19.05.2016 року Справа № 904/9654/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)
суддів: Дмитренко Г.К., Антоніка С.Г.
при секретарі: Ситниковій М.Ю.
Представники сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. № б/н від 16.12.2015р.;
відповідача - ОСОБА_2, дов. № 6 від 01.02.2016р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, м.Першотравенськ Дніпропетровської області
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 року у справі № 904/9654/15
за позовом Приватної телерадіокомпанії “Візит”, м.Першотравенськ Дніпропетровської області
до Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, м.Першотравенськ Дніпропетровської області
про визнання недійсним договору від 31.12.2014р. про використання об'єктів комунальної власності для розміщення телекомунікаційних мереж та телекомунікаційного обладнання
та за зустрічним позовом Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, м.Першотравенськ Дніпропетровської області
до Приватної телерадіокомпанії “Візит”, м.Першотравенськ Дніпропетровської області
про стягнення 68 012,68 грн.
В судовому засіданні 26.04.2016р. було проголошено перерву до 19.05.2016р. до 10:45 години. В судовому засіданні 19.05.2016р. було оголошено перерву до 19.05.2016р. до 11:35 години (ст.77 ГПК України).
В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст..ст.85, 99, 105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 року у справі № 904/9654/15 (суддя Загинайко Т.В.) первісний позов було задоволено повністю, визнано недійсним договір від 31.12.2014р. про використання об'єктів комунальної власності для розміщення телекомунікаційних мереж та телекомунікаційного обладнання, укладений між Приватною телерадіокомпанією “Візит” та Першотравенським міським житлово-комунальним підприємством; стягнуто з відповідача на користь позивача 1218 грн. судового збору; в задоволенні зустрічного позову було відмовлено в повному обсязі, судові витрати за зустрічним позовом покладені на Першотравенське міське ЖКП (а.с.79-81).
Рішення господарського суду мотивовано невідповідністю укладеного між сторонами договору вимогам закону, оскільки відповідачем не доведено право розпорядження об'єктами комунальної власності щодо передання їх в оренду, які зазначені в договорі від 31.12.2014р.; в зв'язку з визнанням договору від 31.12.2014р., укладеного між сторонами, недійсним у позивача за зустрічним позовом відсутнє право вимагати стягнення вартості орендних платежів за недійсним правочином; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.203, 215, 216, 236, 317, 327, 382, 626, 759, 760, 761 ЦК України.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач по справі - Першотравенське міське житлово-комунальне підприємство, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, на неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, на недоведеність обставин, які господарський суд визнав встановленими; просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 року, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову, зокрема посилається на те, що:
- господарським судом спір був розглянутий за відсутності відповідача, чим були порушені його права, закріплені в ст.4-2, 4-3, 22 ГПК України, ст.129 Конституції України; крім того, спір був розглянутий за відсутності документів, витребуваних у відповідача ;
- також господарським судом були взяті до уваги лише доводи позивача, які в свою чергу не були підтверджені документально.
У відзиві на апеляційну скаргу Приватна ТРК “Візит” проти задоволення апеляційної скарги заперечує, посилається на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначає, що відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено, в чому саме полягають порушення норм права господарським судом; також позивач зауважив, що вказана у договорі Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду комунального майна територіальної громади м.Першотравенська, на підставі якої здійснюється розрахунок орендної плати взагалі не передбачає справляння плати за правовідносини, що склались між сторонами; крім того, наданий до матеріалів справи акт передачі майна (житлового фонду) не є документом на право власності, а є проміжним документом для оформлення вищевказаного документу. Більш того, позивач вказує на те, що відповідно до акту житловий фонд було передано від ВАТ “Павлоградвугілля” до Першотравенського УЖКГ, а відповідачем по справі є Першотравенське МЖКП. Також скаржник з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. по справі № 1-2/2004 зазначає, що вирішувати питання щодо передачі в оренду чи в будь-яке інше користування допоміжних приміщень багатоквартирного будинку мають право тільки співвласники такого будинку, а оскільки переважна більшість квартир в багатоквартирних будинках на даний час приватизовані, то відповідно до ст.369 ЦК України надання згоди підприємству позивача одним з співвласників такого будинку на використання допоміжних приміщень для прокладки комунікацій кабельного телебачення є таким, що відповідає волевиявленню всіх співвласників, якщо інше не встановлено відповідним рішенням суду. На думку позивача, за змістом приписів Закону України “Про житлово-комунальні послуги” відповідач є лише виконавцем послуг по утриманню будинку та прибудинкової території, тобто повноваження ЖКП щодо вчинення дій стосовно конкретного будинку обмежується лише правом надання громадянам (власникам приватизованих та наймачам неприватизованих квартир) послуг по утриманню будинку та прибудинкової території за відповідну плату. Тому позивач вважає, що жодна особа, яка не є співвласником допоміжних приміщень і не має відповідних повноважень від цих осіб, не вправі вимагати від позивача внесення плати за користування майном, яке їй не належить. А оскільки мешканці м.Першотравенська надали згоду на отримання послуг з кабельного телебачення та Інтернету від позивача шляхом укладення відповідних договорів, то відповідно, на думку позивача, надали дозвіл на прокладення кабельної мережі в багатоквартирних будинках, тому що за проведення кабельної продукції по під'їздах, її обслуговування плата з громадян не стягується. Крім того, на думку позивача, вищевказаною Методикою, за якою здійснювався розрахунок орендної плати, взагалі не передбачена передача в оренду невизначених частин допоміжних приміщень в багатоквартирних будинках, таких як під'їзди, частини під'їздів, дахи багатоквартирних будинків.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді: Антонік С.Г. (доповідач), суддів Чимбар Л.О., Дмитренко Г.К. та призначено у судовому засіданні на 17.02.2016 року.
17.02.2016р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду справу № 904/9654/15 було прийнято до провадження колегією суддів Антонік С.Г. (головуючий, доповідач), ОСОБА_3, ОСОБА_4
В судовому засіданні 17.02.2016р. була оголошена перерва до 14.03.2016р.
В судовому засіданні 14.03.2016р. розгляд справи був відкладений на 04.04.2016р.
Розпорядженням керівника апарату суду від 04.04.2016 року № 241/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача ОСОБА_5
Справу, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2016р., передано судді-доповідачу ОСОБА_6 та ухвалою суду апеляційної інстанції від 07.04.2016р. призначено на 26.04.2016р. на 12:15 годину.
В зв'язку з закінченням повноважень судді Чохи Л.В. та відпусткою судді Чимбар Л.О. розпорядженням керівника апарату суду від 25.04.2016 року № 405/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2016р., було обрано колегію суддів: Виноградник О.М. (головуючий, доповідач), судді - Дмитренко Г.К., Антонік С.Г. Зазначеною колегією суддів справу прийнято до провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухав пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати на підставі п.п.1, 4 ч.1 ст.104 ГПК України та прийняти нове рішення, з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ст.103 ГПК України, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2014р. між Першотравенським міським житлово-комунальним підприємством (“сторона-1” за договором, відповідач по справі, скаржник) та Приватною телерадіокомпанією “ВІЗИТ” (“сторона-2” за договором, позивач по справі) було укладено договір про використання об'єктів комунальної власності для розміщення телекомунікаційних мереж та телекомунікаційного обладнання, відповідно до предмету якого “сторона-1” на правах балансоутримувача житлового фонду в м. Першотравенську надає “стороні-2” можливість на розміщення телекомунікаційних мереж кабельного Інтернету, кабельного ТВ та іншого слабострумного обладнання (гомофонне обладнання, відеоспостереження) його експлуатацію та утримання на об'єктах, конструктивних елементах будівель, споруд, під'їздів багатоквартирних будинків, що належать до комунальної форми власності для реалізації прав споживачів на отримання телекомунікаційних послуг; перелік об'єктів, на яких розміщується телекомунікаційне чи інше обладнання “сторони-2”, визначається у додатку №1 до цього договору (п.1.1-1.2 р.1 договору (а.с.9-10)).
Пунктом 3.1 р.3 договору визначено, що розрахунок плати за договором здійснюється згідно “Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна територіальної громади м. Першотравенська”, затвердженої рішенням сесії Першотравенської міської ради від 30.09.2011 року №166-13/VІ.
Пунктами 3.2-3.3, 3.5-3.6 р.3 договору сторонами обумовлено, що базова сума щомісячного платежу по договору складає 4126,00 грн.; плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування індексу інфляції; “сторона-1” зобов'язується вносити плату помісячними платежами не пізніше 25-го числа поточного місяця, або протягом 5-ти календарних днів з дня отримання рахунку; всі платежі за цим договором здійснюються “стороною-1” в гривнях готівкою або в безготівковій формі.
Пунктом 4.4 р.4 договору сторонами передбачена майнова відповідальність “сторони-2” (позивача) за несвоєчасну або неповну оплату за цим договором у виді сплати штрафу в розмірі 100 грн. за кожний день прострочення.
Відповідно до пункту 5.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання та діє протягом 1 року, тобто, до 31.12.2015р.
Також 31.12.2014р. сторонами був підписаний додаток до договору - розрахунок до договору, в якому визначений перелік будинків та оплата за користування їх внутрішніми допоміжними приміщеннями (а.с.11-13), який проведений відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна територіальної громади м. Першотравенська (а.с.14-24), згоду на застосування якої надали сторони за договором від 31.12.2014р. в п.3.1 р.3 договору.
30.10.2015р. Приватна телерадіокомпанія “ВІЗИТ” звернулась з позовом до господарського суду Дніпропетровської області, оскільки вважає, що Першотравенським міським житлово-комунальним підприємством надано право використання під'їздів та допоміжних приміщень багатоквартирних жилих будинків, що не належать до комунальної власності, а розрахунок плати за використання вказаних об'єктів розраховано відповідно до Методики, яка не передбачає справляння плати за вказані види послуг, отже, на його думку, укладений між сторонами правочин суперечить ст.203 ЦК України та згідно зі ст.215 ЦК України його слід визнати недійсним (а.с.3-5).
При цьому позивачем в прохальній частині позовної заяви, ні в подальшому при розгляді справи, не було конкретизовано саме підстави визнання оспорюваного правочину недійсним, зокрема, позовна заява містить весь перелік підстав визнання правочинів недійсними ч.1-5 ст.203 ЦК України.
В свою чергу, відповідач, скориставшись правом, передбаченим ст.60 ГПК України, 03.12.2015р. подав зустрічну позовну заяву з вимогою про стягнення з Приватної телерадіокомпанії “Візит” 41 552,03 грн. суми боргу за договором, 9737,78 грн. пені, 522,87 грн. - 3% річних, 16 200 грн. штрафу, всього на суму 68012,68 грн. (а.с.43-44), яку ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015р. прийнято до розгляду (а.с.67).
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, одним із способів якого є визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Пунктом 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” визначено, що в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Частиною 6 ст.31 Закону України “Про телекомунікації” від 18.11.2003р. № 1280-ІV (в редакції з 12.11.2015р.) передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування, можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання лише на підставі договору з власником приміщення.
В частині 1 ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004р. № 1875-ІV (в редакції станом на 16.10.2012р., на день прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Приписами ч.1 ст.24 вищевказаного Закону України “Про житлово-комунальні послуги” чітко регламентовано, серед іншого, що балансоутримувач має право визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.
Частиною 2 ст.24 цього Закону також передбачено, що балансоутримувач зобов'язаний укладати договір з власником (співвласниками) на утримання на балансі відповідного майна; забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.
Таким чином, ст.24 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” чітко регламентовано право та обов'язок відповідача по цій справі щодо забезпечення належної експлуатації та утримання майна, що перебуває на балансі балансоутримувача, а також право укладати договори для забезпечення управління майном та його належної експлуатації.
На думку колегії суддів саме прокладання телекомунікацій позивача, мереж домофонного зв'язку в будівлях і спорудах, які знаходяться на балансі відповідача, зобов'язують останнього вчиняти дії, передбачені ст.24 Закону України "Про житлово комунальні послуги" по укладанню договорів, зокрема, договору від 31.12.2014р.
Перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій наведено в додатку до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011р. № 869 (далі - Порядок № 869 (в редакції станом на 16.09.2015р., на день прийняття оскаржуваного судового рішення)).
Цей перелік не містить таких послуг, як послуги з розміщення телекомунікаційних мереж та їх технічного обслуговування.
Водночас, згідно з п.25 цього Порядку № 869 вартість інших послуг (утримання служб консьєржів, вбудованих паркингів, установлення і утримання приборів заліково-переговорного зв'язку та інших) оплачується понад розмір плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на підставі договорів, укладених між власниками житлових будинків, власниками (наймачами) квартир, власниками нежилих приміщень у житловому будинку та відповідними надавачами послуг.
Отже, аналіз вищенаведених положень законодавства України дає підстави дійти до висновку про те, що суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування і їх технічне обслуговування зобов'язані діяти на підставі договору, укладеного або з власником приміщення, або з управителем, або з балансоутримувачем будинку, яким по цій справі є відповідач, що підтверджується зведеним актом, затвердженим міським головою м.Першотравенська 14.07.2003р., про передачу житлового фонду й об'єктів комунального призначення, що знаходяться на балансі Першотравенського УЖКГ - структурної одиниці ДХК “Павлоградвугілля” у комунальну власність територіальної громади м.Першотравенська Дніпропетровської області в особі Першотравенського міського житлово-комунального підприємства (відповідача у цій справі); також в якості додатку № 1 до акту визначений перелік житлового фонду, який підлягає передачі (а.с.96-111).
З наданого до матеріалів справи зведеного акту, затвердженого 14.07.2003р. та підписаного 4 сторонами - генеральним директором ДХК “Павлоградвугілля”, Першотравенським міським головою, директором відповідача, начальником Першотравенського УЖКГ (а.с.95-99), додатку № 1 до цього акту вбачається, що житловий фонд у м.Першотравенську, який є одночасно місцем розташування телекомунікацій позивача згідно з додатком до договору № 1 від 31.12.2014р. знаходяться на балансі відповідача. Зазначені обставини також не спростовуються позивачем жодним доказом в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України в ході розгляду справи судами обох інстанцій, такі докази відсутні в матеріалах справи. Також в преамбулі оспорюваного договору від 31.12.2014р. сторонами договору чітко регламентовано статус відповідача, як “балансоутримувача” приміщень, будівель та споруд згідно з додатком до договору.
Таким чином, неможливо погодитись з доводами позивача по справі, що укладення договору від 31.12.2014р. з балансоутримувачем є таким, що суперечить чинному законодавству України та такий договір має бути укладено лише з власниками квартир багатоповерхових будинків. Тому висновок господарського суду про те, що оспорюваний правочин має бути визнано недійсним на підставі п.1 ст.203 ЦК України є помилковим, оскільки право укладення таких угод балансоутримувачем передбачено чинним законодавством України, зокрема, ст.24 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, п.25 Порядку формування тарифів № 869.
Отже, доводи позивача про те, що балансоутримувач (відповідач по справі) не мав певного обсягу цивільного дієздатності на укладення правочину, а тому договір є недійсним на підставі п.2 ст.203 ЦК України є такими, що не відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи, вимогам закону. В зв'язку з цим, в задоволенні позовних вимог за первісним позовом слід відмовити.
Щодо встановлення в договорі обов'язку сплати орендної плати на підставі Методики, то ці доводи не приймаються колегією суддів, оскільки в силу положень ст.6, ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а отже, це, як підстава визнання оспорюваного договору недійсним не є такою, що відповідає приписам чинного законодавства, зокрема, ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки сторони договору від 31.12.2014р. добровільно погодили застосування саме цієї Методики до правовідносин при здійсненні оплати.
Щодо вимог за зустрічним позовом, то їх слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Аналізуючи укладений між сторонами договір, колегія суддів зазначає, що він фактично є договором про користування об'єктами для розміщення телекомунікаційних мереж, тобто за своєю правовою природою є договором оренди, оскільки відповідно до умов цього договору Першотравенське міське житлово-комунальне підприємство фактично надало Приватній телерадіокомпанії “ВІЗИТ” право на користування об'єктами, конструктивними елементами будівель, споруд, під'їздів багатоквартирних будинків для розміщення, експлуатації та утримання телекомунікаційних мереж.
Факт використання об'єктів для розміщення мереж позивача згідно з договором від 31.12.2014р. позивачем не спростовується, факт отримання рахунків на оплату спірної суми боргу (41 552,03 грн.) в період з 17.06.2015р. по 18.11.2015р. не спростовується позивачем, підтверджується оригіналом довідки за підписом головного бухгалтера позивача ТОВ “Візит” (а.с.71). Тобто, усі рахунки на оплату були в наявності у позивача, жодного доказу про те, що їх не було отримано або їх отримано після 25 числа поточного місяця для оплати, матеріали справи не містять.
Пунктом 3.5 р.3 договору від 31.12.2014р. сторони визначили, що плата за договором вноситься не пізніше 25 числа поточного місяця або протягом 5 календарних днів з дня отримання рахунків. Доказів оплати 41 552,03 грн. матеріали справи не містять, такі докази відсутні, не надавались судам обох інстанцій позивачем по справі.
Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 т.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.
Частиною 1 ст.547 ЦК України регламентовано, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Умовами договору від 31.12.2014р. сторони не передбачили такого виду майнової відповідальності позивача як пеня за прострочення оплати.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з подальшими змінами та доповненнями) пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Як зазначено в п.2.8 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу. Установлення розміру пені у твердій грошовій сумі законом не передбачено і суперечить змістові цього поняття; відтак позовні вимоги, пов'язані із стягненням пені, обчисленої виходячи з такого розміру, не можуть бути задоволені.
Отже, враховуючи вищезазначені норми права, вимоги Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 (п.п.2.1, 2.8), укладений між сторонами договір, його часткове виконання позивачем по оплаті суми 23 225,28 грн., що підтверджується актом розрахунків від 17.12.2015р. (а.с.71) та наявність заборгованості за період з червня по листопад 2015 року в сумі 41 552,03 грн., то позовні вимоги за зустрічним позовом щодо стягнення суми заборгованості слід задовольнити, стягнув з Приватної ТРК “Візит” на користь Першотравенського МЖКП 41 552,03 грн. основного боргу.
Щодо вимог про стягнення пені в сумі 9737,78 грн., то в цій частині позов задоволенню не підлягає на підставі ст.546, ч.1 ст.548 ЦК України, ст.ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1997р. № 543/96 ВР, оскільки зазначений від відповідальності сторонами в договорі не передбачений.
Також, враховуючи приписи ч.2 ст.549 ЦК України, п.2.8 вищевказаної Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 слід відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, оскільки сторонами при укладенні договору порушений порядок визначення розміру штрафу, передбачений ч.2 ст.549 ЦК України, а визначення розміру штрафу в твердій грошовій сумі суперечить вимогам змісту цього поняття, чітко регламентованого ст.549 ЦК України.
Вимоги щодо стягнення 3% річних слід задовольнити в сумі 352,27 грн. за період з 17.06.2015р. по 25.11.2015р. (162 дня), виходячи з суми боргу помісячно по кожному рахунку та терміну прострочення по кожному рахунку.
За цих обставин апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення господарського суду від 23.12.2015р. по цій справі слід скасувати, прийняти нове рішення.
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями) у випадках коли передбачені у пунктах 2 і 3 частини першої статті 97 ГПК підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі. У разі неподання доказів надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні (сторонам) скарга залишається без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд стягує недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.
Пунктами 2.13, 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» судовий збір, оскільки інше не передбачено Законом, сплачується окремо за подання кожної позовної заяви (заяви, скарги); Законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви незалежно від того, чи оскаржується все рішення (постанова) суду в цілому чи його частина.
Як вбачається з апеляційної скарги відповідача, він оскаржує рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015р. по цій справі в повному обсязі, при цьому відповідачем сплачено за платіжним дорученням № 1399 від 14.01.2016р. 1515,80 грн. судового збору (а.с.93). Оскільки рішення господарського суду має висновки як за первісним позовом немайнового характеру, за який позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1218 грн., так і за зустрічним позовом майнового характеру, за яким відповідачем сплачено мінімальний розмір судового збору - 1218 грн., отже, загальний розмір судового збору за цією справою становить 2436 грн., то за апеляційною скаргою мало бути сплачено 2679,60 грн. (110% ставки - п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
Враховуючи приписи п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011р. зі скаржника до Спеціального фонду Державного бюджету України слід стягнути 1163,80 грн. недоплаченого судового збору.
В свою чергу, за розгляд апеляційної скарги, в зв'язку з її задоволенням, з Приватної ТРК «Візит» на користь Першотравенського МЖКП слід стягнути 2679,60 грн. судового збору.
Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, м.Першотравенськ Дніпропетровської області - задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 року у справі № 904/9654/15 - скасувати.
В задоволенні первісного позову відмовити повністю.
Витрати по справі за первісним позовом покласти на позивача.
Зустрічний позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватної телерадіокомпанії “Візит”, м.Першотравенськ Дніпропетровської області на користь Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, м.Першотравенськ Дніпропетровської області 41 552,03 грн. основного боргу, 352,27 грн. - 3% річних, 750,29 грн. судового збору.
В решті позовних вимог за зустрічним позовом - відмовити.
Стягнути з Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, м.Першотравенськ Дніпропетровської області до Спеціального фонду Державного бюджету України 1163,80 грн. судового збору.
Стягнути з Приватної телерадіокомпанії “Візит”, м.Першотравенськ Дніпропетровської області на користь Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, м.Першотравенськ Дніпропетровської області 2679,60 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів згідно зі ст.ст.116-117 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.05.2016р.
Головуючий суддя О.М. Виноградник
Суддя Г.К. Дмитренко
Суддя С.Г. Антонік