ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
23 травня 2016 року № 759/7729/15-ц
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної авіаційної служби України
про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення
середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної
шкоди,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до Державної авіаційної служби України (далі по тексту - відповідач) про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний ним наказ 20.04.2015 №164о/с про його звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (за скороченням) є незаконним, оскільки йому не було запропоновано жодної з вакантних посад та звільнено у період тимчасової непрацездатності.
Просив суд, (з урахуванням зменшення та уточнення позовних вимог) :
- визнати незаконним та скасувати наказ голови Державної авіаційної служби України від 20.04.2015 №164о/с;
- поновити його на роботі на раніше займаній посаді директора департаменту авіаційних перевезень та аеропортів Державної авіаційної служби України з 20.04.2015;
- стягнути з Державної авіаційної служби України на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.04.2015 по 30.11.2015 в розмірі 65 142,81 грн.;
- зобов'язати Державну авіаційної служби України відшкодувати моральну шкоду у розмірі 33 072 грн.;
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13.08.2015 справу направлено за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва та 18.08.2015 - передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Іщуку І.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 19.08.2015 відкрито провадження та призначено попереднє судове засідання.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням зменшених позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, вважав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, вказав, що оскаржуваний наказ є правомірним, суду надав письмові заперечення проти позову.
Сторони у судовому засіданні заявили клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження, з огляду на що та відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 проходив службу в Державній авіаційній службі України з 2005 року, остання посада - директор департаменту авіаційних перевезень та аеропортів Державної авіаційної служби України з 2011 року.
Наказом Голови Державної авіаційної служби України від 20.04.2015 №164о/с ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з скороченням чисельності працівників Державної авіаційної служби відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України 20 квітні 215 року.
Позивач, вважаючи зазначений наказ відповідача незаконним, звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба -це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця 18.01.2005, що підтверджено його особовою карткою.
Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі по тексту - Закон №3723-XII), який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Згідно із приписами частини першої статті 30 зазначеного Закону N 3723-XII позивача звільнено з публічної служби за загальними правилами - відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Нормами вказаної статті Кодексу законів про правцю України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
В рамках процесу скорочення посада директора Департаменту авіаційних перевезень та аеропортів Державної авіаційної служби України, яку обіймав позивач, підлягала скороченню.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За наявності обставин для розірвання трудового договору, у відповідності до частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України проводиться з обов'язковим додержанням умов, передбачених статтею 492 зазначеного Кодексу, а саме, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
З матеріалів справи вбачається, що позивача 13.01.2015 було попереджено про наступне вивільнення.
Частиною другої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Отже, звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.
Аналогічних висновків дотримується Вищий адміністративний суд в ухвалі від 11.11.2014 у справі №К/9991/77928/11.
Відповідачем довідкою від 24.06.2015 № 14.1.-159 надано суду перелік вакантних посад станом на 20.04.2015 (дата звільнення позивача з посади), з яких вбачається наявність вакантних посад в Державній авіаційній службі України у кількості 16, зокрема, першого заступника Голови та помічників Голови.
Разом з тим, відповідачем суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів виконання зобов'язання щодо працевлаштування позивача ОСОБА_1, зокрема, запропонування вакантної посади, від якої позивач відмовився з поважних причин, чи неможливості його переведення.
Також, згідно частини першої статті 42 Кодексу законів по працю України вбачається, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації тощо (частина друга статті 42 Кодексу законів про працю України).
Разом з тим, з матеріалів справи, зокрема, трудової книжки позивача та його особової справи вбачається, що позивач:
має вищу освіту, зокрема закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації (спеціальність - організація перевезень та управління на транспорті); (кваліфікація - інженер з організації та управління )позивач є державним службовцем 5 рангу,
має загальний стаж державної служби більше 10 років, при загальному безперервному стажі роботи 21 рік, в тому числі на посадах, що передбачають виконання організаційно-розпорядчих функцій;
Однак суду відповідачем не надано доказів відсутності у позивача переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.
Крім того відповідно до пункту 1 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №520, Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації.
Пунктом 11 Положення передбачено, що Голова Державіаслужби має двох заступників, у тому числі одного першого, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра інфраструктури.
Разом з ти, згідно підпункту 8 пункту 10 Положення Голова Державіаслужби: призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром інфраструктури керівників і заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату Державіаслужби, призначає на посаду та звільняє з посади державних службовців та працівників Державіаслужби.
Суду не надано доказів наявності відповідного погодження Міністра інфраструктури щодо звільнення позивача як керівника самостійного структурного підрозділу апарату Державіаслужби - департаменту авіаційних перевезень та аеропортів Державної авіаційної служби України, з посади.
Листом - відповіддю першого заступника Міністра інфраструктури України №977/09/10-15 від 02.09.2015 на адвокатський запит повідомлено, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту авіаційних перевезень та аеропортів Державної авіаційної служби України не погоджувалось з Міністром інфраструктури.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивача було неправомірно звільнено з посади, а оскаржуваний наказ Голови Державної авіаційної служби України 20.04.2015 № 164о/с винесено не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законодавством України про працю, а отже, з урахуванням норми статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначений наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Норми статті 235 Кодексу законів про працю України є нормами прямої дії, які зобов'язують орган, що розглядає трудовий спір, поновити незаконно звільненого працівника саме на попередню роботу, без урахування можливого призначення на посаду іншої особи.
Разом з тим, згідно статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено у період тимчасової непрацездатності, що підтверджено листком непрацездатності серія АГЧ №534304, згідно якого ОСОБА_1 з 19 квітня по 24 квітня 2015 року перебував на стаціонарному лікуванні.
Зазначене підтверджено також листом Національного агентства України з питань державної служби №4721/20-15 від 31.08.2015, в якому зазначено, що ОСОБА_1 звільнено саме у період його тимчасової непрацездатності.
Слід зазначити, що в якості доказів у справі суду надано повідомлення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 21.09.2015 № 5.1-31-1494, в якому зазначено, що за результатами проведених перевірок, зокрема, листок непрацездатності №534304, виданий обґрунтовано.
Згідно акту службового розслідування від 17.07.2015 б/н Комісія з проведення службових розслідувань дійшла висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту авіаційних перевезень та аеропортів Державіаслужби відбулося з порушенням вимог чинного законодавства про працю та внесено пропозицію керівництву Державіаслужби вжити заходів щодо поновлення його на посаді.
Отже, вказане вище підтверджує, що позивача було звільнено з посади з порушенням порядку проведення звільнення, заходів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідачем не здійснювалось.
Суд зауважує, що за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 за №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із наступними змінами і доповненнями, підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.
Також, згідно частини другої зазначеної статті Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до норм статті 116 Кодексу законів про працю України днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.
Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 згідно довідки №12, виданої Державною авіаційною службою України 15.06.2015, середній заробіток позивача складає 16 424,33 грн.
Згідно довідки про заробітну плату позивача, наданої відповідачем до суду, середньоденний заробіток позивача складав 425,77 грн.
При розгляді даної справи встановлено, що наказом Державіаслужби України від 27.11.2015 №414 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління міжнародного співробітництва та Європейської інтеграції з 30 листопада 2015 року, отриманий ним заробіток згідно довідки №10 від 04.02.2016 складає 23 230,61 грн., середньоденний заробіток складає 580,77 грн.
Згідно пункту 32 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 за №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Вимогою позову є стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 65 142,81 грн., втім, з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 за №100 (в редакції на час виникнення спірних відносин) та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», позивачу належить до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.04.2015 по 30.11.2015, виходячи з кількості робочих днів вимушеного прогулу у квітні 2015 року - 7, у травні 2015 року - 18, у червні 2015 року - 20, у липні 2015 року -23, у серпні 2015 року - 20, у вересні 2015 року - 22, у жовтні 2015 року - 22, у листопаді 2015 року - 21, у загальному розмірі 153 дні х 425,77 грн. (середньоденний заробіток позивача) - 580,77 грн. (середньоденний заробіток на новій посаді за 30.11.2015) = 64 562, 04 грн.
Позивач вказує також, що оскаржуваним наказом відповідача йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює у 33 072 грн.
У відповідності до Постанови Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім цього розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації тощо
Проте, суд вважає, що позивачем не надані належні докази, які підтверджують заподіяння йому моральної шкоди, а також пояснень, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір цієї шкоди, у зв'язку із чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи правомірність рішення відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
З огляду на зазначене, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді.
Судовий збір у відповідності до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 5 Закону України «Про судовий збір» зі сторін не стягується.
Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Державної авіаційної служби України від 20 квітня 2015 року №164о/с про звільнення ОСОБА_1 20 квітня 2015 року з посади директора департаменту авіаційних перевезень та аеропортів Державної авіаційної служби України у зв'язку з скороченням чисельності працівників Державної авіаційної служби відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту авіаційних перевезень та аеропортів Державної авіаційної служби України з 21 квітня 2015 року.
4. Стягнути з Державної авіаційної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 квітня 2015 року по 30 листопада 2015 року у розмірі 64 562,04 (шістдесят чотири тисячі п'ятсот шістдесят дві) грн.04 коп.
5. В решті позовних вимог відмовити.
6. Постанова суду підлягає негайному виконанню у частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць у розмірі 16 424 (шістнадцять тисяч чотириста двадцять чотири ) грн. 33 коп.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.О. Іщук
Судді І.М. Погрібніченко
В.П. Шулежко