ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
17 травня 2016 р. Справа № 909/8/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретар судового засідання Кучма І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нард", вул. Пілота Нестерова, буд. 9, корп. 20, м. Москва,125167
адреса для листування : 04053, м.Київ, вул.Гоголівська, 39, офіс 2 ( ОСОБА_2І.).
до відповідача: приватного підприємця ОСОБА_3 вул. Шевченка,с. Перерісль, Надвірнянський район, Івано-Франківська область,78420
про стягнення 133 361,77грн.
за участю:
Від позивача: ОСОБА_2, (довіреність № 328 від 10.02.15 )-представник
Від відповідача: ОСОБА_4 ( довіреність б/н від 15.04.16)-представник
ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 08.01.2016 року (суддя Шкіндер П.А.) відмовлено у прийнятті позовної заяви у справі № 909/8/16 за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю НАРД, до відповідача приватного підприємця ОСОБА_3, про стягнення заборгованості в сумі 133361,77 грн. Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 08.01.2016 року у справі №909/8/16, позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю НАРД, м. Москва, подав апеляційну скаргу, яка Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2016року задоволена та скасовано вищевказану ухвалу суду від 08.01.2016року, повернуто матеріали справи Господарському суду Івано-Франківської області для прийняття її до розгляду та відкриття провадження у справі. Ухвалами суду від 14.04.2016року, від 26.04.2016року розгляд справи було відкладено.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить суд стягнути з відповідача передоплату в розмірі 106000,44грн. ( 4520,14 доларів США), пені та 3% річних в розмірі 1166,76 доларів США.
Крім того, позивач надав у судовому засіданні письмові пояснення (вх.6820/16 від 17.05.2016року) щодо застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач у судовому засіданні наявність основного боргу визнає частково, відповідно до поданого розрахунку, згідно якого підлягає до стягнення 140616,80 руб. РФ, що за офіційним курсом НБУ станом на 17.05.2016року становить 55030,38грн. ( 3,9135грн за 10 руб РФ). Щодо стягнення пені, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у цій частині позову (заява від 25.04.2016року (вхідний № 5867/16 від 26.04.2016року) .
Згідно вимог ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів. Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 грудня 2012року між сторонами процесу ПП ОСОБА_3 та ТзОВ "Нард" укладено контракт № 17122012. (надалі також - контракт). Відповідно до п. 1.1. Контракту Відповідач зобов'язується продати, а Позивач прийняти і оплатити пиломатеріали з твердолистяних порід деревини, в подальшому -товар, у відповідності з Додатками, які є невід 'ємною частиною даного Контракту.
Пунктом 2.1. Контракту передбачено, що ціна встановлюється в доларах США за один щільний кубічний метр, визначений відповідно до номінального розміру Товару. Ціни на Товар вказані в Додатках до даного Контракту. Згідно з Додатком № 1 до Контракту загальний об'єм Товару складає З0 м3 за ціною 350 доларів США за один кубічний метр. Загальна вартість контракту складає 10500,00 доларів США.
У п. 6.1. Контракту передбачено, що оплата Товару, що поставляється за даним Контрактом, здійснюється Позивачем або третьою особою за Позивача на наступних умовах: 6.1.1. Передоплата двадцять п 'ять відсотків (25%) від вартості Товару на основі рахунку відповідача.
6.1.2. Сімдесят п'ять відсотків (75%) після прийому Товару на складі Відповідача, до відвантаження Товару.
6.1.3. За погодженням сторін можлива інша форма оплати.
Позивач 10.01.2013 року та 02.04.2013 року перерахував на рахунок ФОП ОСОБА_3 кошти у сумі 403 310,40 російських рублів ( 323453,96 руб. РФ та 79855,44руб. РФ,) що підтверджується платіжними дорученнями №323 та №405.
Позивачем здійснено передоплату понад встановлену додатком №1 до Контракту суму.
У відповідності з Додатком № 1а від 18.02.2013 до Контракту Відповідач зобов'язаний поставити Товар до 30 квітня 2013 року.
Відповідач виконав зобов'язання частково, товар поставлено в об'ємі 24,292 м3 на суму, що становить на день поставки 264155,61руб. РФ, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною від 11.04.2013 р. та інвойсом від 10.04.2013 р..
Таким чином, станом на 04.01.2016року, відповідачем недопоставлено товар в об'ємі 5,708м3, та не повернуто передоплату у сумі 139154,79 рос. рублів.
З метою безпосереднього врегулювання спору з відповідачем, позивачем направлено на адресу ФОП ОСОБА_3 претензію вих. №1/27 від 27.08.2013 р та повторно вих. №1 від 16.02.2015року з вимогою повернути сплачену передоплату у розмірі 4 520,14 доларів США.
Відповідач докази повернення коштів чи виконання зобов'язання в повному об'ємі не надав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, із врахуванням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. У розумінні приписів наведеної норми умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця. Законодавство не визначає форму пред'явлення такої вимоги покупця, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову, що і було зроблено.
Оскільки попередню оплату поставки товару ( пиломатеріали з твердолистяних порід деревини) здійснено, а товар на всю спірну суму попередньої оплати відповідачем не поставлено, то суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми попередньої оплати з відповідача.
Судом встановлено, що відповідачем отримано згідно платіжних доручень № 323 та № 405. від 10.01.2013 року та 02.04.2013 року кошти у сумі 403310,40російських рублів. Відповідач виконав зобов'язання частково, товар поставлено в об'ємі 24,292 м3 на суму 264 155,61 російських рублів, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною від 11.04.2013 р. та інвойсом від 10.04.2013 р..
Отже, позивачем не отримано товару на суму 139154,79 рос. рублів, що станом на 04.01.2016року становить 45825,06грн. за курсом НБУ ( 1 рос. рубль=0,32931грн.)
Суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги позивача в частині стягнення основного боргу, а саме 106 000,44грн. та стягує з відповідача на користь позивача 139154,79 рос. рублів, що станом на 04.01.2016року становить 45825,06грн. за курсом НБУ ( 1 рос. рубль=0,32931грн.)
В частині стягнення 60175,38грн. основного боргу - відмовити.
Разом з тим, щодо вимог про стягнення пені в сумі 19398,18грн., суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання: зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Так, в п. 6.2 контракту передбачено, що у разі несвоєчасного повернення передоплати , позивач має право вимагати від відповідача оплату пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним контрактом позивач провів нарахування пені з 07.06.2013року по 07.12.2013року.
Між тим відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов послався на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення позивача із заявленими вимогами про стягнення неустойки.
Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
Позовною давністю, в силу положень ст. 256 ЦК України, є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.
Як зазначено в п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Заявлений позов подано у січні 2016року, тобто з пропуском позовної давності. Наразі поважних причин пропущення строку позовної давності позивач не навів.
Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною 3 ст.267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач у відзиві заявив про застосування позовної давності щодо стягнення
Враховуючи усі вищенаведені обставини, суд відмовляє у задоволенні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 19398,18грн. у зв'язку пропуском строку позовної давності.
Щодо застосування ст.625 Цивільного кодексу України та стягнення 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відмовляє позивачу у частині позову щодо стягнення 3% річних, позаяк стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні приписів наведеної норми.
Отже, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.
Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.
За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2016року у справі № 910/27689/14, у Постанові Вищого господарського суду України від 24.03.2016року у справі № 917/2572/13, у Постанові Верховного суду України від 16.09.2014року справ № 921/266/13-г/7.
Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем неповернення авансового платежу, господарський суд, провівши власний розрахунок, задовольняє вимоги позивача в частині стягнення 45825,06грн. основного боргу (за курсом НБУ 1 руб. РФ =0,32931 грн.).
В частині стягнення з приватного підприємця ОСОБА_3 60175,38грн. основного боргу 19398,18грн. пені, 7963,15 грн. 3% річних - відмовити.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, правило ст.49 Господарського процесуального кодексу України, щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною ставкою (п. 4.1.постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України"№7 від 21.02.13р.).
Керуючись ст.124 Конституції України, ст. ст. 11, 258, 262, 267, 509, 526, 599 ,629, 712, 655, 611, 261 Цивільного кодексу України ст.32, 34, 33, 49, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нард" до приватного підприємця ОСОБА_3 про стягнення 133 361,77грн. задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_3 вул. Шевченка,с. Перерісль, Надвірнянський район, Івано-Франківська область ( реєстраційний номер облікової картки платника податків 26423226957) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нард", вул. Пілота Нестерова, буд. 9, корп. 20, м. Москва ( державний реєстраційний номер 1097746134430) -45825,06грн. основного боргу ( сорок п'ять тисяч вісімсот двадцять п'ять грн. 06коп.) та 473,48грн. ( чотириста сімдесят три грн.48коп.) судового збору.
В частині стягнення з приватного підприємця ОСОБА_3 -60175,38грн. основного боргу 19398,18грн. пені, 7963,15 грн. 3% річних - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається через господарський суд Івано-Франківської області до Львівського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.
Повне рішення складено 23.05.16
СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.