ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м.Львів, вул.Чоловського,2
про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження
13 листопада 2012 р. № 2а-6970/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравчука В.М.,
за участі секретаря судового засідання Степанюка Т.В.
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача-2 ОСОБА_2,
розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження в частині вимог у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Захід" до Державної податкової адміністрації Франківського району м.Львова та Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2011 р. № НОМЕР_1, від 29.03.2012 р. № НОМЕР_2, рішення про результати розгляду скарги від 15.03.2012 р. № 4037/10-2005/353, -
В судовому засіданні представник відповідача Державної податкової служби у Львівській області заявив клопотання про закриття провадження в частині вимог у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Захід" до Державної податкової адміністрації Франківського району м.Львова та Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2011 р. № НОМЕР_1, від 29.03.2012 р. № НОМЕР_2, рішення про результати розгляду скарги від 15.03.2012 р. № 4037/10-2005/353, що стосуються Державної податкової служби у Львівській області.
В обгрунтування зазначає, що рішення про результати розгляду скарги від 15.03.2012 р. № 4037/10-2005/353 не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства. У разі незгоди з цим рішенням вимоги про скасування такого рішення не будуть мати правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування податкового повідомлення-рішення.
Представник позивача висловився проти задоволення клопотання, оскільки рішення Державної податкової служби у Львівській області містить мотиви, з якими позивач не згоден.
Вирішуючи клопотання, Суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного суду України від 25.12.1997 р. зазначено, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Оскільки юридична особа є організаційно-правовою формою реалізації прав та інтересів людей, ст. 55 Конституції України поширюється і на юридичних осіб.
У ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Конституційний Суд України розтлумачив, що цю частину необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, для вирішення питання про належність спору до юрисдикції суду необхідно встановити наявність між учасниками спору правовідносин, тобто відносин, які врегульовані правом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Публічно правовим спором є спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Оскільки Державна податкова служба у Львівській області є суб'єктом владних повноважень, які реалізуються у правовідносинах з платниками податків, то спір щодо правомірності його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовим.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. У ч. 2 цієї статті передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Вживання в цій нормі слова «будь-які»дає підстави тлумачити її як таку, що виключає обмежене тлумачення. Тобто об'єктом оскарження можуть бути будь-які дії суб'єктів владних повноважень. Таке тлумачення відповідає принципу верховенства права, як він розуміється у практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини процесуальні гарантії, визначені в статті 6 стосовно справедливості, публічності та негайності, втрачають сенс за відсутності захисту передумов для дотримання цих гарантій, а саме -доступу до суду. Суд встановив це як невід'ємний аспект гарантій, визначених у статті 6, посилаючись на принцип верховенства права та уникнення свавільної влади, які є основою більшої частини Конвенції. Отже, частина 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному права на подання до суду будь-яких позовів стосовно їхніх цивільних прав та обов'язків (рішення у справі Голдер проти Великобританії (Golder v. The United Kingdom) (1975), параграф 28-36). Обмеження доступу до суду не може бути сумісним із ч. 1 ст. 6, якщо воно не ставить правомірної мети і якщо немає обгрунтованого пропорційного співвідношення між вжитими заходами і поставленою метою (рішення у справі Вайт і Кенеді проти Німеччини (Waite and Kennedy v. Germany) (1999), параграф 59).
Окрім того, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективність юридичного захисту полягає в його спроможності відновити (поновити) порушене право чи інтерес, усунути спірність чи невизначеність у правовідносинах. З цієї норми, слідує, що звернення до суду, як найбільш ефективний засіб юридичного захисту, не може бути обмежене і відмова у правосудді не відповідає цьому принципу.
В п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Таким чином, підставою для звернення до суду є лише суб'єктивне припущення позивача про порушення його прав чи інтересів.
Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Жодних обмежень права платника податків на оскарження рішень, прийнятих в процедурі адміністративного оскарження закон не передбачає. Вирішення спору не віднесено законом до юрисдикції інших судів, а тому справа належить до юрисдикції адміністративного суду і повинна розглядатися по суті.
Враховуючи наведене, у задоволенні клопотання слід відмовити.
Керуючись ст. 157 КАС України, Суд -
У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі в частині вимог про скасуваня рішення ДПС у Львівській області про результати розгляду скарги від 15.03.2012 р. № 4037/10-2005/353 -відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили негайно після проголошення.
Повний текст ухвали складено 16 листопада 2012 р.
Суддя В.М.Кравчук