Рішення від 17.05.2016 по справі 910/5004/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2016Справа №910/5004/16

За позовом Приватного підприємства "Фірма "СОЛО"

до Державної установи "Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України"

про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Желепа В.І. - керівник (відповідно до наказу № 10 від 01.10.2014);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Приватного підприємства "Фірма "СОЛО" до Державної установи "Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України" про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у жовтні 2015 року придбав у фізичної особи групу нежитлових приміщень №1 загальною площею 40,2 кв.м. та групу нежитлових приміщень №2 загальною площею 40,2 кв.м. по АДРЕСА_1, у зв'язку з чим право власності позивача на вказані приміщення було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.10.2015. Однак, після набуття права власності на зазначені приміщення позивачу стало відомо, що останні використовуються відповідачем без будь-яких правових підстав, оскільки на неодноразові звернення позивача про надання в підтвердження будь-яких правовстановлюючих документів на займані відповідачем приміщення, останнім не надано будь-яких документів. За таких обставин, позивач просить суд зобов'язати Шевченківське районне лабораторне відділення відокремленого підрозділу Оболонський МВ(Ф) ЛД ДУ «Київський міський лабораторний центр Держсанепідслужби України» усунути перешкоди у користуванні належним позивачу на праві приватної власності групи нежитлових приміщень №1 площею 40,2 кв.м. та групи нежитлових приміщень №2 площею 40,2 кв.м. по АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання звільнити нежитлові приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2016 порушено провадження у справі № 910/5004/16 та справу призначено до розгляду на 12.04.2016.

11.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, клопотання про відкладення розгляду справи та відзив, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову з підстав того, що 22.05.2013 Київською міською радою було прийнято рішення №373/9430 «Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва», згідно з яким нежитлові приміщення, в тому числі, гаражі, були передані до сфери управління відповідача. При цьому, останній здійснює, зокрема, такі види досліджень і випробувань, як мікробіологічні, вірусологічні, санітарно-гігієнічні, токсиколого-гігієнічні та інші, а тому вивільнення спірних приміщень поставить під загрозу роботу підрозділів відповідача та найближчим часом може призвести до втрати ефективного контролю за санепідемситуацією у Шевченківському районі м. Києва, що, в свою чергу, спричинить збільшення ризиків виникнення різних інфекційних захворювань та спалахів небезпечних хвороб. Крім того, відповідач зазначає, що згідно з розпорядженням Старокиївської районної державної адміністрації міста Києва від 22.07.1993 №326 «Про будівництво тимчасового господарського приміщення для санепідемстанції Старокиївського району на АДРЕСА_1», дозволено будівництво тимчасового приміщення для господарських потреб санепідемстанції Старокиївського району та визначено її замовником. Також, відповідач наголошує, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» приміщення, будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інше майно, що використовується органами державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, перебувають у державній власності і передаються зазначеним органам у порядку, встановленому законом, що, на думку, відповідача, свідчить про безпідставність вимог у даній справі.

Представник відповідача у судове засідання 12.04.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та необхідність подання доказів у справі, суд, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відклав розгляд справи на 22.04.2016, про що виніс відповідну ухвалу.

14.04.2016 відділом діловодства суду отримано від позивача заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд зобов'язати Державну установу «Київський міський лабораторний центр Держсанепідслужби України» усунути перешкоди у користуванні належним позивачу на праві приватної власності групи нежитлових приміщень №1 площею 40,2 кв.м. та групи нежитлових приміщень №2 площею 40,2 кв.м. по АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання звільнити нежитлові приміщення.

Розглянувши дану заяву у судовому засіданні 22.04.2016, суд приймає вказану заяву до розгляду, зважаючи на те, що остання не спрямована на зміну предмету чи підстав заявленого позову.

Так, згідно з п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Так, підставами позову є безпосередні обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, тобто суть порушених прав, а саме протиправне (без належної правової підстави) використання відповідачем належного позивачу на праві приватної власності нерухомого майна. Водночас предмет позову - вимога до суду, яка полягає у застосуванні обраного позивачем способу захисту порушених (оспорюваних, невизнаних) прав чи охоронюваних законом інтересів, тобто вимога про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні належним позивачу на праві приватної власності нерухомим майном, шляхом зобов'язання відповідача звільнити такі приміщення.

Так, суд зазначає, що в заяві про уточнення позовних вимог позивач саме уточнює вимоги та зазначає, що, на відміну від редакції прохальної частини позову, в якій вимога про усунення перешкод у користуванні майном була заявлена до відповідача в особі Шевченківського районного лабораторного відділення відокремленого підрозділу Оболонський МВ(Ф) ЛД, тоді як у заяві про уточнення позовних вимог така вимога заявлена до відповідача як юридичної особи.

Таким чином, суд приймає зазначені уточнення позивача до розгляду.

У судовому засіданні 22.04.2016 оголошено перерву до 17.05.2016.

Представник відповідача у судове засідання 17.05.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 22.04.2016 та розпискою про оголошення перерви на 17.05.2016 із підписом уповноваженого представника відповідача Константинової Н.А.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача у судовому засіданні 17.05.2016 до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 17.05.2016 за відсутності представника відповідача, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

У судовому засіданні 17.05.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

09.10.2015 між Приватним підприємством «Фірма «Соло» (покупець, позивач) та ОСОБА_3 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нестеренко Л.О. та зареєстрований в реєстрі за №2258 (далі - Договір 1).

Відповідно до пункту 1. Договору 1, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві приватної власності групу нежитлових приміщень №1, будинок АДРЕСА_1 та зобов'язується сплатити за неї грошову суму, вказану в п. 3 договору. Відчужувана група нежитлових приміщень №1 має загальну площу 40,2 кв.м.

Згідно з п. 2 Договору 1 документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувану групу нежитлових приміщень №1, є договір купівлі-продажу, посвідчений Виходцевим І.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 23.09.2015 за реєстровим №1567. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Витяг про реєстрацію права власності серія ЕЕМ №856013 від 23.09.2015, індексний номер витягу 44405899, виданий Виходцевим І.А., державним реєстратором прав на нерухому майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу) номер запису про право власності 11305192, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 732627180382.

Пунктом 3 Договору 1 сторони погодили, що продаж групи нежитлових приміщень №1 вчинено за 126760,00 грн., які в повному обсязі сплачено покупцем продавцеві шляхом перерахування на поточний рахунок продавця, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» до підписання цього договору.

Судом встановлено, що позивачем було зареєстровано право власності на групу нежитлових приміщень №1, будинок АДРЕСА_1 загальною площею 40,2 кв.м., що підтверджується долученою до позову та заяви про уточнення позовних вимог копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності №45434636 від 09.10.2015: номер запису про право власності - 11549992; форма власності - приватна; власники - Приватне підприємство «Фірма «Соло»; об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, група нежитлових приміщень №1; адреса: АДРЕСА_1; загальна площа - 40,2 кв.м.

Судом встановлено, що 09.10.2015 між Приватним підприємством «Фірма «Соло» (покупець, позивач) та ОСОБА_3 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нестеренко Л.О. та зареєстрований в реєстрі за №2260 (далі - Договір 2).

Відповідно до пункту 1. Договору 2 продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві приватної власності групу нежитлових приміщень №2, будинок АДРЕСА_1 та зобов'язується сплатити за неї грошову суму, вказану в п. 3 договору. Відчужувана група нежитлових приміщень №2 має загальну площу 40,2 кв.м.

Згідно з п. 2 Договору 2 документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувану групу нежитлових приміщень №2, є договір купівлі-продажу, посвідчений Виходцевим І.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 23.09.2015 за реєстровим №1568. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Витяг про реєстрацію права власності серія ЕЕМ №856016 від 23.09.2015, індексний номер витягу 44406453, виданий Виходцевим І.А., державним реєстратором прав на нерухому майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу) номер запису про право власності 11305378, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 732652380382.

Пунктом 3 Договору 2 сторони погодили, що продаж групи нежитлових приміщень №1 вчинено за 126760,00 грн., які в повному обсязі сплачено покупцем продавцеві шляхом перерахування на поточний рахунок продавця, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» до підписання цього договору.

Судом встановлено, що позивачем було зареєстровано право власності на групу нежитлових приміщень №2, будинок АДРЕСА_1 загальною площею 40,2 кв.м., що підтверджується долученою до позову та заяви про уточнення позовних вимог копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності №45435301 від 09.10.2015: номер запису про право власності - 11550181; форма власності - приватна; власники - Приватне підприємство «Фірма «Соло»; об'єкт нерухомого майна - група нежитлових приміщень №2; адреса: АДРЕСА_1; загальна площа - 40,2 кв.м.

Судом встановлено, що листом від 04.02.2015 №062/12/50/119-1146 Департамент комунальної власності міста Києва повідомив позивача, що одноповерхові приміщення, які примикають до нежилого будинку на АДРЕСА_1, є об'єктами, дозвіл на будівництво яких надано розпорядженням Старокиївської районної державної адміністрації міста Києва від 22.07.1993 №326 «Про будівництво тимчасового господарського приміщення для санепідемстанції Старокиївського району на АДРЕСА_1». При цьому, на запит Департаменту комунальної власності м. Києва стосовно надання інформації щодо підстав будівництва зазначених об'єктів та введення їх в експлуатацію, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві листом від 12.12.2014 №7/26-15/1212/11 повідомив Департамент комунальної власності міста Києва, що ним та Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві не видавались дозволи і не реєструвались інші документи дозвільного характеру, які б надавали право виконання підготовчих і будівельних робіт за вищевказаною адресою та не приймали об'єкт в експлуатацію. Також Департамент комунальної власності міста Києва зазначив, що за інформацією державної установи "Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України", вказані будівлі використовуються Шевченківським районним лабораторним відділенням відокремленого підрозділу Оболонський МВ(Ф)ЛД для відстою службового автотранспорту (копія листа від 04.02.2015 №062/12/50/119-1146 долучена позивачем 12.04.2016).

Так, судом встановлено, що Розпорядженням представника Президента України №826 від 22.07.1993 «Про будівництво тимчасового господарського приміщення для санепідстанції Старокиївського району на АДРЕСА_1», дозволено будівництво тимчасового приміщення для господарських потреб санепідстанції Старокиївського району на АДРЕСА_1 та визначено її замовником; зобов'язано замовника площу забудови визначити розробленою проектною документацією, до початку проведення проектування одержати планувальне завдання, виконаний проект погодити в установленому порядку (копія розпорядження долучена позивачем 12.04.2016 та відповідачем 11.04.2016).

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №373/9430 «Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва» вирішено передати до сфери управління Головного управління Держсанепідслужби у м. Києві та державної установи «Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України» основні засоби комунальної власності територіальної громади міста Києва терміном на 6 місяців згідно з переліками, зазначеними в додатках 1 і 2 рішення.

Згідно з Переліком майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що передається до сфери управління Держсанепідслужби України (на баланс ДУ «Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України»), що є додатком 2 до рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №373/9430, Державній установі «Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України» передано, зокрема, будівлю на АДРЕСА_2, площею 888,0 кв.м. (копія рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №373/9430 та додатку №2 долучена відповідачем 11.04.2016).

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що у жовтні 2015 року придбав у фізичної особи групу нежитлових приміщень №1 загальною площею 40,2 кв.м. та групу нежитлових приміщень №2 загальною площею 40,2 кв.м. по АДРЕСА_1, у зв'язку з чим право власності позивача на вказані приміщення було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.10.2015. Однак, після набуття права власності на зазначені приміщення позивачу стало відомо, що останні використовуються відповідачем без будь-яких правових підстав, оскільки на неодноразові звернення позивача про надання в підтвердження будь-яких правовстановлюючих документів на займані відповідачем приміщення, останнім не надано будь-яких документів.

За таких обставин, позивач просить суд зобов'язати Державну установу «Київський міський лабораторний центр Держсанепідслужби України» усунути перешкоди у користуванні належним позивачу на праві приватної власності групи нежитлових приміщень №1 площею 40,2 кв.м. та групи нежитлових приміщень №2 площею 40,2 кв.м. по АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання звільнити нежитлові приміщення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилаючись на положення ст. 391 Цивільного кодексу України, просить суд усунути перешкоди у користуванні належним йому, як власнику, майном (групи нежитлових приміщень №1 площею 40,2 кв.м. та групи нежитлових приміщень №2 площею 40,2 кв.м. по АДРЕСА_1) шляхом зобов'язання звільнити нежитлові приміщення. За таких обставин, встановлення обставин права власності позивача на вказані приміщення та обставин протиправного використання відповідачем таких приміщень (без відповідної правової підстави) входить до предмету доказування у даній справі.

Частиною 4 ст. 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Так, як встановлено судом, 09.10.2015 між Приватним підприємством «Фірма «Соло» (покупець, позивач) та ОСОБА_3 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нестеренко Л.О. та зареєстрований в реєстрі за №2258, відповідно до якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві приватної власності групу нежитлових приміщень №1, будинок АДРЕСА_1 та зобов'язується сплатити за неї грошову суму, вказану в п. 3 договору. Відчужувана група нежитлових приміщень №1 має загальну площу 40,2 кв.м.

Як встановлено судом, 09.10.2015 між Приватним підприємством «Фірма «Соло» (покупець, позивач) та ОСОБА_3 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нестеренко Л.О. та зареєстрований в реєстрі за №2260, відповідно до якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві приватної власності групу нежитлових приміщень №2, будинок АДРЕСА_1 та зобов'язується сплатити за неї грошову суму, вказану в п. 3 договору. Відчужувана група нежитлових приміщень №2 має загальну площу 40,2 кв.м.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на період правовідносин купівлі-продажу приміщень, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на період правовідносин купівлі-продажу приміщень, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону тощо.

При цьому, відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній в період правовідносин купівлі-продажу приміщень, органи державної реєстрації прав, державні реєстратори забезпечують достовірність інформації, її захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних, їх оперативний пошук і документальне відтворення процедури державної реєстрації прав, оперативне надання витягів про зареєстровані права та/або їх обтяження з Державного реєстру прав.

При цьому, згідно зі ст. 3 наведеного Закону, держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як встановлено судом, позивачем було зареєстровано право власності на групу нежитлових приміщень №1, будинок АДРЕСА_1 загальною площею 40,2 кв.м., що підтверджується долученою до позову та заяви про уточнення позовних вимог копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності №45434636 від 09.10.2015: номер запису про право власності - 11549992; форма власності - приватна; власники - Приватне підприємство «Фірма «Соло»; об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, група нежитлових приміщень №1; адреса: АДРЕСА_1; загальна площа - 40,2 кв.м.

Як встановлено судом, позивачем було зареєстровано право власності на групу нежитлових приміщень №2, будинок АДРЕСА_1 загальною площею 40,2 кв.м., що підтверджується долученою до позову та заяви про уточнення позовних вимог копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності №45435301 від 09.10.2015: номер запису про право власності - 11550181; форма власності - приватна; власники - Приватне підприємство «Фірма «Соло»; об'єкт нерухомого майна - група нежитлових приміщень №2; адреса: АДРЕСА_1; загальна площа - 40,2 кв.м.

З огляду на вищенаведене, на основі аналізу наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням, що в силу ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у відповідній редакції держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, судом встановлено, що позивач є власником нерухомого майна - групи нежитлових приміщень №1, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 кв.м., та групи нежитлових приміщень №2, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 кв.м., вказані відомості відповідачем будь-якими доказами не спростовано.

Щодо обставин неправомірного використання відповідачем належного позивачу на праві приватної власності нерухомого майна - групи нежитлових приміщень №1, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 кв.м., та групи нежитлових приміщень №2, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 кв.м., суд зазначає таке.

Як встановлено судом, листом від 04.02.2015 №062/12/50/119-1146 Департамент комунальної власності міста Києва повідомив позивача, що одноповерхові приміщення, які примикають до нежилого будинку на АДРЕСА_1, є об'єктами, дозвіл на будівництво яких надано розпорядженням Старокиївської районної державної адміністрації міста Києва від 22.07.1993 №326 «Про будівництво тимчасового господарського приміщення для санепідемстанції Старокиївського району на АДРЕСА_1». При цьому, на запит Департаменту комунальної власності м. Києва стосовно надання інформації щодо підстав будівництва зазначених об'єктів та введення їх в експлуатацію, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві листом від 12.12.2014 №7/26-15/1212/11 повідомив Департамент комунальної власності міста Києва, що ним та Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві не видавались дозволи і не реєструвались інші документи дозвільного характеру, які б надавали право виконання підготовчих і будівельних робіт за вищевказаною адресою та не приймали об'єкт в експлуатацію. Також Департамент комунальної власності міста Києва зазначив, що за інформацією державної установи "Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України", вказані будівлі використовуються Шевченківським районним лабораторним відділенням відокремленого підрозділу Оболонський МВ(Ф)ЛД для відстою службового автотранспорту (копія листа від 04.02.2015 №062/12/50/119-1146 долучена позивачем 12.04.2016).

Власне, факт використання відповідачем спірного нерухомого майна - групи нежитлових приміщень №1, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 кв.м., та групи нежитлових приміщень №2, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 кв.м. не заперечувався самим відповідачем, який в підтвердження правомірності користування зазначеним нерухомим майном надав копії розпорядження представника Президента України №826 від 22.07.1993 «Про будівництво тимчасового господарського приміщення для санепідстанції Старокиївського району на АДРЕСА_1» та рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №373/9430 «Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва».

Як встановлено судом, Розпорядженням представника Президента України №826 від 22.07.1993 «Про будівництво тимчасового господарського приміщення для санепідстанції Старокиївського району на АДРЕСА_1», дозволено будівництво тимчасового приміщення для господарських потреб санепідстанції Старокиївського району на АДРЕСА_1 та визначено її замовником; зобов'язано замовника площу забудови визначити розробленою проектною документацією, до початку проведення проектування одержати планувальне завдання, виконаний проект погодити в установленому порядку (копія розпорядження долучена позивачем 12.04.2016 та відповідачем 11.04.2016).

В той же час, суд наголошує, що листом від 04.02.2015 №062/12/50/119-1146 Департамент комунальної власності міста Києва повідомив позивача, що на запит Департаменту комунальної власності м. Києва стосовно надання інформації щодо підстав будівництва зазначених об'єктів та введення їх в експлуатацію, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві листом від 12.12.2014 №7/26-15/1212/11 повідомив Департамент комунальної власності міста Києва, що ним та Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві не видавались дозволи і не реєструвались інші документи дозвільного характеру, які б надавали право виконання підготовчих і будівельних робіт за вищевказаною адресою та не приймали об'єкт в експлуатацію.

Крім того, як встановлено судом, рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №373/9430 «Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва» вирішено передати до сфери управління Головного управління Держсанепідслужби у м. Києві та державної установи «Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України» основні засоби комунальної власності територіальної громади міста Києва терміном на 6 місяців згідно з переліками, зазначеними в додатках 1 і 2 рішення.

Згідно з Переліком майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що передається до сфери управління Держсанепідслужби України (на баланс ДУ «Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України»), що є додатком 2 до рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №373/9430, Державній установі «Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України» передано, зокрема, будівлю на АДРЕСА_2, площею 888,0 кв.м. (копія рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №373/9430 та додатку №2 долучена відповідачем 11.04.2016).

Так, суд зазначає, що встановлений рішенням Київської міської ради №373/9430, датованим 22.05.2013, строк передачі до сфери управління (на баланс) відповідача основних засобів було обмежено шестимісячним строком, а нерухоме майно, що, власне, було, в тому числі, об'єктом передачі, згідно з Переліком майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що передається до сфери управління Держсанепідслужби України (на баланс ДУ «Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України»), знаходиться за адресою АДРЕСА_2, площею 888,0 кв.м., в той час, як спірне нерухоме майно, яке перебуває у фактичному користуванні відповідача, знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Будь-яких інших доказів, які з урахуванням норм чинного законодавства України могли б слугувати належними та допустимими доказами правомірності користування відповідачем спірним нерухомим майном - групою нежитлових приміщень №1, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 кв.м. та групою нежитлових приміщень №2, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 кв.м. не надано, а наявні у справі розпорядження представника Президента України №826 від 22.07.1993 та рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №373/9430 в будь-якому разі не спростовують доводів позивача про неправомірність використання зазначених приміщень відповідачем (користування ними без правової підстави), за умови існування документально підтвердженого, в порядку Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», факту набуття позивачем права власності на спірні приміщення №№1,2 за адресою АДРЕСА_1, яке за своїм характером є абсолютним стосовно всіх третіх осіб, які не мають права втручатися в здійснення власником права власності на свій розсуд і виконання ним правомочностей володіння, користування і розпорядження.

З огляду на вищенаведене, за відсутності належних доказів правомірності користування відповідачем спірним нерухомим майном - групою нежитлових приміщень №1, по АДРЕСА_1 загальною площею 40,2 кв.м., та групою нежитлових приміщень №2, по АДРЕСА_1 загальною площею 40,2 кв.м., обставини неправомірності такого користування судом вважаються встановленими.

За змістом ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Положеннями ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпоряджання своїм майном за своєю правовою природою є негаторним позовом (про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння).

При цьому, з огляду на особливий порядок переходу права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та специфіку об'єкта нерухомого майна, незаконне вибуття останнього з володіння власника, з урахуванням правомочностей власника майна, передбачених ст. 317 Цивільного кодексу України, фактично можливе лише за наслідками державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто титульного володіння іншою особою нерухомим майном (володіння де-юре, з відповідним документальним підтвердженням).

Так, володіння річчю, як фізичне панування над нею, щодо нерухомого майна є юридичною фікцією та можливе лише шляхом здійснення державної реєстрації прав на таку річ.

З огляду на вищенаведене, оскільки позивач, як власник майна, обґрунтовує порушення своїх прав незаконним використанням відповідачем такого майна, тобто здійснення відповідачем користування майном, що в силу приписів ст. 317 Цивільного кодексу України є одним з елементів змісту права власності, в той час, як власником таких приміщень відповідач не є (та іншого речового права не має), заявлення позивачем вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, зокрема, шляхом зобов'язання звільнити нежитлові приміщення, є належно обраним способом захисту, який в даному випадку буде ефективним в контексті поновлення порушеного права позивача (власника нерухомого майна).

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, посилання відповідача (в підтвердження безпідставності вимог позивача) на приписи ст. 35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відповідно до якої приміщення, будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інше майно, що використовуються органами державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, перебувають у державній власності і передаються зазначеним органам у порядку, встановленому законом, судом не приймаються з огляду на те, що за приписами ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а тому, за умови наявності документально підтвердженого факту набуття позивачем права власності на спірні приміщення, норма ст. 35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в будь-якому разі не спростовує абсолютності права власності позивача.

З огляду на вищенаведене, позов Приватного підприємства "Фірма "СОЛО" до Державної установи "Київський міський лабораторний центр держсанепідслужби України" про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом зобов'язання звільнити нежитлові приміщення, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача, з огляду на задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Державну установу «Київський міський лабораторний центр Держсанепідслужби України» (04053, м. Київ, вул. Некрасовська, 10/8; ідентифікаційний код: 38518296) усунути перешкоди у користуванні належним Приватному підприємству «Фірма «Соло» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 4 літера А; ідентифікаційний код: 33105306) на праві приватної власності нерухомим майном: група нежитлових приміщень №1 площею 40,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та група нежитлових приміщень №2 площею 40,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання звільнити нежитлові приміщення.

3. Стягнути з Державної установи «Київський міський лабораторний центр Держсанепідслужби України» (04053, м. Київ, вул. Некрасовська, 10/8; ідентифікаційний код: 38518296) на користь Приватного підприємства «Фірма «Соло» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 4 літера А; ідентифікаційний код: 33105306) суму судового збору у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 23.05.2016

Суддя І.М. Отрош

Попередній документ
57867321
Наступний документ
57867323
Інформація про рішення:
№ рішення: 57867322
№ справи: 910/5004/16
Дата рішення: 17.05.2016
Дата публікації: 27.05.2016
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; усунення перешкод у користуванні майном
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (17.05.2016)
Дата надходження: 21.03.2016
Предмет позову: про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду.