11-кп/775/92/2016(м)
263/2412/15-к
Категорія ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
17 травня 2016 року Колегія суддів судової палати у кримінальних
справах апеляційного суду Донецької області
у складі: головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
представника потерпілої адвоката ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
обвинуваченого ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 грудня 2015 року, яким
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Маріуполя Донецької області, громадянин України, раніше неодноразово судимий, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
Засуджений за ч. 1 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі, ч. 2 ст. 121 КК України до 9 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_11 остаточно призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду у розмірі 50 000 грн., компенсацію моральної шкоди у розмірі 300 000 грн., а всього 350 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь Маріупольської міської радив особі комунальної установи «Міська лікарня № 5 м. Маріуполя» грошові кошти за лікування ОСОБА_13 в розмірі 2077,35 грн.
Вказаним вироком ОСОБА_11 визнаний винним та засуджений за те, що він 8 січня 2015 року приблизно о 13:00 годині, знаходячись у громадському місці на перехресті пр. Будівельників і вул. Бахчиванджи в Жовтневому районі м. Маріуполя, у присутності сторонніх громадян, з хуліганських спонукань позбавлених будь - якої необхідності, безпричинно використовуючи нікчемний привід, з метою самоутвердитись за рахунок приниження іншої особи із бажання показати свою ніби зверхність (винятковість), з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужого ставлення до законів, моралі і правил поведінки, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, діючи протиправно та з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, стоячи навпроти раніше незнайомого ОСОБА_13 , наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя останнього, від чого той втратив рівновагу та впав з положення стоячи на покриття дороги вказаного перехрестя, вдарившись потиличною ділянкою голови об асфальт, спричинивши таким чином ОСОБА_13 тілесні ушкодження у виді: закритої черепно-мозкової травми з переломом склепіння черепу, крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку, травми правого ока, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент їх заподіяння, що виникли за єдиним механізмом від двох травматичних дій, в наслідок яких 22 січня 2015 року в приміщенні КУ «Міська лікарня № 5 м. Маріуполя» настала смерть потерпілого.
В своїй апеляційній скарзі та за змістом доповнень (змін) до неї захисник ОСОБА_12 , посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, допущені органом досудового розслідування і судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок скасувати з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує на те, що умисел ОСОБА_14 на заподіяння потерпілому ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень не доведений. Суд не надав належну оцінку показанням обвинуваченого, потерпілої ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_15 та медичними дослідженням про обставини події, що сталася, а також не прийняв до уваги, що потерпілий в момент отримання удару кулаком в обличчя перебував у стані середньої тяжкості алкогольного сп'яніння та перший проявив агресію щодо обвинуваченого, а саме вдарив по автомобілю останнього, нецензурно висловлювався на його адресу та адресу його матері.
На думку захисника, за таких обставин між обвинуваченим та потерпілим виникли особисті неприязні відносини, викликані діями потерпілого. Умислу на порушення громадського порядку у обвинуваченого не було. Більш того, він не бажав спричинити тілесні ушкодження потерпілому, не усвідомлював можливості настання від його дій наслідків у виді смерті. Тому, в діях обвинуваченого відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296 та ч. 2 ст. 121 КК України, а наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, як вбивство через необережність, що йому і було інкриміновано за першим обвинувальним актом із находженням кримінального провадження до суду.
Далі захисник зазначає:
1) В порушення вимог ч. 1 ст. 337 КПК України, суд вийшов за межи висунутого ОСОБА_11 обвинувачення, та сформулював у вироку обвинувачення, фактично збільшив його об'єм, яке суттєво відрізняється з обвинуваченням, викладеним в обвинувальному акті, а саме суд додатково зазначив, що «хуліганські дії відносно потерпілого були вчинені у присутності сторонніх громадян, з використанням нікчемного приводу, з метою самоутвердитись за рахунок приниження іншої особи, із бажання показати свою ніби зверхність», що потерпілий від удару впав «після надання тілу прискорення».
2) В порушення вимог ст. 370 КПК України, судом фактично не встановлені обставини вчинення ОСОБА_11 кримінальних правопорушень, такі як спосіб, наслідки, форми вини і мотиви. У мотивувальній частині вироку відсутнє належним чином сформульоване обвинувачення за ч. 1 ст. 296 та ч. 2 ст. 121 КК України, що суперечить вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України. Наведене свідчить про порушення прав обвинуваченого на захист.
3) В порушення вимог ч. 1 ст. 339 КПК України прокурор 17 листопада 2015 року змінив обвинувачення без надання суду відповідного клопотання, а суд в порушення ч. 2,3 цієї статті не надав можливості стороні захисту підготуватися до нового обвинувачення, чим також порушив права обвинуваченого на захист.
4) В порушення вимог ст. 291 КПК України попередній обвинувальний акт відносно ОСОБА_11 не містив формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 296 та ч.1 ст. 119 КК України в розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до якого обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
5) В порушення вимог ч. 9,12 ст. 290 КПК України суд, обґрунтував свої висновками доказами, які не були відкрити стороні захисту. В протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 26.02.2015 року сторона захисту підтвердила факт доступу до матеріалів досудового розслідування. Але в цьому протоколі відсутні найменування конкретних матеріалів, які були відкрити. Не маючи таких відомостей суд повинен був визнати всі докази недопустимими.
6) В порушення ст. 35 КПК України судовий розгляд проведений неповноважним складом суду із грубим порушенням порядку визначення суддів автоматизованою системою документообігу суду, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями, підписаний керівником апарату суду, із зазначенням прізвища судді, який входить до складу суду, а також із зазначенням прізвища головуючого судді.
7) В порушення ст. 349 КПК України належним чином не визначено обсягу доказів, що підлягали дослідженню та порядок їх дослідження, чим також порушено право обвинуваченого на захист.
8) Призначене обвинуваченому покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, оскільки суд не врахував віктимну поведінку потерпілого, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння і фактично спровокував обвинуваченого до вчинення відносно нього кримінального правопорушення. В супереч вимогам ст. 67 КК України, обираючи міру покарання суд врахував тяжкість вчиненого злочину, а визначений судом розмір відшкодування потерпілій ОСОБА_8 моральної шкоди у сумі 300 000 грн. є занадто великим і при всьому бажанні, обвинувачений не зможе його відшкодувати.
9,10) Суд обґрунтував вирок висновками судово - медичних експертиз № 307 від 17.02.2015 та № 307/13 від 18.02.2015 року, так і висновком комісійної судово - медичної експертизи № 193 від 02.10.2015 року, які суперечать один одному в частині тілесних ушкоджень, які впливають на правильність кваліфікації дій обвинуваченого. При цьому, при проведені судово - комісійної експертизи експерти обґрунтували свій висновок актом судово - медичного дослідження (гістологічного) № 8047 від 25.09.2015 року, який підтверджує причини смерті потерпілого і в матеріалах кримінального провадження відсутній, безпосередньо у судовому засіданні не досліджувався та експертам судом не надавався.
11) Не звернув суд уваги і на те, що на підставі однакових доказів дії обвинуваченого спочатку були кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 119 КК України, а після отримання висновків комісійної судово - медичної експертизи прокурором висунуте нове необґрунтоване і не мотивоване обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України.
12) Крім того, доповнюючи свої апеляційні доводи, захисник ОСОБА_12 зазначає, що судове провадження не фіксувалося технічними засобами у повному обсязі, а журнали судових засідань не відповідають за своїм змістом технічному носію інформації.
В апеляційному розгляді прийняв участь захисник ОСОБА_10 , який доповнюючи апеляційну скаргу, стверджував, що захисником ОСОБА_12 , діючим без належних документів на підтвердження його повноважень, не була надана обвинуваченому належна правова допомога, що є порушенням права обвинуваченого на захист, в наслідок чого він засуджений за ч. 2 ст. 121 КК України.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого і його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 , думку потерпілої, її представника, прокурора про законність та обґрунтованість вироку суду, перевіривши матеріали кримінального провадження і, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_11 у вчинені хуліганства, тобто у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, є обґрунтованими. Його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 та ч. 2 ст. 121 КК України відповідно.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, допущені органом досудового розслідування і судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, є безпідставними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що досудове розслідування і судовий розгляд проведені з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, спрямованих на всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин кримінального провадження. Викладені у вироку висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_11 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні і детально викладеними у вироку доказами.
Так, вина ОСОБА_11 підтверджується його власними показаннями, даними в ході судового розгляду, матеріалами слідчого експерименту за його участю матеріалами огляду місця події та його автомобіля, показаннями вказаних у вироку ряду свідків, висновками судова - медичних експертиз.
Суд ретельно перевірив в судовому засіданні доводи ОСОБА_11 , аналогічні тим, які викладені в апеляційній скарзі його захисника ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_10 в ході апеляційного розгляду про те, що він на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, не маючи умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, вдарив його кулаком в обличчя за те, що той вдарив по його автомобілю і висловився нецензурною лайкою в його бік та бік його матері після проїзду перехрестя з порушенням правил безпеки дорожнього руху, не пропустивши пішоходів на перехідному переході.
Мотивуючи висновки про винність суд обґрунтовано взяв до уваги показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Так, свідок ОСОБА_15 суду показав, що він, управляючи автомобілем по вулиці Бахчиванджи у м. Маріуполі, наблизився по крайній правій смузі до перехрестя з проспектом Будівельників з метою повернути праворуч. Перед перехрестям зупинився так як горів червоний сигнал світлофору. В цей час зліва від нього зупинився автомобіль під управлінням раніше незнайомого ОСОБА_11 . Коли загорівся зелений сигнал світлофору ОСОБА_11 різко рушив з лівої смуги і, «підрізавши» його повернув праворуч, не пропустивши численних пішоходів, котрі переходили проспект Будівельників по пішохідному переходу на зелений сигнал світлофору та виїхав на зустрічну полосу руху. Потерпілий, який також був пішоходом, чимось вдарив по автомобілю. Після чого автомобіль зупинився, з нього вийшов агресивно налаштований ОСОБА_11 , швидким шагом попрямував до потерпілого та наніс йому розмашистий удар, від якого він впав та втратив свідомість.
Свідок ОСОБА_16 , яка також у той час була учасником дорожнього руху та рухалась по проспекту Будівельників в напрямку вулиці Бахчиванджи, тобто на зустріч раніше незнайомому ОСОБА_11 , суду показала, що останній після виконання повороту праворуч і проїзду пішохідного переходу зупинився, вийшов з свого автомобілю, підійшов до потерпілого і без ніякої розмови зразу наніс йому удар кулаком в обличчя, від якого той впав на спину на суху поверхню асфальту і втратив свідомість. При цьому, потерпілий ніяких рухів не здійснював, удар для нього був несподіваним
Свідок ОСОБА_17 суду показала, що у той час вона з сім'єю йшла по пішохідному переходу, і звернула увагу на автомобіль під управлінням раніше незнайомого ОСОБА_11 , який поводив себе знервовано, доволі часто гальмував, сигналив. На зустріч їм шов потерпілий. Автомобіль, проїхавши пішохідний перехід зупинився на зустрічній полосі руху. З нього вийшов ОСОБА_11 , підійшов до потерпілого і наніс йому сильний, як їй здалося, професійний удар в обличчя, від якого той впав, як «колода» на спину і втратив свідомість. Падаючи, потерпілий не здійснював якихось дій щодо пом'якшення свого падіння, що свідчило про втрату ним свідомості після нанесеного удару, а ОСОБА_11 зразу ж сів в автомобіль та в'їхав.
Показаннями вказаних свідків спростовуються апеляційні доводи захисника ОСОБА_12 про висловлювання потерпілого нецензурною лайкою в бік обвинуваченого та його матері, а також про те, що потерпілий завданням удару по автомобілю спровокував ОСОБА_11 , який порушив правила дорожнього руху. При цьому, суд правильно зазначив, що як під час досудового розслідування так і в ході судового розгляду сторона захисту не стверджувала і не заперечувала щодо причетності потерпілого до численних пошкоджень на автомобілі обвинуваченого, які були виявлені при його огляді (т.1 а.п. 44-53). Суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_11 умисно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю безпричинно, використовуючи нікчемний привід наніс один удар кулаком в обличчя потерпілого, від чого той впав, вдарившись потиличною ділянкою голови об асфальт, спричинивши йому тілесні ушкодження. Тому колегія суддів вважає ці апеляційні доводи захисника безпідставними, такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження, спрямованими на пом'якшення покарання за вчинене.
Крім того, ці показання свідків знаходяться у повній відповідності з даними протоколу огляду місця події.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 КК України, та роз'яснень, які містяться у п. 22 постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає лише за умови, що при вчиненні діяння винний передбачав заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також передбачав можливість настання смерті, але легковажно розраховував на її відвернення, або якщо не передбачав можливості настання смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити. В разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України, суд також обґрунтував вирок висновками судово - медичних експертиз та висновком комісійної судово - медичної експертизи про характер, механізм і локалізацію заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень та причину його смерті, який належним чином аргументований, ґрунтується на ретельному дослідженні матеріалів кримінального провадження, зроблений у відповідності з діючим законодавством, містить відповіді на усі поставлені запитання та узгоджується з показаннями свідків.
( т. 1 а.п. 73-80, 87-88, 110-111, т. 3 а.п. 4-26).
Характер, хронологія і послідовність дій обвинуваченого, а також об'єктивна спроможність дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію дало суду підстави вважати, що обвинувачений дійсно вчинив кримінальне правопорушення умисно. Сила та напрям завданого ним удару кулаком в обличчя потерпілого похилого віку, від якого останній впав на дорогу та вдарився головою об тверде асфальтове покриття, надмірна сила удару, його раптовість, неможливість адекватного захисту від такої дії, вказують на те, що обвинувачений усвідомлював суспільно - небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров'ю потерпілого. Більш того, про наявність саме такого умислу свідчить і той факт, що обвинувачений відразу ж після нанесення удару покинув місце події, не надавши потерпілому медичної допомоги.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що обвинувачений наносячи удар в життєво важливий орган - голову потерпілого діяв з прямим умислом на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого.
З огляду на зазначене, суд, надавши вказаним обставині відповідну оцінку, правильно обґрунтував свої висновки у вироку про наявність в діях обвинуваченого ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Що стосується інших доводів захисника ОСОБА_12 , зазначених у п.п. 1-12 в доповненнях до його апеляційної скарги та в усних доповненнях захисника ОСОБА_10 в ході апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла наступного.
1,2) Формулюючи у мотивувальній частині вироку обвинувачення, визнаного
судом доведеним, суд лише охарактеризував суб'єктивну сторону хуліганських дій обвинуваченого більшими мотивами, ніж тими, що вказані в обвинувальному акті, а також конкретизував наслідки для потерпілого від удару кулаком в його обличчя. Отже, обвинувачення судом в цій частині не збільшено. Його формулювання відповідає вимогам ст. 374 КПК України, тому вимоги ч. 1 ст. 337 КПК України і права обвинуваченого на захист судом не порушені.
3) Посилаючись на порушення прокурором та судом вимог ст. 339 КПК України, захисником не враховано, що у даній нормі закону мова йде про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні, яке находиться на розгляді в суді за первісним обвинуваченням. У даному кримінальному провадженні додаткове обвинувачення прокурором не висувалося, а частково змінено з ч. 1 ст. 119 на ч. 2 ст. 121 КК України. Отже, посилання захисника в доповненнях до апеляційної скарги на порушення прокурором та судом вимог ст. 339 КПК України, що потягло порушення прав обвинуваченого на захист, є безпідставними.
4) Апеляційні доводи з приводу недодержання прокурором вимог ст. 291 КПК України щодо змісту обвинувального акту, колегією суддів не розглядалися, оскільки вони стосуються попереднього обвинувального акту за ч. 1 ст. 119 КК України, судове рішення за яким не приймалося.
5) Відповідно до ч. 9,12 ст. 290 КПК України сторони кримінального провадження зобов'язані письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.
Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до зазначених положень, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ньому містяться: доручення прокурора про повідомлення підозрюваного та його захисника про завершення досудового розслідування та надання доступу до усіх матеріалів досудового розслідування (т.1 а.п. 208); протокол про надання доступу до усіх матеріалів досудового розслідування на 217 аркушах (т.1 а.п. 218-219). Сторона захисту ознайомилась зі всіма матеріалами кримінального провадження та ніяких клопотань не заявила. Додаткові докази прокурором у суді не надавалися.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає порушень зазначених положень кримінального процесуального закону з боку прокурора та суду. Отже, апеляційні доводи з цього приводу також є безпідставними.
6) Не заслуговують на увагу і апеляційні доводи про порушення судом вимог ст. 35 КПК України.
Так, в довідці про повторний автоматичний розподіл справи між суддями від 02.03.2015 року відсутній підпис керівника апарату суду. Однак, на ньому наявний штих код, що свідчить про фактичне здійснення повторного автоматизованого розподілу справи головуючому судді ОСОБА_1 через КП «Д-3». Тому сам факт відсутності підпису керівника апарату у протоколі є упущенням зазначеною посадовою особою, що не може бути підставою для визнання факту розгляду кримінального провадження незаконним складом суду.
7) Апеляційні доводи про порушення положень ст. 349 КПК України також є необґрунтованими. Як убачається з журналу судового засідання та технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове провадження, після виконання дій, передбачених ст. 348 КПК України, головуючий у відповідності зі ст. 349 КПК України з'ясував думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити і порядок їх дослідження (т. 2 а.п. 75).
8) Також не заслуговують на увагу апеляційні доводи стосовно віктимної поведінки потерпілого, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння середнього ступеню, оскільки обвинувачений сам спровокував потерпілого на удар по його автомобілю внаслідок порушення Правил дорожнього руху, а доводи про те, що стан і поведінка потерпілого перешкоджала належному реагуванню на удар не заслуговують на увагу, так як удар був нанесений зненацька в голову зі значною силою.
9,10,11) Суд правильно обґрунтував вирок висновками судово - медичних експертиз № 307 від 17.02.2015 та № 307/13 від 18.02.2015 року і висновком комісійної судово - медичної експертизи № 193 від 02.10.2015 року. Зазначені висновки не суперечать один одному. Комісійна судово - медична експертиза № 193 лише доповнює попередні експертизи і врахувала, що на судово - гістологічне дослідження були надані мікропрепарати зі шматочками внутрішніх органів (за № 1153/15 рік) про що, зазначено в судово - медичній експертизі № 307 від 17.02.2015 та підставі чого 25.09.2015 року судово - медичний експерт гістолог відділу судово - медичного гістологічного комунального закладу Дніпропетровського обласного бюро судово - медичних експертиз «ДОР» ОСОБА_18 провів гістологічне дослідження внутрішніх органів і склав акт № 8047, який був предметом дослідження комісійної експертизи (т.1 а.п. 110-111, т.3 а.п. 4-26).
12) Перевіряючи апеляційні доводи щодо фіксування судового провадження технічними засобами та його відповідність змісту журналу судових засідань, колегія суддів не встановила будь-яких суттєвих порушень вимог ст. 107,108 КПК України стосовно застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження та ведення журналу судового засідання, які впливали б на законність судового рішення.
Усні доводи захисника ОСОБА_10 , які він надав в ході апеляційного розгляду про не надання обвинуваченому належної правової допомоги захисником ОСОБА_12 , який діяв без належних документів на підтвердження його повноважень, ні чим не обґрунтовані. Вказаний захисник приймав участь у кримінальному провадженні починаючи зі стадії досудового розслідування і в суді на підставі передбачених кримінальним процесуальним законом документів, що підтверджують його повноваження. При цьому, з боку обвинуваченого жодних зауважень і клопотань з цього приводу про відмову від захисника або його заміну не надходило до початку апеляційного розгляду, а саме до того часу, коли участь у кримінальному провадженні став приймати захисник ОСОБА_10 (т.1 а.п 120-123, т. 2 а.п. 33-36).
Таким чином, колегія суддів вважає, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які прямо і побічно викривають ОСОБА_11 у вчинені хуліганства, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого. Його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 та ч.2 ст. 121 КК України.
Що стосується призначеного покарання обвинуваченому то, на думку колегії суддів, воно є законним і справедливим, відповідає вимогам ст. 65 КК України і буде достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Задовольняючи частково цивільний позов в частині відшкодування обвинуваченим заподіяної потерпілій ( цивільному позивачу) ОСОБА_8 моральної шкоди у розмірі 300000 грн., суд на засадах розумності, виваженості та справедливості врахував характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань цивільного позивача, непоправність втрати і неможливість поновити попереднє становище, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, і наслідки, що наступили - факт втрати батька, перенесла страждання, пов'язані з його похованням і продовжує нести ці душевні страждання. Суд також врахував данні про особу обвинуваченого та його майновий стан.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду в цій частині також є законним і обґрунтованим та підстав для його змін не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 залишити без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 грудня 2015 року щодо ОСОБА_11 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців з дня його проголошення, а засудженим у той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4