Ухвала
іменем україни
25 травня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,
ПаріновоїІ.К., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Полтава-Банк» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої злочином, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Полтава-Банк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2016 року,
У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Полтава-Банк» (далі - ПАТ «Полтава-Банк») звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що під час розгляду кримінальної справи № 1622/3828/2012 встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи на посаді економіста відділення № 26 ПАТ «Полтава-Банк», протягом 2008-2011 років умисно з іншими працівниками відділення банку шляхом службового підроблення офіційних банківських документів заволоділа грошовими коштами ПАТ «Полтава-Банк» в особливо великих розмірах на загальну суму 673 304 грн 68 коп., чим спричинила матеріальні збитки позивачу на вказану суму. Зазначило, що постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2012 року до ОСОБА_3 застосовані примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом до одужання. У зв'язку з вищевказаним ПАТ «Полтава-Банк» просило стягнути з ОСОБА_3 вказану суму на відшкодування шкоди, завданої її злочинними діями.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ «Полтава-Банк» відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ «Полтава-Банк» просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом установлено, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах із ПАТ «Полтава-Банк», працюючи на посаді економіста відділення № 26, розташованого за адресою: вул. Калініна, 45А, м. Полтава.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2012 року, прийнятою за наслідками розгляду кримінальної справи № 1622/3828/2012 року, порушеної стосовно ОСОБА_3, за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, застосовано до ОСОБА_3 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом до одужання.
Згідно із вказаною постановою ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що вона, перебуваючи на посаді економіста відділення № 26 ПАТ «Полтава-Банк», як службова особа протягом 2008-2011 років умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб з іншими працівниками цього відділення банку, матеріали справи щодо яких виділені в окреме провадження, зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом службового підроблення офіційних банківських документів, у тому числі заяв на видачу і переказ готівки та відміни здійснення проводок, заволоділа грошовими коштами ПАТ «Полтава-Банк» в особливо великих розмірах на загальну суму 673 304 грн 68 коп.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 27 вересня 2012 року змінено стосовно ОСОБА_3 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку до одужання.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2013 року продовжено ОСОБА_3 амбулаторну психіатричну допомогу в примусовому порядку.
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2015 року ОСОБА_4 визнано винною у скоєнні злочину стосовно позивача та стягнуто з неї на користь ПАТ «Полтава-Банк» 639 947 грн 50 коп. на відшкодування завданої матеріальної шкоди.
Установлено, що станом на час розгляду цієї справи у суді стосовно ОСОБА_3 відсутній вирок про визнання її винною у вчиненні злочину та притягнення її до кримінальної відповідальності.
Так, відмовляючи у задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки стосовно ОСОБА_3 відсутній вирок суду, який би підтверджував її винні дії.
Однак із вказаними висновками погодитися не можна з огляду на наступне.
Загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються главою ІХ КЗпП України, Положенням про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 року (далі - Положення).
Зазначені норми матеріального права визначають як підстави й умови покладення матеріальної відповідальності на працівників (стаття 130 КЗпП України, розділ І Положення), так і розмір такої матеріальної відповідальності (статті 132-135 КЗпП України, розділи ІІ-ІV Положення).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Крім того, за положеннями статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисною метою (частина друга статті 137 КЗпП України).
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.
Відповідно до положень статті 214 ЦПК України суд має встановлені на підставі наданих сторонами спору доказів обставини справи викласти в рішенні суду та зробити з установлених фактичних обставин правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, яка спричинена працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень статті 137 КЗпП України та положень статті 138 КЗпП України щодо обов'язку доведення умов покладення відповідальності за спричинену шкоду, передбачених статтею 130 КЗпП України.
Разом із тим на порушення положень зазначених нормативних актів матеріального права суд не установив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника. Натомість суд помилково обмежився лише відсутністю вироку стосовно відповідача, однак згідно з вимогами вищевказаних норм матеріального права це не може бути достатньою і єдиною підставою для відмови у захисті порушеного права позивача.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.
Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтава-Банк» задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Дем'яносов
Судді: А.О. Леванчук
А.В.Маляренко
І.К.Парінова
О.В.Ступак