79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.05.2016р. Справа№ 914/709/16
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засіданні ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом PPHU Kujan, Jastrzebie Zdroj, Polska
до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Торгово-виробнича компанія “Галвестбуд”, смт.Жвирка Сокальського району Львівської області
про стягнення 2600 євро основної заборгованості, що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 75 025,60 грн., а також 910,00 євро - відсотків за весь період невиконання зобов'язань, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 26 258,96 грн.
За участю представників сторін:
від позивача Кінь.А.В. - представник (довіреність б/н від 04.02.2016р.);
від відповідача не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позов заявлено PPHU Kujan до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Торгово-виробнича компанія “Галвестбуд” про стягнення 2600 євро основної заборгованості, що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 75 025,60 грн., а також 910,00 євро - відсотків за весь період невиконання зобов'язань, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 26 258,96 грн.
Ухвалою суду від 18.03.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 06.04.2016р.
Ухвалою суду від 06.04.2016р. розгляд справи було відкладено на 25.04.2016р., з підстав наведених в даній ухвалі.
Ухвалою суду від 25.04.2016р. розгляд справи було відкладено на 16.05.2016р., з підстав наведених в даній ухвалі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов контракту №3/2015 від 23.03.2015р., у зв'язку з чим виникла потреба у поверненні попередньої оплати в сумі 2600,00 євро, сплаченої позивачем по вказаному контракту за товар (соснові та дубові дошки), що не був поставлений відповідачем та стягнення нарахованих позивачем відсотків в сумі 910,00 євро за порушення умов контракту.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, вимоги ухвал суду від 18.03.2016р., від 06.04.2016р. та від 25.04.2016р. не виконав, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив. Про відкладення розгляду спору на 16.05.2016р. був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення штрихкодовий ідентифікатор №80110 0061577 4 від 27.04.2016р. - вручено 05.05.2016р. (вх. №20414/16 від 12.05.2016р.).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд,-
встановив:
23.03.2015р. між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Торгово-виробнича компанія “Галвестбуд” (надалі - продавець) з місцезнаходженням в Україні, представлене директором ОСОБА_3, що діє на підставі статуту та PPHU Kujan (надалі - покупець), з місцезнаходженням в Польщі, представлене в особі Jan Kuzmak, який діє на підставі статуту було укладено контракт №3/2015 (далі по тексту - контракт), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує продукти та товари продавця (надалі - товар), зокрема: соснові та дубові дошки.
Згідно п.1.2. контракту кількість, асортимент, ціна за одиницю товару, вартість кожної доставки товарів, а також умови оплати, будуть окремо погоджуватися між сторонами, наприклад, у формі: специфікації, замовлення, проформи, які становлять інтегральну частину контракту.
Відповідно до п.2.1. контракту ціни на товар, який продається на підставі даного контракту, які охоплюють складові, зазначені у розділі 2 п.2.2. та 2.3 нижче, встановлюються у Євро, злотих та гривні.
Згідно п.2.4. контракту загальна вартість контракту визначається на підставі усіх окремих доставок товару та складає суму еквівалентну 200 000,00 євро. Подання суми зазначеної у попередньому реченні, не зобов'язує продавця до продажу, а покупця до придбання товару на таку вартість під час дії контракту.
За умовами п.2.6. контракту оплату за товар покупець здійснює шляхом передоплати 40% від вартості замовленої партії товару та оплачує решту 60% після прийняття товару покупцем до моменту відвантаження товару покупцю.
Згідно п.2.8. контракту датою оплати вважається у кожному випадку дата надходження грошових коштів на рахунок продавця.
Відповідно до п.3.2. контракту продавець відвантажує товар покупцю протягом 20-ти календарних днів з моменту отримання замовлення.
Згідно п.4.7. контракту продавець підтверджує покупцю електронним шляхом (факс, e-mail) прийняття замовлення протягом 3 днів від отримання замовлення покупцю або інформує покупця про неможливість здійснення замовлення, якщо йдеться про строк доставки, кількість товару або асортимент. У випадку неможливості здійснення замовлення продавець повинен подати запропоновані власні: строк доставки, кількість товару або асортимент, а замовлення визнається прийнятим, якщо покупець підтвердить електронним шляхом (факс, e-mail) умови, які виникають з пропозиції продавця.
Відповідно до п.6.2. контракту сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення суперечок буде використовуватися матеріальне та процесуальне право України.
Згідно п.6.3. контракту усі спірні питання за згодою сторін виноситимуться на розгляд господарського суду Львівської області, рішення якого є остаточним та обов'язковим для обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 23.03.2015р. здійснено замовлення на товар (додаток №1 до контракту №3/2015 від 23.3.2015р.). Відповідачем було підписано замовлення (додаток №1 до контракту №3/2015 від 23.03.2015р.).
Позивачем (PPHU Kujan) на виконання умов контракту №3/2015 від 23.03.2015р. перераховано двома платежами на банківський рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 2 600,00 (дві тисячі шістсот євро 00 євроцентів), а саме: 30.03.2015р. - 1 120,00 євро; 24.04.2015р. - 1 480,00 євро.
Проте, відповідач порушив свої зобов'язання, станом на момент подання позовної заяви (15.03.2016р.) ним не було поставлено позивачу жодної одиниці товару.
Оскільки позивачем на виконання умов контракту №3/2015 від 23.03.2015р., було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 2 600,00 євро, а відповідачем не здійснено поставку жодної одиниці товару, відтак заборгованість за непоставлений товар станом на момент подання позовної заяви становить 2600,00 євро, що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви за розрахунками позивача становить 75 025,60 грн.
Позивач керуючись умовами п.2.11. контракту нарахував відповідачу відсотки 0,1% від вартості товару, що становлять 910,00 євро, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви за розрахунками позивача складає 26 258,96 грн.
Позивач надіслав на адресу відповідача досудове повідомлення про повернення грошових коштів від 13.08.2015р., в якій просив негайно повернути грошові кошти у термін не пізніше 3-х днів від дня отримання цього повідомлення. Проте, відповідач залишив дану вимогу без відповіді та задоволення.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача оплату за непоставлений товар в розмірі 2 600,00 євро, що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 75 025,60 грн. та 910,00 євро - відсотки за весь період невиконання зобов'язань, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 26 258,96 грн.
При прийнятті рішення суд виходить із наступного:
Відповідно до ст.123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 38 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 39 Закону, будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду: - в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава; - в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.
Відповідно до п.6.2. та п.6.3. контракту сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення суперечок буде використовуватися матеріальне та процесуальне право України. Усі спірні питання за згодою сторін виноситимуться на розгляд господарського суду Львівської області, рішення якого є остаточним та обов'язковим для обох сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Доказів наявності підстав, передбачених ст. 77 Закону “Про міжнародне приватне право”, при яких Господарський суд Львівської області не може приймати до свого провадження і розглядати справу, суду не подано, під час розгляду справи судом не встановлено.
Згідно ст. 7 Закону України “Про міжнародне приватне право”, при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.
Укладений між сторонами контракт №3/2015 від 23.03.2015р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
У п.3.1. контракту сторони визначили, що доставка товару згідно з даним контрактом реалізується на умовах FCA (франко-перевізник) “Інкотермс-2010”, якщо сторони письмово, в погоджених сторонами додатках, не домовляється про інше.
Згідно з “Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати” в редакції 2010 року поставка на умовах CPT - Carriage Paid to - “перевезення оплачено до” характеризується наступним. Термін "фрахт/перевезення оплачено до ..." означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику.
Відповідно до п. А.1 Інкотермс продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.
Згідно п.2.6. контракту оплату за товар покупець здійснює шляхом передоплати 40% від вартості замовленої партії товару та оплачує решту 60% після прийняття товару покупцем до моменту відвантаження товару покупцю.
На виконання умов контракту №3/2015 від 23.03.2015р. позивачем (PPHU Kujan) перераховано двома платежами на банківський рахунок відповідача (ТзОВ “Торгово-виробнича компанія “Галвестбуд”) грошові кошти на загальну суму 2 600,00 (дві тисячі шістсот євро 00 євроцентів), що підтверджується банківськими виписками:
- від 30.03.2015р. на суму 1 120,00 євро;
- від 24.04.2015р. на суму 1 480,00 євро.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.3.2. контракту продавець відвантажує товар покупцю протягом 20-ти календарних днів з моменту отримання замовлення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 23.03.2015р. здійснено замовлення на товар (додаток №1 до контракту №3/2015 від 23.3.2015р.), яке підписано відповідачем.
Однак, відповідач не поставив позивачу товар на сплачену останнім суму.
Згідно ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Позивач надіслав на адресу відповідача досудове повідомлення про повернення грошових коштів від 13.08.2015р., в якому просив негайно повернути грошові кошти у термін не пізніше 3-х днів від дня отримання цього повідомлення. Проте, відповідач залишив дану вимогу без відповіді та задоволення.
Відтак, зважаючи на положення ч.2 ст.693 ЦК України, у відповідача виник обов'язок повернути позивачу сплачені кошти в сумі 2 600,00 євро.
Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст.198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Положенням ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до абзацу 4 п.п.3.4. п.3постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом згаданого припису пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у разі подання до господарського суду позову про стягнення іноземної валюти обов'язковим є зазначення еквіваленту в національній валюті України (гривнях). Виходячи з останнього й визначається сума судового збору, що сплачується з позовної заяви: для нерезидентів - в іноземній валюті (за їх бажанням), для інших платників - у гривнях, у національній валюті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачено раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий - третій частини першої статті 6 Закону України "Про судовий збір").
Позивач у позовній заяві просить стягнути 2600 євро, що станом на день подання позовної заяви по курсу НБУ складає 75 025,60 грн.
Водночас, згідно п.4 ч.1 ст.55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.
Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява була подана представником позивача безпосередньо через канцелярію суду 15.03.2016р. Водночас, вказуючи еквівалент суми боргу в гривнях позивач застосував курс валют станом на 14.03.2016р.
Згідно ч.3 ст.55 ГПК України ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.
Офіційний курс гривні відповідно до іноземних валют визначений НБУ, зокрема євро станом на 15.03.2016р. складав 29,48 грн. за 1 євро. Отже, враховуючи положення п.4.ч.1. та ч.3 ст.55 ЦК України, правильна ціна позову станом на 15.03.2016р. складає 3510,00 євро, що згідно офіційного курсу НБУ становить 103 474,80 грн. з яких 2600,00 євро попередньої оплати становить 76 648,00 грн.; 910,00 євро відсотків становить 26 826,80 грн.
Відтак до стягнення з відповідача підлягає попередня оплата 2600,00 євро, що станом на 15.03.2016р. згідно курсу НБУ складає 76 648,00 грн.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення попереньої оплати в сумі 2 600,00 євро (що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви 15.03.2016р. становить 76 648,00 грн.) підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення 910,00 євро - відсотків за весь період невиконання зобов'язань, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф, пеню, неустойку.
При нарахуванні відсотків позивач посилається на полодення ст.230 ГК України. Так, згідно ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
В п.2.11. контракту сторонами передбачено, що у випадку порушення строків доставки товару, та в разі неповного обсягу поставки товару продавцем у відповідній якості та кількості, покупець може нараховувати відсотки у розмірі 0,1% вартості товару за кожен день прострочення, однак не більше ніж максимальний розмір відсотків за затримку, передбачених відповідним для контракту законодавством.
Проаналізувавши визначені сторонами у п.2.11. контракту відсотки, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою такі відсотки фактично є пенею, оскільки нараховуються за кожен день прострочки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня характеризується такими ознаками:
- застосування виключно у грошових зобов'язаннях;
- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; - триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, слід зазначити, що пеня є різновидом неустойки, має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов'язання.
Аналіз положень діючого законодавства, що регулює питання стягнення з боржника пені, зокрема, ч. 3 ст. 549 ЦК України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, свідчить про те, що платником пені може виступати лише особа, що несе грошові зобов'язання перед своїм контрагентом.
Отже, розмір пені залежить від тривалості прострочення вчинення дій (бездіяльності) боржником та застосовується за порушення виключно грошового зобов'язання.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки товару за контрактом продавець зобов'язаний сплатити продавцю відсотки, що за своєю правовою природою є пенею, не перетворює визначену договором відповідальність у пеню за порушення грошового зобов'язання.
Винятком коли пеня може бути стягнута за порушення негрошового зобов'язання є ч.2 ст. 231 ГК України, якою передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у розмірі: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Однак положення ч.2 ст.231 ГК України можуть бути застосовані тільки якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.
Зобов'язання, що виникли між позивачем та відповідачем не підпадають під положення ч.2 ст.231 ГК України.
Визначене ст.693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов'язання по поверненню коштів.
Повернення попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням, оскільки обов'язком відповідача була поставка товару, а не його оплата.
Даний висновок відповідає п.п.5.2 п.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 910 євро - відсотків за весь період невиконання зобов'язань (що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 26 826,80грн.).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку підставності позовних вимог до задоволення частково. З відповідача до стягнення підлягає 2600,00 євро (що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 76 648,00 грн.) попередньої оплати. У задоволенні решти позову слід відмовити.
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як роз"яснено Вищим господарським судом України у п.п.2.23 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7 із змінами та доповненнями, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.
При поданні позову позивач оплатив судовий збір в сумі 1519,27 грн., що підтверджується квитанцією №ПН27 від 14.03.2016р., однак зважаючи на те, що позивач невірно визначив ціну позову, про що було вказано вище, відтак з нього підлягає до стягнення в дохід Державного бюджету України 32,85 грн. недоплаченого судового збору.
Згідно ст.49 ГПК України судовий збір слід покласти на сторони пропорційно до задоволеної суми позову.
Керуючись ст.ст.11, 192, 525, 526, 530, 533, 549, 611, 612, 627-629, 655, 663, 693 ЦК України, ст.ст.174, 193, 198, 216-217, 230-232 ГК України, ст.ст. 43, 33, 34, 49, 55, 75, 82-85, 87, 115, 116, 123, 124 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Торгово-виробнича компанія “Галвестбуд” (80040, Львівська область, Сокальський район, смт.Жвирка, вул.Львівська, буд. 1; код ЄДРПОУ 37591951) на користь PPHU Kujan (Polska, 44-335 Jastrzebie Zdroj, ul.Wielkopolska 53/7; NIP 651-000-42-47; REGON 270536435) 2600,00 євро (що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви становить 76 648,00 грн.) попередньої оплати та 1 149,72 грн. судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з PPHU Kujan (Polska, 44-335 Jastrzebie Zdroj, ul.Wielkopolska 53/7; NIP 651-000-42-47; REGON 270536435) в дохід Державного бюджету України 32,85 грн. судового збору.
5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Повний текст рішення
виготовлено 23.05.2016р.
Суддя Сухович Ю.О.