставленого товару виконав частково на загальну суму 79100 грн. 00 коп. (згідно із банківськими виписками, а.с. 84-87), внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 48180 грн. 00 коп.
Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 05.05.2014 № 0505/01 про сплату заборгованості за продукцію, яка поставлена за накладними №№ 43, 140, 258. Вказана претензія отримана відповідачем 12.05.2014 (а.с. 23).
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
У відповідності з приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання в силу вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Пункт 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи, її фактичними обставинами доведено факт поставки позивачем товару на загальну суму 127280 грн. 00 коп., який був прийнятий відповідачем без заперечень та частковий сплачений на суму 79100 грн. 00 коп.
Відповідачем доводи позивача не спростовано, належних доказів виконання зобов'язань на суму 48180 грн. 00 коп., на підставі яких заявлено позовні вимоги, не надано.
За положеннями п. 4.2 договору оплата за продукцію проводиться 100% від загальної вартості поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів після дати виставлення рахунку-фактури.
В матеріалах справи містяться рахунки-фактури (а.с. 71, 75, 79), але позивачем на вимогу суду не було надано доказів направлення (вручення) цих рахунків відповідачу.
Строк виконання обов'язку відповідача по оплаті поставленого товару на день звернення із позовом до суду настав, враховуючи направлення позивачем та отримання відповідачем 12.05.2014 претензії від 05.05.2014 № 0505/01, в якій він, зокрема, зазначив платіжні реквізити.
З урахуванням викладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 48180 грн. 80 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Умовами п. 5.1 договору за несвоєчасну оплату отриманої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми боргу за кожний день прострочення платежу.
Позивач з посиланням на вказаний пункт договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 17.04.2014 по 06.05.2016 пеню в сумі 39652 грн. 80 коп.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Статтею 216 цього ж Кодексу передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За положеннями п. 4.2 договору оплата за продукцію проводиться 100% від загальної вартості поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів після дати виставлення рахунку-фактури.
Як було зазначено, позивач не надав доказів направлення відповідачу рахунків-фактур (фіскальний чек, опис вкладення, тощо), але у матеріалах справи є докази направлення та отримання останнім 12.05.2014 претензії № 0505/01 від 05.05.2014 (а.с. 21-23).
Термін, з якого починається прострочення виконання відповідачем зобов'язання, визначається, враховуючи умови п. 4.2 договору, саме з 12.06.2014.
Тому, суд дійшов до висновку, що позивачем невірно визначено перший день прострочення (17.04.2014).
Крім того, позивачем неправильно нарахована пеня за період з 17.04.2014 по 06.05.2016 з огляду на положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Дана норма підлягає застосуванню, оскільки умови п. 5.1 договору передбачають саме порядок нарахування пені, а не визначають іншого строку протягом якого нараховується пеня (Вказана правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26.05.2010 по справі № 2/115).
Оскільки умовами договору передбачено тільки порядок нарахування пені - за кожний день прострочки, та відсутнє застереження щодо незастосування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України при нарахуванні пені, то датою закінчення нарахування санкції відповідно до положень п. 6 ст. 233 Господарського кодексу України є 12.12.2014, тому що інше не встановлено договором поставки від 20.12.2013 № 130027.
Таким чином, пеня підлягає стягненню в сумі 5913 грн. 60 коп. за період з 12.06.2014 по 12.12.2014.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
На підставі вказаних статей позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних у сумі 2973 грн. 96 коп. за період з 17.04.2014 по 06.05.2016 та інфляційні втрати в сумі 34056 грн. 34 коп. за період з 17.04.2014 по 06.05.2016.
Перевіривши наданий розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов до наступного висновку.
Заявлені позивачем вимоги по стягненню 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 2750 грн. 83 коп. за період з 12.06.2014 по 06.05.2016.
Щодо інфляційних втрат, то суд вважає за необхідне зазначити.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державною службою статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Пунктом 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами і доповненнями) передбачено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справи, викладені в листі Верховного суду України від 03.04.1997 № 62-97р.
Так, умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
За розрахунком інфляційних втрат (а.с. 89) позивачем визначено період нарахування з 17.04.2014 по 06.05.2016.
Судом встановлено, що заява про уточнення розміру позовних вимог та наданий розрахунок інфляційних втрат надано до суду 10.05.2016, в той час як повідомлення Державної служби статистики України щодо індексу споживчих цін у квітні 2016 року опубліковано в Урядовому кур'єрі 11.05.2016 (№ 87).
Тому, позивач не мав можливості розрахувати інфляційні втрати за квітень 2016 року 10.05.2016.
Разом з тим, згідно із таблицею розрахунку інфляційних втрат перемножалися індекси інфляції за період з травня 2014 року по березень 2016 року.
Тому, позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат слід задовольнити частково в сумі 31045 грн. 78 коп. за період з червня 2014 року по березень 2016 року.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково. З відповідача підлягають стягненню заборгованість в сумі 48180 грн. 00 коп., пеня в сумі 5913 грн. 60 коп., 3 % річних в сумі 2750 грн. 83 коп. та інфляційні втрати в сумі 31045 грн. 78 коп. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладається судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1318 грн. 38 коп.
Згідно із ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТАХІМ" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поли-Пак" про стягнення 124863 грн. 13 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поли-Пак", Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, буд. 54, код 36323274, на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТАХІМ", с. Зазим'я Броварського району Київської області, вул. Радгоспна, б. 3 «Б», код 38934197, заборгованість в сумі 48180 грн. 00 коп., пеню в сумі 5913 грн. 60 коп., 3 % річних в сумі 2750 грн. 83 коп., інфляційні втрати в сумі 31045 грн. 78 коп. та судовий збір в сумі 1318 грн. 38 коп. Наказ видати.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено та підписано - 26.05.2015.
Суддя І.П.Голенко
Надр. прим.
1 - до справи;
2 - позивачу за адресою: 02068, м. Київ, пр. Бажана 1 “М”, оф. 23 (рекомендованим листом з повідомленням)
3 - відповідачу за адресою: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, буд. 54 (рекомендованим листом з повідомленням)