номер провадження справи 5/20/16
16.05.2016 Справа № 908/740/16
За позовом: Дочірнього підприємства “Трансгарант - Україна” (03680, Київська область, Київ-150, вул. Димитрова, 5, корпус 2)
До відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (69008, Запорізька область, м. Запоріжжя, Південне шосе, 72)
про стягнення 2 344 175,82 грн.
Суддя Проскуряков К.В.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №133-д від 09.12.2015 р.
Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №20-415 від 11.03.2016 р.
21.03.2016 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства “Трансгарант - Україна” до Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” про стягнення 2 344 175,82 грн.
Ухвалою суду від 21.03.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №908/740/16, справі присвоєно номер провадження - 5/20/16, розгляд якої призначено на 25.04.2016 р. У судовому засіданні 25.04.2016 р. судом оголошено перерву до 16.05.2016 р.
В судовому засіданні 16.05.2016 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи відбувався без фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів.
Представник позивача надав суду заяву від 13.05.2016 р. про допущену описку у прохальній частині позовної заяви та просить суд замість « 2 220 720,00 грн. основної заборгованості» читати як « 2 202 720,00 грн. основної заборгованості», оскільки зазначення у прохальній частині основної заборгованості у сумі 2 220 720,00 грн. є технічною опискою. Позивач зазначає, що усі розрахунки за позовною заявою виконані виходячи з основної суми заборгованості в розмірі 2 202 720,00 грн., вказана технічна описка не вплинула на загальну суму заборгованості, яка заявлена до стягнення за позовною заявою.
Вказану заяву судом розглянуто та встановлено, що відповідно до розрахунків суми позовних вимог, які містяться у тексті позовної заяви, розрахунок пені та 3% річних було здійснено з суми основного боргу у розмірі 2 202 720,00 грн., а отже, суд приходить до висновку, що заява позивача підлягає задоволенню.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та пояснив, що між Дочірнього підприємства “Трансгарант - Україна” (далі - ДП “Трансгарант - Україна”) та Публічним акціонерним товариством “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (далі - ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь») укладено договір №90632/15 від 01.12.2015 р. Позивач належним чином виконав свої зобов'язання щодо поставки товару згідно приймально-здавальних актів №75975-76000 та реєстру №78166 від 31.12.2015 р., а відповідач свого обов'язку розрахуватися за одержаний ОСОБА_3 не виконав. Таким чином, у ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» відповідно до вказаного договору існує заборгованість за отриманий товар перед ДП “Трансгарант - Україна” у розмірі 2 202 720,00 грн. За невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем нараховано пеню у розмірі 132 403,55 грн. та 3% річних у розмірі 9 052,27 грн. В обґрунтування позову позивач посилається на ст.ст. 526, 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та просить суд позов задовольнити.
Також, позивачем надано суду письмові заперечення від 13.05.2016 р. щодо відзиву на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідач прийняв ОСОБА_3, відповідно було надано повний пакет документів передбачений п.п. 3.6, 6.7 договору; згідно з п.3.7. договору датою поставки і датою переходу права власності на ОСОБА_3 є дата виписки приймально-здавального акта форми 69, який містить результати прийомки та були виписані відповідачем на партію ОСОБА_3; 3% річних не є штрафною санкцією.
Представник відповідача надав суду письмове клопотання про надання доказів від 25.04.2016 р., підтримав доводи викладені у відзиві на позовну заяву від 22.04.2016 р. за вих. №11/2027661, у якому зазначено, що відповідно до п.5.2. договору Покупець здійснює оплату за поставлений ОСОБА_3 протягом 10 банківських днів від дати оформлення реєстру на підставі даних приймально-здавальних актів форми №69, 19 та податкових накладних шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний рахунок Постачальника, якщо інше не зазначено у Специфікації. Податкова накладна №454 від 30.12.2015 р. згідно квитанції №1 Про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних оформлена позивачем на загальну суму 2 202 720,00 грн. 17 год. 02 хв. 21.01.2016 р. Враховуючи п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України позивач оформив податкову накладну саме 21.01.2016 р., відповідно відлік строку оплати 10 банківських днів починається з 22.01.2016 р. Крім цього, необхідним доказом виникнення у позивача права вимоги по договору є докази поставки на адресу відповідача металобрухту та докази отримання відповідачем документів, передбачених п.п.3.6, 6.7 договору. Позивачем не надано доказів передачі відповідачу повного пакету документів та отримання його відповідачем, що не дозволило відповідачу виконати свої зобов'язання з оплати спірного товару. Також, долучені позивачем до матеріалів справи приймально-здавальні акти форми №69 на підтвердження переходу права власності на металобрухт не можуть враховуватися як первинні документи, оскільки вони не містять підпису представника Постачальника, місце складання та підтвердження переходу права власності на товар. При розрахунку пені позивачем невірно визначено період нарахування, оскільки відлік строку оплати 10 банківських днів починається з 22.01.2016 р. Крім цього, нараховані 3% річних є пенею, яка може застосовуватись в разі прострочення грошового зобов'язання, якщо в його умовах не був передбачений такий вид санкції за його порушення. Подвійне стягнення такої штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання не відповідає приписам статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути притягнутий двічі до відповідальності за одне і теж саме правопорушення. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити.
Також, відповідач підтримав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій від 22.04.2016 р. за вих. №11/2027658 та заяву про розстрочку виконання рішення суду від 22.04.2016 р. за вих. №11/2027654.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд
01.12.2015 р. між Публічним акціонерним товариством “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (далі - Покупець) та Дочірнім підприємством “Трансгарант - Україна” (далі - Постачальник) укладено договір №90632/15, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю метали чорні вторинні (згідно ДСТУ 4121-2002 «Метали чорні вторинні. Загальні технічні умови» та умовам даного договору), (далі - ОСОБА_3) та організувати його доставку, а Покупець зобов'язується прийняти ОСОБА_3 та оплатити його вартість.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що номенклатура, ціна та кількість ОСОБА_3 зазначається сторонами у Специфікаціях до договору. Специфікації, оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін, складають невід'ємну частину цього договору.
Згідно з п. 3.2. договору строки поставки ОСОБА_3 зазначаються у Специфікаціях. У випадку поставки ОСОБА_3 у відповідності до графіку, який оформлюється у вигляді додатку до даного договору та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.3.5. договору ризик втрати та/або пошкодження ОСОБА_3 переходить до Покупця з моменту його приймання від вантажоперевізника.
У пункті 3.6. договору визначено, що разом з ОСОБА_3 Постачальник зобов'язаний надати Покупцю наступні документи: документ про якість у відповідно до вимог п.7.1 ДСТУ 4121-2002, оформлений та виданий Постачальником; посвідчення про вибухово-безпечність, хімічної та радіаційної безпеки лома чорних металів у відповідності з Додатком «Г» до ДСТУ 4121-2002.
Згідно з п.3.7. договору датою поставки ОСОБА_3 та переходу права власності на ОСОБА_3 до Покупця вважається дата виписки приймально-здавального акту форми №69, 19. Приймально-здавальний акт форми №69, 19 повинен містити результати прийомки ОСОБА_3 та виписується на партію ОСОБА_3.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що ціни на ОСОБА_3 встановлюються в національній валюті України та вказуються у Специфікаціях до договору.
Відповідно до п. 5.2. договору Покупець здійснює оплату за поставлений ОСОБА_3 протягом 10 банківських днів від дати оформлення реєстру на підставі даних приймально-здавальних актів форми №69, 19 та податкових накладних шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний рахунок Постачальника, якщо інше не зазначено у Специфікації.
Згідно з пунктами 6.1. та 6.6. договору приймання ОСОБА_3 по кількості здійснюється у відповідності до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965 р. №П-6 зі змінами та додатками, а також у відповідності з вимогами ДСТУ 4121-2002 для ОСОБА_3.
У випадку призупинення Покупцем приймання ОСОБА_3 у відповідності до вимог Інструкції, затвердженої постановами Держарбітражу від 15.06.1965 р. №П-6 та від 25.04.1966 р. №П-7, представник Постачальника зобов'язаний з'явитися у строк, передбачений Інструкцією П-6, П-7, або у інші строки, погоджені сторонами для участі у продовженні приймання ОСОБА_3 та оформлення двостороннього акту.
Пунктом 6.7. договору передбачено, що Покупець є Вантажоодержувачем. Постачальник зобов'язаний надати Покупцю до початку приймання ОСОБА_3 оригінали наступних документів: документи про якість у відповідності до вимог п.7.1. ДСТУ 4121-2002; посвідчення про вибухово-безпечність, хімічної та радіаційної безпеки лома чорних металів у відповідності з Додатком «Г» до ДСТУ 4121-2002; транспортні супровідні документи; акти приймання-передачі ОСОБА_3 Ф-19 (в чотирьох примірниках) при постановці автотранспортом оформлених з боку Постачальника. У випадку відсутності одного або декількох із цих документів розвантаження ОСОБА_3 не здійснюється до отримання відсутніх документів.
Відповідно до пункту 7.2. цього договору, у випадку порушення строку оплати ОСОБА_3, Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє відповідному періоді.
Пунктом 10.5. передбачено, вказаний договір діє до 30.11.2016 р. включно, а за фінансовими зобов'язаннями - до повного їх виконання.
01.12.2015 р. Публічним акціонерним товариством “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” та Дочірнім підприємством “Трансгарант - Україна” складено Специфікацію №1 до договору поставки №90632/5 від 01.12.2015 р., згідно з п. 1. якої Постачальник зобов'язується передати у власність покупця ОСОБА_3 згідно цієї специфікації, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити ОСОБА_3 на умовах передбачених договором та цією специфікацією: ОСОБА_3 по ДСТУ 4121-2002 вид №508, лом та відходи змішані №1 у кількості 500 Тн, вартість за 1 т. - 4000,00 грн. без ПДВ, загальна вартість 2 000 000,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до п. 4 Специфікації сторони визначили порядок платежу: розрахунок за поставлену продукцію здійснюється банківським переводом з відстрочкою платежу у 10 банківських днів від дати поставки згідно з п.3.7. договору поставки.
Згідно з п. 8 дана специфікація складена на російській мові у двох екземплярах, які мають однакову юридичну силу та є невід'ємною частиною вказаного договору та вступає в силу з дати підписання.
Відповідно до приймально-здавальних актів №75975-76000 від 30.12.2015 р. та реєстру №78166 від 31.12.2015 р., які містяться в матеріалах справи (а.с. 15-41) відповідач прийняв ОСОБА_3 на загальну суму 2 202 720,00 грн.
В матеріалах справи міститься Податкова накладна №454 складена ДП «Трансгарант-Україна» 30.12.2015 р. з зазначенням виду цивільно-правового договору: договір поставки від 01.12.2015 р. №90632/15, покупець - ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» на загальну суму з ПДВ 2 202 720,00 грн. та яку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних - 21.01.2016р. об 17 год. 02 хв., що підтверджується Квитанцією №1 про реєстрацію податкової накладної. (а.с. 74-75).
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №1/90632/15 від 30.12.2015 р. на суму 2 202 720,00 грн.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 90632/15 від 01.12.2015 р. належним чином не виконав, заборгованість за отриманий товар не сплатив.
ДП «Трансгарант-Україна» направило на адресу ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» претензію від 16.02.2016 р. за вих. №146 щодо сплати заборгованості за договором №90632/15 від 01.12.2015 р. у розмірі 2 202 720,00 грн. Вказану претензію 22.02.2016 р. отримав уповноважений представник за довіреністю ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 17.02.2016 р. №0315051807287. (а.с. 80-81)
У зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем за отриманий товар, позивачем нараховано пеню за період з 21.01.2016 р. по 10.03.2016 р. у розмірі 132 403,55 грн. та 3% річних за період з 21.01.2016 р. по 10.03.2016 р. у розмірі 9 052,27 грн.
Оцінивши представлені докази в їх сукупності вважаю, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Посилання відповідача на те, що надані до матеріалів справи приймально-здавальні акти форми №69 не можуть підтверджувати перехід права власності на товар та те, що позивачем в порушення п.п. 3.6, 6.7 договору не надано повного пакету документів, що позбавило відповідача можливості вчасно здійснити оплату за отриманий товар, судом до уваги не приймається, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2015 р. між ПАТ “ЗМК “Запоріжсталь” та ДП “Трансгарант - Україна” укладено договір поставки №90632/15.
На виконання умов зазначеного договору ДП “Трансгарант - Україна” поставило ОСОБА_3 ПАТ “ЗМК “Запоріжсталь”, а відповідач без заперечень та зауважень прийняв ОСОБА_3 з зазначенням виду лому 508 у вигляді залізничних вагонів в зборі як вантаж на власних осях в загальній кількості 550,680 Тн на загальну суму 2 202 720,00 грн., що підтверджується реєстром №78166 від 31.12.2015 р. та приймально-здавальними актами №75975-76000 від 30.12.2015 р., на яких містяться мокрі печатки Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” трикутної форми - «для актів форми 69 управління контролю якості» та квадратної форми - «ПАТ «Запоріжсталь» ЦТВС вагова ст. Східна п.Б», які знаходяться в матеріалах справи. (а.с. 15-41)
Також, суд зазначає, що відповідно до п.2.1. договору Специфікація складає невід'ємну частину цього договору.
У пункті 1 Специфікації № 1 від 01.12.2015 р. сторони погодили, що Постачальник зобов'язується передати у власність покупця ОСОБА_3 згідно цієї специфікації.
Пунктом 3.7. договору передбачено, що датою поставки ОСОБА_3 та переходу права власності на ОСОБА_3 до Покупця вважається дата виписки приймально-здавального акту форми №69, 19. Приймально-здавальний акт форми №69, 19 повинен містити результати прийомки ОСОБА_3 та виписується на партію ОСОБА_3.
Отже, з моменту прийняття відповідачем товару за приймально-здавальними актами до відповідача перейшло право власності на вказаний товар, а саме з 31.12.2015 р.
Суд зазначає, що у пункті 6.7. договору сторони визначили, що у випадку відсутності одного або декількох із цих документів розвантаження ОСОБА_3 не здійснюється до отримання відсутніх документів.
Як вбачається з приймально-здавальних актів відповідач прийняв ОСОБА_3 без зазначення будь-яких заперечень або зауважень, належних та допустимих доказів припинення прийняття ОСОБА_3 у зв'язку з не наданням позивачем пакету документів, визначених у п.п. 3.6., 6.7. відповідачем суду не надано.
Крім цього, відповідачем не надано належних та допустимих доказів виклику представників позивача для складання актів щодо виявлених порушень по кількості або якості товару відповідно до вимоги Інструкцій № П-6, № П-7.
Згідно з ч. 2 ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Разом з тим, відповідач у разі ненадання документів мав право встановити розумний строк для їх надання, у разі ненадання - відмовитись від договору, повернути товар. Саме ці дії відповідача і підтвердили б його твердження про ненадання документів. Жодного листування (доказу звернення) з боку відповідача з приводу ненадання документів, визначених у пунктах 3.6, 6.7 договору не надано, відмови від договору відповідачем не заявлено та товар позивачу не повернуто.
Доводи позивача про те, що відлік строку оплати 10 банківських днів починається з 22.01.2016 р., оскільки позивач оформив податкову накладну саме 21.01.2016 р., судом до уваги також не приймається, оскільки у пункті 4 Специфікації №1 сторони визначили інший порядок платежу, ніж передбачено у пункті 5.2. договору, а саме розрахунок за поставлену продукцію здійснюється банківським переводом з відстрочкою платежу у 10 банківських днів від дати поставки згідно з п.3.7. договору поставки.
Відповідно до листа від 10.12.2015 р., розміщеного на веб-сайті Національної банку України новин прес-релізу «Про регламент роботи банків України у період завершення звітного року» 31.12.2015 р. платежі здійснюються лише між банківськими установами, а також платежі, спрямовані до Національного банку та органів Державного казначейства; з 1 до 3 та з 7 до 10 січня 2016 р. система електронних платежів не працюватиме; 4 січня 2016 р. банки працюватимуть без клієнтів; міжбанківські перекази не здійснюються; 5, 6, 11 січня 2016 р. банківська система працює у звичайному режимі.
Таким чином, враховуючи регламент роботи банків України у період завершення звітного року та умови Специфікації №1 до договору, суд зазначає, що строк оплати за отриманий відповідачем ОСОБА_3 настав 20.01.2016 р.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, оплату за отриманий ОСОБА_3 не здійснив, а отже сума основного боргу ПАТ “ЗМК “Запоріжсталь” перед ДП “Трансгарант - Україна” відповідно до умов договору №90632/15 від 01.12.2015 р. складає 2 202 720,00 грн. та підлягає стягненню з відповідача.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню нараховану за період з 21.01.2016 р. по 10.03.2016 р. у розмірі 132 403,55 грн. та 3% річних у розмірі 9 052,27 грн. за період 21.01.2016 р. по 10.03.2016 р.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у випадку порушення строку оплати ОСОБА_3, Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє відповідному періоді.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 р. № 14 роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач долучив до матеріалів справи контррозрахунок пені та 3% річних, з якого вбачається, що відповідачем розраховується пеня та 3% річних починаючи з 05.02.2016 р. (оформлення та складання податкової накладної) по 10.03.2016 р. (день зазначений у розрахунку позивача, на момент складання позовної заяви).
Відповідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перевіривши контррозрахунок пені, 3% річних відповідача, суд зазначає, що він до уваги не приймається, оскільки як вказувалось вище, строк оплати за отриманий відповідачем товар настав 20.01.2016 р., а отже відповідачем не вірно визначено дату початку нарахування пені, а саме з 05.02.2016 р.
Як вбачається з розрахунку пені та 3 % річних наданого позивачем, останнім нараховано пеню та 3% річних на суму заборгованості 2 202 720,00 грн. за період з 21.01.2016 р. по 10.03.2016 р. включно.
Посилання відповідача на те, що 3% річних та пеня є подвійною штрафною санкцією, що порушує статтю 61 Конституції України спростовується наступним.
Відповідно до п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. №14, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Згідно з п. 4.1. вказаної постанови, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, пеня - це штрафна санкція, яка застосовується до юридичної особи у разі не виконання нею господарського зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар у строк передбачений умовами договору, а 3% річних не є штрафною санкцією, це плата за користування чужими грошовими коштами за період порушення відповідачем строків вказаної оплати.
Суд перевіривши за допомогою КП “Законодавство” розрахунок пені позивача за період з 21.01.2016 р. по 10.03.2016 р. у розмірі 132 403,55 грн. та розрахунок 3% річних за період 21.01.2016 р. по 10.03.2016 р. у розмірі 9 052,27 грн. приходить до висновку, що він є вірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Судом розглянуто письмові клопотання відповідача про зменшення пені на 50% та заяву про надання відстрочки виконання рішення на 2 роки.
Клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій мотивовано тим, що позивачем заявлено пеню за прострочення строків оплати поставленого товару за договором №90632/15 від 01.12.2015 р. на загальну суму 132 403,55 грн. за незначний період прострочки. Допущене порушення зобов'язання, яке стало предметом заявленого позову, має виключний характер. Відповідач не міг виконати зобов'язання внаслідок того, що сума невідшкодованого державою ПДВ безпосередньо відповідачем складала 244 552 516 млн.грн. Також, згідно відомостей бухгалтерського обліку, дебіторська заборгованість контрагентів перед відповідачем складає 8 331 863 213,98 грн.
Заява про відстрочку виконання рішення обґрунтована знаходженням відповідача в скрутному матеріальному становищі, що значно ускладнює виконання рішення, ухваленого за результатами розгляду справи. Контрагенти відповідача належним чином не виконують перед останнім грошових зобов'язань, що зумовило виникнення дебіторської заборгованості в значних сумах. Дебіторська заборгованість контрагентів перед відповідачем складає 8 331 863 213,98 грн. Також, за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. сума невідшкодованого державою ПДВ безпосередньо ПАТ «Запоріжсталь» склала 244 552 516 млн. грн.. та на даний момент вказана сума значно збільшилась. Вважає, що відповідачем надано належні докази та доведено наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його виконання неможливим у встановлений законом термін.
Позивач заперечив щодо надання розстрочки виконання рішення суду зазначивши, що обставини на які посилається відповідач не надають йому права на розстрочку, надання відповідачу зазначеної розстрочки лише погіршить майновий стан позивача.
Також, позивач заперечив щодо задоволення клопотання про зменшення розміру пені, оскільки відповідач не виконавши умови договору в частині проведення розрахунків за отриманий товар не вжив жодних заходів до усунення зазначеного порушення, на претензію щодо сплати заборгованості не відповів, кошти у розмірі 2 202 720,00 грн. не сплатив.
Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення; зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічні приписи встановлені ст. 233 ГК України.
У пункті 7.1.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” від 17.10.2012 р. № 9 визначено, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Згідно з п. 7.2. вказаної постанови пленуму, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, також враховуючи, що відповідачем повністю або частково не сплачено суми основного боргу, не вжито заходів щодо врегулювання спору мирним шляхом, заперечення позивача проти задоволення вказаних клопотання та заяви, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені та надання розстрочки виконання рішення суду на два роки.
Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права повторно звернутися із клопотанням про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України на стадії виконання рішення.
Доказів сплати суми боргу у повному обсязі відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Керуючись ст.ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (69008, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72, р/р 26007962490637 в ПАТ “ПУМБ”, МФО 334851, код ЄДРПОУ 00191230) на користь Дочірнього підприємства “Трансгарант - Україна” (03680, Київська область, Київ-150, вул. Димитрова, 5, корпус 2, код ЄДРПОУ 32667198) суму основного боргу у розмірі 2 202 720 (два мільйона двісті дві тисячі сімсот двадцять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 132 403 (сто тридцять дві тисячі чотириста три) грн. 55 коп., 3% річних у розмірі 9 052 (дев'ять тисяч п'ятдесят дві) грн. 27 коп. та судового збору у розмірі 35 162 (тридцять п'ять тисяч сто шістдесят дві) грн. 64 коп. Видати наказ.
Суддя К.В. Проскуряков
Рішення господарського суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано 20.05.2016.