ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.05.2016Справа № 910/5292/16
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі - Підприємство) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Орендар), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), про виселення з орендованого майна та демонтаж тимчасових огороджуючих конструкцій (кіоску),
За участі представників:
позивача: Кравченко Т.В., за довіреністю від 25 грудня 2015 року № 168,
від відповідача: не з'явилися,
від третьої особи: Костюк О.М., за довіреністю від 4 січня 2016 року № 062/02/07-24,
У березні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що строк дії укладеного 28 грудня 2012 року між ним та Орендарем договору про передачу майна територіальної громади міста Києва № 1017 (далі - договір) закінчився 26 грудня 2015 року. Однак всупереч умов укладеного договору та норм чинного законодавча відповідач продовжує користуватися нерухомим майном (частиною переходу) у вестибюлі № 2 станції метро «Лісова» загальною площею 65,0 м2 (далі - об'єкт оренди). Таким чином, посилаючись на положення статей 11, 509, 525, 526, 629, 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норми статей 78, 139, 193, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Підприємство просить виселити відповідача з орендованого майна та зобов'язати демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 березня 2016 року порушено провадження у справі № 910/5292/16 та призначено її розгляд на 14 квітня 2016 року.
14 квітня 2016 розгляд справи відкладений на 12 травня 2016 року, про що судом винесено відповідну ухвалу.
У судовому засіданні 12 травня 2016 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач явку свого повноважного представника у дане судове засідання не забезпечив, проте 10 травня 2016 року подав суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату. В обґрунтування даного клопотання Орендар посилався на перебування його представника на лікарняному.
Однак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Зі змісту даної норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника з урахуванням обставин конкретної справи можуть бути відхилені виходячи з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-5 статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Частиною 3 даної статті передбачено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Проте ні позивачем, ні відповідачем не було подано суду відповідного клопотання про продовження строку розгляду даного спору. У той же час чергове відкладення розгляду справи може спричинити до виходу за межі встановленого частиною 1 статті 69 ГПК України граничного строку, передбаченого для вирішення цього спору.
За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідачу надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи інших представників, для висловлення своєї правової позиції по суті спору, подання письмових пояснень та додаткових документів, а також зважаючи, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення спору, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та необхідність розгляду даної справи відповідно до статті 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами без участі представника Орендаря.
Представник третьої особи у вказаному судовому засіданні надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмових поясненнях на позовну заяву, поданих до суду 14 квітня 2016 року, та відповідно до яких позовні вимоги просив задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28 грудня 2016 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (правонаступником якого є Департамент), Орендарем та Підприємством було укладено договір, за умовами якого третя особа на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 11 грудня 2012 року № 137 передала, а Орендар прийняв в оренду об'єкт оренди, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначений відповідно до проектної документації, тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) відповідача для змішаної торгівлі. Також сторонами 28 грудня 2012 року складено та підписано угоду № 1 до договору з метою приведення останнього у відповідність до вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон).
Згідно пункту 4.1. договору Департамент був зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання договору з додатками передати, а Орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди, який підписується представниками третьої особи, Орендаря та Підприємства.
На виконання вказаних умов договору 28 грудня 2012 року сторонами складено, підписано та скріплено печатками відповідний акт приймання-передачі майна.
Відповідно до пункту 9.1 договору вказаний правочин є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 28 грудня 2012 року до 26 грудня 2015 року.
За приписами пункту 9.4. договору останній припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
У пункті 9.7 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк, на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Підприємство 28 грудня 2015 року звернулось до відповідача з листом № 608-713К про повернення об'єкту оренди у зв'язку з припиненням дії договору 26 грудня 2015 року.
Згідно з пунктом 4.15 договору Орендар після припинення дії даної угоди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі Підприємству, який має бути підписаний Департаментом, відповідачем та Підприємством.
У разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди підприємству в стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення (пункт 7.6 договору).
Судом встановлено, що після закінчення строку дії договору відповідач об'єкт оренди не повернув Підприємству та продовжував ним користуватись, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом спільного обстеження об'єкта оренди від 5 квітня 2016 року.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у статті 1 Закону та частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
З наведених норм права вбачається, що за наслідками припинення дії договору, предметом якого є оренда державного або комунального майна, орендар зобов'язаний повернути таке майно у встановленому договором порядку.
При цьому, з урахуванням умов, передбачених 9.7 договору, суд зазначає, що відповідача повідомлено позивачем про припинення дії договору і про те, що дія договору продовжуватися не буде, у межах місячного терміну з моменту припинення дії договору. Крім того, сторонами не надано суду відповідної додаткової угоди, якою б було продовжено строк дії цього договору.
Таким чином, виходячи з умов, передбачених у пунктах 4.1, 4.15 та 7.6 договору, а також наведених вище норм права, відповідач був зобов'язаний повернути позивачеві об'єкт оренди за актом приймання-передачі у термін до 27 січня 2016 року включно.
Однак, доказів належного виконання відповідачем зобов'язань матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що на час звернення Підприємства з позовом до суду договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку. Отже, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт припинення договірних відносин між сторонами за договором оренди. Відповідачем також не надано суду доказів внесення змін до договору у порядку, передбаченому статтею 188 ГК України.
Згідно з частиною 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку звільнення орендованого майна, вимоги позивача про виселення відповідача із займаного приміщення підлягають задоволенню. Як наслідок, задоволенню підлягає вимога позивача про зобов'язання відповідача демонтувати належні йому тимчасові огороджуючі конструкції (кіоск орендаря).
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (04086, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з нерухомого майна (частини переходу), визначеної тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро "Лісова" (вестибюль № 2), б/н, загальною площею 65,0 м2.
Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (04086, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) у строк, не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили, демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоски) загальною площею 65,0 м2, що належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, та знаходяться за адресою: станція метро "Лісова" (вестибюль № 2), б/н.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04086, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 35, ідентифікаційний код 03328913) судовий збір у розмірі 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 24 травня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко