12 травня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2015 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 3 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року, позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено, ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 8 червня 2010 року, яка станом на 16 квітня 2014 року складалася із заборгованості за кредитом у розмірі 10 тис. 868 грн. 18 коп., зі сплати процентів за користування кредитом - 7 тис. 70 грн. 65 коп., зі сплати комісії - 874 грн. 4 коп., а також штрафу у розмірі 1 тис. 440 грн. 64 коп., а всього у розмірі 20 тис. 253 грн. 51 коп.; вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2015 року відмовлено представнику ОСОБА_4 - ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження.
28 квітня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2015 року посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 207, 261, 267 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ОСОБА_4 додала постанови Верховного Суду України від 27 січня 2016 року (справа 6-990цс15), 18 червня 2014 року (справа 6-61цс14), 6 листопада 2013 року (справа 6-116цс13) та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року.
Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли висновку про те, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернувшись до суду з позовом в липні 2014 року не пропустив строк позовної даності, оскільки ОСОБА_4 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, картка була перевипущена, строк дії картки був встановлений до червня 2014 року, нову картку відповідачка отримала 21 серпня 2012 року, після чого знімала з неї гроші та погашала їх з нової картки.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про те, що позивачем було відкрито картковий рахунок та видана відповідна картка, а відповідачем цю картку було отримано, а також в матеріалах справи відсутня копія цієї картки.
У судовому рішенні наданому заявником на підтвердження підстав для перегляду судового рішення, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.
У постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року (справа №6-990цс15) викладено правовий висновок в якому зазначено, що пред'явивши вимогу до боржника і поручителя про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за його користування та пені, кредитор змінив строк виконання зобов'язання, тому змінився і строк звернення до суду.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа 6-116цс13) суд зазначив, що відповідач уклав кредитний договір та отримав грошові кошти. Те, що кредит надавався відповідачу у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в постанові не зазначено.
У постанові Верховного Суду України від 18 червня 2014 року (справа 6-61цс14) викладено правовий висновок в якому зазначено, що за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України). При цьому судами встановлено, що строк дії картки, якому відповідав кінцевий термін повернення кредиту, був до 31 грудня 2008 року, а позов позивач подав до суду лише 13 червня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Порівняння змісту указаних для прикладу постанов Верховного Суду України зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що це судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк