79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.05.2016р. Справа№ 914/321/16
Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів Сухович Ю.О., Мазовіта А.Б., Мороз Н.В., при секретарі судових засідань ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи
за позовом Українсько-польського спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт”, м.Городок, Львівська область
до відповідача ОСОБА_2 товариства Завод пластмас “Артгос”, гміна м.Бжозув, Бжозувський повіт Підкарпатського воєводства, ОСОБА_3
про визнання недійсним договору разом з наступними змінами та доповненнями.
За участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_4 - представник (довіреність б/н від 22.05.2015р.); ОСОБА_5 - представник (довіреність б/н від 12.01.2015р.);
від відповідача ОСОБА_6 - представник (довіреність б/н від 01.01.2016р.).
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Українсько-польського спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” до ОСОБА_2 товариства Завод пластмас “Артгос” про визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. укладеного між сторонами із наступними змінами та доповненнями.
Ухвалою суду від 08.02.2016р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 29.02.2016р.
Ухвалою суду від 29.02.2016р. відкладено розгляд справи на 21.03.2016р., з підстав наведених в даній ухвалі.
В судовому засіданні від 21.03.2016р. судом оголошувалась перерва до 04.04.2016р. до 15:00 год.
Ухвалою суду від 04.04.2016р. продовжено строк розгляду спору до 20.04.2016р. та відкладено розгляд справи на 18.04.2016р., з підстав наведених в даній ухвалі.
Ухвалою суду від 18.04.2016р. відкладено розгляд справи на 16.05.2016р. та призначено колегіальний розгляд справи.
Згідно проведеного автоматичного визначення складу членів колегії до складу колегії включено суддів Мазовіту А.Б. та Мороз Н.В.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві, заяві про доповнення підстав позовних вимог та письмових поясненнях до неї. Просили визнати недійсним укладений між сторонами договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. та додаткову угоду №1 від 27.08.2014р.
Підставою для визнання недійсним оспорюваного позивачем договору та додаткової угоди до нього, Українсько-польське спільне підприємство ТзОВ “Артгос-Пласт” вважає невідповідність нормам цивільного законодавства, суперечність засадам справедливості, добросовісності, розумності та введення позивача в оману.
Представник відповідача в судовому засіданні подав відзив в якому навів заперечення проти позовних вимог, додатково до тих, що вказані у попередньо поданому відзиві. В судовому засіданні позовні вимоги заперечив просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд встановив:
20.08.2014р. між ОСОБА_2 товариством Завод пластмас "Артгос"(кредитор) та Українсько-польським спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт" (боржник) укладено договір про визнання та оплату заборгованості, згідно якого боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі Ліцензійного договору про використання ноу- хау від 03.01.2012р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. включно у розмірі 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,61 грн.
У п.1.2. договору сторони зазначили, що боржник зобов"язується оплатити заборгованість, визначену у п.1.1. цього договору до 20.09.2014р. включно.
27.08.2014р. між ОСОБА_2 товариством Завод пластмас "Артгос" (кредитор) та Українсько-польським спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт" (боржник) укладено додаткову угоду №1 до договору про визнання та оплату заборгованості, згідно п.1.1. якої боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі:
- Ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. включно, у розмірі 205 113,82 грн. польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 840 966,66 грн.;
- Договору оперативного лізингу №1 від 01.02.2010р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. включно, у розмірі 66 049,90 грн. польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 270 804,59 грн.
- Фактури VAT FSE-2012/11/USLUG від 31.12.2012р. у розмірі 51 081,55 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 209 434,35грн.
Загальна сума заборгованості за цим договором становить 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,60 грн.
Позивач вважає, що вказаний договір та додаткова угода є такими, що не відповідають нормам цивільного законодавства, суперечать засадам справедливості, добросовісності та розумності, підлягають визнанню недійсними у зв"язку з наступним.
12.08.2014р. за ініціативою відповідача, частка якого в статутному капіталі позивача становить 75% без повідомлення інших учасників позивача та з порушеннями вимог Закону, було проведено позачергові загальні збори учасників позивача, на яких прийнято рішення про звільнення керівника позивача ОСОБА_7 та обрання керівником ОСОБА_8
19.08.2014р. відомості про зміну керівника внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та 20.08.2014р. новопризначений керівник позивача - Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ "Артгос-Пласт" ОСОБА_8 підписав договір про визнання та оплату заборгованості.
03.11.2014р. відповідач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення заборгованості на підставі оспорюваного договору про визнання та оплату заборгованості в редакції від 20.08.2014р.
18.11.2014р., ще уповноважений на той час директор позивача ОСОБА_8 подав заяву про визнання позову повністю.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2014р. у справі №914/2957/14 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2014р. визнано недійсними всі прийняті загальними зборами учасників ТзОВ "Артгос-Пласт" від 12.08.2014р. рішення, в тому числі про припинення повноважень директора ОСОБА_7 та про призначення директором УПСП ТзОВ "Артгос-Пласт" ОСОБА_8 та зобов"язано Реєстраційну службу Городоцького районного управління юстиції Львівської області скасувати усі реєстраційні дії проведені на підставі цих рішень.
17.11.2015р. позивач отримав від приватного нотаріуса Городоцького районного нотаріального округу ОСОБА_9 нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_8 від 13.11.2015р. про обставини укладення спірного договору та додаткової угоди. Зокрема йшлось про те, що ОСОБА_8 підписав вказані договора за вказівкою громадянина ОСОБА_3 Бордолінського ОСОБА_10, за відсутності первинних документів, що не були передані ОСОБА_8 попереднім директором та без з"ясування стану взаєморозрахунків.
У своїй заяві ОСОБА_8 також посилається на положення п.19.3 статуту Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ “Артгос-Пласт”, в якому вказано, що вартість договорів, що укладаються від імені товариства та/або розпорядження оборотними активами, впродовж двох тижнів перевищує 30 000,00 грн., вони підлягають погодженню уповноваженим загальними зборами товариства, шляхом підписання останнім таких договорів. Однак, уповноважений загальних зборів товариства - ОСОБА_11, вищевказаних договорів не погоджував та не підписував.
Позивач звертає увагу та неточності та суперечності в договорі та додатковій угоді до нього, що на його думку свідчить, про недобросовісність сторін при їх підписанні.
Зокрема, позивач зазначає, про заборгованість вказана у договорі від 20.08.2014р. зменшена у додатковій угоді від 27.08.2014р. з незрозумілих підстав. Так, у договорі від 20.04.2014р. заборгованість по договору про використання ноу-хау становить 322 245,27 польських злотих (1 321 205,60 грн.), а в додатковій угоді заборгованість по договору про використання ноу-хау складає 205 113,82 польських злотих (840 966,60 грн.). Жодних розрахунків за період з 20.08.2014р. по 27.08.2014р. між сторонами не проведено, господарських операцій не здійснено.
Крім того, позивач зазначає про невідповідність застосованого сторонами курсу іноземної валюти - польського злотого по відношенню до гривні. За розрахунками позивача існувала курсова різниця понад 50 000,00 грн., що не враховано при визначенні загальної суми заборгованості за додатковою угодою №1 від 27.08.2014р.
Позивач вказує, що про існування додаткової угоди №1 від 27.08.2014р. позивачу стало відомо лише 13.01.2015р., під час розгляду справи №914/3890/14 за позовом відповідача до позивача про стягнення заборгованості по спірному договору та додатку до нього.
Відповідно до даних бухгалтерського та податкового обліку позивача відсутня заборгованість перед відповідачем. Зміст договору та додаткової угоди в частині розміру та підстав заборгованості, на думку позивача, не відповідає фактичним правовідносинам, які склались між сторонами, а також даним бухгалтерського та податкового обліку позивача.
Позивач вважає, що договір та додаткова угода до нього, підписані керівником позивача виключно в інтересах відповідача, всупереч інтересам позивача, за відсутності первинної документації, що є підтвердженням господарських правовідносин. Вказаний договір та додаткова угода до нього порушує свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом та має ознаки зловживання правом, з чого позивач приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. укладеного між сторонами та додаткової угоди №1 від 27.08.2014р.
Крім того, позивач у заяві про доповнення позовних вимог, реалізуючи своє право на подання такої заяви до початку розгляду спору по суті зазначає, що договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. та додаткова угода № від 27.08.2014р. укладені під впливом обману з боку відповідача.
Позивач вважає, що відповідач ввів керівника - ОСОБА_8 в оману щодо предмету договору, а саме щодо розміру заборгованості за Ліцензійним договором про використання ноу-хау від 03.01.2012р., за договором оперативного лізингу №1 від 01.02.2012р. та фактури VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012р., що зазначені в додатковій угоді.
Щодо наявності умислу в діях відповідача на введення ОСОБА_8 в оману про наявність заборгованості за оспорюваним договором та додатком до нього, позивач посилається на економічно-експертне дослідження проведене ТзОВ "Західна консалтингова група" на прохання директора позивача ОСОБА_7, за наслідками проведення якого експерт дійшов висновку про документальне непідтвердження сум заборгованості відображених у оспорюваному договорі. Документально підтверджена сума заборгованості відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача становить лише 196 270,07 польських злотих (826 296,99 грн.), з вирахуванням податків, які необхідно буде сплатити відповідачу, як податковому агенту позивача.
Як стверджує позивач, відповідач свідомо не повідомив ОСОБА_8 достовірної інформації про стан розрахунків та суму заборгованості між сторонами, що підтверджує умисне введення позивача в оману щодо предмету договору, та є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ст.230 ЦК України.
Відтак, у зв"язку з невідповідністю нормам цивільного законодавства, суперечністю засадам справедливості, добросовісності, розумності та введення позивача в оману останній просить визнати недійсним укладений між сторонами договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. та додаткову угоди №1 від 27.08.2014р.
При прийнятті рішення суд виходить із наступного:
Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п.1.ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов”язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов”язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов”язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов”язання визначається тими правами та обов”язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України (в редакції, що діяла станом на дату укладення спірного договору та додатку до нього) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки (печаток) на документі, що має письмову форму.
Таким чином, наявністю печаток кредитора та боржника на договорі про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р., додатковій угоді № від 27.08.2014р. та підписів уповноважених осіб підтверджується факт їх вчинення.
Як вбачається з умов договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року (з врахуванням додаткової угоди №1 від 27.08.2014 року) боржник (Українсько-польське спільне підприємство ТзОВ “Артгос-Пласт”) визнав та підтвердив свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі: ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 року в період з 31.12.2012 по 24.06.2014 року включно, у розмірі 205 113,82 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 840 966,66 гривень; договору оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 року в період з 31.12.2012 року по 24.06.2014 року включно, у розмірі 66 049,90 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 270 804, 59 гривень; фактури VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 року, у розмірі в сумі 51 081,55 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 209 434,35 гривень.
Отже, договором сторони підтвердили уже існуюче грошове зобов'язання та встановили строк його виконання, що не суперечить нормам чинного законодавства та волі сторін.
Оскаржуваний договір від 20.08.2014 року та додаткова угода №1 від 27.08.2014 року від імені Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ “Артгос-Пласт” підписані директором СП ТзОВ “Артгос- Пласт” ОСОБА_8, від ОСОБА_2 товариства Завод пластмас “Артгос” головою правління ОСОБА_12 та членом правління ОСОБА_13, та містять підписи директора з питань продажу ОСОБА_14.
В матеріалах справи міститься договір оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 року та ліцензійний договір про використання ноу-хау від 03.01.2012 року. Зазначені договори підписані представниками сторін та у судовому порядку не оскаржувались.
Також, в матеріалах справи міститься фактура VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 року, яка містить підписи представників сторін.
Позивач не спростував існування договірних відносин згідно зазначених договорів та фактури.
Згідно ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Як роз"яснено Вищим господарським судом України у п.3.10.постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
ОСОБА_6 обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Слід зазначити, що ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. В даному випадку вказані обставини повинен довести саме позивач.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняються, є відомими й бажаними для однієї із сторін.
Встановлення наявності умислу (однієї із форм вини, що полягає в усвідомленні протиправного характеру та наслідків) у недобросовісності сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст.230 ЦК України.
Таким чином, позивач повинен довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявність обману.
Умислом є психічне ставлення особи до своїх діянь та їх наслідків, яке виявляється в передбаченні наслідків поведінки і бажанні їх настання.
ОСОБА_6 умислом відповідача на введення директора позивача ОСОБА_8 в оману, позивач, на думку суду, помилково вважає встановлену економічно-експертним дослідженням №3 від 22.01.2016р. невідповідність суми заборгованості в оскаржуваному договорі та додатку до нього даним бухгалтерського обліку.
Надане позивачем економічно-експертне дослідженням №3 від 22.01.2016р. було проведено на підставі поданих лише позивачем документів, крім того експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність, відтак вказаний висновок критично оцінюється судом.
Вищевказане економічно-експертне дослідження не доводить умислу відповідача. Між обманом та укладенням договору повинен бути причинний зв"язок, оскільки без обману договір не укладався б.
Надана позивачем нотаріально посвідчена заява ОСОБА_8 не є належним та допустимим доказом подій та обставин про які в ній йдеться. Посвідчуючи вказану заяву нотаріус лише підтверджував виключно факт підписання цієї заяви ОСОБА_8, однак не підтверджував достовірність описаних у ній подій.
Дослідивши умови договору від 20.08.2014 р. з наступними змінами та доповненнями вбачається, що останній підсумовує факт заборгованості позивача перед відповідачем (по договору оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 року, по ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 року та фактурі VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 року) та визначає строк повернення зазначеної заборгованості.
Отже, договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року з наступними змінами та доповненнями за своєю правовою природою не створює для сторін цього договору нові зобов'язання, а лише конкретизує уже існуючі зобов'язання з оплати заборгованості та встановлює визначений сторонами строк для її оплати.
Вказана обставина встановлена постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015р. у справі №914/1126/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2015р., відтак в порядку ст.35 ГПК України не потребує доказуванню.
Враховуючи, що предметом спірного договору та додатку до нього є саме строк, а не сума, відтак, доводи позивача про невідповідність суми заборгованості оспорюваного договору та додатку до нього не мають правового значення.
Слід зазначити, що суд, розглядаючи даний спір не встановлює відповідність суми заборгованості відображеної в оспорюваному договорі та додатку до нього, дійсній сумі боргу відповідно до бугхалтерського обліку сторін, а оцінює їх відповідність вимогам чинного законодавства, і як наслідок наявність чи відсутність підстав для визнання їх недійсними.
Встановлення заборгованості та її відповідність дійсній сумі боргу досліджувалась Господарським судом Львівської області при розгляді справи № 914/3890/14 за позовом АТ "Завод пластмас "Артгос" до Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ "Артгос-Пласт" про стягнення заборгованості в сумі 1 321 205,61, згідно оскаржуваного договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. та додаткової угоди до нього.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 ГПК України.
Невідповідність оспорюваного позивачем договору та додатку до нього нормам цивільного законодавства, їх суперечність засадам справедливості добросовісності та розумності, як підстава для визнання їх недійсними не підтверджується матеріалами справи та не доведена позивачем.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що позивачем всупереч положенням ст.33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Відтак, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Розглянувши наявне у матеріалах справи клопотання позивача (вх.№8220/16 від 29.02.2016р.) про припинення провадження у справі, на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України, суд зазначає наступне.
Згідно п.2.ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Як вбачається із наданої відповідачем копії позовної заяви у справі №914/1126/15 за позовом Українсько-польського спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” до ОСОБА_2 товариства Завод пластмас “Артгос” про визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. укладеного між сторонами із наступними змінами та доповненнями, підставою позову вказано фіктивність правочинів та перевищення своїх повноважень керівником Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ “Артгос-Пласт”
У справі №914/321/16, що розглядається, підставами для визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. укладеного між сторонами із наступними змінами та доповненнями, позивач зазначає їх невідповідність нормам цивільного законодавства, суперечність засадам справедливості добросовісності та розумності, а також введення в оману.
Відтак, рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав відсутнє, отже, відсутні й підстави для припинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Сплачений судовий збір відповідно до ст.49 ГПК України слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
3. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повний текст рішення
виготовлено та підписано 23.05.2016р.
Суддя Сухович Ю.О.
Суддя Мазовіта А.Б.
Суддя Мороз Н.В.