24 травня 2016 р. Справа № 903/200/16
Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП", м. Нововолинськ Волинської області
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Нововолинськ Волинської області
про стягнення 8 961,57грн.
Суддя: С.В. Бондарєв
За участю представників сторін:
від позивача: Прокопюк А.Л.-довіреність №172 від 17.02.2016р.
від відповідача: н/з
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.
В судовому засіданні 24.05.2016 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМП"- звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - про стягнення 8 962,85грн., в т.ч. 7 402,99грн.-заборгованості за поставлений згідно договору поставки №384-15/В від 19.10.2015р. по видатковим накладним №В0000080272 від 19.10.2015р., №В0000081444 від 22.10.2015р., №В0000082452 від 26.10.2015р., №В0000083613 від 29.10.2015р., №В0000084486 від 02.11.2015р. товар, 1 097,65грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р. згідно п. 7.5. договору поставки, 374,20грн.-15% річних за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р. згідно п. 7.5. договору поставки та 88,01грн.-суми індексу інфляції за період з грудня 2015р. по лютий 2016 р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неоплату відповідачем отриманого ним товару, у встановлені договором поставки №384-15/В від 19.10.2015р. строки.
Ухвалою суду від 28.03.2016р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 04.05.2016р. на 12:00год.
Представник позивача в судовому засіданні 04.05.2016р. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити останні в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 04.05.2016р. не з'явився, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча ухвала суду від 28.03.2016р., направлена на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, зазначену в позовній заяві та у витязі з ЄДР, а саме: АДРЕСА_1 повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Ухвалою суду від 04.05.2016р. з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин по справі, зважаючи на неявку відповідача в судове засідання, неподання ним витребуваних судом доказів та необхідність витребування додаткових доказів по справі на підставі п.п.1-3 ст. 77 ГПК України відкладався розгляд спору.
Крім того, було зобов'язано сторін представити суду: позивача-уточнити суму основного боргу (в змісті позовної заяви та в розрахунку вказано 7 402,92грн., а в прохальній частині позовної заяви 7 402,99грн.), уточнити нарахування пені; відповідача-письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; свідоцтво про реєстрацію; докази проплати.
20.05.2016р. через відділ документального забезпечення та контролю - канцелярію суду від позивача надійшла до суду заява №558 від 19.05.2016р. (вх.№01-65/103/16 від 20.05.2016р.), в якій він зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 8 961,57грн., в т.ч. 7 402,92грн.-заборгованості за поставлений згідно договору поставки №384-15/В від 19.10.2015р. по видатковим накладним №В0000080272 від 19.10.2015р., №В0000081444 від 22.10.2015р., №В0000082452 від 26.10.2015р., №В0000083613 від 29.10.2015р., №В0000084486 від 02.11.2015р. товар, 1 096,44грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р. згідно п. 7.5. договору поставки, 374,20грн.-15% річних за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р. згідно п. 7.5. договору поставки та 88,01грн.-суми індексу інфляції за період з грудня 2015р. по лютий 2016 р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України.
Представник позивача в судовому засіданні 24.05.2016р. позовні вимоги підтримав (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог №558 від 19.05.2016р. (вх.№01-65/103/16 від 20.05.2016р.)) та просив суд задоволити останні в повному обсязі.
Крім того, долучив до матеріалів справи Витяг з ЄДР від 23.05.2016р. №21954608 щодо ФОП ОСОБА_2 та копію Статуту ТзОВ "ВМП" (нова редакція), затвердженого Загальними зборами учасників ТзОВ "ВМП" Протоколом №47 від 10.09.2015р., зареєстрованого 23.09.2015р. за №11991050025000642.
Відповідач в судове засідання 24.05.2016р. не з'явився, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча ухвала суду від 04.05.2016р., направлена на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, зазначену в позовній заяві та у витязі з ЄДР, а саме: АДРЕСА_1, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").
Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.
Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Судом приймається заява позивача про зменшення розміру позовних вимог №558 від 19.05.2016р. (вх.№01-65/103/16 від 20.05.2016р.), спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 8 961,57грн.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернутий органами зв'язку з позначкою "за закінченням терміну зберігання" з урахуванням конкретних обставин даної справи є належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій, а тому, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, явку відповідача не було визнано обов'язковою, визнавши зібрані по справі матеріали достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами згідно зі ст.75 ГПК України, господарський суд, -
встановив:
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 19 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМП", в особі заступника директора з комерційних питань ОСОБА_4, що діє на підставі довіреності №237 від 18.02.2015р. (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки №384-15/В, згідно з п.п. 1.1.-.1.2. якого постачальник зобов'язується постачати покупцю ковбасні вироби та копченості, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно оплачувати його в порядку та на умовах, визначених даним договором. Предметом поставки є товар (партія товару), вказаний у накладних, що додаються до даного договору і є його невід'ємною частиною. Під партією товару сторони розуміють товар, вказний у кожній окремій накладній.
Відповідно до п. 2.1. цього договору кількість товару, що поставляється, його асортимент, вид та ціна визначаються у накладних.
В розділі 3 цього договору сторони визначили порядок замовлення товару.
Розділом 4 договору поставки передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється в готівковій формі шляхом внесення коштів в касу або в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за товар здійснюється з відтермінуванням протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.
Відповідно до п. 7.5. даного договору за прострочення терміну оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу, а також вартість товару з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 15 % річних від простроченої суми.
Згідно п. 11.1. цього договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018р., але в будь-якому випадку до проведення повних взаєморозрахунків між сторонами.
Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печатки. (а.с. 11-15).
На виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 9 902,92грн., що стверджується видатковими накладними №В0000080272 від 19.10.2015р. на суму 1 666,86грн., №В0000081444 від 22.10.2015р. на суму 2 329,80грн., №В0000082452 від 26.10.2015р. на суму 2 078,95грн., №В0000083613 від 29.10.2015р. на суму 1 785,14грн. та №В0000084486 від 02.11.2015р. на суму 2 042,17грн. (а.с. 17-21)
Отримання товару відповідачем стверджується підписами відповідача про отримання товару на цих накладних.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за цим договором виконав частково на суму 2 500,00грн., що стверджується платіжним дорученням №@2PL454298 від 04.11.2015р. (інших доказів оплати суду сторонами не надано), що і спричинило звернення кредитора з позовом до суду.
Крім того, позивачем на адресу відповідача направлялась претензія вих.№97 від 29.01.2016р. з вимогою оплати наявної у нього заборгованості в розмірі 7 402,92грн., проте дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір поставки №384-15/В від 19.10.2015р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).
Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору поставки №384-15/В від 19.10.2015р. виконані в повному обсязі на суму 9 902,92грн., що стверджується видатковими накладними №В0000080272 від 19.10.2015р. на суму 1 666,86грн., №В0000081444 від 22.10.2015р. на суму 2 329,80грн., №В0000082452 від 26.10.2015р. на суму 2 078,95грн., №В0000083613 від 29.10.2015р. на суму 1 785,14грн. та №В0000084486 від 02.11.2015р. на суму 2 042,17грн., які підписані покупцем.
Отримання товару відповідачем стверджується підписом відповідача про отримання товару на цих накладних.
Підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторони у договорі №384-15/В від 19.10.2015р. (розділ 4) передбачили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється в готівковій формі шляхом внесення коштів в касу або в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за товар здійснюється з відтермінуванням протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у встановлені договором поставки строки, в повному обсязі не виконав, сплативши на рахунок позивача лише 2 500,00грн., що стверджується платіжним дорученням №@2PL454298 від 04.11.2015р. (інших доказів оплати суду сторонами не надано).
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по договору №384-15/В від 19.10.2015р. на день розгляду спору становить 7 402,92грн. (з розрахунку 9 902,92-2 500,00), відповідачем не сплачена (доказів сплати суду не надано), належними та допустимими доказами не спростована, стверджується договором поставки №384-15/В від 19.10.2015р., видатковими накладними на загальну суму 9 902,92грн. №В0000080272 від 19.10.2015р. на суму 1 666,86грн., №В0000081444 від 22.10.2015р. на суму 2 329,80грн., №В0000082452 від 26.10.2015р. на суму 2 078,95грн., №В0000083613 від 29.10.2015р. на суму 1 785,14грн. та №В0000084486 від 02.11.2015р. на суму 2 042,17грн., які підписані покупцем, платіжним дорученням №@2PL454298 від 04.11.2015р. на суму 2 500,00грн., відповідачем належними та допустимими доказами не оспорена та підлягає до стягнення з нього в силу ст.ст. 193, 265 ГК України, якими встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Договором поставки №384-15/В від 19.10.2015р. (п.7.5.) передбачено, що за прострочення терміну оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.
Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Частиною ч.6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач просить стягнути з відповідача 1 096,44грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р. згідно п. 7.5. договору поставки.
Судом перевірено нарахування суми пені за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р. за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3. Сума пені за вказаний період становить 1 096,44грн. та зважаючи на те, що розміри нарахувань не перевищують суму, пред'явлену до стягнення - 1 096,44грн., то до задоволення підлягає вимога, заявлена позивачем про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 096,44грн. за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Водночас, в п.7.5. договору поставки №384-15/В від 19.10.2015р. сторони передбачили, що за прострочення терміну оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику вартість товару з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 15 % річних від простроченої суми
Згідно з представленими господарському суду розрахунками, не оспореними відповідачем, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 7.5. договору було нараховано відповідачу 374,20грн. 15% річних за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р. та 88,01грн. інфляційних втрат за період з грудня 2015 року по лютий 2016 року (включно).
Розрахунок нарахування річних та інфляційних втрат перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3. та встановлено, що сума річних за вказаний період становить 374,20грн., а сума індексу інфляції становить 88,83грн. та зважаючи на те, що розміри нарахувань не перевищують сум, пред'явлених до стягнення, то до задоволення підлягають вимоги, заявлені позивачем про стягнення з відповідача 15 % річних в розмірі 374,20грн. за період з 17.11.2015р. по 18.03.2016р. та суми індексу інфляції в розмірі 88,01грн. за період з грудня 2015 року по лютий 2016 року (включно).
Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про підставність позову та необхідність його задоволення.
При цьому суд виходив з обставин повної підтвердженості пред'явлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.
Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 173, 174, 175, 181, 193, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 11, 202-205, 526, 530, 625, 626, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, -
вирішив:
1.Позов задоволити повністю.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" (Волинська область, м. Нововолинськ, вулиця Луцька, буд.3, код 36266887)
8 961,57грн., в т.ч. 7 402,92грн.-основного боргу, 1 096,44грн.-пені, 374,20грн.- 15% річних, 88,01грн.-суми індексу інфляції та 1 378,00грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Повний текст рішення складено
26.05.2016
Суддя С. В. Бондарєв