ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.04.2016Справа №910/76/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше мобіліті"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Актів-ЛТД"
2. Приватного підприємства "Рікон-Плюс"
про стягнення грошових коштів
Суддя Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
від позивача: Герасимик Б.В. - за довіреністю від 19.02.2016р.;
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: не з'явились.
В судовому засіданні 21 квітня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У січні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше мобіліті" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Актів-ЛТД" (відповідач-1), Приватного підприємства "Рікон-Плюс"(відповідач-2) про стягнення 377 948,97 грн. боргу зі сплати кредиту за Кредитним договором № 50003830 від 20.04.2012 року, 24 485,46 грн. боргу зі сплати додаткового кредиту, 22 437,22 грн. збитків, 57 213,75 грн. штрафу, 458, 87 грн. пені, 4 983,90 грн. 3% річних, 4 246,65 інфляційних втрат.
18.04.2016 року позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, у якій просив солідарно стягнути з відповідачів 339 354,63 грн. кредиту за Кредитним договором № 50003830 від 20.04.2012 року, 14 464,99 грн. плати за користування кредитом, 27 641,68 грн. заборгованості за додатковим кредитом, 12 000,00 грн. збитків, 57 213, 75 грн. штрафу, 886,28 грн. пені за додатковим кредитом, 8 535,00 грн. 3% річних за договором, 265,89 грн. 3% річних за додатковим кредитом, 267,57 грн. інфляційних втрат за додатковим кредитом. Вказана заява прийнята судом до розгляду на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань зі сплати кредиту за кредитним договором № 50003830 від 20.04.2012 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2016р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/76/16. Розгляд справи призначено на 08.02.2016р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2016р. розгляд справи було відкладено на 16.03.2016р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2016р. розгляд справи було відкладено на 04.04.2016р.
В судовому засіданні 04.04.2016р. оголошувалась перерва до 18.04.2016р.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав суду пояснення по справі.
Відповідачі явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки останніх суду не повідомили.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
20.04.2012 року між позивачем (компанія), відповідачем-1 (позичальник) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено кредитний договір №50003830 (надалі - Договір), за умовами якого компанія зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях, з цільовим призначенням - на придбання автомобіля марки VW, модель Passat B7, кузов № WVWZZ3CZCP064113, об'єм двигуна 1968 куб.см., рік випуску 2012. Ціна автомобіля відповідно до договору з дилером в еквіваленті 47 500,00 дол. США. В кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.
Сторони погодили суму кредиту, яка становить 286 068,75 грн., еквівалент суми кредиту в доларах США - 35 625,00 дол. США, курс для обчислення - курс ПАТ "КІБ "Креді Агріколь", що дорівнює 8,0300 грн./дол.. США, строк кредиту - 60 місяців, процентну ставку - 9,90%, змінна ставка (стаття 2.3. Загальних умов кредитування).
Компанія надає кредит шляхом перерахування грошових коштів на рахунок № 26002799998939 у банку ПАТ КБ "Правекс Банк", одержувач: ТОВ "Атлант-М Дніпровська набережна".
Згідно з п. 1.2. Договору позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути компанії кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту та додаткового кредиту, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.
Відповідно до п. 1.3.1. Договору розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення Кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 50003830 від 20.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актів-ЛТД" (заставодавець) був укладений Договір застави транспортного засобу № 50003830 від 31.05.2012 року, відповідно до п. 1.1. якого заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань за спірним кредитним договором заставляє майно: автомобіль марки Volkswagen, модель Passat, кузов № WVWZZ3CZCP064113, рік випуску 2012, д.н. АА 2508 МС, який є власністю відповідача-1 на підставі договору купівлі-продажу № 1119586/2012 від 25.05.2012 року.
Відповідно до п. 1.3. договору застави, заставою за цим договором забезпечуються вимога позивача за кредитним договором № 50003830 від 20.04.2012 року, укладеним між позивачем та відповідачем-1, за яким позивач видає відповідачу-1 кредит за кредитним договором в сумі 286 068,75 грн., що на день укладення кредитного договору складає еквівалент 35 625,00 дол. США, а відповідач-1 зобов'язується його використати за цільовим призначенням та згідно зі встановленим строком використання, своєчасно сплачувати плату за користування кредитом (проценти за ставкою - 9,90% та комісії: разова комісія за переказ коштів - 2,5% від суми кредиту та комісія за дострокове повернення - 0,00% від суми повернення), а також своєчасно повернути кредит позивачу.
Таким чином, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу-1 кредит у сумі, що на день укладення кредитного договору складає еквівалент 35 625,00 дол. США., для придбання транспортного засобу, про що свідчить, зокрема, укладення вказаного договору застави.
15.05.2013 року між позивачем та відповідачами було укладено договір про внесення змін/Додаткова угода № 1 до Кредитного договору № 50003830 від 20.04.2012 року (далі - додаткова угода), відповідно до умов якого позичальнику надано додатковий кредит у сумі, еквівалентній 10 583,00 дол. США, в українських гривнях, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу суму додаткового кредиту у повному обсязі, а також оплатити проценти за його використання та інші платежі відповідно до умов кредитного договору, всіх додатків, що є його невід'ємними частинами, та цієї додаткової угоди.
Сторони встановили, що на дату укладення цієї додаткової угоди еквівалент суми додаткового кредиту в іноземній валюті, прийнятний для сторін, дорівнює 86 283,20 грн.
Цільовим призначення додаткового кредиту є сплата страхових платежів відповідно до договору страхування № 28-0199-РМ2-13-00338 від 30.05.2013 року, укладеного відповідачем-1 з ПАТ "СК "Українська страхова група", на виконання умов кредитного договору (п. 1.2. додаткової угоди) шляхом перерахування позивачем на користь ПАТ "СК "Українська страхова група" грошових коштів за страхові премії відповідно до договору страхування, що підлягають оплаті позивачем рівними місячними платежами (п. 1.4. додаткової угоди).
Проценти за додатковим кредитом нараховуються на суму фактичної заборгованості позичальника за процентною ставкою, що вказана у кредитному договорі та відповідно до Графіку погашення кредиту. На будь-який день фактична заборгованість позичальника за додатковим кредитом складає суму, перераховану страховику компанією відповідно до додаткової угоди та не погашену страховиком (п. 1.6. додаткової угоди).
За умовами п. 1.10.3. додаткової угоди строк кредитування за цією додатковою угодою дорівнює строку, що лишається до припинення кредитного договору.
Відповідно до п. 1.11. додаткової угоди зобов'язання позичальника за нею є незабезпеченим. Умови договору застави, укладеного сторонами, та умови договору поруки, передбачені Загальними умовами кредитування, не застосовуються до зобов'язання з повернення суми додаткового кредиту.
Відповідно до п. 3.2. Загальних умов кредитування до кредитного договору передбачено умови дострокового повернення кредиту на вимогу позивача. Так, сторони погодили, що позивач має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору, зокрема, у випадку порушення відповідачем-1 терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.
Пунктом 3.3. Договору сторонами передбачено, що термін дострокового повернення кредиту вважатиметься таким, що настав, а кредит таким що підлягає поверненню, на 5 календарний день з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення. У цей термін (якщо інший термін не буде вказано у письмовій вимозі позивача) відповідач зобов'язаний повернути позивачеві в повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, які підлягають застосуванню (сума повернення розраховується позивачем і вказується у повідомленні).
Позивач стверджує, що відповідачем-1 порушено зобов'язання щодо повернення кредиту за кредитним договором № 50003830 від 20.04.2012 року, забезпеченим порукою відповідача-2, у зв'язку із чим просить стягнути з останніх солідарно 339 354,63 грн. кредиту за Кредитним договором № 50003830 від 20.04.2012 року, 14 464,99 грн. плати за користування кредитом, 27 641,68 грн. заборгованості за додатковим кредитом, 12 000,00 грн. збитків, 57 213,75 грн. штрафу, 886,28 грн. пені за додатковим кредитом, 8 535,00 грн. 3% річних за договором, 265,89 грн. 3% річних за додатковим кредитом, 267,57 грн. інфляційних втрат за додатковим кредитом.
Відповідач-1 у своїх письмових поясненнях зазначає, що позивачем не надано доказів про надання кредиту в належному розмірі за спірним договором (основний та додатковий кредит). Також матеріали справи не містять доказів, що курс долара США складав 23,220 грн., а заявлені до стягнення інфляційні втрати задоволенню не підлягають, оскільки індексації, внаслідок знецінення, підлягає лише грошова одиниця України - гривня, натомість в умовах договору визначено еквівалент грошового зобов'язання в іноземній валюті. До того ж, відповідач-1 заперечував проти задоволення вимоги щодо стягнення збитків, понесених позивачем на оплату юридичних послуг.
Відповідач-2 в письмових поясненнях зазначає про припинення поруки за спірним договором станом на момент пред'явлення позову до суду, у зв'язку із закінченням строку її чинності, оскільки позивач протягом шестимісячного строку не реалізував своє право на звернення до суду з відповідним позовом відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору, позивач надав кредитні кошти, на які відповідач-1 згідно з договором купівлі-продажу № 1119586/2012 від 25.05.2012 року придбав визначений умовами кредитного договору автомобіль, внаслідок чого у відповідача-1 виник обов'язок повернути кредитні кошти.
Проте, відповідач-1 з лютого 2015 року неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних платежів відповідно до виставлених позивачем рахунків-фактур, зворотного суду не доведено.
17.09.2015 року на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. № 815 від 09.09.2015 року було відкрито виконавче провадження № 48832713 про звернення стягнення на транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen, модель Passat, кузов № WVWZZ3CZCP064113, рік випуску 2012, д.н. АА 2508 МС, що належить на праві приватної власності відповідачу-1, що підтверджується постановою Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 17.09.2015 року.
У зв'язку з порушення умов кредитного договору, на підставі п. 3.2 Загальних умов кредитування, 29.05.2015 року позивачем було направлено відповідачу-1 та відповідачу-2 вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором за вих. № 50003830 від 19.05.2015 року, у якій перший просить повернути суму кредиту та сплатити штрафні санкції, штраф, витрати понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості позичальника, компенсацію страхових платежів. Відповідач-1 отримав вказаний лист 11.06.2015 року, що вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення.
Як встановлено судом, на день розгляду справи у відповідача-1 існує перед позивачем заборгованість по поверненню кредиту у розмірі 339 354,63 грн., зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 14 464,99 грн., заборгованість з повернення додаткового кредиту у розмірі 27 641,68 грн.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги кредитний договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача-1 взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором та надання кредиту, існування заборгованості відповідача-1 по поверненню кредиту у розмірі 339 354,63 грн., процентів за користування кредитом у сумі 14 464,99 грн. та заборгованість з повернення додаткового кредиту у розмірі 27 641,68 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" у силу частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.
Тобто, у випадку невиконання боржником зобов'язання з повернення частини кредиту, у кредитора виникає право вимоги від боржника дострокової сплати всієї суми заборгованості, а також сплати процентів за користування такими коштами.
Таким чином, зважаючи на те, що строк достроково повернення кредиту настав, а відповідач-1
відповідного зобов'язання та сплати процентів за користування кредитом, щомісячних платежів додаткового кредиту за період з серпня 2015р. по квітень 2016р. не здійснив, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги про стягнення з відповідача-1 заборгованості по поверненню кредиту у розмірі 339 354,63 грн., процентів за користування кредитом у сумі 14 464,99 грн. та заборгованості з повернення додаткового кредиту у розмірі 27 641,68 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також, позивач просив стягнути пеню за додатковим кредитом у розмірі 886,28 грн., штраф у розмірі 57 213,75 грн., 3% річних за договором у розмірі 8 535,00 грн., 3% річних за додатковим кредитом у розмірі 265,89 грн., інфляційні втрати за додатковим кредитом у розмірі 267,57 грн.
Пунктом 8.1. Договору визначено, що у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, позичальник сплачує компанії пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за фактичний строк користування кредитом та/або додатковим кредитом.
Відповідно до п. 8.2. Договору у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або додаткового кредиту, визначеного у статті 3.3., за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченої в ст. 3.2.1., позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20% від суми кредиту.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок позивача, з урахуванням умов Договору, прострочення відповідачем-1 грошового зобов'язання, визначеного порядку розрахунків, суд дійшов висновку про обґрунтованість такого розрахунку, у зв'язку із чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня за додатковим кредитом у розмірі 886,28 грн., штраф у розмірі 57 213,75 грн., 3% річних за договором у розмірі 8 535,00 грн., 3% річних за додатковим кредитом у розмірі 265,89 грн., інфляційні втрати за додатковим кредитом у розмірі 267,57 грн.
Щодо стягнення 12 000,00 грн. збитків у вигляді вартості юридичних послуг, наданих ТОВ "Юридична фірма "Вернер" на підставі Договору про надання юридичних послуг № 24/2010 від 15.10.2010р. та акту наданих послуг № 25 від 05.01.2016р., суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Однак, Договір про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 року, Додаткова угода № 8 від 09.01.2013 року до Договору про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 року, Додаткова угода №224 від 09.01.2013 року до Договору про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 року, заявка на надання юридичних послуг №26 від 05.01.2016 року, рахунок-фактури №26 від 05.01.2016 року, акт надання послуг №26 від 05.01.2016 року, на які посилається позивач як на підставу стягнення прямих збитків, не містять посилання на кредитний договір № 50003830 від 20.04.2012 року. Доказів оплати рахунку-фактури №26 від 05.01.2016 року за Договором про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 року позивачем суду не представлено.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що належних та допустимих доказів на підтвердження наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, які спричинили збитки в розмірі 12 000,00 грн. позивачем не представлено, що зумовлює відхилення відповідної позовної вимоги.
Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 543 Цивільного кодексу України передбачено право кредитор у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ст. 556 Цивільного кодексу України).
Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.
Відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 Цивільного кодексу України України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
У зв'язку із зміною кредитором на підставі частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України строку виконання основного зобов'язання шляхом звернення з вимогою про дострокове повернення кредиту, передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати, а саме з 17.06.2015р.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14, від 10.09.2014р. у справі № 6-28цс14 та від 23.05.2012 року у справі № 6-33цс12.
Таким чином, враховуючи те, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктом 13 цього договору встановлено, що вона діє до повного виконання зобов'язаня позичальника перед кредитором за основним договором, а кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до п. 3.2. кредитного договору, не пред'явив вимоги до поручителя, суд дійшов висновку про те, що порука припинилась 17.12.2015 року на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", 30.12.2015р. (згідно зі штампом поштової установи на конверті, скерованому на адресу суду) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Актів-ЛТД" та приватного підприємства "Рікон-Плюс".
Враховуючи пред'явлення позивачем вимоги про стягнення заборгованості за кредитом до поручителя з пропущенням шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України України, суд дійшов висновку про припинення правовідносин поруки за Кредитним договором № 50003830 від 20.04.2012 року до звернення позивача до суду із позовом. У зв'язку із цим позовні вимоги до відповідача-2 судом відхиляються.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального України, покладаються на відповідача-1, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Актів-ЛТД" (02068, м. Київ, Дніпровська набережна, 7; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30580037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1В, оф. В; ідентифікаційний код 36422974) грошові кошти: 353 819,62 грн. (триста п'ятдесят три тисячі вісімсот дев'ятнадцять гривень 62 копійки) заборгованості зі сплати кредиту та процентів за кредитом, 27 641,68 грн. (двадцять сім тисяч шістсот сорок одна гривня 68 копійок) заборгованості за додатковим кредитом, 57 213,75 грн. (п'ятдесят сім тисяч двісті тринадцять гривень 75 копійок) штрафу, 886,28 грн. (вісімсот вісімдесят шість гривень 28 копійок) пені за додатковим кредитом, 8 535,00 грн. (вісім тисяч п'ятсот тридцять п'ять гривень) 3% річних за кредитним договором №50003830 від 20.04.2012 року, 265,89 грн. (двісті шістдесят п'ять гривень 89 копійок) 3% річних за додатковим кредитом, 267,57 грн. (двісті шістдесят сім гривень 57 копійок) інфляційних втрат за додатковим кредитом та 6 729,45 грн. (шість тисяч сімсот двадцять дев'ять гривень 45 копійок) судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Копію даного рішення направити відповідачам у справі № 910/76/16.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 12.05.2016р.
Суддя Ю.В. Цюкало